Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №754/16734/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6190/2026

Справа № 754/16734/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 березня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Грегуля О.В. в м. Київ 25 листопада 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідачів солідарно на свою користь заборгованість в розмірі 130625,58 грн.: заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 0,00 грн., 3 % річних у розмірі 0,00 грн., заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 0,00 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 0,00 грн., 3 % річних у розмірі 0,00 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23651,82 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4091,75 грн., 3 % річних у розмірі 1003,07 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 7246,36 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1253,62 грн., 3 % річних у розмірі 307,31 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 47256,59 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 6614,38 грн., 3 % річних у розмірі 1597,62 грн., пеню в розмірі 1943,79 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 27989,86 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3508,94 грн., 3 % річних у розмірі 836,00 грн., пеню у розмірі 1017,14 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 46,34 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.

Позов мотивував тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог нормативно-правових актів, послуги з ТЕ/ПГВ та послуги з ЦО/ЦПГВ надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

На виконання вимог законодавства позивачем на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляв, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і послуг з ТЕ/ПГВ, у тому числі, є отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за вказаною адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачами з ТЕ/ПГВ.

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ не відмовлялися (не відключалися). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін: позивач щомісячно надає відповідачу послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, а відповідачі споживають надані послуги та зобов`язані оплатити вартість, розрахунковим періодом є календарний місяць. Проте відповідачі у порушення вимог законодавства своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2025 року складає 108451,96 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 23651,82 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 7246,36 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 47256,59 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 27989,86 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Також відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також плату за абонентське обслуговування.

Таким чином, за вищевказаною адресою у відповідачів також існує заборгованість: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 46,34 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення гарячої води у розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн.

Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 0,00 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн. Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630 та опублікованого 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).

Наводив зміст ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказував, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

Крім того, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1205, яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, поновлено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат на комунальні послуги з 31 грудня 2023 року, у випадку прострочення сплати коштів.

Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано розмірі 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2025 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» 130625,58 грн. оплати житлово-комунальних послуг, втрати від інфляції, 3 % річних, пені, стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» з кожного судовий збір у розмірі 1009,33 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що позивач при поданні позовної заяви зазначив невірну інформацію щодо відсутності електронного кабінету ЄСІТС в учасників справи, та направив матеріали позовної заяви поштовим відправленням за адресою, що не відповідає фактичному місцю реєстрації відповідача по справі, що в свою чергу стало підставою для неотримання матеріалів та повернення поштових відправлень, якими вони були надіслані.

Водночас відповідно до вимог процесуального законодавства учасники справи зобов`язані у всіх заявах, що подаються до суду, зазначати про наявність в них електронних кабінетів.

Крім того, повернення поштових відправлень за закінченням терміну зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, не є доказом належного інформування учасника справи про час і місце розгляду справи, не свідчить про відмову сторони від отримання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду, і аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 947/15524/20, від 18 січня 2023 року у справі № 537/909/17, від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21, від 19 грудня 2022 року у справі № 203/3899/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 203/99/20.

Отже, КП «Київтеплоенерго» в порушення вимог процесуального права невірно зазначило інформацію щодо відсутності електронного кабінету ЄСІТС апелянта, а позовну заяву було направлено не за належними адресами сторін, внаслідок чого учасники справи не мали можливості ознайомитись з позовною заявою та іншими процесуальними документами по справі.

Щодо відсутності у апелянта доступу до матеріалів справи в системі ЄСІТС, наводив положення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20 серпня 2019 року № 814, Положення про АСДС, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року в справі № 380/29354/23, в якій Верховний Суд констатував, що основною умовою відображення документів у справі в кабінеті користувача є внесення відповідальними працівниками суду відомостей щодо учасника справи в автоматизованій системі документообігу суду, і саме на працівника суду покладено обов`язок правильно указати інформацію щодо ідентифікації користувача Електронного кабінету. Наслідком невиконання такого обов`язку є відсутність в учасника справи можливості перегляду матеріалів справи в його кабінеті, у тому числі і можливість бути вчасно обізнаним з рухом справи, зокрема, з прийнятим процесуальним рішенням та необхідністю усунути недоліки, визначені судом.

Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 752/23008/23, вказував, що матеріали судової справи в кабінеті апелянта містять лише рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2025 року у справі № 754/16734/25 та не містять матеріалів позовної заяви та процесуальних документів по справі, а отже саме через невиконання судом першої інстанції приписів п. 43 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС апелянт не мав доступу до матеріалів справи.

Щодо порушення вимог матеріального права, наводив зміст Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830, Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 229/1539/17 про те, що саме виконавець послуги несе відповідальність за своєчасну повірку засобу обліку води, встановленого у будинку споживача, його обслуговування і ремонт, в тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки. Таким чином, контроль за проведення періодичної повірки, обслуговування засобів обліку води, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж повинен здійснюватися виконавцем зазначених послуг, зокрема КП «Київтеплоенерго». При цьому оплата за повірку лічильника здійснюється споживачем.

Наголошував, що за наявності у квартирі засобу обліку гарячої води оплата за надані послуги здійснюється згідно з показаннями такого засобу, за винятком випадку виявлення його несправності, що не підлягає усуненню.

Непроведення виконавцем на момент звернення з позовною заявою періодичної повірки засобу обліку води не є підставою для неврахування його показників, так як забезпечення проведення повірки є обов`язком виконавця послуг, і невиконання ним такого обов`язку не повинно мати негативних наслідків для споживача.

Оскільки нарахування апелянту оплати за водопостачання гарячої води і водовідведення проводиться згідно з діючими нормативами споживання, а не за показаннями засобу обліку гарячої води, що суперечить положенням Правил, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Зауважував, що показники обліку споживання гарячого водопостачання встановлені актом від 29 липня 2019 року про приймання ПрАТ «Київводоканал» на абонентський облік засобів обліку води. Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 цього акту станом на момент складення акту показники лічильника складають 00353 куб.м.

В подальшому 17 грудня 2025 року представниками ПрАТ «Київводоканал» разом з КП «Київтеплоенерго» здійснено повірку приладів обліку води та встановлено їх показники, а саме згідно з п.п. 2.1 п. 2 Актів про приймання ПрАТ «Київводоканал» на абонентський облік засобів обліку води від 17 грудня 2025 року, про зняття пломб/опломбування вузла розподільного обліку гарячої води від 17 грудня 2025 року № 24 041836, показник лічильника споживання гарячої води складає 00353 куб.м., що фактично підтверджує, що обсяг споживання гарячої води за вказаною адресою за період з 29 липня 2019 року по 17 грудня 2025 року складає 0 куб.м., а отже заборгованість за таке споживання на загальну суму 42942,98 грн. є необґрунтованим.

Таким чином, КП «Київтеплоенерго» не контролювало міжповірочні інтервали і станом на момент звернення з позовом не забезпечило проведення повірки установленого в квартирі за адресою АДРЕСА_1 лічильника гарячого водопостачання, суд неправильно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» і Правил та дійшов помилкового висновку про правомірність нарахування оплати згідно з діючими нормативами споживання.

Щодо відсутності доказів надання послуг, посилався на ст. 612 ЦК України, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15 про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, і факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Разом з тим, обов`язок оплатити за житлово-комунальні послуги виникає лише в разі отримання споживачем певних послуг. Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення, і зазначена правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові у справі № 750/12850/16-ц від 26 вересня 2018 року.

Так, впродовж всього часу розгляду справи в суді в порушення положень ст. 76 - 81 ЦПК України стороною позивача не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування отримання відповідачами у справі послуг централізованого постачання гарячої води та теплової енергії. В матеріалах справи відсутні відомості, зокрема, про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи у відповідний період часу (опалювальні періоди) в будинку АДРЕСА_1 ; акт/акти перевірки стану вузла комерційного обліку теплової енергії споживача, відсутні відомості про наявність/встановлення в будинку лічильника обліку гарячого водопостачання, як і відсутні відомості про наявність чи відсутність лічильника обліку гарячого водопостачання в квартирі, в якій зареєстрована відповідач, відсутні відповідні акти виконаних робіт, технічного контролю, ремонту тощо.

Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей ні про загальну площу зазначеної вище квартири, ні про опалювальну площу цієї квартири. Ні за змістом позову, ні протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції стороною позивача не наводяться аргументи та правові підстави, чому відповідач має сплачувати суми заборгованості з постачання гарячої води, централізованого опалення, теплової енергії, яка утворилася в період часу з 01 травня 2018 року по 07 травня 2024 року, враховуючи, що судом не встановлено, що відповідач проживає в квартирі АДРЕСА_1 , як і відсутні відомості, що відповідач є власником зазначеної квартири, а також докази того, чи обладнана вказана квартира індивідуальним лічильником для обміру споживання гарячого водопостачання.

Зазначав, що сам факт подання КП «Київтеплоенерго» розрахунку заборгованості, проведеного самим КП «Київтеплоенерго», не може свідчити про надання таких послуг, оскільки матеріали справи не містять будь-які належні та допустимі докази на підтвердження факту здійснення абонентського обслуговування послуг з постачання теплової енергії, з постачання гарячої води, з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення, а отже заявлені позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Від КП «Київтеплоенерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Наголошував, що відповідачі є належними, оскільки зареєстровані в даній спірній квартирі, за якою виникла заборгованість, а отже є споживачами послуг, надані стороною відповідача документи не є належним підтвердженням неможливості проживання за адресою споживання послуг; особа, яка зареєстрована, є споживачем житлово-комунальних послуг, а тому на підставі цього повинна вносити оплату за спожиті послуги; до матеріалів справи надано розрахунки заборгованості за спожиті послуги з 01 травня 2018 року. В позовній заяві міститься інформація про відсутність заборгованості до 01 травня 2018 року, що відображено шляхом зазначення суми 0 грн. за відповідний період, і позивач здійснює таке зазначення з метою уникнення неточностей, та щоб в першу чергу сам споживач розумів, за який саме період діяльності позивача виник борг, позивач і зазначає таким чином інформацію про заборгованість та за яку саме послугу.

Зазначив, що надання документів, які не стосуються боргового періоду або той борговий період зазначається з показником 0, не може бути витребуваний, оскільки дана інформація жодним чином не буде впливати на розмір заборгованості. За таких обставин, позов підлягає задоволенню в повному обсязі, адже відповідачем не спростовано розмір заборгованості, не надано належних і допустимими доказів для спростування тверджень позивача та не надано контррозрахунків заборгованості, які б слід було врахувати.

Вказував, що будинок не відключався від опалення та постачання гарячої води, відповідачем не спростовано доводи позивача щодо стягнення заборгованості.

Позивач під час подачі позову не здійснює надсилання позовної заяви з додатками сторонам по справі, оскільки такий обов`язок у разі подачі позову не через ЄСІТС «Електронний суд» покладено на суд.

Вказував, що суд не може здійснити проведення перерахунку, оскільки не є належним органом у проведенні відповідних коригувань у сфері енергетики, а таке коригування призведе до протиправного втручання в діяльність підприємства та застосування відповідних затверджених КМУ Порядків, положень та методик нарахування за спожиті житлово-комунальні послуги. Тому твердження відповідача про перегляд сум судом виконаний бути не може, адже суд повинен діяти в межах апеляційної скарги і не може вийти за її межі та зачіпати інші сфери діяльності та порядку нарахування заборгованості згідно методики.

Зазначав, що долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості за послуги з централізованого опалення за адресою відповідача детально відображає нарахування, оплати споживача, спожиті Гкал, та діючий тариф, а тому є належним та допустимим та відповідає нормам ст. 76 - 81, 95 ЦПК України та встановлює споживання відповідачем таких послуг у вказаному розмірі.

Повідомляв, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким позивач набув право вимоги до юридичних та фізичних осіб щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням отриманих оплат.

Зазначав, що відповідач кожного місяця отримував платіжні документи, в яких зазначалось ПІБ, кількість зареєстрованих осіб, тариф, сума до сплати, розмір заборгованості, тощо. Натомість, з приводу здійснення неправомірного нарахування заборгованості та/чи перерахунку в спірний період відповідач як власник квартири до позивача не звертався. Разом із тим, як вбачається з відзиву на позовну заяву, адреса відповідача збігається з адресою, яка була зазначена в позовній заяві початково. Тому слід вважати, що послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку відповідача в період виникнення заборгованості надавались в повному обсязі, а тому позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати спожитих послуг.

Також правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, відповідно до яких, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на підставі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, такий договір є договором приєднання і таким чином, укладення договору з окремим власником квартири на постачання централізованого опалення та гарячого водопостачання не є необхідним.

На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго» на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Свідоцтвом повного і беззастережного акценту (прийняття) умов договору є факт отримання послуг споживачем. Квартира за адресою відповідачів під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже вони є споживачами послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Відповідачі від послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися (не відключалися). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків підтверджується діями сторін. Позивач надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, щомісячно надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язаний оплатити їх вартість.

Посилаючись на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», вказував, що відповідач є індивідуальним споживачем послуг та укладення персонального договору з ним не є обов`язковим.

Вказував, що відповідачем не надано доказів, якими підтверджувався б факт передання показників лічильників телефоном, а тому встановити даний факт не є можливим. Оскільки відповідач не передавав постійно показники лічильника, тому і нарахування відбувалося відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил № 630.

Відмічав, що факт підключення будинку до централізованого опалення та постачання гарячої води в спірний період підтверджується нарядами на включення та відключення, які наявні в матеріалах справи, актом прийняття теплового вузла на облік, актом про готовність вузла комерційного обліку до роботи та оформлення відомостями обліку споживання теплової енергії мешканців будинку за адресою відповідачів.

Наводив зміст ст. 625 ЦК України, вказував, що сам факт нездійснення покладеного на відповідача цивільного обов`язку не є підставою для його припинення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується доводами апеляційної скарги, з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

30 вересня 2021 року на сайті КП «Київтеплоенерго» було оприлюднено типові індивідуальні договори на постачання гарячої води та на постачання теплової енергії (а. с. 31).

На а. с. 20 - 28 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , будинок житловий ОСББ «Екстер 5» на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018 - 2025 роки.

На а. с. 19 наявна копія довідка КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 з 15 січня 2010 року, ОСОБА_3 з 22 квітня 2011 року, ОСОБА_1 з 01 жовтня 2015 року, ОСОБА_4 з 09 червня 2020 року (а. с. 6).

На а. с. 7 - 18 наявні розрахунки заборгованості споживачів за адресою АДРЕСА_1 : розрахунок заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року по 30 червня 2025 року послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 30 червня 2025 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 липня 2015 року по 30 червня 2025 року за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 березня 2020 року по 30 червня 2025 року внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 30 червня 2025 року плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги додано нові докази, а саме копії актів про приймання ПрАТ «Київводоканал» на абонентський облік засобів обліку води від 29 липня 2019 року та від 17 грудня 2025 року, копію договору повірки від 04 травня 2019 року із копією акту виконаних робіт, копію акту про зняття пломб/опломбування вузла розподільного обліку гарячої води від 17 грудня 2025 року, копії свідоцтв про повірку від 28 серпня 2019 року та від 26 листопада 2025 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2025 року було відкрито провадження в даній справі та призначено судове засідання на 25 листопада 2025 року, роз`яснено відповідачам право у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали подати до суду відзив на позовну заяву. Копію ухвали про відкриття провадження разом із копією позовної заяви та доданих до неї письмових матеріалів направлено судом на адресу відповідачів АДРЕСА_1 засобами поштового зв`язку, отримано відповідачем ОСОБА_2 28 жовтня 2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 50), однак докази вручення поштової кореспонденції відповідачу ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

Отже, оскільки в матеріалах справи відсутні докази щодо отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви із додатками, а відтак відсутні докази обізнаності відповідача про рух справи в суді першої інстанції, причини неподання ним доказів до суду першої інстанції визнаються апеляційним судом поважними, а відтак дані докази приймаються судом.

Апеляційний суд також враховує, що право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, відтак прийняття доказів, наданих відповідачем, та їх оцінка є необхідними для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для справи в межах апеляційного перегляду.

Так, з наданих відповідачем доказів вбачається, що квартира за адресою АДРЕСА_1 обладнана відповідними вузлами розподільного обліку гарячої води.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі неналежним чином сплачують за надані їм житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим, згідно з розрахунком позивача, за ними утворилась заборгованість, в зв`язку з чим у відповідачів, як споживачів, виник обов`язок щодо оплати цих послуг в розмірі 130625,58 грн.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинний до 01 травня 2019 року) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в чинній редакції, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла до 01 травня 2019 року) та ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановленні договором або законом (пункт 1 частина третя статті 20 Закону), а обов`язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (пункти 1, 3 частина друга статті 21 Закону).

Аналогічний обов`язок споживача щодо здійснення оплати житлово-комунальних послуг передбачений п. 5 ч. 2 ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до п. 18, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, які були чинні до 01 травня 2022 року, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води регулюються на даний час Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії», відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку сплачувати надані йому послуги. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відсутність укладеного договору про надання послуг не звільняє споживачів від обов`язку оплачувати надані їм послуги. Поряд з цим вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16.

Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до 31 жовтня 2021 року були споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року - з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачами належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому у них наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2025 року; довідку про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.

Судом встановлено, що відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 .

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що судом не встановлено, чи відповідач проживає за вказаною адресою та чи є він власником зазначеної квартири, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є не лише власник, а й особа, яка користується житловим приміщенням та отримує послугу, отже, особа, яка проживає у житлі та користується комунальними послугами, несе обов`язок їх оплати в повному обсязі.

При цьому ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 з 01 жовтня 2015 року, у апеляційній скарзі ним зазначається така сама адреса, тому слід вважати, що позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати спожитих комунальних послуг.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання.

Факт підключення будинку до централізованого опалення та постачання гарячої води в спірний період підтверджується нарядами на включення та відключення, які наявні в матеріалах справи, відомостями обліку споживання теплової енергії мешканців будинку за адресою відповідачів, чим спростовуються доводи апеляційної скарги про відсутність доказів отримання відповідачами послуг централізованого постачання гарячої води та теплової енергії.

Натомість, власних доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 відповідачами суду не надано, а тому є нерелевантними посилання відповідача в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц, у якій встановлено, що апеляційний суд не дослідив належним чином та не дав оцінку зібраним у справі доказам, зокрема наданому відповідачами акту, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - факт отримання чи неотримання відповідачами комунальних послуг з опалення місць загального користування.

Відповідачі не спростували належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, хоча це є їх процесуальним обов`язком.

Долучений до матеріалів справи розрахунок заборгованості за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) за адресою відповідача детально відображає нарахування, оплати споживача, спожиті Гкал, та діючий тариф, а тому є належним та допустимим доказом, який відповідає нормам ст. 76 - 81, 95 ЦПК України та встановлює споживання відповідачами таких послуг у вказаному розмірі.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у матеріалах справи відомостей про загальну та опалювальну площу квартири є хибними та відхиляються апеляційним судом, оскільки у розрахунках заборгованості зазначено опалювальну площу квартири, яка становить 89,3 кв.м.

Висловлюючи сумнів у правильності розрахунку заборгованості за надані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, що зроблений позивачем, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на його спростування свого розрахунку не надав та не вказав на конкретні обставини, що свідчать про його невідповідність реальному споживанню.

Крім того, в зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати на суми заборгованості за період з 01 січня 2024 року по 30 червня 2025 року, що узгоджується з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», якою було встановлено заборону на нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги в період з 22 лютого 2024 року по 30 грудня 2023 року.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що нарахування апелянту оплати за водопостачання гарячої води і водовідведення проводиться згідно з діючими нормативами споживання, а не за показаннями засобу обліку гарячої води, що є незаконним, а також, що судом не встановлено, чи обладнана квартира індивідуальним лічильником для обміру споживання гарячого водопостачання, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ст. 8, 9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживач щомісяця передає показання вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії виконавцю відповідних комунальних послуг або визначеній власником (співвласниками) іншій особі, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, у спосіб, передбачений договором. Виконавець періодично, не менше одного разу на рік, проводить контрольне зняття показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії у присутності споживача або його представника.

Зняття показань вузлів обліку та приладів - розподілювачів теплової енергії здійснюється не рідше одного разу на місяць.

У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, до відповідного вузла обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець комунальної послуги зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.

Відповідно до п. 18, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, які були чинні до 01 травня 2022 року, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

Відповідно до абз. 2 п. 10 Правил № 630, справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п`ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води регулюються на даний час Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Положеннями п. 34 Правил № 830, п. 36 Правил № 1182 передбачено, що рахунки на оплату спожитої послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.

У постановах Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 759/23657/20 (провадження № 61-21217св21), від 11 квітня 2024 року у справі № 501/2531/20 (провадження № 61-10198св22) вказано, що «Аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що за наявності у квартирі засобу обліку гарячої води оплата за надані послуги здійснюється згідно з показаннями такого засобу, за винятком випадку виявлення його несправності, що не підлягає усуненню. Не проведення виконавцем періодичної повірки засобу обліку води не є підставою для неврахування його показників, так як забезпечення проведення повірки є обов`язком виконавця послуг і невиконання ним такого обов`язку не повинно мати негативних наслідків для споживача. Суд апеляційної інстанції, виходячи з того, що нарахування позивачу оплати за водопостачання гарячої води і водовідведення проводиться згідно з діючими нормативами споживання, а не за показаннями засобу обліку гарячої води, що суперечить пункту 10 Правил № 630, дійшов обґрунтованого висновку про зобов`язання КП «Київтеплоенерго» провести періодичну повірку засобу обліку гарячого водопостачання та зобов`язання провести перерахунок заборгованості за послуги з гарячого водопостачання і водовідведення по особовому рахунку № НОМЕР_2 за період з початку надання відповідних послуг».

Апеляційний суд враховує, що позивач КП «Київтеплоенерго» має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати спожитих послуг згідно показань квартирних засобів обліку постачання гарячої води.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що нарахування за спожиті відповідачами послуги за постачання гарячої води безпідставно здійснювалось КП «Київтеплоенерго» за нормами споживання, незважаючи на те, що квартира за адресою АДРЕСА_1 обладнана відповідними вузлами розподільного обліку гарячої води, що не заперечується позивачем.

При цьому доказів наявності у відповідачів заборгованості за надані послуги, нараховані згідно показань лічильників, позивачем надано не було.

За даних обставин, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності підстав для нарахування послуг з постачання гарячої води за нормою споживання, зазначені в позові обставини щодо наявності у відповідачів заборгованості за надані послуги з постачання гарячої води не знайшли свого підтвердження та не підлягали задоволенню судом першої інстанції.

Крім того, задовольняючи позов, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачів пеню, при цьому у розрахунку пені не встановлено, який розмір пені визначений договором, як і не визначено формулу, за якою позивачем отримано відповідну суму, з огляду на відсутність в матеріалах справи примірників індивідуальних договорів на постачання гарячої води та на постачання теплової енергії, оскільки надання позивачем послуг здійснюється на підставі саме цих договорів, що підтверджується скриншотом з офіційного сайту КП «Київтеплоенерго» (а. с. 31).

Так, відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Отже, з огляду на відсутність в матеріалах справи договорів, з яких можна було би встановити умови нарахування пені та її розмір, вимоги про стягнення нарахованої позивачем пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягали.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість решти заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за спожиті після 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення в розмірі 23651,82 грн. та з 01 листопада 2021 року - послуги з постачання теплової енергії в розмірі 47256,59, із нарахованими на суми заборгованості інфляційними втратами у розмірі 4091,75 грн. та 6614,38 грн., 3 % річних у розмірі 1003,07 грн. та 1597,62 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн., заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 46,34 грн., разом 86522,56 грн.

Виходячи із вищевикладеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за послуги з постачання гарячої води та стягнення пені ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідачів на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті після 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та з 01 листопада 2021 року - послуги з постачання теплової енергії, із нарахованими на суми заборгованості інфляційними втратами та 3 % річних, заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії, заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води, заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в загальному розмірі 86522,56 грн.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо зазначення позивачем невірних відомостей про відсутність кабінету ЄСІТС у апелянта, відсутності у апелянта доступу до матеріалів справи в системі ЄСІТС, внаслідок чого в учасників справи була відсутня можливість перегляду матеріалів справи в їх кабінеті, в тому числі і можливість вчасно бути обізнаними з рухом справи, зокрема з прийнятим процесуальним рішенням, апеляційний суд враховує, що одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі судом першої інстанції учасникам справи була надіслана копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів за адресою АДРЕСА_1 , що відповідає положенням ч. 2 ст. 190 ЦПК України та спростовує хибні доводи апеляційної скарги, які не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що матеріали позовної заяви були направлені позивачем та за адресою, що не відповідає фактичному місцю реєстрації відповідачів по справі.

Відповідачами не подано до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи чи окремими документами в електронному вигляді через систему Електронний суд.

Враховуючи наведене, є нерелевантними посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 752/23008/23, оскільки у цій справі, на відміну від обставин справи, що переглядається, судом встановлено, що задовго до ухвалення рішення судом першої інстанції ОСОБА_1 , яка має зареєстрований Електронний кабінет в ЄСІТС, з метою доступу до матеріалів цивільної справи, де вона є відповідачем, 11 грудня 2023 року звернулася до районного суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, і відповідно до норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів», норм ЦПК України та Положення районний суд зобов`язаний був завантажити в систему ЄСІТС матеріали цивільної справи, натомість, районний суд не лише не завантажив матеріали справи в систему ЄСІТС, а й взагалі не відповів на заяву відповідачки, що вочевидь перешкодило ОСОБА_1 в ознайомленні з матеріалами справи та подання відзиву на позов, що є суттєвим порушенням її права та обов`язків, передбачених нормами ЦПК України, а також вимоги статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду.

Крім того, процесуальні права відповідача були поновлені під час перегляду справи апеляційним судом, яким прийнято апеляційну скаргу та долучені до неї нові докази і надано їм відповідну правову оцінку.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за послуги з постачання гарячої води та стягнення пені ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідачів на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 23651,82 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4091,75 грн., 3 % річних у розмірі 1003,07 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 47256,59 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 6614,38 грн., 3 % річних у розмірі 1597,62 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 46,34 грн., що разом становить 86522,56 грн.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

За подання позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн., за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 3633,50 грн.

За наслідками апеляційного перегляду позов до ОСОБА_1 залишається задоволеним на 66 % (стягнуто 86522,56 грн. із заявлених до стягнення 130625,58 грн.), що пропорційно сплаченому позивачем судовому збору 1998,48 грн., апеляційна скарга, відповідно, задовольняється на 34 %, що пропорційно сплаченому відповідачем судовому збору 1235,39 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та шляхом взаємозарахування сум судового збору з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає остаточному стягненню 763,09 грн. (1998,48 грн. - 1235,39 грн.).

З інших відповідачів на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір підлягає стягненню в розмірі 1998,48 грн. з кожної.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 25 листопада 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість в розмірі 86522,56 грн.

В решті позову Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовити.

Стягнути на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 763,09 грн., з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1998,48 грн. з кожної.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.