Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №359/9986/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4219/2026

Справа № 359/9986/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 березня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області в складі судді Муранової-Лесів І.В., постановлену в м. Бориспіль 28 серпня 2025 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів за неотримане майно,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В серпні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за частку у спільному майні - будівельних матеріалів грибниці, відчужених без згоди, у розмірі 3 671 565 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Також в серпні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, вказав, що оскільки вже мало місце відчуження спільного майна, існує реальна загроза неможливості виконання судового рішення у випадку задоволення позову про стягнення грошових коштів, оскільки відповідач може приховати, зменшити або відчужити належне їй майно або доходи. Просив накласти арешт на земельні ділянки з кадастровим номером 3220884001:01:012:0004 та 3220884000:03:001:0444, належні ОСОБА_1 , а також житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 , в межах ціни позову, що становить 3 671 565 грн.: частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220884001:01:012:0004, частину земельної ділянки з кадастровим номером 3220884000:03:001:0444, житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2025 року та ухвалити рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, що судом було вжито заходи забезпечення позову без належного обґрунтування та з`ясування обставин, чи існує у даній справі реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, відтак ухвала суду першої інстанції є протиправною та підлягає скасуванню.

Наводила зміст ст. 149, 150 ЦПК України, правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 про те, що при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову в конкретній справі, зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Посилалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 щодо умов застосування заходів забезпечення позову, яким є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективних захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача; правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 про те, що суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Вказувала, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не зазначив, чи існує загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, і на підставі яких обставин було встановлено наявність такої загрози.

Зазначала, що твердження суду щодо відчуження відповідачем майна, яке за рішенням суду визнано спільною частковою власністю сторін, не відповідають дійсності та матеріалам справи. Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою для її подання стало відчуження відповідачем саме земельної ділянки з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090 за адресою АДРЕСА_2 , і позивач ніколи не мав відношення до вказаної земельної ділянки, а відповідач отримала її у власність внаслідок приватизації, на підтвердження чого нею надаються відповідні докази. Земельна ділянка на момент її відчуження перебувала у особистій приватній власності відповідача, що не заперечує і сам позивач у позовній заяві. Крім цього, позивачем у справі № 359/10742/21 і не заявлялись вимоги щодо визнання права власності на дану земельну ділянку, відповідно, жодного рішення суду, яким було б визнано цю земельну ділянку об`єктом спільної часткової власності сторін, не існує. Незважаючи на це, суд першої інстанції під час обґрунтування підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі помилково ототожнив земельну ділянку, яка належала до особистої приватної власності відповідача, та об`єкти рухомого майна, які тимчасово знаходяться на цій земельній ділянці.

Пояснювала, що відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090 відбулось 08 грудня 2021 року, тобто до прийняття судом рішення в справі № 359/10742/21 про визнання спірного майна спільною частковою власністю, яке було ухвалене лише 30 серпня 2024 року.

Посилалася на те, що у позовній заяві вказано, що про відчуження земельної ділянки позивачу стало відомо під час розгляду справи № 359/10742/21 судом апеляційної інстанції, однак після цього позивачем не було заявлено вимоги щодо вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, відповідно, на той момент позивач не вбачав існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду у справі № 359/10742/21.

Наголошувала, що жодних правочинів щодо відчуження майна, яке є предметом спору, відповідачем не вчинялось. Предметом спору у даній справі є стягнення коштів за частку у спільному майні. При цьому позивач жодного разу не звертався до відповідача з проханням повернути свою половину вказаного майна. Усі об`єкти, перелічені позивачем у позові, можуть бути поділені, він може забрати свою половину майна в будь-який час, узгодивши дату свого візиту з відповідачем. Той факт, що об`єкти рухомого майна (трансформатор, кондиціонери, дизельгенератор, будівельні матеріали тощо) знаходяться на земельній ділянці пл. 0,3073 га. з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090, яка є особистою приватною власністю відповідача, жодним чином не забороняють відповідачу розпоряджатись належною їй земельною ділянкою.

Вказувала, що станом на сьогодні вказане майно продовжує знаходитись на земельній ділянці з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090, жодних правочинів, спрямованих на їх відчуження або передачу третім особам, відповідачем не вчинялось, як не вчинялось і жодних дій щодо завершення будівництва та введення в експлуатацію даного об`єкта. У свою чергу позивачем не надано доказів, які б стверджували про укладення відповідачем правочинів щодо об`єкту спільної часткової власності позивача і відповідача та щодо відчуження його на користь третіх осіб.

Більш того, позивачем було вказано у позовній заяві, що земельна ділянка, на якій знаходиться об`єкт спільної часткової власності, була подарована онукам відповідача, однак ним не було зазначено, що відчуження відбулось на користь їх спільних онуків. Тобто посилання позивача, що об`єкт перебуває на чужій земельній ділянці, вводить суд в оману, оскільки онуки є близькими родичами позивача, яким не було надано доказів наявності спору щодо доступу позивача до земельної ділянки та об`єкту спільної часткової власності.

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Зазначав, що судом першої інстанції обґрунтовано встановлено наявність загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення, оскільки відчуження земельної ділянки відбулося 08 грудня 2021 року під час існування спору між сторонами (позов зареєстровано у листопаді 2021 року), але до ухвалення судового рішення про визнання за позивачем права спільної часткової власності на майно. Відповідач, знаючи про наявність спору та майбутні майнові вимоги позивача, вчинила дії, спрямовані на зміну правового статусу майна, що об`єктивно свідчить про ризик подальшого відчуження іншого майна або унеможливлює виконання рішення суду. Сам факт попереднього відчуження майна є достатньою підставою для висновку про реальність загрози утруднення виконання судового рішення.

Вважав маніпулятивними доводи відповідача про те, що нею нібито не вчинялися правочини щодо відчуження майна, яке є предметом спору. Предметом спору у даній справі є грошова компенсація вартості частки у спільному майні, а не витребування конкретних об`єктів у натурі. Саме тому достатньою підставою для забезпечення позову є ризик зменшення майнової маси відповідача, з якої можливе виконання рішення суду, а накладення арешту здійснено в межах ціни позову 3 671 565 грн., що повністю відповідає принципу співмірності.

Посилався на співмірність заходів забезпечення позову, оскільки арешт накладено лише в межах суми позову, заходи забезпечення не позбавляють відповідача права володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежують право розпорядження, такі заходи є тимчасовими та діють до вирішення спору по суті.

Зауважував, що відповідачем у даній справі подано окремий позов про стягнення грошових коштів за проведення ремонту у житловому будинку, який є об`єктом спільної сумісної власності сторін, після того як позивач виїхав із зазначеного будинку. При цьому ремонт не був погоджений з позивачем, що має істотне значення для оцінки обґрунтованості заявлених вимог. На підтвердження джерел походження коштів, витрачених на проведення такого ремонту, відповідач долучила до матеріалів справи, зокрема, боргові розписки, відповідно до яких вона позичила у свого сина кошти у загальній сумі 60000 доларів США, термін повернення не зазначено.

Водночас сам факт складення такої боргової розписки свідчить про наявність у відповідача самостійного грошового зобов`язання перед третьою особою, а отже у разі неповернення зазначених коштів син відповідача не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення заборгованості. За відсутності наміру реального повернення коштів відсутнє будь-яке логічне пояснення необхідності оформлення відповідної боргової розписки між матір`ю і сином, які мешкають в одному будинку і здійснюють той самий ремонт та поліпшення умов для проживання для спільного користування.

Вказував, що за таких обставин існує реальний ризик, що у майбутньому вимоги третіх осіб можуть бути забезпечені шляхом звернення стягнення або застосування заходів забезпечення позову за рахунок майна, яке належить ОСОБА_1 , що може істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у даній справі, оскільки у випадку відмови в поверненні коштів, разом з позовом про стягнення коштів може бути здійснено забезпечення позову.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 мотивував його тим, що сторони у період з 18 липня 1987 року по 18 серпня 2020 року перебували у шлюбі, будували спільне майно. Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року в справі № 359/10742/21 залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2024 року, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані в процесі будівництва об`єкта незавершеного будівництва, що розташовується на земельній ділянці пл. 0,3073 га. з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090 за адресою АДРЕСА_2 , визнано право спільної сумісної власності подружжя на будівельні матеріали грибниці у рівних частках (по частці кожному). Земельна ділянка була особистою власністю ОСОБА_1 . Під час розгляду справи, а саме 08 грудня 2021 року, відповідач відчужила земельну ділянку, на якій розташовувались будівельні матеріали грибниці, разом з зазначеними матеріалами, які визнано спільною сумісною власністю подружжя, на користь своїх онуків, уклавши договір дарування, вказані обставини стали відомі позивачу під час розгляду справи в апеляційній інстанції. Відчуження майна було здійснено під час судового розгляду справи, чим фактично створено перешкоди для реального виконання майбутнього рішення суду, що є зловживанням правом та порушенням принципу добросовісності.

Згідно висновку про вартість будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій, робіт, тощо які були використані в процесі будівництва теплиці для вирощування грибів, за адресою АДРЕСА_2 , а також висновку про вартість окремо визначених одиниць обладнання, загальна вартість зазначеного майна станом на 10 липня 2025 року склала 7 343 130 грн., тобто половина вартості, на яку позивач має право, становить 3 671 565 грн.

На підтвердження даних обставин до позову додано копію інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якої земельна ділянка з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090, належна ОСОБА_1 , відчужена на підставі договору дарування від 08 грудня 2021 року на користь ОСОБА_5 ; земельна ділянка з кадастровим номером 3220884001:01:051:3089 відчужена на підставі дарування від 08 грудня 2021 року на користь ОСОБА_6 ,

копію постанови Київського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 359/10742/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_7 про поділ спільного майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про визнання права власності на будівельні матеріали, яким залишено без змін рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 30 серпня 2024 року. В межах даної справи судами встановлено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090, належній ОСОБА_1 , знаходиться об`єкт незавершеного будівництва - теплиця, який не введено в експлуатацію, що унеможливлює визнання права власності на нього, і за ОСОБА_3 було визнано право власності на частину будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних в процесі будівництва цього об`єкта;

копію висновку про вартість майна, складеного суб`єктом оціночної діяльності ПП «Авто-Експрес», згідно якого вартість будівельних матеріалів, обладнання, виробів, конструкцій, робіт, тощо, які були використані у процесі будівництва теплиці для вирощування грибів з господарськими будівлями та спорудами, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , станом на 10 липня 2025 року склала 6 872 690 грн.;

копію висновку про незалежну оцінку майна, яким є окремо визначені одиниці обладнання в кількості п`яти найменувань та знаходяться за адресою АДРЕСА_2 , згідно якого ринкова вартість трансформатора силового, касетного високонапорного кондиціонера, холодильної установки, дизельгенератора, котла опалювального станом на 10 липня 2025 року склала 470 440 грн.;

В заяві про забезпечення позову ОСОБА_3 накласти арешт на нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме земельні ділянки з кадастровим номером 3220884001:01:012:0004 та 3220884000:03:001:0444, частка в праві власності на які належна ОСОБА_1 , а також житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

До заяви про забезпечення позову додано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2025 року відносно відповідача ОСОБА_1 , яким підтверджується реєстрація за нею права власності на вказане нерухоме майно, на яке просив накласти арешт позивач (а. с. 147 - 149 т. 1).

Крім того, до апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 надано нові докази, а саме копії рішень Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області, на підставі яких ОСОБА_1 набуто право власності на земельну ділянку, а також про присвоєння поштової адреси, копію державного акту серії ЯМ № 611280 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220884001:01:051:0124, копію договору дарування земельної ділянки на користь онука дарувальника - ОСОБА_5 , укладеного ОСОБА_1 08 грудня 2021 року.

Вирішуючи питання щодо можливості долучення даних доказів, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Апеляційний суд враховує, що ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2025 року про забезпечення позову постановлена за відсутності учасників справи, а отже відповідач була позбавлена можливості надати власні докази, відтак дані докази приймаються судом.

Апеляційний суд також враховує, що право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, відтак прийняття доказів, наданих відповідачем, та їх оцінка є необхідними для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для справи в межах апеляційного перегляду.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, належне відповідачеві, в межах позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем заявлено вимогу про стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні подружжя, ціна позову визначена у розмірі 3 671 565 грн., на підтвердження якої надано відповідні докази, а невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Зазначеним вимогам заява ОСОБА_3 про забезпечення позову відповідає.

Відповідно до вимог ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Із наявних в матеріалах заявником доказів вбачається, що ОСОБА_3 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про стягнення компенсації вартості частки в праві власності подружжя, що вказує на наявність майнового спору між сторонами, і у випадку задоволення позову із відповідача на користь позивача може бути стягнуто грошові кошти в розмірі 3 671 565 грн., примусове звернення стягнення на які здійснюватиметься у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження», отже позов дійсно може бути забезпечений шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно, за рахунок реалізації якого судове рішення може бути виконане в разі задоволення позову.

Відповідно до ч. 2, 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Відповідно до ст. 177, 178 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Оскільки зареєстроване за відповідачем на праві власності нерухоме майно (земельні ділянки, житловий будинок) як об`єкти цивільних прав не вилучені та не обмежені в обороті, ризик їх відчуження за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним, в зв`язку з чим апеляційний суд не може погодитися з помилковими доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції не зазначено, на підставі яких обставин було встановлено наявність загрози невиконання або утруднення виконання рішення у разі задоволення позову.

З огляду на викладене ґрунтуються на законі та відповідають матеріалам справи висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки майно відповідача, за рахунок якого може бути виконане рішення суду, може бути відчужене останнім у будь-який час.

Отже, обраний позивачем вид забезпечення позову - накладення арешту на частини земельних ділянок та житлового будинку, право власності на які зареєстроване за відповідачем, в межах позовних вимог, є співмірним із предметом позову на день постановлення ухвали - стягнення із ОСОБА_1 3 671 565 грн.

Апеляційний суд враховує, що будь-якого іншого майна, на яке може бути накладено арешт в порядку забезпечення позову, або будь-якого іншого засобу забезпечення позову, адекватного та співмірного заявленим позовним вимогам, відповідачем в апеляційній скарзі не запропоновано.

Доводи апеляційної скарги, що в дійсності відповідачем не було відчужено будь-якого майна, яке є спільною частковою власністю сторін, а відчужено лише належну їй на праві власності земельну ділянку, право власності на яку вона набула в процесі приватизації, в той час як спірне рухоме майно, яке є об`єктом спільної часткової власності сторін і знаходиться на цій земельній ділянці, нею не відчужувалося, тому позивач може забрати свою половину майна в будь-який час, і докази відсутності у нього доступу до земельної ділянки та об`єкту спільної часткової власності в матеріалах справи відсутні, відхиляються апеляційним судом як безпідставні, з огляду на те, що предметом даного позову є не витребування майна в натурі, а стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні.

Крім того, в контексті доводів ОСОБА_1 про відсутність вчинених нею правочинів щодо відчуження майна, яке є предметом спору, та доводів ОСОБА_1 про помилковість висновків суду, що нею нібито було відчужено спільне майно сторін, апеляційний суд враховує, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090, яка була відчужена ОСОБА_1 , знаходиться не лише рухоме майно, яке є предметом спільної часткової власності сторін, а й будівельні матеріали та конструктивні елементи, використані в процесі будівництва теплиці, яка не була введена в експлуатацію і вважається об`єктом незавершеного будівництва, і зазначене майно, половину вартості якого просить стягнути на свою користь позивач, є невід`ємним від земельної ділянки.

Таким чином, судом першої інстанції було обґрунтовано встановлено на підставі наявних у справі доказів про наявність майнового спору між сторонами, який виник внаслідок відчуження відповідачем без згоди позивача майна, яке згідно із рішенням суду визнано спільною частковою власністю сторін, і внаслідок цього відповідачем заявлено вимогу про стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні подружжя.

Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 не було подано заяви про забезпечення позову в межах розгляду справи № 359/10742/21, коли він під час апеляційного перегляду даної справи дізнався про відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3220884001:01:051:3090, на якій знаходиться об`єкт спільної часткової власності сторін, що на думку відповідача вказує на те, що на той момент позивач не вбачав існування реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані.

Апеляційний суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються у межах саме тієї справи, у якій заявлено відповідні вимоги, і що питання компенсації ОСОБА_3 вартості частки в праві спільної власності подружжя не було предметом розгляду справи № 359/10742/21, а виникло після закінчення її розгляду по суті.

Апеляційний суд звертає увагу, що у випадку задоволення позову відповідач матиме можливість виконати судове рішення за рахунок наявних у неї грошових коштів без застосування процедури звернення стягнення на арештоване майно.

Апеляційний суд констатує, що саме по собі накладення арешту на спірне майно без наміру власника його відчужити жодним чином не впливає на правовий статус майна і не впливає на права і законні інтереси такого власника.

Апеляційний суд наголошує, що відповідач не позбавлена можливості в порядку, передбаченому ст. 156, 158 ЦПК України, звернутися до суду з клопотанням про заміну заходу забезпечення позову або про скасування заходу забезпечення позову, в разі наявності підстав для цього.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Виходячи з вищевикладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що в даній справі судом першої інстанції було обрано належний, відповідний до предмета спору, захід забезпечення позову, дотримано принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвали суду першої інстанції постановлені із додержанням вимог закону і не можуть бути скасовані з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 19 березня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.