Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №761/40378/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7826/2026

Справа № 761/40378/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

18 березня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області, постановлену у складі судді Ведмідь Н.В. в м. Бровари 19 січня 2026 року про повернення заяви позивачеві у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські регіональні електромережі», Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська обласна енергопостачальна компанія» про скасування боргу,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилався на те, що проживає за вказаною адресою та є малим споживачем електричної енергії, особовий рахунок № НОМЕР_1 , постачальником електричної енергії (ОСР) відповідно до договору № 400718607, є ПрАТ «Київські регіональні електромережі».

Станом на 01 серпня 2025 року постачальник електричної енергії (ОСР) ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» безпідставно нарахували йому борг в сумі 3417,64 грн. ОСОБА_1 належним чином, регулярно, щомісяця, у терміни, визначені в договорі, передає показники лічильника та сплачує постачальнику (ОСР) за спожиту електричну енергію, неодноразові звернення до ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія» не призвели до вирішення проблеми заборгованості, постачальники не надали доказів щодо виникнення заборгованості.

Просив відкрити провадження у справі, витребувати від ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та дослідити в суді докази нарахування боргу, копії квитанцій, копії платіжних документів, інші документи щодо заборгованості в сумі 3417,64 грн. з ПДВ за особовим рахунком № НОМЕР_1 ; у разі виявлення порушень у нарахуванні боргу за особистим рахунком № НОМЕР_1 , споживач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , борг у розмірі 3417,64 грн. з ПДВ скасувати.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху, а ухвалою суду від 19 січня 2026 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив обставини справи, хронологію надходження позову до суду та прийняття судом процесуальних рішень у цій справі, а також вчинені ОСОБА_1 дії щодо усунення недоліків позовної заяви, зазначених судом в ухвалі від 10 грудня 2025 року.

Звертав увагу, що приписами ЦПК України визначено, що під час розгляду цивільних справ суд зобов`язаний сприяти здійсненню та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, здійснювати заходи щодо загального, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, в тому числі може витребовувати докази за власною ініціативою.

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21 про те, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

ЄСПЛ перевіряє, чи національні суди дотримались обов`язку всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини справи, особливо в контексті забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції) та права на повагу до приватного життя (ст. 8), вимагаючи від них активної ролі, належного дослідження доказів та мотивування рішень, що є ключовим для дотримання прав заявника. Якщо національний суд не забезпечив такого з`ясування, це може стати підставою для звернення до ЄСПЛ.

Згідно з ЦПК України повноваження суду включають розгляд справи про захист прав (цивільних, житлових, сімейних, трудових), вирішення спорів в порядку позовного, наказного та окремого провадження, а також встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Суд керується принципом «не інакше як за зверненням», діє в межах вимог позивача, збирає докази, забезпечує виконання рішень, має право викликати свідків, призначити експертизу та вживати заходів щодо забезпечення доказів.

Вказував, що Броварський міськрайонний суд Київської області мав відкрити провадження та витребувати у відповідачів докази щодо наявності заборгованості за використану електроенергію.

Вважав, що суд ухиляється від розгляду справи та постановлення законного рішення.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові) віднесена до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає, виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що у вересні 2025 року ОСОБА_1 подав позовну заяву про скасування боргу, у якій зазначив відповідачами ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія», просив відкрити провадження у справі, витребувати від ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та дослідити в суді докази нарахування боргу, копії квитанцій, копії платіжних документів, інші документи щодо заборгованості в сумі 3417,64 грн. з ПДВ за особовим рахунком № НОМЕР_1 ; у разі виявлення порушень у нарахуванні боргу за особистим рахунком № НОМЕР_1 , споживач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , борг у розмірі 3417,64 грн. з ПДВ скасувати.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк у сім днів з дня отримання ним копії ухвали для усунення зазначених недоліків.

Залишаючи позов ОСОБА_1 без руху, суд першої інстанції вказав, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 ЦПК України, а саме позивачу необхідно: зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін; зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, тобто які саме вимоги висуває позивач до кожного з відповідачів, які порушення стосовно прав позивача кожен з відповідачів допустив і що позивач просить суд визначити у рішенні стосовно кожного відповідача; долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують вказані обставини, на які посилається позивач; зазначити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.

02 січня 2026 року ОСОБА_1 подав до суду пояснення на виконання ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2025 року, у якому повідомив, що у нього відсутні відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін; що у правовідносинах з постачання електричної енергії беруть участь два підприємства, а саме постачання електричної енергії виконує оператор системи розподілу (ОСР) відповідач ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі», а плата за використану електричну енергію виконується на рахунок відповідача ТОВ «Київська обласна енергопостачальна компанія».

Зміст позовних вимог викладений у позовній заяві від 17 вересня 2025 року, а саме: відкрити загальне провадження у справі за його позовом, витребувати від ПрАТ «ДТЕК Київські регіональні електромережі» та дослідити в суді докази нарахування боргу, копії квитанцій, копії платіжних документів, інші документи щодо заборгованості в сумі 3417,64 грн. з ПДВ за особовим рахунком № НОМЕР_1 .

Вказував, що суд має визначити, яке підприємство і за що відповідає.

У разі виявлення порушень у нарахуванні боргу за особистим рахунком № НОМЕР_1 , споживач ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , борг у розмірі 3417,64 грн. з ПДВ скасувати.

Підтвердив, що ним не подано іншого позову (позовів) до цих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Звертав увагу суду, що приписами ЦПК України визначено, що під час розгляду цивільних справ суд зобов`язаний сприяти здійсненню та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, здійснювати заходи щодо загального, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, в тому числі може витребовувати докази за власною ініціативою.

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21 про те, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

ЄСПЛ перевіряє, чи національні суди дотримались обов`язку всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини справи, особливо в контексті забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції) та права на повагу до приватного життя (ст. 8), вимагаючи від них активної ролі, належного дослідження доказів та мотивування рішень, що є ключовим для дотримання прав заявника. Якщо національний суд не забезпечив такого з`ясування, це може стати підставою для звернення до ЄСПЛ.

Посилався на недопустимість уникнення суду від вирішення справи по суті.

Визнаючи неподаною та повертаючи позовну заяву позивачу ухвалою від 19 січня 2026 року, суд першої інстанції керувався ст. 185 ЦПК України та виходив із того, що зазначені в ухвалі недоліки позовної заяви усунуті не були, оскільки у поданих поясненнях позивач зазначає, що у нього «відсутні відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін».

Водночас відповідно до пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у сторін, а не повідомлення про відсутність у позивача таких відомостей. Наведене формулювання не дає змоги суду встановити, чи має позивач електронний кабінет, та не відповідає імперативним вимогам процесуального закону.

Незважаючи на вимоги ухвали суду, позивач не конкретизував зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів окремо, не зазначив, які саме дії чи бездіяльність кожного з відповідачів, на його переконання, порушують його права, та не визначив, що саме суд повинен вирішити щодо кожного з них.

Фактично позивач обмежився загальним посиланням на участь двох суб`єктів господарювання у правовідносинах з постачання електричної енергії та запропонував суду самостійно з`ясувати, яке підприємство і за що відповідає, що унеможливлює визначення предмета спору та меж судового розгляду.

Разом із тим суд не наділений повноваженнями самостійно формувати позовні вимоги або визначати предмет і підстави позову замість позивача, оскільки це суперечить принципам диспозитивності та змагальності цивільного процесу.

Суд зазначив, що позивач у позовній заяві посилається на наявність договору постачання електричної енергії, існування особового рахунку № НОМЕР_1 та нарахування йому заборгованості за спожиту електричну енергію, однак жодного належного та допустимого доказу на підтвердження зазначених обставин до позовної заяви не додано. Крім того, позивач не зазначив перелік доказів, що додаються до позовної заяви, та не обґрунтував неможливість їх подання, обмежившись посиланням на необхідність їх витребування судом.

Водночас подане позивачем клопотання про витребування доказів не містить обґрунтування неможливості самостійного отримання таких доказів, відомостей про вжиті для цього заходи та доказів вжиття відповідних заходів, як того вимагає стаття 84 ЦПК України.

Разом із тим клопотання про витребування доказів не звільняє позивача від обов`язку належного оформлення позовної заяви та виконання вимог статей 175, 177 ЦПК України.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що подані позивачем пояснення не свідчать про усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду про залишення її без руху.

Апеляційний суд з таким висновком суду першої інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (ч. 2 ст. 185 ЦПК України).

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175, 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. 175, 177 ЦПК України, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Статтею 175 ЦПК України встановлено ряд вимог, яким повинна відповідати позовна заява.

Зокрема, відповідно до ч. 3 - 6 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року в справі № П/9901/736/18, надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2023 року в справі № 990/114/23 зазначено, що головним є те, щоб позовна заява містила виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, достатність яких в подальшому має бути оцінена судом в ході судового розгляду справи по суті, однак суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував. Фактично суд вдався до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів, що не віднесено до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху та в подальшому повертаючи її позивачу з підстав того, що позивач не зазначив, зокрема, зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, тобто, які саме вимоги висуває позивач до кожного з відповідачів, які порушення стосовно прав позивача кожен з відповідачів допустив і що позивач просить суд визначити у рішенні стосовно кожного відповідача; не долучив до матеріалів справи докази, що підтверджують вказані обставини, на які посилається позивач, - судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ст. 175 ЦПК України ОСОБА_1 в позовній заяві зазначено зміст позовних вимог, спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом, який позивач просить суд визначити у рішенні, викладено обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначено докази, що підтверджують вказані обставини.

Вимоги до деталізації цих відомостей положеннями ст. 175 ЦПК України не встановлені, а отже викладення їх змісту віднесено на розсуд позивача.

Вказуючи, що позивачем не надано доказів, які, на думку суду, мали бути надані разом із позовом, та на необхідність уточнення позовних вимог, суд першої інстанції втрутився у право позивача самостійно визначати обсяг доказової бази, предмет позову і фактично вдався до оцінки обґрунтованості позову, залишивши поза увагою, що питання про те, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 264 ЦПК України вирішується судом під час ухвалення рішення по суті справи, а не на стадії відкриття провадження у справі.

На стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

До подібних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20); від 25 січня 2021 року у справі № 308/13063/19 (провадження № 61-7912св20), від 06 грудня 2023 року у справі № 337/804/23 (провадження № 61-12848 св 23).

Враховуючи вищевикладене, покладення судом першої інстанції на позивача обов`язку усунення недоліків позовної заяви шляхом надання додаткових доказів та викладання додаткових обставин на стадії відкриття провадження, є безпідставним.

Відтак, питання, на які вказав суд першої інстанції, надаючи ухвалою строк для усунення недоліків та повертаючи в подальшому позовну заяву, в тому числі зазначення відомостей щодо наявності/відсутності електронного кабінету сторін, могли бути з`ясовані та вирішені судом після відкриття провадження в справі.

Сама по собі процесуальна неможливість оскарження ухвали про залишення позовної заяви без руху не зобов`язує позивача беззаперечно виконувати вимоги суду щодо усунення недоліків, якщо ці вимоги не відповідають вимогам закону.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 січня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.