Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №752/17703/22 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року місто Київ

Справа № 752/17703/22

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7064/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-головуючий), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Токовенком Олексієм Володимировичем, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року (ухвалено у складі судді Мазур Ю.Ю.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мейн Скул» про відшкодування збитків, пов`язаних з неналежним виконанням договору

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року позивач звернувся до суду із цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 50 000 за неналежне виконання умов Договору № 7-04-04-08/20 MS про надання послуг від 04.08.2020, а також моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між позивачем, який діє в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 , та відповідачем 04 серпня 2020 року було укладено договір про надання послуг, за яким відповідач зобов`язався за плату забезпечити комплекс освітніх, організаційних, консультативних і, зокрема, психологічних послуг для дитини протягом навчального року.

Позивач свої обов`язки виконав, сплатив погоджену сторонами вартість послуг у розмірі 50 000 грн, водночас відповідач неналежно виконав взяті на себе договірні зобов`язання, оскільки починаючи з листопада 2020 року його донька зазнавала систематичного психологічного тиску та агресивної поведінки з боку однокласника, що призвело до суттєвого погіршення її психоемоційного стану, появи страху, пригніченості, відмови від відвідування школи, а також до психосоматичних проявів у вигляді нудоти, втрати апетиту та підвищеної втомлюваності. Через це позивач був змушений неодноразово звертатися за професійною психологічною допомогою для дитини, що підтверджується консультативними висновками спеціалістів, у яких зафіксовано високий рівень тривожності, емоційної вразливості та психологічні страждання дитини, безпосередньо пов`язані з конфліктною ситуацією в навчальному закладі та відсутністю належної реакції з боку школи.

За умовами договору відповідач узяв на себе обов`язок здійснювати постійний психологічний супровід дитини та забезпечувати безпечне й сприятливе освітнє середовище, однак фактично не відреагував належним чином на повідомлення про булінг, не вжив передбачених законодавством та внутрішніми процедурами заходів для його припинення і не забезпечив захист прав та інтересів дитини. Звернення позивача до адміністрації навчального закладу, зокрема письмова заява від 05.05.2021, були проігноровані або розглянуті формально, із застосуванням порядку, не передбаченого спеціальним нормативним регулюванням у сфері протидії булінгу, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків.

Факт неналежного реагування навчального закладу на повідомлення про булінг підтверджується постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, якою посадову особу закладу освіти було притягнуто до відповідальності за приховування випадків булінгу. Указані обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідача, яка перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку з погіршенням психічного стану дитини та завданими їй моральними стражданнями.

У зв`язку з неналежним виконанням договору позивач вважав, що сплачені за договором кошти у розмірі 50 000 грн є його збитками, оскільки відповідач не надав послуги в обсязі та якості, передбачених договором, зокрема не забезпечив психологічну безпеку дитини.

Крім того, позивач зазначав, що дитині було завдано значної моральної шкоди, яка проявилася у тривалих душевних стражданнях, емоційній напрузі, втраті відчуття безпеки та необхідності проходження психологічної корекції, у зв`язку з чим він просив стягнути з відповідача також грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 16 грудня 2025 року в задоволенні позову відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з таким рішенням, представник позивача - адвокат Токовенко О.В. 14 січня 2026 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд безпідставно дійшов висновку про відсутність зобов`язальних правовідносин і цивільно-правової відповідальності відповідача, оскільки між сторонами укладено договір про надання послуг.

Вважає, що суд помилково визнав недоведеним факт оплати послуг за договором, застосувавши надмірно формальний підхід і зосередившись виключно на відсутності окремих платіжних документів. При цьому фактичне допущення дитини до навчального процесу, тривале надання освітніх і супутніх послуг, відсутність з боку відповідача будь-яких претензій щодо неоплати або ініціювання розірвання договору свідчать про виконання позивачем свого обов`язку з оплати послуг.

Зазначає, що суд безпідставно відхилив докази лише з мотивів того, що вони оформлені на іншу юридичну особу, не з`ясувавши реальних організаційних і функціональних зв`язків між двома пов`язаними суб`єктами, які фактично діяли як єдиний навчальний заклад. Формальне розмежування юридичних осіб не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки для споживача послуг школа виступала єдиним суб`єктом, який організовував освітній процес.

Посилається на те, що суд неправильно оцінив обставини неналежного виконання договору, не надав належного значення доказам булінгу та психологічного травмування дитини та фактично проігнорував висновки спеціалістів, результати психологічних досліджень, а також постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, якою посадову особу закладу освіти було притягнуто до відповідальності за приховування булінгу.

Вважає, що суд порушив принципи змагальності та диспозитивності, фактично поклавши на позивача обов`язок доводити обставини, які перебувають у сфері контролю відповідача, і не витребувавши з власної ініціативи докази, необхідні для повного та всебічного з`ясування справи. Крім того, рішення не містить належного аналізу доводів позивача та причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю навчального закладу і завданою шкодою.

Надмірний формалізм суду фактично позбавив позивача можливості захистити права та інтереси своєї неповнолітньої дитини, водночас суд не врахував усталену судову практику, зокрема постанову Київського апеляційного суду у справі № 752/17645/22 з аналогічними фактичними обставинами, де було визнано відповідальність приватного навчального закладу за неналежне реагування на випадки булінгу та стягнуто моральну шкоду.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не поданий.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник позивача - адвокат Токовенко О.В. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив задовольнити її вимоги з підстав, викладених у скарзі.

Представник відповідача - адвокат Дикань А.П. проти апеляційної скарги заперечував у повному обсязі, просив її відхилити.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції встановив, що 04 серпня 2020 року між ОСОБА_1 , який є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мейн Скул», в особі директора Рвач Лілії Олександрівни, укладено Договір № 7-04-04-08/20 MS про надання послуг.

Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Договору про надання послуг - «За цим договором замовник замовляє та зобов`язується своєчасно сплатити (виступає платником за Договором), а виконавець зобов`язується надати особисто або із залученням третіх осіб одну та/або декілька з нижченаведених послуг (далі - «Послуги»), які визначені сторонами цим договором, преамбулою та акцептованим виконавцем заявками замовника.

Послуги, які надаються за цим Договором, включають наступні види:

- забезпечення замовника приміщенням і персональним місцем (стіл, стілець) для отримання послуг за договором;

-надання необхідних технічних засобів для отримання послуг;

-забезпечення послугами тьюторів та консультантів під час роботи у групах до 14 учнів;

-забезпечення доступу дітей до питної води;

-надання інформаційно-консультаційних послуг дитині та батькам (за запитом та за необхідністю);

-супровід дитини або групи дітей на майданчики для відпочинку та дозвілля (в межах кілометрової зони), за необхідності;

-решта допоміжних та інформаційно-консультативних послуг, які можуть виникати за ситуаціями та необхідністю;

-проведення додаткових гуртків та/або дозвільних та/або пізнавальних розваг для учнів та дитини або груп таких дітей, в тому числі деякі з них за додаткову оплату;

-організація та проведення екскурсій, відвідування музеїв, театрів тощо, в тому числі і деякі з них за додаткову оплату;

-постійний психологічний супровід Дитини під час навчання та консультативні послуги психолога для батьків;

-організація та проведення тематичних батьківських клубів;

-заняття дітей в корекційно-рефлексійних групах;

-надання інформаційно-консультаційних послуг в сфері ІТ;

-інші послуги за домовленістю сторін, в тому числі деякі з них за додаткову оплату, як то навчання мовам і навичкам спілкування; навчання комп?ютерній грамоті; консультування з питань вибору освітніх напрямів; проведення будь-яких інших додаткових погоджених сторонами курсів і програм поза навчальним планом;

-забезпечення доступу до локальних і корпоративних комп?ютерних мереж, Інтернету та пошукових систем;

-надання у тимчасове користування спортивного інвентарю, обладнання, предметів для відпочинку;

-організація, проведення розважальних заходів тощо».

Відповідно до пункту 1.2. Договору про надання послуг - «Послуги, зазначені в пункті 1.1. цього Договору, надаються Виконавцем за адресою: м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 17, 7 та 8 поверхи (далі - «Територія») або в інших місцях залежно від виду послуг в робочий час виконавця, яким є: понеділок-п?ятниця з 08 год. 00 хв. до 19 год. 00 хв. та протягом строку надання послуг - з 01.09.2020 по 30.06.2021».

Відповідно до пункту 4.3. розділу 4 договору про надання послуг - «Сторони домовилися, що загальна договірна вартість (ціна) послуг виконавця, які надаються на постійній основі протягом строку надання послуг за договором та які передбачені в п. 1.1. Договору, становить 50 000 (п`ятдесят тисяч гривень 00 копійок), без ПДВ.

Оплату Замовник здійснює самостійно, на підставі даного договору, з посиланням на цей договір одним платежем до 01 вересня 2020 року, якщо інше не встановлено договором, за реквізитами, зазначеними в статті 10 цього договору.

Доказів сплати позивачем коштів за вказаним договором матеріали справи не містять.

01.03.2021 до кандидата психологічних наук, доцента ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_4 (мати ОСОБА_5 ) зі скаргою своєї неповнолітньої доньки на систематичні знущання в школі «Мейн Скул» в класі «Кобра» починаючи з інциденту, який стався в листопаді 2020 року і по сьогоднішній день з боку однокласника ОСОБА_6 . Був складений консультативний висновок спеціаліста з юридичної психології ОСОБА_3 , згідно з яким батькам було рекомендовано звернутись до адміністрації школи щодо фактів булінгу.

05.05.2021 ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Заклад середньої освіти І - ІІІ ступенів ліцей «Мейн Скул» (ЄДРПОУ 42706070) було подано заяву, в якій останній просив вжити заходів щодо вчинення відносно його доньки ОСОБА_5 булінгу від однокласника ОСОБА_6 . Заява була прийнята ОСОБА_7 .

06.05.2021 ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Заклад середньої освіти І - ІІІ ступенів ліцей «Мейн Скул» (ЄДРПОУ 42706070) ОСОБА_8 подано пояснювальну записку щодо відсутності його доньки ОСОБА_2 на заняттях в ліцеї.

08.05.2021 ОСОБА_4 (мати ОСОБА_5 ) звернулась до кандидата психологічних наук, доцента ОСОБА_3 за консультацією з приводу скарг своєї доньки бажання отримати психологічну допомогу з причини припинення відвідування школи. На основі проведеної консультації був складений консультативний висновок спеціаліста, згідно з яким батькам ОСОБА_5 рекомендовано, поміж іншого, з метою попередження ескалації психоемоційного насильства та виникненні потенційної загрози фізичної агресії звернутися з заявою про факти булінгу до відповідних органів поліції та МОН України.

10.05.2021 ОСОБА_5 відвідала дитячого психолога в ТОВ «Медичний центр «Добробут-поліклініка». Згідно висновку лікаря діагноз: розлад адаптації зі змішаними тривожними та депресивними реакціями, епізодична пароксизмальна тривога. Рекомендовано: психокорекція, таб. Гамалате -В6, хвойні ванни та повторний огляд через 1 місяць.

Не потребує доведення, з огляду на рішення в справі № 752/17645/22 від 03 серпня 2023 року, що особа, яка була притягнута до адміністративної відповідальності тимчасово виконуюча обов`язки директора ОСОБА_11 виконувала ці обов`язки стосовно саме ТОВ «Заклад середньої освіти І - ІІІ ступенів ліцей «Мейн Скул» (ЄДРПОУ 42706070).

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В. пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з приписами частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів сплати коштів за договором, а усі докази, що міститься у матеріалах справи стосуються іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ліцей «Мейн Скул», який не є відповідачем у цій справі. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що обставини, на які посилався позивач як на підставу для задоволення позову, не були доведеними, а тому позов не підлягає задоволенню як необґрунтований.

Колегія суддів повністю погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої, п`ятої статті. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття законного судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №450/1686/17 та від 15 липня 2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ч. 1 ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд першої інстанції правильно встановив, що між сторонами укладено Договір № 7-04-04-08/20 MS про надання послуг (далі - Договір), за змістом якого замовник (позивач) замовляє та зобов`язується своєчасно сплатити (виступає платником за Договором), а виконавець (відповдач) зобов`язується надати особисто або із залученням третіх осіб одну та/або декілька з нижченаведених послуг (далі - «Послуги»), які визначені сторонами цим договором, преамбулою та акцептованим виконавцем заявками замовника.

Підставою позову позивач визначив неналежне виконання відповідачем такої послуги як «постійний психологічний супровід Дитини під час навчання та консультативні послуги психолога для батьків», а також не сприяння відповідачу у зміцнені психологічного здоров`я Дитини, що виявилося у відсутності реакції відповідача на булінг з боку однокласників по відношенню до Дитини, а також невжиття заходів щодо припинення таких дій.

Разом із цим, суд правильно встановив і це підтверджується матеріалами справи, що доказів сплати позивачем коштів за вказаним договором матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково визнав недоведеним факт оплати послуг за Договором, застосувавши надмірно формальний підхід та зосередившись виключно на відсутності платіжних документів, колегія суддів відхиляє як безпідставні.

Як убачається з матеріалів справи, умовами пункту 4.3 Договору прямо передбачено обов`язок замовника здійснити оплату послуг у розмірі 50 000 грн одним платежем до 01 вересня 2020 року за реквізитами, зазначеними у договорі. Отже, факт виконання позивачем свого грошового зобов`язання підлягав підтвердженню належними та допустимими доказами, насамперед розрахунковими або банківськими документами, які б свідчили про перерахування коштів саме на користь відповідача за цим Договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. При цьому цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише з огляду на те, що про неї стверджує сторона. Така обставина має бути доведена так, щоб з урахуванням поданих доказів висновок про її існування був більш вірогідним, ніж протилежний. Концепція негативного доказу, за якою певна обставина вважається встановленою доти, доки інша сторона її не спростує, суперечить засадам цивільного судочинства.

Сам по собі факт допуску дитини до навчального процесу, як і відсутність претензій щодо неоплати або ініціювання розірвання договору, не є достатнім та належним доказом внесення оплати саме за Договором, укладеним із відповідачем у цій справі. Такі обставини можуть свідчити лише про фактичне перебування дитини в освітньому середовищі, однак не підтверджують належним чином виконання позивачем свого платіжного обов`язку перед конкретним виконавцем. При цьому матеріали справи не містять жодного документа, який би прямо підтверджував сплату 50 000 грн саме відповідачу, і таких доказів не подано також до суду апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про недоведеність факту оплати послуг за Договором є правильним, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення з відповідача 50 000 грн як збитків у вигляді сплачених за договором коштів.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відхилив докази лише з мотивів того, що вони оформлені щодо іншої юридичної особи, не з`ясувавши реальних організаційних і функціональних зв`язків між двома пов`язаними суб`єктами, які фактично діяли як єдиний навчальний заклад.

Як правильно встановив суд першої інстанції, відповідачем у цій справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Мейн Скул» (код ЄДРПОУ 41809381), тоді як докази, на які посилається позивач на підтвердження факту булінгу, психологічного травмування дитини, подання заяв до адміністрації закладу освіти та притягнення посадової особи до адміністративної відповідальності, стосується іншої юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Ліцей «Мейн Скул» (код ЄДРПОУ 42706070) (далі - Ліцей «Мейн Скул»).

Отже, оцінивши зміст наданих доказів суд правильно установлено, що обставини, пов`язані із безпосередньою організацією освітнього процесу, розглядом заяв про булінг, реагуванням адміністрації закладу освіти та виконанням спеціальних обов`язків у сфері забезпечення безпечного освітнього середовища, стосуються саме Ліцею «Мейн Скул», а не відповідача у цій справі.

Посилання апелянта на те, що для споживача послуг обидві юридичні особи сприймалися як єдиний суб`єкт, не спростовують установлених судом обставин, оскільки цивільно-правова відповідальність покладається на конкретну особу за наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки саме цієї особи, шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою, а також вини у випадках, коли вона підлягає доведенню. Саме лише припущення про пов`язаність двох суб`єктів господарювання не може бути достатньою підставою для покладення відповідальності на одного з них за дії чи бездіяльність іншого.

З тих самих підстав колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно оцінив обставини неналежного виконання договору, не надав належного значення доказам булінгу та психологічного травмування дитини, а також фактично проігнорував висновки спеціалістів, результати психологічних досліджень і постанову суду у справі про адміністративне правопорушення.

Зазначені докази самі по собі можуть підтверджувати наявність конфліктної ситуації, погіршення психоемоційного стану дитини та факти реагування чи не реагування адміністрації відповідного закладу освіти, однак вони не доводять порушення договірних зобов`язань саме відповідачем у цій справі. Більше того, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення стосується посадової особи іншої юридичної особи - Ліцею «Мейн Скул», а не ТОВ «Мейн Скул».

За таких обставин вказані документи не підтверджують наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями чи бездіяльністю саме відповідача та заявленими позивачем збитками і моральною шкодою.

Позивач не надав доказів, що він звертався до відповідача в цій справі з відповідними заявами про забезпечення психологічного супроводу його дитини чи самого позивача як батька, а відповідач не прореагував на такі звернення.

Навпаки з матеріалів справи вбачається, що всі звернення були направлені саме до ліцею- учбового закладу і позивач в іншому процесі вже отримав позитивне рішення, про відшкодування шкоди з іншої юридичної особи.

Необґрунтованими є й доводи апеляційної скарги про порушення судом принципів змагальності та диспозитивності у зв`язку з тим, що суд не витребував з власної ініціативи докази, необхідні для повного та всебічного з`ясування обставин справи, оскільки відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та п`ятої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Суд не зобов`язаний замість сторони збирати докази на підтвердження її правової позиції або усувати недоліки обраної нею процесуальної тактики. Витребування доказів судом є процесуальним інструментом, який застосовується у випадках, передбачених законом, однак не звільняє сторону від покладеного на неї тягаря доказування. Тому саме по собі не витребування судом певних доказів не свідчить про порушення принципу змагальності, якщо сторона, яка посилалася на відповідні обставини, не надала належних доказів на їх підтвердження та не довела неможливості подання таких доказів самостійно.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував постанову Київського апеляційного суду у справі № 752/17645/22 з аналогічними фактичними обставинами, де було визнано відповідальність приватного навчального закладу за неналежне реагування на випадки булінгу та стягнуто моральну шкоду.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у справі № 752/17645/22 відповідачем була інша юридична особа - Ліцей «Мейн Скул», тобто саме той суб`єкт, діяльності якого стосуються обставини організації навчального процесу, розгляду заяв про булінг та забезпечення належного освітнього середовища. Натомість у цій справі позов пред`явлено до ТОВ «Мейн Скул», а тому фактичний та суб`єктний склад спору не є тотожним.

Крім того, відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певним обставинам під час розгляду іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Посилання апелянта на надмірний формалізм суду першої інстанції колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач одночасно звернувся до суду з окремими позовами до двох різних юридичних осіб, обґрунтовуючи вимоги майже ідентичними за змістом фактичними обставинами. Така процесуальна поведінка сама по собі не доводить наявності підстав для покладення відповідальності на кожного з відповідачів окремо та не може усунути обов`язок позивача чітко визначити, які саме договірні обов`язки порушено кожним із них, якими доказами це підтверджується, а також який обсяг шкоди завдано діями чи бездіяльністю конкретної особи. Натомість у цій справі позовні вимоги фактично обґрунтовані обставинами, що стосуються діяльності іншої юридичної особи, тоді як конкретних порушень умов Договору з боку саме відповідача належним чином не наведено і не доведено.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав для відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать необґрунтованість позовних вимог, зловживання матеріальними правами, обрання неналежного способу захисту, а також сплив позовної давності. Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19.

У цій справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку саме про необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач не довів ані факту оплати послуг відповідачу за спірним Договором, ані факту порушення відповідачем конкретних договірних обов`язків, ані причинного зв`язку між поведінкою відповідача та заявленою майновою і моральною шкодою.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, зводяться переважно до переоцінки доказів та до незгоди апелянта з належною юридичною оцінкою встановлених обставин, тоді як підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Токовенком Олексієм Володимировичем, - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 19 березня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова