Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №753/13099/25 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року місто Київ.

Справа № 373/656/25

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3906/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справуза апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 вересня 2025 року(ухвалено у складі судді Колесника О.М.)

у справі за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги

ВСТАНОВИВ

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є споживачами послуг з центрального опалення та гарячої води, які постачає їм позивач за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі своєчасно не сплачували кошти за надані позивачем послуги, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 84 693,51 грн. Відповідачі в добровільному порядку заборгованість не погашають, через що позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги, з врахуванням сум, передбачених ст. 625 ЦК України, що станом на 30 квітня 2025 становить 84 693,51 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_4 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що в судовому рішенні фактично дублюються аргументи позовної заяви, хоча такі не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами. Вказує, що суд обмежив відповідача у доступі до правосуддя, не переконавшись, що відповідач отримав позовну заяву та ухвалу про відкриття провадження у справі.

Звертає увагу, що оскаржуваним рішенням суду стягнуто заборгованість з особи, яка померла три роки тому та солідарно із особи, яка не отримувала комунальних послуг.

Вказує, що розрахунок заборгованості зі сплати комунальних послуг взагалі не містить підписів, жодна особа не несе відповідальності за достовірність наведених в таблицях даних.

Зазначає, що період стягнення, описаний в позові, охоплює дію різних нормативно-правових актів, проте суд в оскаржуваному рішенні згадує тільки діючі на момент винесення рішення.

В скарзі також відповідач посилається на те, що позивач не довів факт користування ним послугами, за які стягується борг, оскільки він не є власником квартири АДРЕСА_2 . З жовтня 2018 року відповідач проживав в м. Брюссель. З 2011 року відповідач проживав в с. Вишеньки, Київської області де і отримував послуги та оплачував їх.

Скарга також містить доводи про недоведеність позивачем переходу до нього прав вимоги.

Суд не врахував, що позивач не надав суду показів обліку споживання теплової енергії, та гарячої води.

Суд порушив матеріальні норми ст. ст. 1, 9, 13, 17 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», а також не вірно застосував Закон «Про теплопостачання».

Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 підтримали доводи апеляційної скарги. Представник позивача ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право здійснення господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відтак з 01.05.2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Як встановив суд першої інстанції, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є споживачами послуг з центрального опалення та постачання гарячої води у заявлений позивачем період, які надає їм позивач за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані в даній квартирі, що підтверджується відомостями реєстру територіальної громади м. Києва від 02 липня 2025 року.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачі не належним чином сплачують за надані їм житлово-комунальні послуги з 01 травня 2018 року, у зв`язку з чим, згідно з розрахунком позивача утворилась заборгованість, що станом на 30 квітня 2025 року становить 72 225,15 грн., з яких: заборгованість за послуги з централізованого опалення - 55 973,59 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води - 14 437,77 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 208,04 грн. та заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 605,75 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим факт порушення прав позивача, та обґрунтованими та доведеними заявлені позовні вимоги про солідарне стягнення заборгованості за надані послуги з 01 травня 2018 року в розмірі 72 225,15 грн. Також суд вважав обґрунтованими вимоги про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками, з огляду на наступне.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення норм процесуального права.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 2 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Ухвала мотивована тим, що розгляд даної справи в силу її малозначності доцільно проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Перелік справ, які підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.

Відповідно до частини першої та другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.

Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

Згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (частина перша статті 277 ЦПК України).

У частині шостій статті 19 ЦПК України в редакції, чинній на час відкриття провадження у справі, визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцятирозмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому за змістом пункту 1 частини шостої цієї статті справи, зазначені в ньому, є малозначними в силу притаманних їм властивостей, виходячи з ціни пред`явленого позову та його предмета.

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

З огляду на предмет позову та ціну позову, колегія суддів вважає, що дана справа могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, у тому числі без виклику сторін.

Згідно матеріалів справи, на запит суду Департаментом з питань реєстації КМДА надано інформацію, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , куди була надіслана ухвала про відкриття провадження у справі та позовна заява.

В матеріалах справи наявний конверт, в якому надіслана відповідачу ухвала про відкриття провадження у справі, який повернутий на адресу суду з відміткою пошти «за закінчення терміну зберігання».

У той же час, на суд не покладається обов`язку з`ясовувати фактичне місце проживання учасника справи, адже інформація про його зареєстроване місце проживання надається на відповідний запит суду органом реєстрації місця проживання та перебування особи.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 21 січня 2021 року у справі № 910/16249/19, від 19 травня 2021 року у справі № 910/16033/20, від 20 липня 2021 року у справі № 916/1178/20, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18).

Пунктом 81 Правил надання послуг поштового зв`язку, в редакції чинній на час відкриття провадження у справі було визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками «Судова повістка»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім`ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв`язку.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

З огляду на мотиви суду апеляційної інстанції щодо правомірного розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не проведення судового засідання у суді першої інстанції, відсутності в суду першої інстанції відомостей про інше місце проживання відповідача, враховуючи, що судом апеляційної інстанції прийняті та досліджені докази, подані відповідачем, які він мав намір подати до суду першої інстанції, дає підстави колегії суддів вважати доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права безпідставними.

Відповідно до частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV, частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статей 19, 25 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Правовідносини з постачання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (Послуги) регулюються Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Поставою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила) та іншими нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг.

Крім того, з 01 травня 2018 року на них поширювалася дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV.

Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загально-будинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.

Ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

Квартира АДРЕСА_2 під`єднана до внутрішньо-будинкової системи теплопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Проте, відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Положеннями п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України, підп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктами 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З огляду на те, що зобов`язання по оплаті вартості житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг (постанова Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц (провадження № 61-6040св19), постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18)

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно встановив фактичні обставини справи, а саме не взяв до уваги, що відповідач фактично не проживає за адресою, за якою надавались послуги з грудня 2011 року.

До апеляційної скарги відповідач долучив Заяву-письмові свідчення сусідки ОСОБА_6 , в якій остання свідчить, що ОСОБА_2 проживає за адресою АДРЕСА_3 з липня 2022 року. Також долучено Дозволи на проживання в Уккель, які видавались ОСОБА_2 з 2020 по 2022 рік.

Згідно з статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», виконавець зобов`язаний, зокрема забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Зі змісту ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вбачається, що споживач, зокрема зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, зазначений обов`язок споживача оплачувати вчасно та в повному обсязі житлово-комунальні послуги, а також брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території, проведенню ремонту, визначений нормами ЖК України, а саме ст. ст. 68, 156, 162, які ще діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідачі, в тому числі ОСОБА_2 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а отже отримують житлово-комунальні послуги та є їх споживачами.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання).

Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подав відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформив свою відсутність в квартирі.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 підтвердив, що він в установленому законом порядку свою відсутність не оформляв.

Ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.»

Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім`ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні. Факт непроживання ОСОБА_3 у вказаній квартирі не підтверджено належними та допустимими доказами, а судами правомірно не прийнято до уваги договір оренди іншого житлового приміщення як такий, що підтверджує вказаний факт».

Надані відповідачем докази проживання за іншою адресою, не можуть бути підставою для його звільнення від оплати за житлово-комунальні послуги у спірний період за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки такі документи, разом із заявою та довідкою з місця проживання він зобов`язаний був надати до надавача послуг у спірний період.

Оскільки позивач заявив позовні вимоги за період після травня 2018 року, коли вже діяла ст. 9 Закону, яка передбачала солідарну відповідальність з власником і зареєстрованих осіб, фактичне проживання ОСОБА_2 за іншою адресою, без оформлення своєї відсутності та відмови від послуг в установленому порядку не звільняє його від обов`язку оплачувати надані послуги, оскільки квартира опалювалась і надавались послуги з гарячого водопостачання.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем на обґрунтування заявлених вимог разом із позовною заявою подано детальний розрахунок заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року із зазначенням нарахувань, здійснених оплат, залишку заборгованості, а також розрахунок інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

З наданого розрахунку вбачається, що станом на 30 квітня 2025 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 84 693,51 грн, яка складається з основного боргу за послуги централізованого опалення, постачання теплової енергії та гарячої води, плати за абонентське обслуговування, а також нарахованих відповідно до вимог законодавства інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені.

Щодо незгоди апелянта з розрахунком заборгованості, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п. 19-22 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою КМУ від 05 липня 2019 року №690, одиницею вимірювання обсягу спожитих споживачем послуг є куб. метр. Комерційний облік послуги ведеться вузлом (вузлами) комерційного обліку, що забезпечує (забезпечують) загальний облік споживання послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки. Якщо будівлю (будинок) оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку послуги відповідно до вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», визначення обсягу спожитої послуги та її розподіл здійснюється за сумою показань всіх вузлів комерційного обліку послуг у будівлі (будинку). За рішенням співвласників багатоквартирного будинку розподіл послуги здійснюється для кожної окремої частини будинку, обладнаної вузлом комерційного обліку послуги. Якщо наявною проектною документацією на будівлю (будинок) передбачено окремі внутрішньобудинкові системи водопостачання з окремими інженерними вводами на кожну, обсяг спожитої послуги у будівлі (будинку) визначається окремо за кожним вузлом обліку та не потребує додаткового рішення співвласників. До встановлення вузла (вузлів) комерційного обліку обсяг споживання наданих послуг у будівлі визначається відповідно до Методики розподілу. Обсяг наданих споживачеві послуг з централізованого водовідведення визначається на рівні обсягів спожитих ним послуг з централізованого водопостачання та постачання гарячої води. Споживач надає щомісяця (у спосіб, передбачений договором) виконавцеві або визначеній власником (співвласниками) особі, яка здійснює розподіл обсягів послуг, інформацію про обсяги споживання послуг з централізованого водопостачання та постачання гарячої води. Визначена власником (співвласниками) особа, яка здійснює розподіл обсягів послуг, надає виконавцеві інформацію про обсяги спожитої послуги з постачання гарячої води та здійснений ним розподіл такої послуги між споживачами у будівлі. В окремих випадках, коли у споживача відсутнє централізоване водопостачання, облік для розрахунку кількості централізованого водовідведення ведеться відповідно до вузла обліку, що забезпечує облік споживання в будівлі, її частині (під`їзді), встановленого для джерела питного водопостачання.

Пункт 31 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою КМУ від 05 липня 2019 року №690 визначає, що у разі недопущення споживачем (його представником) виконавця або іншої особи, яка здійснює розподіл обсягів послуг, до відповідного вузла обліку для зняття показань або в разі ненадання у визначений договором строк споживачем виконавцю або іншій особі, яка здійснює розподіл обсягів послуг, показань відповідного вузла обліку, якщо такі показання згідно із законом або договором зобов`язаний знімати споживач, для цілей комерційного або розподільного обліку виконавцем протягом трьох місяців приймається середньодобове споживання таким споживачем послуг за попередні 12 місяців, а у разі відсутності такої інформації - за фактичний час споживання послуг, але не менше 15 діб.

У разі відсутності інформації про показання вузлів обліку та/або недопущення споживачем виконавця або іншої особи, яка здійснює розподіл обсягів послуг, до відповідного вузла обліку для зняття показань після закінчення тримісячного строку з дня недопуску виконавець зобов`язаний здійснювати розрахунки з такими споживачами як із споживачами, приміщення яких не оснащені вузлами розподільного обліку.

Після відновлення надання показань вузлів обліку таким споживачем виконавець або інша особа, яка здійснює розподіл обсягів послуг, зобов`язані провести перерозподіл обсягу спожитої послуги у будинку та перерахунок з ним, а також з усіма споживачами будинку відповідно до Методики розподілу.

Перерозподіл обсягів спожитих послуг у будинку та перерахунок проводиться у тому розрахунковому періоді, в якому отримано у встановленому порядку інформацію про невідповідність обсягу розподілених послуг окремим споживачам обсягу, необхідному для розподілу, але не більше ніж за 12 розрахункових періодів.

Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_2 не зазначає про те, що звертався до позивача із відповідною заявою про здійснення перерахунку, або що наданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає фактичним обсягам споживання чи позивач не надає йому комунальні послуги або такі послуги є неналежної якості.

Апеляційний суд встановив, що надані позивачем розрахунки заборгованості та сум, передбачених ст. 625 ЦК України повністю відповідають вимогам Закону та умовам публічного договору приєднання, до якого відповідач приєднався в порядку ч.5 ст. 13 Закону «Про житлово-комунальні послуги».

Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту прийняття умов як договору приєднання послуг з ЦО/ЦПГВ так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є факт отримання послуг. (квартира не була відключена від постачання тепла та гарячої води)

Доводи апеляційної скарги про не доведення позивачем переходу до нього права вимоги, колегія відхиляє, так як борг стягується лише за період з травня 2018 року, в який позивач був спочатку надавачем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, а з 2021 року зі зміною законодавства став виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Доводи апеляційної скарги з приводу не вірного застосування норм матеріального права, апеляційний суд не перевіряє, так як ухвалює в даній справі нове рішення на підставі наведених в даній постанові норм.

Разом з тим , доводи апеляційної скарги в частині неправомірного стягнення боргу, з особи яка померла є обґрунтованими.

Згідно з частиною 1 статі 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина 1 стаття 48 ЦПК України).

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина 4 статті 25 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20), викладено такі правові висновки: «Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до відповідача, який на час звернення з позовом до суду вже помер, підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства».

Подібні правові висновки викладено також Верховним Судом у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 183/4229/14 (провадження № 61-5330св18), від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18), від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц (провадження № 61-9921св19) та багатьох інших.

Судова практика з указаного процесуального питання є сталою та сформованою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 255 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до відкриття провадження у даній справі (02 липня 2025 року).

Зважаючи, що ОСОБА_3 померла до відкриття провадження у справі і на момент смерті вона не набула статусу учасника справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1статті 255 ЦПК України в частині позовних вимог заявлених до ОСОБА_3 .

Таким чином заборгованість підлягає стягненню лише з відповідача ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія встановила, що суд не повно встановив обставини справи, стягнув борг з особи, яка померла до відкриття провадження, порушивши норми матеріального та процесуального права, а тому рішення про солідарне стягнення боргу з двох відповідачів підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову та стягнення боргу лише з відповідача ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено частково, а відповідач звільнений від сплати судового збору, відповідно до п. 9 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3028 грн підлягає компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так як до відповідача ОСОБА_2 вимоги задоволено, витрати на правничу допомогу під час апеляційного перегляду, відповідно до ст. 141 ЦПК України йому не відшкодовуються.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 378, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Матвіївої Єлизавети Ігорівни в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 вересня 2025 року в частині позовних вимог до ОСОБА_3 скасувати, провадження закрити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 3 вересня 2025 року в частині позовних вимог до ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 11062,30 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1681,45 грн, три проценти річних у розмірі 413,75 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 1170,72 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 177,94 грн, три проценти річних у розмірі 43,77 грн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 13267,05 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 1662,79 грн, три проценти річних у розмірі 398,32 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг за постачання гарячої води у розмірі 605,75 гpн; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 44911,29 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 5727,77 грн., три проценти річних у розмірі 1386,47 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг за постачання теплової енергії у розмірі 1208,04 гpн.

Компенсувати Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» суму судового збору у розмірі 3 028 гривень за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повна постанова складена 19 березня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова