Постанова від 24 лютого 2026 р. у справі №761/25554/19 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 761/25554/19

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/744/2026

Головуючий у суді першої інстанції Н. В. Пономаренко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

25 лютого 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Комунальне підприємство «Київблагоустрій»

виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року, ухвалене у складі судді Н. В. Пономаренко, в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва

в с т а н о в и в :

26.06.2019 до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (подана через Укрпошту 23.06.2019) до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - КП «Київблагоустрій») про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

З урахуванням усунення недоліків позовної заяви, текст якої надійшов до суду разом з відповідною заявою від 30.07.2019, а також збільшення позовних вимог від 11.12.2024, позивач просив стягнути з КП «Київблагоустрій» на свою користь заподіяну матеріальну шкоду у сумі 9 471 978 грн та спричинену йому моральну шкоду у сумі 623 700 грн.

Також, просив стягнути з КП «Київблагоустрій» на свою користь сплачений судовий збір за подання позовної заяви, витрати, пов`язані з підготовкою висновків експерта від 11.05.2019 та від 11.06.2018. Щодо інших витрат, зазначив, що документальне підтвердження їх понесення буде надано суду не пізніше 5 днів після розгляду справи по суті.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником будівлі, що розташована за адресою АДРЕСА_1 в літері «В» на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 17.09.2015, відомості про реєстрацію права власності містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - ДРРП). Однак, 24.06.2016 працівниками КП «Київблагоустрій», за відсутності правових підстав було проведено роботи по знесенню належної йому на праві власності будівлі. Дана подія була зафіксована каналом «1+1», про що вийшов репортаж в програмі новин «ТСН» від 30.06.2016. На місце події ним було викликано працівників поліції і лише після цього представник КП «Київблагоустрій» надав йому документи і пояснення щодо знесення приміщення. Так, у наданих йому для ознайомлення документах, зокрема містилися: припис №1609533 від 07.06.2016, здійснений старшим інспектором КП «Київблагоустрій» Гордієнко Т.О., про встановлення порушення за адресою: м. Київ, Дніровський район, простпект Гагаріна, 5, вчинене власником МАФ з фотофіксацією, та зазначенням у приписі про необхідність надання дозвільних документів на розміщення МАФ, а в місці для підпису одержувача вказано нерозбірливе слово; - доручення №272/06-16 від 22.06.2016 директора Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища директору КП «Київблагоустрій» на демонтаж самовільно встановлених елементів благоустрою, а саме: павільйону за вказаною у приписі адресою та огорожі за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, позивач стверджує, що присутньому на місці демонтажу працівнику відповідача - заступнику начальника відділу обстеження територій №1 управління обстеження стану благоустрою територій Щербатюку О.Г. , він надав правовстановлюючі документи на належну йому будівлю та звертав увагу останнього на невідповідність адреси будівлі в наданих ним документах, тій, яка належить йому (позивачу) на праві власності, однак це не зупинило демонтаж. За наслідками робіт по демонтажу все приміщення було зруйновано, залишки будівельних матеріалів і металу були вивезені працівниками відповідача, а про результати робіт складено Акт демонтажу від 24.06.2019 за №03-25/У. У той же час, як вказує позивач, поруч з його будівлею, яка була знесена працівниками відповідача, залишились інші будівлі, які підлягали знесенню згідно з інформацією офіційного сайту КП «Київблагоустрій» та відповідають адресам: м. Київ, проспект Гагаріна, 5, просект Гагаріна 5/2.

Отже, позивач вважає, що у працівників КП «Київблагоустрій» всі документи були оформлені та видані на будівлю за іншою адресою, а жодного припису саме по належному йому на праві власності приміщенню не було, він не отримував від відповідача жодних документів і не розписувався у їх отриманні.

На підставі ст.1 Першого протоколу до ЄКПЛ, положень ст.41 Конституції України, статей22,1166,1192 Цивільного кодексу України з урахуванням висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної судової експертизи від 10.12.2024 позивач просить стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у сумі 9 471 978 грн.

Крім того, позивач зазначив, що захист та гарантування недоторканості власності є головним завданням будь-якої демократичної держави, а руйнування його власності завдало йому значних моральних страждань. Серед іншого, позивач наголосив, що за фаховою освітою він є юристом. В час коли вирішив самостійно зайнятись підприємницькою діяльністю і придбав у власність будівлю з метою подальшої її реконструкції під сімейне кафе (у 2015 році отримав декларацію на реконструкцію), її зруйнували без будь-яких для того правових підстав. Він не має можливості відновити свою власність, не може здати її в оренду. З огляду на вказані обставини, на підставі ст.23 Цивільного кодексу України, з урахуванням практики ЄСПЛ, глибини, характеру та тривалості душевних страждань і нервових переживань, істотності недоотриманих благ, а також того, що неправомірні дії відповідача спричинили порушення його права, гарантованого Конституцією України, позивач просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 623 700 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ТОВ «Україна Бізнес Груп» про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, просить скасувати рішення суду, та ухвалити нове судове рішення про задовлення позову.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що набув у приватну власність об`єкт нерухомого майна - будівлі пункту прийому склотари (літ. «В»), загальною площею 297,3 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі- продажу від 17.09.2015 між КП «Лівобережний» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець).

17.09.2015 здійснено реєстрацію переходу права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна до ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом № 44030382 від 17.09.2015.

24.06.2016 відповідачем здійснено демонтаж вказаного нерухомого майна позивача.

При цьому зауважує, що, сторонами визнається, не заперечується та неодноразово було підтверджено в судових засіданнях суду першої інстанції, що належний позивачеві, на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.2015, об`єкт нерухомого майна та демонтований відповідачем об`єкт є одним і тим самим об`єктом.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що судом також не взято до уваги надані позивачем технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, звіт про оцінку об`єкта нерухомого майна, численні висновки експертиз.

Так, зокрема, у технічному паспорті від 01.04.2015, який виготовлено ТОВ «Імперія Капіталу» за замовленням КП «Лівобережний» (попереднього власника), на об`єкт нерухомого майна, зазначено опис основних конструктивних елементів, зокрема зазначено відомості про наявність фундаменту, а саме вказано, що фундамент будівлі з цегли, фундамент ганку з бетону.

У матеріалах справи також наявний звіт про оцінку об`єкта нерухомого майна станом на 25.03.2016, складений ТОВ «Консалтинговий центр «Дисконт-Сервіс», яким визначено, що об`єкт нерухомого майна має фундамент з цегли.

Зауважує, що відповідач, і третя особа мали змогу встановити інформацію про наявність у власності ОСОБА_1 саме нерухомого майна та отримати відомості щодо об`єкта нерухомого майна, серед іншого, з Державного реєстру речових прав, могли отримати інформацію щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру, проте не зробили цього.

Окрім того, третя особа мала правовстановлюючі документи на об`єкт нерухомого майна та зареєстровану Департаментом Державної архітектурно - будівельної інспекції у місті Києві 23.12.2015 декларацію про початок виконання будівельних робіт, адже вказані та інші документи були подані позивачем третій особі разом із заявою про видачу контрольної картки на тимчасове порушення благоустрою, яка була отримана третьою особою 23.03.2016 та наявна в матеріалах справи з відміткою про отримання та вхідним номером.

Звертає увагу суду, що в документах, зокрема, в приписі № 1609533 від 07.06.2016 та в дорученні від 22.06.2016 № 272/06-16 зазначено інший об`єкт та іншу адресу, а саме павільйон за адресою:

АДРЕСА_1 як ОСОБА_1 на праві приватної власності належав об`єкт нерухомого майна, а саме будівля, пункт прийому склотари, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 297,3 кв. м.

Окрім того, припис та доручення ОСОБА_1 не надавались (не надсилались, ним не отримувались), що в принципі позбавило останнього права на захист шляхом оскарження правомірності припису та доручення.

Наданий відповідачем висновок від 17.07.2023 № 63/7-100/7 не є висновком експерта в розумінні процесуального закону, не є належним, допустимим та достовірним доказом розміру завданих позивачу збитків, є необґрунтованим та містить суперечливу інформацію та, як наслідок її використання - суперечливі й невірні висновки по суті питання.

Комунальним підприємством «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), через представника Косянчук Л.Г. подано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги позивача не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального права, були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону.

Відповідач зазначає, що 06.07.2016 інспектором КП «Київблагоустрій» в порядку здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою населених пунктів було винесено припис № 1609533, яким власнику ТС (павільйону) по АДРЕСА_1 запропоновано надати проектно-дозвільну документацію на розміщення даного приміщення.

Встановлено термін на виконання вимог припису - 3 дні. Попереджено, що у разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи згідно чинного законодавства.

У зв`язку з відсутністю відомостей про власника, відповідно до вимог п. 20.2.1 Правил благоустрою м. Києва, припис наклеєно на виявлений елемент благоустрою та здійснено фотофіксацію, що відповідно до правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №640/16024/21 є належним способом повідомлення про винесений припис.

22.06.2016 Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у зв`язку із невиконанням вимог Припису було прийнято рішення, яким доручено КП «Київблагоустрій» вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, а саме павільйону по АДРЕСА_1 (фото споруди, яка підлягала демонтажу міститься у дорученні).

Таким чином, КП «Київблагоустрій» під час складання Припису в порядку здійснення самоврядного контролю, проведення демонтажу на виконання доручення Департаменту міського благоустрою були реалізовані владні управлінські функції.

Натоміть, у даній справі позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення коштів з відповідача за проведений демонтаж у порядку цивільного судочинства, який був вчинений на підставі рішень суб`єкта владних повноважень, які є законними, правомірними у судовому порядку не оскаржувались (в порядку КАСУ) протиправними не визнавались та скасованими не були.

Як убачається з п.5 договору купівлі-продажу будівля, пункт прийому склотари (літ. «В»), що відчужується, розташований на земельній ділянці, площею 0,0423 га, кадастровий номер 8000000000:66:238:0021. Земельна ділянка, на якій розташована будівля, не є власністю продавця, а надана йому у користування на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між КМР та КП «Лівобережний», що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щербаковим 20.03.2001 за р/н 630.

В матеріалах справи відсутні докази надання позивачу у володіння (користування)земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:238:0021, зокрема договору оренди земельної ділянки укладеного та зареєстрованого відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі» чи Земельного кодексу України (залежно від дати укладення).

Звертає увагу також на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази присвоєння поштової адреси, яка є єдиною можливістю ідентифікувати об`єкт нерухомого майна та визначити його місце розташування та відповідно встановити чи дійсно рішення, дії стосуються саме об`єкту нерухомого майна позивача.

Позивачем було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт - реконструкція в межах геометричних розмірів приміщень будівлі пункту прийому склотари літ. «В» під кафе за адресою: АДРЕСА_1 , категорія складності ІІІ (СС3), зареєстроване Департаментом ДАБІ у м.Києві 23.12.2015 КВ083153570120.

Тобто, відповідно до наданих позивачем документів, останнім було придбано приміщення пункт прийому склотари.

В той час коли припис № 1609533 від 06.07.2016 та доручення Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №272/06-16 від 22.06.2016 винесені відносно павільйону (мийки) та проведено її демонтаж (фото наявні в матеріалах справи).

Департаментом територіального контролю м. Києва через представника Ходорич О.М. подано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача.

Зазаначає, що 06.07.2016 інспектором КП «Київблагоустрій», в порядку здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою населених пунктів, було винесено припис № 1609533, яким власнику ТС (павільйону) по АДРЕСА_1 запропоновано надати проектно-дозвільну документацію на розміщення даного приміщення. У зв`язку із неможливістю вручити припис особисто власнику/користувачу особі, що здійснила встановлення ТС, припис було наклеєно на виявлений елемент благоустрою та здійснено фотофіксацію у відповідності із п. 20.2.1. Правил, що є належним врученням припису відповідно до вказаного пункту Правил.

Отже є безпідставними твердження позивача про неотримання припису КП «Київблагоустрій» та доручення Департаменту.

З приводу відсутності спірного приміщення в таблиці на проведення демонтажу, що містився на сайті Департаменту зазначено, що вказана таблиця є інформативною та не є рішенням Департаменту та, відповідно, не відноситься до предмету спору.

22.06.2016 Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у зв`язку із невиконанням вимог Припису було прийнято рішення, яким доручено КП «Київблагоустрій» вжити заходів шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою - павільйон по АДРЕСА_1 .

Враховуючи викладене, КП «Київблагоустрій» під час складання Припису в порядку здійснення самоврядного контролю, проведення демонтажу на виконання доручення Департаменту міського благоустрою були реалізовані владні управлінські функції.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що позивачем не надано доказів, що ним було оскаржено припис від 06.06.2016 та доручення Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №272/06-16 від 22.06.2016, як форми рішень суб`єктів владних повноважень, у встановленому законом порядку відповідно до вимог КАС України.

Зауважує, що у позові ОСОБА_1 не просить визнати протиправними дії відповідача КП «Київблагоустрій» та у судовому засіданні позивачем було зазначено підставу звернення до суду ст. 1166 ЦК України, якою визначено загальний порядок відшкодування шкоди.

Отже, позивачем в установленому законом порядку не доведено протиправність дій відповідача, у зв`язку з чим не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з відповідача матеріальної та моральної шкоди, судових витрат у зв`язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог відповідно до норм законодавства.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Груба Д.І. подану позивачем апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.12.2024 скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Представник Комунального підприємства «Київблагоустрій» - адвокат Косянчук Л.Г. у судовому засіданні суду апеляційної інтсанції проти доводів апеляційної скарги позивача заперечила, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.12.2024 просила залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Представник третьої особи Деартаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) -Ходорович О.М. у судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти доводів апеляційної скарги заперечував, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20.12.2024 просив залишити без змін, як законне та обгрунтоване.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності позивача та за участі його представиника.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Груби Д.І., представника відовідача Комунального підприємства «Київблагоустрій» - адвоката Косянчук Л.Г., представника третьої особи Деартаменту територіального контролю м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Ходорович О.М. суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Так, згідно ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно положень ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 20.03.2001 між Київською міською радою, в особі голови Омельченка О.О. (орендодавець), та Колективним підприємством «Лівобережний» (КП «Лівобережний»), в особі директора Агабабяна Г.Б. (орендар), укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., (в реєстрі за №630). Згідно із вказаним договором орендодавець на підставі рішення КМР від 23.12.1999 за №167/669 передає, а орендар приймає в оренду на 25 років земельні ділянки, місце розташування яких: АДРЕСА_1 , загальним розміром 0,0957 га без права будівництва капітальних споруд для експлуатації та обслуговування павільйонів: пункту прийому склотари, складу тари та літнього кафе, з них - пункту прийому склотари площею 0,0423га, - складу тари площею 0,0346 га, літнього кафе площею 0,0188 га, в межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору (а.с. 83-86, 137-140 т.1).

Планом земельної ділянки, яка передається в оренду КП «Лівобережний» за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується, що земельна ділянка площею 0,0423 га має номер № НОМЕР_1 , а зверху аркуша вказано цей же номер, як один з кадастрових номерів зображених ділянок (а.с. 87, 141 т.1).

Отже, вказаним договором підтверджується, що земельна ділянка, зокрема під павільйон - пункт прийому склотари за адресою: АДРЕСА_1 , була передана КП «Лівобережний» в оренду «без права будівництва капітальних споруд», для експлуатації та обслуговування вказаного павільйону.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що Орендар має право, за згодою Орендодавця у порядку, передбаченому законодавством України, зводити будівлі, споруди без зміни цільового призначення земельних ділянок.

При цьому, обов`язком Орендаря, передбаченим п.7.2 Договору, визначено, що у разі необхідності проведення реконструкції чи нового будівництва питання оформлення дозвільної та проектно-кошторисної документації вирішувати в порядку, визначеному нормативами забудови м. Києва.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (далі - ДЗК) від 23.04.2015 також підтверджується, що земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:66:238:0021 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0423, належить до комунальної власності (а.с. 88 т.1).

01.04.2015 ТОВ «Імперія Капіталу» за замовленням КП «Лівобережний», виготовлено технічний паспорт на громадський будинок з призначенням «пункт прийому склотари» (інвентаризаційна справа 02-110/2015), в якому міститься план поверхів громадського будинку - пункт прийому склотари - поверх І літ. «В», експлікація внутрішніх обмірів та розрахунків площ - всього по літ. «В» загальна площа 297,3 кв.м., а також характеристика будинку, господарських будівель та споруд, зокрема по назві об`єкта: - пункт прийому склотари, - прибудова, - ганок.

При цьому, опис основних конструктивних елементів в характеристиці містить, зокрема таку інформацію: «пункт прийому склотари», літера - «В», рік забудови - не вказано, фундамент - цегла, стіни - шифер в металевому каркасі, покрівля - шифер, підлога - бетон, площа основна (забудови) - 219,3 кв.м., інвентаризаційна вартість, балансова, а також % зносу - не визначались; «прибудова», літера - «В», рік забудови - не вказано, фундамент - цегла, стіни - шифер в металевому каркасі, покрівля - шифер, підлога - бетон, площа основна (забудови) - 87,9 кв.м., інвентаризаційна вартість, балансова - не визначались; «ганок», рік забудови - не вказано, фундамент - бетон, площа основна (забудови) - 1,6 кв.м., інвентаризаційна вартість, балансова, а також % зносу - не визначалась (а.с. 79-82, 150-153 т.1).

З довідки про показники об`єкта нерухомого майна (без дати), виданої ТОВ «Імперія Капіталу» КП «Лівобережний» вбачається, що вказане Товариство повідомляє Колективне підприємство про те, що відповідно до проведеної інвентаризації від 01.04.2015 нежитлова будівля літ. «В» (пункт прийому склотари) за адресою: АДРЕСА_1 має такі показники - загальна площа 297,3 кв.м., загальна площа зменшилась за рахунок встановлення некапітальних перегородок (а.с.154 т.1).

Тобто, даних того коли було споруджено пункт прийому склотари, прибудову та ганок, коли їх введено в експлуатацію, як і відсоток (%) їх фізичного зносу з цього документу не вбачається.

17.09.2015 між КП «Лівобережний» в особі директора Левчук-Агабабян К.Г. (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким продавець передає у власність, покупець приймає будівлю, пункт прийому склотари (літера «В») за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом КМНО Головачовою А.С. (зареєстровано в реєстрі за №159) (т.1 а.с.159-161).

Зі змісту пунктів 1-5 договору вбачається, що будівля, яка відчужується, належить продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.09.2015, індексний номер 43241852, виданого Управлінням державної реєстрації ГТУЮ у м.Києві. Державну реєстрацію права власності номер 11029459 в ДРРП на НМ проведено державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м.Києві Бучинським Д.Д., що підтверджується витягом з ДРРП на НМ про реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 43242293 від 03.09.2015, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 71650418000. Загальна площа будівлі, пункту прийому склотари, 297,3 кв.м. Будівля, пункт прийому склотари (літера «В»), що відчужується, розташована на земельній ділянці площею 0,0423 га, кадастровий номер 8000000000:66:238:0021. Земельна ділянка, на якій розташована будівля, не є власністю продавця, а надана йому у користування на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між КМР та КП «Лівобережний», що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щербаковим 20.03.2001 за р/н 630. (а.с. 159-161 т.1).

При цьому, у п.5 договору купівлі-продажу від 17.09.2015 вказано: «нотаріусом роз`яснено сторонам положення ч.2 ст.120 ЗК України, відповідно до якого, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача». Згідно з п.6 Договору балансова вартість будівлі на день відчуження відповідно до довідки про балансову вартість майна №17 від 16.09.2015, виданої КП «Лівобережний», становить 126 764,00 грн. За домовленістю сторін продаж вищевказаного нерухомого майна вчинено за 127 100,00 грн., без ПДВ, які покупець сплатив продавцю у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на його поточний рахунок (п.13 Договору - а.с.160 т.1).

Витягом з ДРРП на НМ про реєстрацію права власності від 17.09.2015, індексний номер - 44030382, підтверджується, що 17.09.2015 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану будівлю (а.с. 92, 149 т.1).

Отже, вказаним вище договором купівлі-продажу підтверджується, що 03.09.2015 за КП «Лівобережний» у ДРРП було зареєстровано право власності як на об`єкт нерухомого майна на павільйон - пункт прийому склотари, який входив в перелік споруд для обслуговування яких цьому колективному підприємству передавалась в оренду у березні 2001 року земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , але «без права будівництва капітальних споруд», а лише для експлуатації та обслуговування павільйонів.

17.09.2015 вказана споруда була відчужена ОСОБА_1 .

При цьому, доказів здійснення КП «Лівобережний» за період з березня 2001 по вересень 2015 року поліпшень стану споруди - «пункт прийому склотари», його реконструкції, введення в експлуатацію, присвоєння поштової адреси суду не надано та матеріали справи не містять. Як і не містять матеріали справи доказів того, що вказане КП мало право здійснювати на земельній ділянці будівництво капітальних споруд.

Зміст договору оренди земельної ділянки був відомий ОСОБА_1 , а його копія долучена ним до позовної заяви. Даних про внесення змін до договору оренди матеріали справи не містять.

23.12.2015 ОСОБА_1 подано до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, а у вказаному Департаменті зареєстровано 23.12.2015 за №КВ 083153570120 Декларацію про початок виконання будівельних робіт, у якій зазначено, зокрема: реконструкція в межах геометричних розмірів приміщень будівлі пункту прийому склотари літ. «В» під кафе за адресою: АДРЕСА_1 адреса аналогічна, тип будівництва - реконструкція (а.с. 142-146 т.1).

Даних про проведення робіт, введення в експлуатацію реконструйованого приміщення матеріали справи не містять.

23.03.2016 від імені ОСОБА_1 представником ОСОБА_4 подано заяву на ім`я директора Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища ОСОБА_5 (рукописна заява без зазначення дати початку та завершення будівельних робіт на 1 арк.) з проханням видати контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення у зв`язку з реконструкцією в межах геометричних розмірів приміщень будівлі пункту прийому склотари літ. «В» під кафе за адресою: АДРЕСА_1 . У заяві вказано, що до неї додається: копія декларації про початок виконання будівельних робіт, копія проекту, договір купівлі-продажу будівлі, акт прийому-передачі приміщення, витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, копія довіреності (а.с.156 т.1).

Даних про результати розгляду цієї заяви матеріали справи не містять.

При цьому, у матеріалах справи наявний лист щодо результатів розгляду звернення іншої особи і за інший період часу.

Так, листом першого заступника директора Департаменту міського благоустрою Т.Панчій від 20.04.2018 на ім`я особи « ОСОБА_6 » за результатами розгляду звернення від 07.03.2018 щодо демонтованої споруди на проспекті Юрія Гагаріна, 5/2, у Дніпровському районі, повідомлено, що Департамент міського благоустрою дозвіл не видає; відповідно до Правил благоустрою м.Києва, затверджених рішенням КМР від 25.12.2008 №1051/1051, контрольні картки видаються при виконанні робіт, пов`язаних з порушенням благоустрою території міста Києва, в якій зафіксовано термін виконання робіт та інформація про замовника та виконавця робіт; Департамент контрольну картку на тимчасове порушення благоустрою та його відновлення на АДРЕСА_1 , не видавав; працівниками КП «Київблагоустрій» 08.06.2016, відповідно до Правил благоустрою м.Києва, власнику тимчасової споруди за адресою: АДРЕСА_1 , внесено припис №1609533 з вимогою надати проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди, в разі її відсутності демонтувати тимчасову споруду власними силами та відновити благоустрій; у зв`язку з невиконанням припису, КП «Київблагоустрій» було доручено демонтувати тимчасову споруду (а.с.157 т.1).

Вирішуючи спір у даній справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у даній справі не встановлено даних ні про рік будівництва споруди - пункту прийому склотари, ні про її будівництво чи введення в експлуатацію, ні про присвоєння їй у встановленому законодавством порядку поштової адреси, ні наявності у попереднього власника права власності на земельну ділянку чи права користування нею з правом будівництва капітальних споруд.

Також судом зауважено, що як вбачається з досліджених судом доказів, земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:66:238:0021, площею 0,0423, на якій розміщена споруда, належить до комунальної власності і станом на вересень 2015 року знаходилась у користуванні КП «Лівобережний» на підставі договору оренди, укладеного з КМР, який містив пряме застереження «без права будівництва капітальних споруд», а для обслуговування павільйонів, у даному випадку - павільйону пункт прийому склотари. Саме з використанням цієї адреси 03.09.2015 за КП «Лівобережний» зареєстровано право власності на цей павільйон як на нерухоме майно. Даних про те, що на момент укладення договору оренди павільйон був об`єктом нерухомого майна матеріали справи також не містять.

Отже, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Перевіряючи таке твердження суду, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини.

Верховний Суд України у постанові від 06.11.2013, провадження № 6-108цс13 зазначив, що аналіз положень статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди.

Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідним є доведення таких фактів:

а) неправомірність поведінки особи: неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії;

б) наявність шкоди, зокрема, втрату або пошкодження майна потерпілого. При цьому, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі;

в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;

г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Однак, порядок та підстави відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень визначені ст. 1173 ЦК України.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (спеціальний делікт).

Дана стаття є спеціальною, тобто в ній передбачені особливості, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності. До таких особливостей можна віднести:

Суб`єктний склад завдавачів шкоди. Суб`єктами завдання шкоди є органи державної влади, яка відповідно до ст. 6 Конституції України здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи влади Автономної республіки Крим та органи місцевого самоврядування.

а) Завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Такі діяння можуть мати різноманітні види та форми. Ними можуть бути різні накази, розпорядження, вказівки або інші владні приписи (причому немає значення, зроблені вони в усній чи в письмовій формі), які підлягають обов`язковому виконанню фізичними та юридичними особами, яким вони адресовані.

б) Завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади Автономної республіки Крим, органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдавача шкоди повинна бути доведена.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування. Тобто шкода відшкодовується за рахунок державного бюджету, бюджету Автономної республіки Крим, бюджетів органів місцевого самоврядування. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 21.06.2018 по справі № 916/1371/17.

При цьому, у пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

Апеляційнй суд зауважує, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади або місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 у справі № 916/336/17. Таким чином, під час розгляду даної справи необхідно з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою. Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом. Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 21.06.2018 у справі № 916/1371/17.

Слід зазначити, що позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення матеріальної та моральної шкоди з відповідача, заподіяної йому проведеним демонтажем, який був вчинений на підставі рішень суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, під час розгляду даної справи необхідно з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, 06.07.2016 інспектором КП «Київблагоустрій» в порядку здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою населених пунктів було винесено припис № 1609533, яким власнику ТС (павільйону) по АДРЕСА_1 запропоновано надати проектно-дозвільну документацію на розміщення даного приміщення.

Встановлено термін на виконання вимог припису - 3 дні. Попереджено, що у разі невиконання вимог припису будуть вжиті заходи згідно чинного законодавства.

У зв`язку з відсутністю відомостей про власника, відповідно до вимог п. 20.2.1 Правил благоустрою м. Києва, припис наклеєно на виявлений елемент благоустрою та здійснено фото фіксацію, що відповідно до правових висновків викладених у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №640/16024/21 є належним способом повідомлення про винесений припис.

22.06.2016 Департаментом міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у зв`язку із невиконанням вимог Припису було прийнято рішення, яким доручено КП «Київблагоустрій» вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, а саме павільйону по вул. Гагаріна, 5 у Дніпровському районі м. Києва (фото споруди, яка підлягала демонтажу міститься у дорученні).

24.06.2016 ТОВ «Україна Бізнес Груп», яке з КП «Київблагоустрій» мало договірні зобов`язання на проведення демонтажу, на виконання доручення Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 272/06-16 від 22.06.2016 було проведено демонтаж павільйону по АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи Актами демонтажу.

Приписами пункту 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно- владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Необхідно зазначити, що відповідно до висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 826/10330/17 (провадження № 11-1264апп1) органом, що вживає заходи із демонтажу, є Департамент міського благоустрою, що передбачено у пункті 13.3.2. Правил. При цьому КП «Київблагоустрій» делеговані повноваження суб`єкта владних повноважень в частині забезпечення благоустрою міста Києва (проведення демонтажу) передбачені Положенням про Департамент міського благоустрою, які були реалізовані ним у цій справі, як владні управлінські функції при виконанні рішення зазначеного Департаменту».

Таким чином, КП «Київблагоустрій» під час складання Припису в порядку здійснення самоврядного контролю, проведення демонтажу на виконання доручення Департаменту міського благоустрою були реалізовані владні управлінські функції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Однак, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що позивачем не було реалізовано свого права на оскарження припису № 1609533 від 06.07.2016 та доручення Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №272/06-16 від 22.06.2016, як форми рішень суб`єктів владних повноважень, у встановленому законом порядку відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Також не надано доказів, що дії чи бездіяльність відповідача були визнанні неправомірними в порядку адміністративного судочинства.

Зазначені припис № 1609533 від 06.07.2016 та доручення Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №272/06-16 від 22.06.2016 є чинними, що виключає протиправність дій відповідача, а відповідно, виключає підстави для відшкодування позивачеві заподіяної шкоди, у відповідності до ст. ст. 1166, 1173 ЦК України.

Слід зауважити, що правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначені Законом України «Про благоустрій населених пунктів» N2807-IVвід 06.09.2005 (далі - Закон N2807-IV).

В редакції, чинній станом на червень 2016 року, Закон N 2807-IV визначав, що заходи з благоустрою населених пунктів - роботи щодо відновлення, належного утримання та раціонального використання територій, охорони та організації упорядкування об`єктів благоустрою з урахуванням особливостей їх використання (ст.1 Закону N 2807-IV).

Статтею 5 Закону N2807-IV передбачено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень

Зокрема, до повноважень міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб)(ст.10 Закону N 2807-IV).

Рішенням КМР №1051/1051 від 25.12.2008 затверджено Правила благоустрою міста Києва (далі - Правила).

Контроль за станом благоустрою міста, а також контроль за дотриманням та здійсненням заходів, спрямованих на виконання вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», цих Правил здійснюється Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), який виконує функції інспекції з питань благоустрою в м. Києві, та управліннями (відділами) контролю за благоустроєм виконавчих органів районних у м. Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій), а також Головним управлінням МВС України в м. Києві, іншими структурними підрозділами виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), в межах наданих повноважень, комунальними підприємствами, установами та організаціями, які несуть відповідальність за належне утримання об`єктів благоустрою (підпункт 19.1.1. пункту 19.1. Правил).

Відповідно до підпункту 13.3.1. пункту 13.3. Правил, у разі виявлення самовільно розміщених (встановлених) малих архітектурних форм, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, в т. ч. тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, паспорти прив`язки яких анульовані або строк дії яких закінчився, самовільно розміщених (встановлених) засобів пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі (автомагазини, автокафе, автокав`ярні, авторозвозки, автоцистерни, лавки-автопричепи, візки, спеціальне технологічне обладнання (низькотемпературні лотки-прилавки) тощо) (далі - засоби пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі), об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі (на розміщення яких відсутні оформлені в установленому порядку документи) уповноважені особи Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), структурних підрозділів з питань контролю за благоустроєм районних в місті Києві державних адміністрацій, комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київблагоустрій» вносять припис його власнику (користувачу або особі, яка здійснила розміщення (встановлення)) з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, демонтажу (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі із зазначенням строку демонтажу (переміщення) відповідно до абзаців другого і третього цього підпункту.

Малі архітектурні форми, тимчасові споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності мають бути демонтовані протягом трьох днів з моменту отримання припису, крім тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, відсутніх в матеріалах єдиної цифрової топографічної основи території міста Києва, демонтаж яких має бути здійснений протягом одного дня з моменту отримання припису.

Протягом зазначеного у приписі строку власник (користувач або особа, яка здійснила розміщення (встановлення)) зобов`язаний за власний рахунок здійснити демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, демонтаж (переміщення) засобу пересувної дрібнороздрібної торговельної мережі та провести відновлення порушеного благоустрою на місці їх розміщення (встановлення).

За приписами підпункту 13.3.2. пункту 13.3. Правил у разі якщо власники (користувачі або особи, які здійснили розміщення (встановлення)) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі не здійснили демонтаж в строки, зазначені в приписі, Департамент міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районні в місті Києві державні адміністрації вживають заходів щодо демонтажу самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі, а Департамент промисловості та розвитку підприємництва - щодо демонтажу об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі на підставі рішень, зазначених у підпункті 13.3.3 пункту 13.3 цих Правил, за кошти міського бюджету або з інших джерел, не заборонених законодавством, з наступним відшкодуванням усіх витрат згідно з абзацом 3 цього підпункту.

Згідно з підпунктом 13.3.3. пункту 13.3. Правил рішення про демонтаж самовільно розміщеної (встановленої) малої архітектурної форми, тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі приймається Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), районними в місті Києві державними адміністраціями, Департаментом промисловості та розвитку підприємництва (щодо об`єкта сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі).

З огляду на викладене, Департамент благоустрою наділений контрольними повноваженнями та здійснює владні управлінські функції у сфері благоустрою міста, приймає рішення про демонтаж та вживає заходи із демонтажу елементів благоустрою на: територіях загального користування; прибудинкових територіях; територіях будівель та споруд інженерного захисту територій; територіях підприємств, установ, організацій та закріплених за ними територіях на умовах договору.

При цьому, слід зазначити, що доказування наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправністю дій її заподіювана і шкодою є обов`язком позивача. Сама по собі незгода позивача із діями відповідача не свідчить безспірно про завдання позивачу матеріальної та моральної шкоди, не підтверджує протиправність поведінки відповідача, причинного зв`язку між шкодою та протиправною відповідача та вини заподіювана шкоди (відповідачів). Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 199/1478/17, від 20.01.2021 у справі № 686/27885/19.

Колегія суддів зауважує, що посилання апелянта у апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду № 214/7462/20 є безпідставним, оскільки правовідносини у справі №214/7462/20 не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, слід звернути увагу на правову позицію, викладену у п. 5.5 мотивувальної частини постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, згідно якої під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. Аналогічний правовий висновок викладено також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц.

Так, у справі №214/7462/20 спір стосувався відшкодування шкоди володільцем джерела підвищеної небезпеки за правилами статті 1187 ЦК України, де зазначено, що не має значення, чи використовує він таке джерело за призначенням. Визначальним є те, що відповідні потенційні шкідливі властивості такого джерела проявились і призвели до завдання шкоди іншим особам.

Натомість предметом розгляду справи 761/25554/19 є відшкодування шкоди завданої рішенням суб`єкта владних повноважень, відповідно правозастосування ст. 1173 ЦК України, за якою необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі вказаної статті.

Щодо правого статусу споруди демонтованої згідно Акту демонтажу №16/24-06-03-251/У від 24.06.2016 слід зазначит наступне.

У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 стверджує, що демонтований на виконання доручення Департаменту №272/06-16 від 22.06.2016 павільйон є нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 приміщення склотари літ.В.

Так, слід зазначити, що державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами статті 5 цього ж Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15, а також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

При цьому також необхідно враховувати, що один сам факт реєстрації без сукупності обов`язкових характеристик нерухомого майна не може бути беззаперечним доказом існування нерухомого майна як об`єкта матеріального світу у просторі та часі на момент його демонтажу.

Для визначення об`єкту як нерухомості відповідно до приписів статті 181 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про іпотеку» та статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлюється комплекс кваліфікуючих ознак для нерухомого майна, основним критерієм якого виступає земельна ділянка, на якій такі об`єкти розташовані, а відтак визначення місцезнаходження такої земельної ділянки та встановлення адреси об`єкту, що інакше унеможливлює ідентифікацію такого об`єкта.

Відповідно до положень ст. 81 ЗК України право власності на земельні ділянки набувається на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).

Відповідно документами, які підтверджують право власності на земельну ділянку є: державний акт про право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом, у разі набуття

права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщинцу.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам на підставі договору оренди.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 ЗК України).

Відповідно до пункту 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №11027 для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність.

Як убачається з п.5 Договору купівлі-продажу будівля, пункт прийому склотари (літ. «В»), що відчужується, розташований на земельній ділянці, площею 0,0423 га, кадастровий номер 8000000000:66:238:0021. Земельна ділянка, на якій розташована будівля, не є власністю продавця, а надана йому у користування на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного між КМР та КП «Лівобережний», що посвідчений приватним нотаріусом КМНО Щербаковим 20.03.2001 за р/н 630. (а.с. 159-161 т.1).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 справа №689/26/17 зазначає, що порядок переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 Цивільного кодексу України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 Земельного кодексу України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Проте має бути встановлено факт передачі Київрадою спірної земельної ділянки, належної до земельних ділянок комунальної власності, у власність чи в користування (оренду) будь-яким фізичним або юридичним особам.

Так, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).

Громадяни та юридичні особи, відповідно до п.1 ст. 116 ЗК України, набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Положеннями ст. 125 ЗУ України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, спірна земельна ділянка може надаватися в користування (оренду) власнику розташованого на ній нерухомого майна у порядку, визначеному, зокрема статтями 116, 124 Земельного кодексу України, - на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди.

Колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні докази надання ОСОБА_1 у володіння (користування) земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:66:238:0021, зокрема договору оренди земельної ділянки укладеного та зареєстрованого відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі» чи Земельного кодексу України (залежно від дати укладення).

Як убачається з матеріалів справи земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 була передана 20.03.2001 Київською міською радою в оренду КП «Лівобережний» «без права будівництва капітальних споруд» для експлуатації та обслуговування павільйонів, у тому числі від загальної площі ділянки для експлуатації та обслуговування павільйонів, саме для обслуговування павільйону - пункту прийому склотари визначалась ділянка площею 0,0423га. Адреса саме павільйонів і їх поштові адреси чи номери в договорі оренди були відсутні, а в Плані, що долучався до договору, ідентифікувались лише ділянки з відповідною площею, зокрема ділянка - № НОМЕР_1 площею 0,0423 га.

Доказів того, що на вказаній ділянці орендарем чи у подальшому позивачем - ОСОБА_7 отримано дозволи на проведення будівельних робіт, проведено реконструкцію чи будівництво нового приміщення, яке є нерухомим майном, що введено в експлуатацію і йому присвоєна поштова адреса, матеріали справи не місять.

При цьому, на порталі Публічної кадастрової карти України наявна інформація про те, що земельна ділянка кадастровий номер 8000000000:66:238:0021 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0423, належить до комунальної власності, а тому у КП «Київблагоустрій» були наявні правові підстави для проведення обстеження будівель і споруд, що на ній розташовані та, за наявності підстав, видавати приписи, а у Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу КМР (КМДА), відповідно - на прийняття рішення у формі доручення про вжиття заходів шляхом демонтажу цих споруд, оскільки власником не надано дозвільних та правовстановлюючих документів у строк, зазначений в приписі.

Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним у постанові КАС у складі Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 826/14879/16.

Іншим критерієм об`єкту нерухомого майна є присвоєння поштової адреси, яка є єдиною можливістю ідентифікувати об`єкт нерухомого майна та визначити його місце розташування та відповідно встановити чи дійсно рішення, дії стосуються саме об`єкту нерухомого майна позивача. На необхідності дослідження факту присвоєння майну поштової адреси за аналогічних обставин наголошувалось, зокрема в постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №826/6164/16 (провадження К/9901/28280/18 1

У постановах від 21 березня 2023 року у справі № 826/6164/16, 26.07.2024 Верховний

Суд за подібних обставин зазначив таке: «Вирішальне значення для визначення питання стосовно наявності повноважень у відповідачів щодо демонтажу майна має віднесення відповідного майна до нерухомого майна чи до тимчасових споруд у розумінні Правил, у зв`язку з чим перш за все слід ідентифікувати спірні об`єкти на місцевості».

Отже, адреса є однією із визначальних ознак, за якою на підставі належних та допустимих ознак можна ідентифікувати спірний об`єкт на місцевості.

Однак, слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази присвоєння поштової адреси, яка є єдиною можливістю ідентифікувати об`єкт нерухомого майна та визначити його місце розташування та відповідно встановити чи дійсно рішення, дії стосуються саме об`єкту нерухомого майна ОСОБА_1 .

Слід також зазначити, що на відміну від нерухомого майна, переміщення якого неможливе без їх знецінення та зміни призначення, тимчасові споруди мають відмінності, зокрема, виготовляються з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.

У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі №283/240/18 досліджувалося питання розмежування капітальної споруди та тимчасової споруди, а також нормативні вимоги щодо облаштування фундаменту і зроблено такі висновки: «За нормами ДБН В.2.1-10-2009 «фундамент - частина будівлі чи споруди, переважно підземна, яка сприймає навантаження від споруди і передає їх на основу, складену ґрунтами (природну) чи штучну».

Фундаменти класифікуються, згідно з ДБН, як «фундаменти малозаглиблені» « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Фундамент - це підземний чи підводний конструктивний елемент будівлі, що сприймає всі навантаження від вище розташованих вертикальних елементів несучого остова, бічного тиску ґрунту нерівномірних їх деформацій та передає їх на ґрунтові основи. Відстань від поверхні планування до нижньої площини фундаменту (підошви) - це глибина закладання фундаменту.

Фундаменти поділяють на фундаменти мілкого та глибокого закладання. Фундаменти мілкого закладання мають такі особливості: навантаження на основи передаються в основному через підошву фундаменту; співвідношення зовнішніх розмірів (висоти і ширини) складають не більше 4, що дозволяє розглядати такі фундаменти при їх повороті, як жорсткі конструкції; фундаменти влаштовують у відкритих котлованах або в порожнинах, утворених в масивах ґрунту. Фундаменти глибокого закладання мають такі особливості: навантаження на основи передаються в через підошву фундаменту і бокову поверхню; співвідношення зовнішніх розмірів (висоти і ширини) більше 4; фундаменти влаштовують шляхом заглиблення в ґрунтовий масив або в порожнини, розташовані в масиві. Віднести бетонну основу до поняття «фундамент», не є можливим.

Доказами наявності фундаменту може бути введення будинку в експлуатацію (включаючи прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката після проведення реконструкції). Однак, в матеріалах справи відсутні вищезазначені документи. Представник позивача у судовому засіданні 20.12.2024 підтвердив відсутність проектно - дозвільної документації на спірне приміщення.

Так, згідно Акту демонтажу №16/24-06 03251-У від 24.06.2016 було демонтовано ТС (павільйон) виготовлений з наступних конструктивних елементів: профнастил (профнастил - будівельний матеріал, що є металічним листом, виготовленим з листової оцинкованої сталі холодною прокаткою), металева труба, метал.

В той час коли згідно наданого позивачем технічного паспорту на громадський будинок пункт прийому склотари по АДРЕСА_1 , виготовлений ТОВ «Імперія капіталу», належна позивачу споруда виготовлена з наступних конструктивних елементів: фундамент - цегла, стіни - шифер в металевому каркасі, покрівля - шифер.

Згідно Акту демонтажу №16/24-06 03251-У від 24.06.2016 у демонтованої споруди були відсутні такі будівельні матеріали як цегла та шифер.

Також необхідно зазначити, що відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу від 17.09.2015 продавець передає у власність, а покупець приймає будівлю, пункт прийому склотари (літера «В»), за адресою: АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи позивачем долучено Технічний паспорт виготовлений ТОВ «Імперія капіталу» 01.04.2015 на громадський будинок пункт прийому склотари по АДРЕСА_1 (власник КП «Лівобережний»). У додатку до ТП «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» відсутня інформація про рік будівництва об`єкта, на який виданий ТП (інформація про рік будівництва відсутня в матеріалах справи).

Однак, ОСОБА_1 було подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт - реконструкція в межах геометричних розмірів приміщень будівлі пункту прийому склотари літ. «В» під кафе за адресою: АДРЕСА_1 , категорія складності ІІІ (СС3), зареєстроване Департаментом ДАБІ у м.Києві 23.12.2015 КВ083153570120.

Тобто, відповідно до наданих позивачем документів, останнім було придбано приміщення - пункт прийому склотари.

В той час коли припис № 1609533 від 06.07.2016 та доручення Департаменту міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №272/06-16 від 22.06.2016 винесені відносно павільйону (мийки) та проведено її демонтаж (фото наявні в матеріалах справи).

Окрім того, у додатках до позову міститься Звіт про оцінку майна 2016, складений ТОВ «Консалтинговий центр «Дисконт-Сервіс» (далі - Звіт), за яким об`єктом оцінки була «окремо розташована будівля загальною площею 297,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ». З цього документу вбачається, що: датою визначення вартості є 25.03.2016; датою закінчення складання - 28.03.2016; власником приміщення є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17.09.2015; поточне використання приміщення - приміщення не використовується; об`єкт являє собою окремо розташовану будівлю і ідентифікується як будівля - пункт прийому склотари (літ.В); замовником не надані документи на земельну ділянку під будівлю, за даними замовника земельна ділянка відведена під будівлю в цілому та передана в користування балансоутримувачу будівлі; техніко-економічні характеристики складових оцінки визначені за даними акту натурного обстеження, поверхового плату приміщень та на підставі візуального обстеження. На аркуші 11 Звіту вказано характеристика та опис сучасного стану будівлі: «фундаменти - стрічкові цегляні стіни - шифер в металевому каркасі; перегородки - картонні; покрівля - шифер, підлога - бетон»; «Оглянувши об`єкт оцінки оцінювач виявив, що деякі елементи будинку мають пошкодження та зносу. Будівля має застарілий вигляд.»; «Оцінювана будівля має ознаки фізичного зносу та застарілі конструкції. Серед ознак зносу, що спостерігаються у будівлі, необхідно відзначити: пошкодження зовнішнього оздоблення, сліди затікання і вологості на стиках примикання отворів, ознаки ремонту електричної мережі та ін. З урахуванням цього загальний технічний стан будівлі визначається як «задовільний», необхідний поточний ремонт середнього рівню, який можливо виконати без розробки спеціальної технічної документації.» (а.с.93-119 т.1).

При порівнянні судом даних з опису конструктивних елементів будівлі, наведеного у Технічному паспорті на громадський будинок з призначенням «пункт прийому склотари» (інвентаризаційна справа 02-110/2015) від 01.04.2015, виготовленому ТОВ «Імперія Капіталу» за замовленням КП «Лівобережний», з даними зазначеного вище Звіту станом на березень 2016 року, складеного на замовлення ОСОБА_1 , можна прийти до висновку, що характеристика стану будівлі не змінилась. Характеристика та опис сучасного стану будівлі, вказаний у Звіті, фактично не відрізняється від того, що містився у Технічному паспорті. Тут варто звернути увагу на те, що відсутність у Звіті розділового знаку між характеристиками фундаменту та стін не дає підстав для висновку про те, що стіни приміщення були з цегли, оскільки «фундаменти - стрічкові цегляні стіни - шифер в металевому каркасі» з урахуванням даних Технічного паспорту та фото будівлі, розміщених у Висновках експерта, складених на замовлення самого ОСОБА_1 , вказує саме на те, що «фундаменти - стрічкові цегляні», «стіни - шифер в металевому каркасі».

Фото приміщень з цегляними стінами будівлі, як і інших доказів цього суду не надавалось і у матеріалах справи відсутні.

У вказаному Звіті, як і у інших документах, також не вказано рік забудови вказаного приміщення та введення його в експлуатацію. Як зазначено у самому Звіті, документів на земельну ділянку змовником не надавалось.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, суд дійшов вірного висновку, що зареєстрована 17.09.2015 за ОСОБА_1 на праві власності будівля - пункт прийому склотари (літ.«В») за адресою: АДРЕСА_1 , площею 297,3 кв.м., та демонтована 24.06.2016 споруда - павільйон, за адресою: АДРЕСА_1 (Акт демонтажу №16/24-06) на підставі доручення ДМБЗПС №272/06-16 від 22.06.2016, щодо якої був припис №1609533 від 07.06.2016, - є однією й тією ж спорудою металевої конструкції з розміщеними на її верхній фасадній частині синього кольору літерами «МИЙКА», що мають червоний колір.

Щодо вимоги позивача про відшкодування матеріальної шкоди, слід зазначити наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Аналогічні висновки викладені у постанові КЦС ВС від 19.02.2025 у справі №461/8820/23.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1 - ч.3 ст.89 ЦПК України).

З метою визначення розміру матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок пошкодження (знищення) споруди, що знаходилась за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 297,3кв.м. ухвалою суду від 13.11.2019 було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Однак, 06.09.2021 до суду з експертної установи надійшло повідомлення експерта від 01.09.2021 про неможливість надання висновку експертизи. Зі змісту повідомлення експерта вбачається, що 15.03.2021 на адресу суду та сторін у справі направлялось клопотання про необхідність надання по об`єкту таких документів як: проектної документації в повному обсязі на виконання робіт, кошторисної документації на виконання робіт, технічного паспорту станом до знищення споруди, відомостей про технічний стан споруди станом до її знищення, відомостей щодо підключення до інженерних мереж, матеріалів фотофіксації станом до її знищення, однак від представника КП «Київблагоустрій» надійшли лише документи про сплату вартості експертизи та фотофіксації споруди, а від суду погодження терміну виконання експертизи та матеріли цивільної справи. (а.с. 89-92 т.2). Даних про виконання позивачем клопотання експерта КНДІСЕ про надання запитуваних документів щодо вказаної споруди матеріали справи не містять.

Щодо розміру завданої шкоди апелянт також посилається на висновок експерта Лиценка М.В. за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 11.05.2019 №01.05.19. та висновок експерта ОСОБА_8 за результатом проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 01.04.2021 №247/04.21.

Стосовно наданих позивачем Висновків експертів колегія суддів зазначає наступне.

Проведення оцінки майна регулюється положенням ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночні діяльність в Україні», Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна», постановою КМУ «Про затвердження методик оцінки майна» №2121, нормативними актами Фонду держмайна України.

Відповідно до п.3 Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», що ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Концепція визначення ринкової вартості об`єктів нерухомості базується на використанні одного з трьох основних методичних підходів чи їх комбінацій, застосування яких передбачено нормативно-правовими з оцінки нерухомого майна, а саме: витратного методичного підходу, дохідного методичного підходу, порівняльного методичного підходу.

Вибір методичних підходів повинен здійснюватися з урахуванням: мети оцінки, категорії, виду вартості, наявності, обсягу та достовірності інформації, необхідної для проведення оцінки.

При цьому слід зазначити, що згідно Договору купівлі-продажу від 17.09.2015 продаж будівлі, пункту прийому склотари (літера «В») за адресою: АДРЕСА_1 вчинився за 127 100,00 грн. (п.13 Договору).

Балансова вартість на день відчуження згідно довідки від 16.09.2015 № 17 становила 126 764,00 грн (п. 6 Договору).

Апеляційний суд зауважує, що жодних доказів на підтвердження проведення будь-яких поліпшень в результаті проведення яких збільшилась вартість належного позивачу приміщення до 3 078 244,00 грн. матеріали справи не містять.

Також слід зазначити, що 23.12.2015 ОСОБА_1 подав Декларацію про початок виконання будівельних робіт (об`єкт будівництва пункт прийому склотари літ. В прт. Гагаріна,5/2), зареєстровану Департаментом ДАБІ у м. Києві 23.12.2015 №КВ083153570120. Вид будівництва реконструкція пункту прийому склотари під кафе.

Відповідно до п. 3.21 ДБН «Склад та зміст проектної документації будівництво» реконструкція - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкту будівництва, що передбачаєзміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко - економічних показників, забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко - економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

Однак, матеріали справи не містять документів щодо прийняття в експлуатацію приміщення ОСОБА_1 після проведення реконструкції та при цьому самим апелянтом заперечується проведення реконструкції.

З урахуванням судової практики, зокрема постанови Верховного Суду від 15.02.2023 у справі 753/15095/17 в якій Верховний Суд зазначив, що відповідач заперечуючи серед іншого і розмір шкоди повинен вжити заходів в тому числі щодо спростування її розміру заявленого до відшкодування позивачем, скористатися правом на призначення у справі експертизи тощо, КП «Київблагоустрій» було заявлено клопотання про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизу для визначення розміру шкоди, завданої демонтажем споруди згідно Акту демонтажу №16/24-06-03-251/У від 24.06.2016 за адресою: м.Київ, Гагаріна, 5 в Дніпровському районі.

Відповідно до Висновку експертного дослідження №63/7-100/7 від 17.07.2023 зробленого за заявою КП «Київблагоустрій» Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ вартість споруди демонтованої згідно Акту демонтажу №16/24-06-03-251/У від 24.06.2016 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24.06.2016 становила 334 160, 00 грн. Вартість матеріалів з яких виготовлено споруду демонтовану згідно Акту демонтажу №16/24-06-03-251/У від 24.06.2016 за адресою: АДРЕСА_1 станом на 24.06.2016 складала 260 645,00 грн. (т. 3 а.с. 43-57).

Оцінивши зазначені вище доками на предмет їх належності, достовірності, достатності, допустимості, на думку апеляційного суду, суд дійшов вірного висновку, що вони не відповідають вказаним критеріям і не можуть бути прийняті судом до уваги.

Так, у висновках складених на замовлення позивача, визначення вартості демонтованої споруди здійснювалось експертом за порівняльним підходом з об`єктами, які не є аналогічними тому приміщенню, право власності на яке було зареєстровано за позивачем, а відрізняються як матеріалами, з яких вони збудовані (фото об`єктів порівняння міститься у висновках), так і їх зовнішнім станом, конструкціями і призначенням, що суттєво впливає на ринкову вартість цих об`єктів. Приміщення на фото, які розміщені для порівняння, з цегли та бетонних конструкцій.

Апеляційний суд зауважує, що незгода позивача із діями відповідача і третьої особи Департаменту не свідчить безспірно про завдання позивачу матеріальної та моральної шкоди, не підтверджує протиправність поведінки відповідача, причинного зв`язку між шкодою та протиправною відповідача та вини заподіювана шкоди (відповідача).

В частині позовних вимог, щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 623 700, 00 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Однак, всупереч вищенаведених положень законодавства, апелянтом не доведено жодними належними та допустимими доказами як заподіяння йому моральної шкоди та протиправності дій відповідача, так і наявності причинного зв`язку між шкодою заподіяною ОСОБА_1 і за умови протиправних діянь відповідача, а отже, суд дійшов вірного виснову про відмову у задоволенні позову у цій частині позовних вимог.

За приписами частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статі 12, частина 1 статті 81 ЦПК України).

Згідно приписів частини 1 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Про наведене вказав Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі №602/1455/20.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не має.

Суд першої інстанції, належним чином оцінивши надані сторонами докази та встановивши всі обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, його висновки відповідають обставинам справи, а під час прийняття рішення судом не допущено порушень норм матеріального та процесуального права, рішення суду являється законним та повністю обґрунтованим.

Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про задоволення позову, то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на відповідача понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 19 березня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна