Постанова від 08 липня 2025 р. у справі №357/14888/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/4813/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року м. Київ

Справа № 357/14888/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Мех В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Цукурова В.П.,

у справі за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,

встановив:

У жовтні 2024 року заявник ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_1 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог заявник посилалась на те, що протягом кількох років перебувала у романтичних стосунках із ОСОБА_1 , з яким вони тривалий час проживали у цивільному шлюбі без його офіційної реєстрації. У зв`язку із суттєвими розбіжностями у поглядах на світ та на відносини між людьми наприкінці 2022 року заявник вирішила припинити стосунки із ОСОБА_1 , про що повідомила йому в приватній бесіді.

ОСОБА_1 сприйняв їхній розрив вороже, спочатку взагалі не повіривши у можливість припинення відносин. У подальшому, на фоні розриву стосунків між заявником та заінтересованою особою, вже як сторонніми одне для одного людьми, почали виникати сварки, які переросли в серйозні конфлікти, під час яких поведінка заінтересованої особи набула агресивного характеру, він почав погрожувати заявнику та її рідним фізичною розправою.

Стверджує, що зазнає постійного психологічного, а подекуди і фізичного тиску з боку ОСОБА_1 . На її адресу та членів її родини постійно надходять погрози вбивством, як в телефонних розмовах, так і в текстових повідомленнях. Декілька разів протягом 2024 року ОСОБА_1 перестрівав заявника у публічних місцях у м. Біла Церква, інколи навіть за адресою її місця проживання, та влаштовував скандали і сварки, доводячи справу до нанесення їй ляпасів та постійного вживання нецензурної лексики на адресу заявника.

04.07.2024 року та 05.09.2024 року з вищевикладених підстав заявник звернулася до Білоцерківського РУП ГУ НП у Київській області, за результатами чого відносно заінтересованої особи були складені протоколи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП.

На даний час заявник, турбуючись за своє та своєї дитини життя, вимушена переховуватися від заінтересованої особи та всіляко уникати спілкування з ним.

Стверджує, що ОСОБА_1 вчиняє відносно неї психологічне насильство, що виражається у постійному тероризуванні, влаштуванні із нею скандалів і сварок у будь-якому місці, де б вони не зустрілися, у погрозах вбивством її та членів її родини.

З огляду на дані обставини щодо наявності психологічного насильства, що чинить ОСОБА_1 відносно заявника, а також наміри останнього, що виражаються у погрозах, заявник вважає, що вона, як жертва такого насильства, потребує захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Посилаючись на приписи Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», заявник просила суд видати обмежувальний припис ОСОБА_1 на строк шість місяців.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - задоволено.

Видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 строком на 6 (шість) місяців, яким заборонити йому:

- перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- наближатися на 50 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць, які часто відвідує ОСОБА_3 , а саме: Білоцерківський колегіум за адресою: АДРЕСА_2 ; місця реєстрації ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

- вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактування з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Не погоджуючись з рішенням, представник заінтересованої особи ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що у даній справі відсутні жодні докази на підтвердження того, що дані дії беззаперечно підпадають під ознаки саме домашнього насильства в розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тому що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» - членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство.

Однак, жодних належних та допустимих доказів проживання в минулому та ведення спільного господарства, пов`язаності спільним побутом, наявності взаємних прав та обов`язків заявником та її представником надано не було, а відтак дії ОСОБА_1 не можна кваліфікувати як домашнє насильство.

07 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_3 , в якій вона просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, мотивуючи тим, що доводи апеляційної скарги є безпідставними і зводяться до неправильного тлумачення апелянтом норм права, застосованих місцевим судом в оскаржуваному рішенні.

16 квітня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення представника апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в яких він зазначив про безпідставність висновків суду першої інстанції про перебування учасників справи в близьких стосунках, оскільки при розгляді цієї справи суд не встановив факту існування між ними сімейних відносин, не з`ясував, чи були заявник та заінтересована особа членами сім`ї, чи проживали вони спільно і чи мали спільний побут, тому суд не врахував положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Крім цього, представник апелянта звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у сімейних відносинах, в межах яких можливе вчинення домашнього насильства, зважаючи на те, що кваліфікуючою ознакою є перебування осіб саме у сімейних відносинах.

В судовому засіданні заінтересована особа ОСОБА_1 і його представник ОСОБА_2 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити з викладених у ній підстав.

Заявник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення заінтересованої особи ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що із пояснень обох сторін у судовому засіданні та із змісту наявних у матеріалах справи відео та аудіо записів зустрічі сторін 05.09.2024 року убачається, що заявник та заінтересована особа перебували у близьких стосунках, які за ініціативою заявника було розірвано. Як встановлено судом із вищевказаних відео та аудіо записів зустрічі сторін, заінтересована особа з таким рішенням не погоджується, пред`являє заявнику претензії з приводу, на його думку, її зустрічей з іншими чоловіками, обвинувачує її у зраді. При цьому він неодноразово плює в обличчя заявника, дає їй ляпасів, нецензурно висловлюється на її адресу та погрожує.

Задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що заявник довела вимоги заяви, що підтверджується належними, достовірними і допустимими доказами. При цьому суд врахував не лише надану заінтересованою особою копію постанови суду, а й і інші наявні у матеріалах справи докази, які у своїй сукупності підтверджують наявні ризики того, що у випадку неприйняття судом необхідних заходів, заінтересована особа продовжить вчиняти щодо заявника діяння, що мають ознаки фізичного та психологічного насильства.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає фактичним обставинам і нормам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що 26 липня 2024 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 097443 за частиною першою статті 173-2 КУпАП, а саме, у зв`язку із вчиненням 04 липня 2024 року відносно своєї колишньої співмешканки ОСОБА_3 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру, а саме: словесно ображав, погрожував та завдав ляпасу, чим заподіяв шкоди психічному здоров`ю, посягнув на життя і здоров`я постраждалої особи.

Відповідно до листа Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київській області від 12.09.2024 «Про розгляд повідомлення за фактом вчинення домашнього насильства», 05 вересня 2024 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення від 05.09.2024 серії ВАД № 242757 за частиною першою статті 173-2 КУпАП, у зв`язку із вчиненням домашнього насильства відносно ОСОБА_3 психологічного та фізичного характеру, а саме: словесно ображав, хапав за волосся, чим завдав шкоду психологічному та фізичному здоров`ю постраждалій особі (а.с. 6, 7).

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення, 05 вересня 2024 року о 14:30 год. по АДРЕСА_3 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно своєї колишньої співмешканки, а саме: словесно ображав та хапав за волосся, чим завдав шкоду фізичному та психічному здоров`ю.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року у справі № 357/13816/24 провадження за протоколом про адміністративне правопорушення від 12.09.2024 серії ВАД № 242757 відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито за пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с. 25).

Закриваючи провадження у справі за вказаним протоколом, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області виходив з того, що матеріалах справи, окрім заяви та пояснень ОСОБА_3 від 05.09.2024, заяви ОСОБА_3 від 06.09.2024, форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства від 12.09.2024 відсутні свідки, відеозаписи, у зв`язку з чим вважав вину ОСОБА_1 недоведеною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постанова суду набрала законної сили 17 жовтня 2024 року.

Постановою Київського апеляційного суду від 07 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року повернуто.

Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.350-1 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.

Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису (ч.1 ст.350-3 ЦПК України).

Згідно з п.п.3, 14, 17 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 24 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству», до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, серед іншого, належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За приписами п.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: постраждала особа або її представник.

Згідно ч. 2 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Частиною 3 статті 26 цього Закону передбачено, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до частини другої та третьої статті 3 Закону № 2229-VIII дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім`ї патронатного вихователя.

Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання, а також на суб`єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (п. 7 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (п. 9 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Згідно з ч. 3 ст. 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23, зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».

Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_3 посилалася на те, що 04 липня 2024 року і 05 вересня 2024 року за результатами її звернення до Білоцерківського РУП ГУНП в Київської області відносно ОСОБА_1 були складені протоколи про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, що свідчать про вчинення заінтересованою особою відносно заявника психологічного насильства.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року у справі № 357/13816/24 провадження за протоколом про адміністративне правопорушення від 12.09.2024 серії ВАД № 242757 відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито за пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Отже, судом було закрито провадження у справі № 357/13816/24 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за епізодом від 05 вересня 2024 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, тобто з реабілітуючих обставин, за яких особа вважається такою, яка не вчиняла адміністративне правопорушення.

При розгляді заяви ОСОБА_3 суд першої інстанції врахував, що на розгляді в суді перебуває протокол про адміністративне правопорушення від 26.07.2024 року за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за епізодом від 04 липня 2024 року.

Отже, станом на день звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_1 судового рішення, яке набрало законної сили і яким його було визнано винним у вчиненні домашнього насильства, не існувало.

На підтвердження обставин, що викладені у заяві про застосування обмежувального припису, ОСОБА_3 надано відповіді Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області на звернення ОСОБА_3 :

- лист Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київській області від 26.07.2024 № 8222 про складання протоколу щодо ОСОБА_1 від 26.07.2024 року;

- довідку Інспектора сектору протидії домашньому насильству відділу взаємодії з громадами Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області капітана поліції Д. Фурдецького від 26.07.2024 «Про результати проведення перевірки інформації, викладеної у повідомленні гр. ОСОБА_3 », в якій зазначено що під час розгляду повідомлення ОСОБА_3 встановлено, що 04 липня 2024 року о 14:40 год на АДРЕСА_4 ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно своєї колишньої співмешканки ОСОБА_3 , а саме словесно її ображав, погрожував, завдав ляпасу, чим завдав шкоди психологічному здоров`ю постраждалої особи.

- лист Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київській області від 12.09.2024 «Про розгляд повідомлення за фактом вчинення домашнього насильства» про складання протоколу щодо ОСОБА_1 від 12.09.2024 року.

Як вбачається з матеріалів справи, наявного у матеріалах справи відеозапису та пояснень учасників справи, конфлікти між сторонами, що мали місце 05 вересня 2024 року по АДРЕСА_3 та 04 липня 2024 року по АДРЕСА_4 відбувались у громадських місцях.

У вказаних листах та довідках Білоцерківського РУП ГУНП У Київській області дані про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є співмешканцями, зазначено зі слів ОСОБА_3 .

Будь-яких інших даних про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, - матеріали справи не містять.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що дія цього закону незалежно від факту спільного проживання поширюється на осіб, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону, дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, за умови спільного проживання.

Відповідно до положень частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї" членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 31 березня 2020 року у справі N 205/4245/17.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Як вбачається зі змісту пояснень ОСОБА_1 в суді першої інстанції, він зазначав, що з ОСОБА_3 вони ніколи не проживали однією сім`єю, не були пов`язані спільним побутом, лише періодично вступали в інтимні стосунки та один раз їздили разом на відпочинок.

Вказані обставини також частково підтверджуються змістом заяви ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису, в які вона вказує на те, що вона перебувала з ОСОБА_1 у «романтичних стосунках», а конфлікти між ними виникали як між сторонніми людьми.

Як вбачається з постанови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2024 року про закриття провадження у справі за відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, під час розгляду справи ОСОБА_1 вину не визнавав, заперечував, що вчинив домашнє насильство, та вказував, що особа, з якою у нього виникла суперечка, не є його колишньою співмешканкою, а лише давньою знайомою.

Враховуючи ті обставини, що конфлікти між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбувались у громадських місцях, відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживають за різними адресами, провадження у справі про адміністративне правопорушення за епізодом від 05 вересня 2024 року закрито за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять жодних даних та доказів тієї обставини, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в минулому проживали однією сім`єю, тобто були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов`язки, колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що дії ОСОБА_1 можливо кваліфікувати як домашнє насильство.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 неможливо віднести до переліку осіб, передбаченого п. 5 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів, що він проживав спільно із ОСОБА_3 , був пов`язаний із нею спільним побутом, що вони вели спільне господарство, мали взаємні права і обов`язки, тому конфлікти, які стались 04 липня та 05 вересня 2024 року між учасниками справи, не можуть розглядатися як домашнє насильство в розумінні Закону № 2229-VIII та, відповідно, в даному випадку щодо ОСОБА_1 не може бути видано обмежувальний припис, передбачений статтею 26 Закону № 2229-VIII.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви, вважаючи доведеними обставини, які не були доведені, і застосував норми матеріального права, що не підлягали застосуванню, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване рішення.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та фактичних обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів дійшла висновку, що наявність конфлікту між особами, які не пов`язані сімейними відносинами, не дає підстав для застосування до цих правовідносин законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству, а тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником ОСОБА_2 , - задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 жовтня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення:

У задоволенні заяви ОСОБА_3 , заінтересована особа - ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 20 березня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.