Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №583/4226/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м.Суми

Справа №583/4226/25

Номер провадження 22-ц/816/1607/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Петен Я. Л. (суддя-доповідач),

суддів - Замченко А. О. , Черних О. М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ»

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді О.С. Семенової у м. Охтирці Сумської області, повне судове рішення складене 24 грудня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, збитків від інфляції та 3% річних,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

16.09.2025 представник позивача, адвокат Абрамович О.В., звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 заборгованості з виплати орендної плати за договором оренди землі № 437/17 від 07.11.2017 (далі – договір № 437/17) в розмірі 24655,88 грн, обрахованої без вирахування податків та обов`язкових платежів, а також 6836,86 грн пені, 6748,48 грн інфляційних збитків та 1709, 21 грн 3% річних. Також просив стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5786 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0214, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05.07.2018 № 940 після смерті свого батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 129891285 від 05.07.2018.

07.11.2017 ОСОБА_2 уклав з ПрАТ «Райз-Максимко» договір № 437/17, згідно якого передав у строкове платне користування цю земельну ділянку строком на 10 років. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становила 112224,47 грн. Сторонами визначено річну орендну плату в розмірі 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 11222, 45 грн.

Право за договором № 437/17 було зареєстровано 09.11.2017 державним реєстратором КП «Реєстраційно інвентаризаційна служба» В`язівської сільської ради Сумської області Фальченком Ю.Л., номер запису про інше речове право 23332591.

06.07.2018 між ОСОБА_1 , ПрАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «Райз Північ» було укладено трьохсторонню додаткову угоду № 1 до договору № 437/17, відповідно до якої новий орендар, ТОВ «Райз Північ», приймає на себе всі права та обов`язки від ПрАТ «Райз-Максимко», а також сторони вирішили, що з 2017 року орендна плата складає 11222,45 грн, що становить 10% нормативної грошової оцінки. Також 08.04.2019 ОСОБА_1 з ТОВ «Райз Північ» уклали додаткову угоду № 2, в якій визначили, що з 01.01.2019 орендна плата становить 11% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто 12344,69 грн.

Однак, незважаючи на погоджені сторонами умови договору № 437/17, відповідач не проводив обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати.

У порушення умов договору № 437/17 орендна плата за 2018-2024 роки виплачувалась без урахування індексів інфляції.

У зв`язку з несплатою орендної плати у строк, встановлений договором, позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню пеня відповідно до пункту 14 договору № 437/17. Крім того, у зв`язку з порушенням зобов`язання з виплати орендної плати, відповідно до статті 625 ЦК України, на його думку, підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати.

07.10.2025 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за несвоєчасну виплату орендної плати за договором оренди землі № 437/17 від 07.11.2017 в розмірі 24445,14 грн, обрахованої без вирахування податків та обов`язкових платежів, а також 6832,39 грн пені, 6432,23 грн інфляційних збитків та 1708,11 грн 3% річних. Також просив стягнути судові витрати.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати за договором № 437/17 в розмірі 24445,14 грн, обрахованої без вирахування податків та обов`язкових платежів, 6781,72 пені, 6432,23 грн інфляційних збитків та 1708,11 грн 3% річних, всього 39367,20 грн, та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн і на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виконано взятих на себе зобов`язань за укладеним договором № 437/17, оскільки виплата орендної плати за 2018-2024 роки позивачеві проведена не в повному обсязі. Суд погодився з розрахунком позивача щодо орендної плати з урахуванням індексації, а також визнав обґрунтованими розрахунки 3% річних та інфляційних витрат. Водночас застосував спеціальну позовну давність до вимог про пеню і дійшов висновку, що вимоги по нарахуванню пені до 11 березня 2019 року включно заявлені з пропуском однорічного строку, у зв`язку з чим пеня підлягає стягненню лише за період з 12 березня 2019 року, що в сукупності з установленими обставинами справи стало підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

16 січня 2026 року ТОВ «Райз Північ» через електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС подало до Сумського апеляційного суду апеляційну скаргу в електронній формі, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2025 року в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сторони договору, скориставшись правом свободи договору, визначили спосіб її обчислення у відсотковому виразі від нормативної грошової оцінки землі. Умовами укладеного між сторонами договору оренди передбачено обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності з урахуванням індексації саме нормативної грошової оцінки землі, а тому оскільки коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки сільськогосподарського призначення у період з 2017-2022 роки не змінювався та становив 1.0, це не впливало на визначений договором розмір орендної плати. Орендна плата відсутня в переліку грошових доходів громадян, які підлягають індексації, визначених ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Крім того, позивач жодних претензій щодо сплати орендної плати не в повному обсязі відповідачу не пред`являв та не скористався своїм правом вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу

08 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 , адвокат Абрамович О.В., через електронний кабінет у підсистемі ЄСІТС подав відзив на апеляційну скаргу в електронній формі, в якій просить залишити рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2025 року без змін та стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що позиція сторони відповідача стосовно індексації нормативної грошової оцінки земель у спосіб та у порядку, передбаченому статтею 289 ПК України, є лише способом захисту, який протирічить як положенням чинного законодавства України, так і висновкам Верховного Суду. Укладений сторонами договір № 437/17 передбачає обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексів інфляції. Наданий стороною позивача розрахунок орендної плати з урахуванням індексації відповідач не спростовував.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 належить приватна земельна ділянка (пай), площею 3,5786 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0214, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області (а.с. 6).

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вищезазначену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_1 , номер запису про право власності 26915004 від 05.07.2018 (а.с. 8).

З договору № 437/17 слідує, що ОСОБА_2 , батько позивача, уклав договір з Приватним акціонерним товариством «Райз-Максимко» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920384000:01:001:0214, площею 3,5786 га, строком на 10 років. Номер запису про право 23332591, що зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.11.2017 (а.с. 9-10, 13).

Пунктом 9 договору № 437/17 визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що складає 11222,45 грн.

Пунктом 10 договору № 437/17 передбачено обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності з урахуванням індексації.

Відповідно до п. 11 договору № 437/17 орендна плата вноситься у такі строки: 1 (один) раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 01 грудня.

Пунктом 14 договору № 437/17 передбачено сплату пені у розмірі 1% несплаченої суми за кожний місяць прострочення у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором.

06.07.2018 між ОСОБА_1 (орендодавець), ПрАТ «Райз-Максимко» (орендар) та ТОВ «Райз Північ» (новий орендар) укладено додаткову угоду № 1 про заміну сторони та внесення змін і доповнень, про поновлення договору № 437/17, відповідно до якої орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені в договорі оренди. Сторони домовилися внести зміни/доповнення до договору № 437/17, зокрема, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 112224,47 грн, з 2017 року орендна плата складає 11222,45 грн (а.с. 12).

08.04.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «Райз Північ» укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору № 437/17, відповідно до якої сторони вирішили, що у термін з 01 січня 2019 року орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 11% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із вирахуванням податку з доходів (орендної плати) орендодавцю згідно з Податковим кодексом України (а.с. 14).

З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 11.09.2025 слідує, що ТОВ «Райз Північ» було нараховано та виплачено ОСОБА_1 орендну плату без вирахування податків та інших обов`язкових платежів: у 2018 році 10205,82 грн (3 квартал), у 2019 році 12344, 70 грн (4 квартал), у 2020 році 12344,67 грн (3 квартал), у 2021 році 12344,67 грн (липень), у 2022 році 12344,67 грн (грудень), у 2023 році 12344,67 грн (вересень), у 2024 році 12974,28 (вересень) (а.с. 15-19).

Обчислення указаних сум орендної плати за спірний період (2018 – 2024) орендарем ТОВ «Райз Північ» здійснювалось без урахування індексів інфляції.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Позиція апеляційного суду щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі, в тому числі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом частин 1-3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом до відповідача у зв`язку з тим, що ТОВ «Райз Північ» орендну плату за договором № 437/17 за 2018-2024 роки нарахувало і сплатило ОСОБА_1 без урахування індексів інфляції.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги в цій частині, погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач допустив порушення умов пункту 10 договору № 437/17, який зобов`язував останнього обчислювати розмір орендної плати з урахуванням індексації за користування земельною ділянкою, право власності на яку перейшло від ОСОБА_2 до позивача ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору № 437/17 передбачено обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнт якої протягом 2017-2022 років не змінювався та становив 1.0, апеляційний суд відхиляє зважаючи на такі мотиви.

Частиною 1 ст. 632 ЦК України визначено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ч. 3 ст. 21 Закону «Про оренду землі»).

Суд першої інстанції обґрунтовано посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05.02.2025 у справі № 925/457/23 про те, що: «Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).

Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі» (індексується лише орендна плата)».

За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць. Базовим місяцем уважатиметься місяць, у якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки.

У пункті 10 договору № 437/17 сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Умовами договору № 437/17 індексація нормативної грошової оцінки не визначена.

Зміст указаного пункту договору № 437/17 дає підстави для висновку про те, що оскільки обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то відповідно мала індексуватися саме орендна плата відповідно до приписів ч. 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі».

Базовим місяцем початку обрахунку індексації орендної плати за договором № 437/17 за 2018 рік є листопад 2017 року. Індексації за 2018 рік підлягають платежі, починаючи з грудня 2017 року. Базовим місяцем початку обрахунку індексації орендної плати за договором № 437/17 за 2019 рік та наступні роки є квітень 2019 року. Індексації за 2019 рік та наступні роки підлягають платежі, починаючи з травня 2019 року.

Доводи відповідача вказують на те, що він визнав, що при обчисленні орендної плати за договором № 437/17 індексація орендної плати за спірний період (2018-2024 роки) не здійснювалась.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не було виконано взятих на себе зобов`язань за укладеним договором № 437/17, оскільки обчислення та виплата орендної плати за 2018-2024 роки позивачеві була проведена не у повному обсязі, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача необхідно стягнути недоплачену орендну плату за вказаний період.

Та обставина, що позивач не звертався до відповідача з претензією щодо недоплати орендної плати, не звільняє його від належного виконання зобов`язань за укладеним договором щодо сплати орендної плати з урахуванням індексів інфляції.

Апеляційна скарга доводів щодо незгоди з розрахунком розміру орендної плати з урахуванням індексу інфляції, який проведений позивачем та визнаний обґрунтованим судом першої інстанції, не містить. Ураховуючи принцип диспозитивності та приписи ч. 1 ст. 367 ЦПК України, щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, розрахунок заявлених до стягнення спірних сум заборгованості з орендної плати апеляційний судом не перевіряється.

Крім того, апеляційний суд відхиляє посилання заявника апеляційної скарги на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року № 732/1705/16-ц, від 03 лютого 2021 у справі № 618/1078/19-ц та від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19, які не підлягають застосуванню у цій справі зважаючи на такі мотиви.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанова Верховного Суду у справі № 166/1222/20).

Судова практика з питання індексації нормативної грошової оцінки землі та індексації орендної плати сформована Верховним Судом у складі Великої Палати Верховного Суду (постанова від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23).

Оскільки правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду в цій частині.

Позиція апеляційного суду щодо позовних вимог про стягнення пені, інфляційних збитків та 3% річних

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У справі, яка переглядається апеляційним судом установлено, що відповідач не виконував зобов`язань за пунктом 10 договору № 437/17, що призвело до виплати ОСОБА_1 не у повному обсязі орендної плати за 2018-2024 роки.

Відповідно до пункту 11 договору № 437/17 орендна плата вноситься у такі строки: 1 раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 01 грудня.

Пунктом 14 договору № 437/17 передбачено сплату пені у розмірі 1% несплаченої суми за кожний місяць прострочення.

Зважаючи на установлені обставини та зазначені умови договору № 437/17 апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання з виплати орендної плати у повному обсязі з урахуванням індексації наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також на підставі п. 14 договору № 437/17 пені за несплату орендної плати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що строк позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, за вимогами про стягнення невиплаченої індексації, 3% річних та інфляційних втрат не сплив.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування строку спеціальної позовної давності до заявлених вимог в частині пені.

Водночас судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права щодо застосування строку спеціальної позовної давності, а саме періоду, за який підлягає стягненню пеня.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина перша, п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263, 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме, продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року вказаним Законом. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово продовжувався і триває надалі.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що 04.09.2025 набув чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025, який відновлює перебіг строків позовної давності. З розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено норму, що зупиняла строки на час воєнного стану (пункт 19).

Позивач звернувся до суду першої інстанції 16.09.2025, тобто вже після поновлення строку перебігу позовної давності.

Таким чином вимоги по нарахуванню пені до 14 квітня 2019 року заявлені з пропуском однорічного строку позовної давності, а початковою датою періоду, за який підлягає стягненню пеня, є 14 квітня 2019 року, а не 12 березня 2019 року, як помилково вважав суд першої інстанції.

Отже стягненню на користь позивача підлягає пеня за період з 14 квітня 2019 року до 07 жовтня 2025 року у розмірі 6755,77 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду рішення свідчать про те, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні на підставі пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України щодо стягуваної суми заборгованості в частині розміру пені, та у зв`язку з цим розміру судових витрат.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, то з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1208,77 грн (99,8%) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4990 грн (99,8%).

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2,90 грн (0,2%).

Представник позивача, адвокат Абрамович О.В., у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин три, чотири статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

З матеріалів справи установлено, що в суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Абрамович О.В.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було надано: 1) копію договору про надання правничої допомоги № 102 від 11 вересня 2025 року, відповідно до умов якого за послуги, що надаються адвокатом за умовами цього договору, клієнт сплачує гонорар готівковими коштами у розмірі, визначеному за погодженням сторін з урахуванням витрат часу на підготовку, складання процесуальних документів, участь у судовому розгляді справи, що визначається і підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або платіжним дорученням, які є невід`ємними додатками до цього договору; 2) копію додаткової угоди від 07 лютого 2026 року, в якій сторони погодили розмір гонорару в сумі 7000 грн 00 коп. за надання правничої допомоги позивачу в Сумському апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги; 3) копію акту приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 08 лютого 2026 року, за змістом якого узгоджена вартість наданої адвокатом Абрамовичем О.В. правничої допомоги складає 7000 грн, правова допомога надана у формі ознайомлення з апеляційною скаргою ТОВ «Райз Північ», підготовки, складання та подачі до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу; 4) копію квитанції № 102/2 від 08 лютого 2026 року про прийняття адвокатом Абрамовичем О.В. від ОСОБА_1 гонорару у розмірі 7000 грн 00 коп.

Заявник апеляційної скарги відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення заявлених до відшкодування витрат позивача ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу не подавав, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139-145 дійшла таких правових висновків: «У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.»

Апеляційний суд звертає увагу, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, апеляційний суд дійшов переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на апеляційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст позовної заяви стосовно висновків Великої Палати Верховного Суду, за підготовку якої суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 відповідне відшкодування, а тому заявлений останнім розмір судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, підлягає зменшенню до 2500 грн 00 коп.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, пропорційно до розміру вимог, в яких відмовлено, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 2495,00 грн (99,80%).

У частині 10 ст. 141 ЦПК України зазначено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене, оскільки в порядку розподілу судових витрат з кожної зі сторін підлягає стягненню на користь іншої зазначена вище сума, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум, із ТОВ «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2492,10 грн (2495 – 2,90) судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2025 року в частині розміру пені і загальної суми заборгованості, що підлягає стягненню, та в частині судових витрат змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 6755,77 грн пені, всього до стягнення підлягає 39341,25 грн, 1208,77 витрат зі сплати судового збору, 4990,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 2492,10 грн судових витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - Я. Л. Петен

Судді: А. О. Замченко

О. М. Черних