Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №947/36455/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/568/26

Номер справи місцевого суду: 947/36455/25

Головуючий у першій інстанції Іванчук В. М.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Коновалової В.А.,

з участю секретаря судового засідання – Юцикова Д.Є.,

захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – Бухана Валерія Григоровича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Одеса в залі суду

апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Бухана Валерія Григоровича,

на постанову Київського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2025 року, у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст постанови суду першої інстанції

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів на строк 1 (один) рік та стягнуто судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на перше січня 2024 року, що складає 605,60 гривень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвокат Бухан В.Г., просить скасувати постанову Київського районного суду м. Одеси від 29.10.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не погоджується з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на відсутність доказів керуванням ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння, зупинки транспортного засобу працівниками поліції, виявлення ознак сп?яніння.

Зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення у присутності ОСОБА_1 працівниками поліції не складався, на підпис останньому не надався; розгляд справи судом першої інстанції відбувся без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та без належного повідомлення про такий розгляд, що позбавило особу права на захист.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – Бухан В.Г., доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційний суд вважає необхідним зазначити таке.

Завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245 КУпАП).

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було в/чинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху визначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Виконання даного пункту Правил дорожнього руху є обов`язком водія, а не його правом, за відмову від виконання якого передбачена адміністративна відповідальність, незалежно від того водій перебував у стані сп`яніння чи ні.

На підтвердження вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, до суду надано протокол серії ЕПР1 № 452326 від 13.09.2025 року, диск з відеозаписом, довідку про отримання (неотримання) особою посвідчення водія, довідку про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення, направлення на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення алкогольного сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 452326 від 13.09.2025 року, 13.09.2025 року о 02:15 год., за адресою: м. Одеса, вул. Ак.Філатова, 2, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом, а саме електросамокатом марки «JET» потужністю 700ват, з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з ротової порожнини, тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Від проходження огляду у встановленому законодавством порядку водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, зазначивши, що вина правопорушника підтверджуються зібраними в порядку ст. 251 КпАП України доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, яким зафіксоване місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення та сукупністю досліджених матеріалів, доданих до вказаного протоколу, в тому числі й відеозаписом з місця події.

Суд апеляційної інстанції з вказаними висновками суду першої інстанції не може погодитись, з огляду на таке.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення, визначеного приписами ч.1 ст. 9 КУпАП України.

Складом правопорушення є наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відтак, вказана норма регулює правовідносини щодо керування транспортним засобом у стані сп`яніння та визначає спеціальний суб`єкт водій транспортного засобу.

За положеннями п.1.10 ПДР: водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі; пасажир - особа, яка користується транспортним засобом і знаходиться в ньому, але не причетна до керування ним.

Визначення терміну «керування транспортним засобом» наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспортні», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Крім того, в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 404/4467/16-а зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».

Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.

Проведення огляду водія на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735(далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 №1103 (далі - Порядок).

За положеннями п. 2.5 ПДР саме водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За п. 2 розділу І Інструкції встановлено, що огляду на стан сп`яніння підлягають саме водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Пункт 6 розділу І Інструкції встановлює, що огляд на стан алкогольного сп`яніння проводиться зокрема поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; лікарем закладу охорони здоров`я. У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП (пункт 7).

Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали судової справи, належним чином не дослідив відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, незважаючи на заперечення ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом, в результаті чого дійшов хибного висновку про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.

До такого висновку апеляційний суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху лише водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а не будь-які інші особи, що перебувають на пасажирському сидінні на момент зупинки їх поліцейськими, навіть якщо такі особи є власниками цього автомобіля чи мають право керування цим автомобілем.

Однією з головних умов для огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння є не лише наявність достатніх підстав вважати, що особа перебуває у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану, а й та обставина, що саме ця особа у такому стані керувала транспортним засобом.

Тобто, факт вживання особою алкоголю до проведення огляду або відмови особи у проведенні огляду на стан алкогольного сп`яніння повинен бути в нерозривному зв`язку з керуванням цією особою транспортним засобом.

Між тим, матеріали даної справи не містять належних та достовірних доказів того, що поліцейські зупинили транспортний засіб, а саме електросамокат марки «JET» під час керування ОСОБА_1 транспортним засобом, або факту керування електросамокатом в стані алкогольного сп`яніння чи з явними ознаками такого.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 452326 від 13.09.2025 року, вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, та зазначено, що фіксація здійснювалася на ПВР 474932, 286752.

Проте, на долученому до протоколу про адміністративне правопорушення диску міститься відеозапис з ПВР 286752.

Зокрема, з оглянутого в судовому засіданні відеозапису з портативного відеореєстратора поліцейського вбачається, що на відеозаписі зафіксовано спілкування працівника поліції з особою, яку ідентифіковано як ОСОБА_1 , при цьому відеозапис не містить як факту зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , так і факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом. При цьому ОСОБА_1 категорично заперечував факт керування транспортним засобом, зазначивши, що вони з друзями поверталися додому пішки, оскільки не встигли викликати таксі до комендантської години (ПВР 286752 02:25).

За встановлених обставин, на переконання апеляційного суду, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять беззаперечних та достатніх доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом за викладених в протоколі обставин.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що обов`язок збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.

Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.

Розглядаючи дану справу, апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ, зокрема у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav.Russia», рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelinv.Russia», заява №926/08, рішення від 20.09.2016), в яких Суд, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.

У своєму рішенні у справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

Так, в рішенні від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

За відсутності доказів керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, транспортним засобом при обставинах, вказаних у протоколі, така особа у розумінні диспозиції ст. 130 КУпАП не є суб`єктом вчинення даного адміністративного правопорушення і, як наслідок, не може нести відповідальність.

Аналіз наведених обставин дає підстави стверджувати про недотримання поліцейськими вимог нормативних документів, які регламентують порядок виявлення та фіксації відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння, а також оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

За встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суду надано не було та, як наслідок, не було доведено наявності в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення. Отже доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.

При встановлених обставинах, інші доводи апеляційної скарги не мають правового значення.

З урахуванням наведеного, встановлені апеляційним судом обставини справи виключають кваліфікацію дій ОСОБА_1 , як порушення водієм вимог пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, а саме керування особою транспортним засобом та відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість прийнятого місцевим судом рішення про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Згідно з ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження по справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування постанови суду першої інстанції, оскільки зібрані у даній справі докази не підтверджують існування обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, винуватість ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом, а тому справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Бухана Валерія Григоровича, задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2025 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя В.А. Коновалова