Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №128/2835/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/2835/25

Провадження № 22-ц/801/538/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шевчук Л. П.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 рокуСправа № 128/2835/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області у складі судді Шевчук Л. П. від 12 грудня 2025 року (дата складення повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення),

встановив:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 18 600 грн 00 к. заборгованості за кредитним договором № 29.10.2024-100002540 від 29 жовтня 2024 року, яка складається з:

- 6 000 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту;

- 8 400 грн 00 к. заборгованості за процентами;

- 1 200 грн 00 к. комісії за надання кредиту;

- 3 000 грн 00 к. неустойки.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 29 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір (акцепт оферти) № 29.10.2024-100002540, за умовами якого товариство надало позичальнику кредитні кошти у розмірі 6 000 грн 00 к. строком на 140 днів, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та комісію за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.

Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 виконував неналежним чином, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному розмірі.

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2025 року у позові відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів. Суд зазначив, що розрахунок заборгованості та довідки від платіжних систем не є первинними бухгалтерськими документами, а матеріали справи не містять банківських виписок або підтверджень, що вказана в договорі картка належить саме ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ТОВ «Споживчий центр», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просило заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2025 року в частині відмови у стягненні тіла кредиту у розмірі 6 000 грн 00 к., процентів у розмірі 8 400 грн 00 к. та комісії у розмірі 1 200 грн 00 к. скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у цій частині.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалося на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Зазначало, що факт видачі кредиту в розмірі 6 000 грн 00 к. підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (далі ТОВ «Універсальні платіжні рішення») про успішне перерахування коштів 29 жовтня 2024 року на платіжну картку ОСОБА_1 , номер якої він зазначив самостійно при заповненні заявки. Звертав увагу, що у договорі номер картки відображається у маскованому форматі (4731-21хх-хххх-7241) відповідно до вимог Постанов Правління Національного банку України щодо захисту банківських даних, що не спростовує факт перерахування коштів. Оскільки позивач не є банком, він не може надавати первинні банківські виписки, тому наданий розрахунок заборгованості та довідка про перерахування є належними доказами у розумінні специфіки діяльності мікрофінансових організацій.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою – четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке.

Судом встановлено, що 29 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено публічний електронний кредитний договір (акцепт оферти) № 29.10.2024-100002540, за умовами якого товариство надало позичальнику кредитні кошти у розмірі 6 000 грн 00 к.; строк кредитування 140 днів з дати його надання (дата повернення (виплати) кредиту – 17 березня 2025 року); процентна ставка – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; комісія, пов`язана з наданням кредиту – 20 % від суми кредиту та дорівнює 1 200 грн 00 к.; неустойка: 60 грн 00 к., що нараховується за кожен день невиконання / неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного / неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 4.1. договору установлено, що кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4731-21хх-хххх-7241.

На підтвердження укладення кредитного договору позивачем до позовної заяви долучено: пропозицію про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферта), заявку кредитного договору № 29.10.2024-100002540 (кредитної лінії), відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 29.10.2024-100002540 (кредитної лінії).

Кредитний договір підписано ОСОБА_1 29 жовтня 2024 року о 19 год 27 хв. з використанням одноразового ідентифікатора № Е632, містить реквізити та підписи сторін.

Факт перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 30 червня 2025 року № 162-3006, за змістом якого 29 жовтня 2024 року о 19:27:51 відбулася транзакція в системі iPay.ua (№ 551772657) на суму 6 000 грн 00 к. на платіжну картку НОМЕР_1 ; призначення платежу – видача за договором кредиту № 29.10.2024-100002540.

Згідно з наданою ТОВ «Споживчий центр» довідкою-розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 29.10.2024-100002540 становить 18 600 грн 00 к., з яких: 6 000 грн 00 к. заборгованість за тілом кредиту; 8 400 грн 00 к. заборгованість за процентами; 1 200 грн 00 к. комісія за надання кредиту; 3 000 грн 00 к. неустойка.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів.

Однак із таким висновком суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на таке.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом. Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Статтею 3 Закону України «Про електрону комерцію» (далі Закон) визначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі статтею 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до статті 12 Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання 1) електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та / або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Матеріалами справи підтверджується, що 29 жовтня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 29.10.2024-100002540 шляхом акцептування ОСОБА_1 пропозиції (оферти) за допомогою одноразового ідентифікатора Е632, що відповідно до статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису та свідчить про укладення договору у письмовій формі.

Пунктом 4.1. договору сторони погодили спосіб надання коштів: перерахування на рахунок споживача з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 хх-хххх-7241.

При оформленні кредитного договору ОСОБА_1 зазначив свої персональні дані, зокрема ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, адресу місця реєстрації (проживання), номер телефону.

На підтвердження факту укладення кредитного договору та перерахування коштів позивачем надано:

- оферту, заявку та акцепт, підписані ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора, що свідчить про його волевиявлення на укладення кредитного договору на запропонованих умовах та засвідчує ознайомлення з правилами надання коштів;

- лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 30 червня 2025 року № 162-3006, який містить дані про успішну транзакцію в системі iPay.ua (№ 551772657) від 29 жовтня 2024 року о 19:27:51 на суму 6 000 грн 00 к. на платіжну картку НОМЕР_1 , що додатково підтверджує наявність правовідносин між сторонами справи згідно з укладеним кредитним договором.

- довідку-розрахунок заборгованості за кредитним договором № 29.10.2024-100002540, що підтверджує суму заборгованості, нараховані проценти та комісію, та у сукупності з іншими доказами є належним підтвердженням розміру заявлених позовних вимог.

Отже ТОВ «Споживчий центр» доведено належними та допустимими доказами виникнення кредитних відносин із ОСОБА_1 та повне виконання своїх зобов`язань за кредитним договором № 29.10.2024-100002540. Сукупність наданих доказів спростовує висновок суду першої інстанції про недоведеність отримання кредитних коштів відповідачем, а тому рішення суду про відмову у позові є помилковим та необґрунтованим.

Щодо висновку суду першої інстанції про недоведеність розміру заборгованості через ненадання виписки про рух коштів, апеляційний суд зауважує, що в разі якщо кредиторами виступають банки-емітенти, то вони зобов`язані надати виписку про рух коштів по рахунку, тому що є тримачами відповідної інформації, однак у справі яка переглядається грошові кошти були надані фінансовою установою шляхом перерахунку на банківську картку, емітентом якої є інша (відмінна від кредитора) банківська установа, тому позивач не має доступу до виписки про рух коштів по рахунку. При цьому лист платіжної системи iPay.ua у сукупності з умовами договору (де вказано саме номер картки № НОМЕР_2 хх-хххх-7241) є належним та достатнім доказом виконання кредитором своїх зобов`язань з видачі кредиту.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України), не подав, як і жодних доказів на спростування факту укладення кредитного договору, а також перерахування та отримання ним кредитних коштів.

Будь яких доказів, які б спростували зарахування кредитних коштів на картковий рахунок № НОМЕР_2 хх-хххх-7241, реквізити якого були визначені самим ОСОБА_1 у пункті 4.1. договору, матеріали справи не містять.

Таким чином враховуючи, що ТОВ «Споживчий центр» надало докази укладення договору з ОСОБА_1 та наявності заборгованості за кредитним договором, оскільки такі докази не спростовані відповідачем, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 000 грн 00 к., за процентами у розмірі 8 400 грн 00 к. та комісії за надання кредиту в розмірі 1 200 грн 00 к., є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні неустойки в розмірі 3 000 грн 00 к. позивачем не оскаржується, а тому відповідно до статті 367 ЦПК України судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

Щодо стягнення судових витрат, то апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено на 83,87 %, а вимоги апеляційної скарги позивача задоволено повністю, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 2 031 грн 67 к. (2 422 грн 40 к. х 83,87%), а також 3 633 грн 60 к. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги, що разом становить 5 665 грн 27 к.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» задовольнити.

Заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 12 грудня 2025 року в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором № 29.10.2024-100002540 від 29 жовтня 2024 року у розмірі 15 600 (п`ятнадцять тисяч шістсот) грн 00 к., яка складається з: 6 000 грн 00 к. заборгованості за тілом кредиту; 8 400 грн 00 к. заборгованості за процентами, 1 200 грн 00 к. комісії за надання кредиту.

В іншій частині заочне рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 5 665 (п`ять тисяч шістсот шістдесят п`ять) грн 27 к.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук