Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №146/1627/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 146/1627/25

Провадження № 22-ц/801/613/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 рокуСправа № 146/1627/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Шемети Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 06 січня 2026 року, ухвалене суддею Пилипчуком О.В. в селищі Томашпіль, в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У жовтні 2025 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі – АТ «Таскомбанк») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором №8665493515 від 29 червня 2021 року в розмірі 52 612,39 грн, з яких: 34 841,65 грн – заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена); 4,40 грн – заборгованість по річним процентам (в тому числі прострочена); 17 766,34 грн – заборгованість по щомісячним процентам (в тому числі прострочена).

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 червня 2021 року між ТОВ ФК «ЦФР», правонаступником якого за правом вимоги по кредитному договору є АТ «Таскомбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8665493515.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Згідно з п. 1.3. кредитного договору позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в паспорті кредиту № 5493515, який є невід`ємною частиною цього договору. Згідно з п. 2.1. кредитного договору всі інші умови кредитного договору, викладені в паспорті кредиту. Відповідно до п. 2.2. кредитного договору цей договір, паспорт кредиту – складають єдиний кредитний договір.

Відповідно до умов паспорту кредиту та кредитного договору позичальнику надано грошові кошти на наступних умовах: сума кредиту – 39 930,17 грн; строк користування – 36 місяців; річні проценти – 0,01 % від суми боргу за договором; щомісячні проценти – 2,49 % від суми кредиту.

30 червня 2021 року право вимоги за кредитним договором відступлено АТ «Таскомбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року.

Станом на 20 жовтня 2025 року заборгованість позичальника за кредитним договором становить у загальному розмірі 52 612,39 грн.

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 06 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, АТ «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги.

У скарзі зазначає, що висновки суду з приводу того, що станом на дату укладання договору відступлення права вимоги, а саме 07 жовтня 2016 року боргові зобов`язання за кредитним договором ще не існували протирічать матеріалам справи. Згідно з умовами договору відступлення він є завершеним відносно кожного конкретного позичальника тільки після укладання сторонами відповідного реєстру права вимог та сплати ціни договору. Сторони прямо передбачили, що договір відступлення №ТАСЦФР-10-2016 є рамковим, а передані відступлені права конкретизовано та індивідуалізовано у відповідних реєстрах, які відповідно до умов договору відступлення є його невід`ємною частиною і підписання яких сторонами є завершальною стадією передачі права вимоги за конкретним кредитним договором.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що 29 червня 2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8665493515, за умовами якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 39 930,17 грн строком на 36 місяців (п.1.1,1.2 договору).

Згідно з пунктом 1.3. кредитного договору, позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Паспорті кредиту №5493515, який є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 договору, всі інші умови кредитного договору викладені в Паспорті кредиту та в Умовах отримання фінансових кредитів TOB «ФК «ЦФР» в редакції від 04 січня 2021 року, які розміщені на сайті TOB «ФК «ЦФР» та з якими позичальник ознайомився до укладення цього договору та до яких позичальник приєднується, підписавши цей договір. Цей договір, Паспорт кредиту №5493515 та Умови отримання фінансових кредитів TOB «ФК «ЦФР» складають єдиний кредитний договір (а.с.10).

Пунктом 5 Паспорту кредиту від TOB «ФК «ЦФР» №5493515 передбачено, що розмір щомісячних процентів становить 2,49% від суми кредиту, загальних – 0,01% від суми боргу за договором згідно графіку платежів (а.с.11-12).

07 жовтня 2016 року між ПАТ «Таскомбанк» (новий кредитор) та TOB «ФК «ЦФР» (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 30 червня 2021 року, право вимоги за кредитним договором №8665493515 від 29 червня 2021 року до позичальника ОСОБА_1 попереднім кредитором ТОВ «ФК «ЦФР» передано новому кредитору АТ «Таскомбанк» (а.с.6).

Оскільки ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань за кредитним договором, АТ «Таскомбанк», як новий кредитор, звернулося до суду із позовом про стягнення заборгованості в загальному розмірі 52 612,39 грн: 34 841,65 грн – заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена); 4,40 грн – заборгованість по річним процентам (в тому числі прострочена); 17 766,34 грн – заборгованість по щомісячним процентам (в тому числі прострочена).

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору, АТ «Таскомбанк», як новий кредитор, звернулося до суду із вказаним позовом.

Частиною першою статті 15 ЦК України, частиною першою статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитних договорів у відповідності до їх умов та вимог законодавства.

У частині першої статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, встановивши, що АТ «Таскомбанк» не довело порушення його прав ОСОБА_1 та наявність права на звернення в суд з позовом до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором №8665493515, укладеним між ТОВ «ЦФР» та ОСОБА_1 від 29 червня 2021 року після відступлення первісним кредитором права вимоги за кредитом на користь АТ «Таскомбанк», дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зауважив, що кредитний договір №8665493515 між ТОВ «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено 29 червня 2021 року, натомість договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, за яким ТОВ «ЦФР» відступило права вимоги АТ «Таскомбанк», укладено 07 жовтня 2016 року, а відтак суд вважав, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги ще не виникло зобов`язання між ОСОБА_1 та первісним кредитором.

Апеляційний суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази вважає, що висновки суду першої інстанції суперечать наявним у справі доказам та не ґрунтуються на вищенаведених нормах матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

У п. 1.7 договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року зазначено, що право вимоги - це право грошової вимоги (боргових зобов`язань) за фінансовими кредитами первісного кредитора за кредитними договорами до позичальників щодо погашення заборгованостей, які виникли на підставі укладених між первісним кредитором та позичальниками кредитних договорів, та підтверджується документацією, а також інші права вимоги за кредитними договорами і договорами забезпечення.

У п. 2.2 договору відступлення права вимоги сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні реєстри прав вимог є невід`ємною частиною цього договору.

Розмір заборгованостей позичальників, права вимоги до яких відступається згідно реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому реєстрі до цього договору.

За змістом п.3.4 договору, право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимоги та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до п.п. 9.1, 9.2, 9.4 договору відступлення права вимоги, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін.

Цей договір діє протягом 1 (одного) календарного року, але в будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

У випадку, якщо за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору жодна з сторін не ініціювала його розірвання договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік (а.с.8-9).

Позивачем надано реєстр прав вимоги до договору про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від 30 червня 2021 року, за яким право вимоги за кредитним договором № 8665493515 попереднім кредитором ТОВ «ФК «ЦФР» передано новому кредитору АТ «Таскомбанк».

Тобто відступлення права вимоги до боржника ОСОБА_1 та їх перехід до АТ «Таскомбанк» відбулося 30 червня 2021 року.

Вказаним договором передбачена пролонгація, тобто автоматичне продовження строку дії договору на кожен наступний рік, у разі відсутності з жодної із сторін бажання на його розірвання. Доказів розірвання цього договору сторонами не надано, а відтак він був діючим на дату відступлення права вимоги, а саме 30 червня 2021 року.

Позивачем разом із позовною заявою подано усі наявні у нього документи на підтвердження переходу до нього прав вимоги до відповідача, що в свою чергу не заперечувалося самим відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Вказаний вище договір відступлення права вимоги у встановленому порядку недійсним не визнаний, тобто в силу положень статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаного правочину.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, апеляційний суд вважає, що надані докази у їх сукупності підтверджують факт переходу до позивача права вимоги до відповідача за кредитним договором №8665493515 від 29 червня 2021 року. Отже доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження.

Що стосується розміру заборгованості, то апеляційний суд виходить з наступного.

У позовні заяві АТ «Таскомбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 52 612,39 грн, з яких: 34 841,65 грн – заборгованість по тілу кредиту (в тому числі прострочена); 4,40 грн – заборгованість по річним процентам (в тому числі прострочена); 17 766,34 грн – заборгованість по щомісячним процентам (в тому числі прострочена).

За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів справи встановлено, що ухвалою Томашпільського районного суду Вінницької області від 04 листопада 2025 року відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (а.с.19-20).

Копію вказаної ухвали разом з позовною заявою вручено ОСОБА_1 18 листопада 2025 року (а.с.22 на звороті).

13 листопада 2025 року від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій вона просила відкласти розгляд справи для можливості укладення мирової угоди (а.с.23).

У п. 1 ч. 1 ст. 191 ЦПК України зазначено, що у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.

Зі змісту статті 178 ЦПК України слідує, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен, в тому числі, містити: обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, надану позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Тобто, суд ухвалює рішення в межах вимог позову та з урахуванням заперечень відповідача щодо заявлених позовних вимог.

Разом з тим, під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на позов не скористалася, власного письмового розрахунку, який міг би бути перевірений та оцінений судом, відповідачка не надала. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростувала.

Оскільки ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, розмір заборгованості за тілом кредиту та процентами не спростувала, а відтак апеляційний суд вважає, що наявні підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у загальному розмірі 52 612,39 грн.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційна скарга АТ «Таскомбанк» підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про задоволення вимог позову та апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 2422,40 грн та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити.

Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 06 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443) заборгованість за кредитним договором №8665493515 від 29 червня 2021 року в загальному розмірі 52 612 (п`ятдесят дві тисячі шістсот дванадцять) гривень 39 копійок, з яких: 34 841,65 грн – заборгованість по тілу кредиту; 4,40 грн – заборгованість по річним процентам; 17 766,34 грн – заборгованість по щомісячним процентам.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» (ЄДРПОУ 09806443) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривень 40 копійок та судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

Т.М. Шемета