Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №675/1777/25 — Ізяславський районний суд Хмельницької області

Справа № 675/1777/25

Провадження № 2/675/184/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" березня 2026 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Короля О.В., за участю секретаря судового засідання Беліци М.О., учасників справи:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

відповідача: не з`явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (по тексту рішення – ОСОБА_2 , позивач) через свого представника звернувся до Ізяславського районного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_3 (по тексту рішення – ОСОБА_3 , відповідач ) про стягнення грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави у розмірі 7 600,00 PLN.

Позовні вимови обгрунтовані наступними обставинами.

Так, вказує, що ОСОБА_4 через Powszechna Kasa Oszczednosci Bank Polski SA здійснив помилкові грошові перекази зі свого рахунку на рахунок ОСОБА_3 , зокрема з 07.10.2024 по 14.05.2025: платіж від 07.10.2024 на суму 1500,00 PLN; платіж від 21.11.2024 на суму 1300,00 PLN; платіж від 07.01.2025 на суму 2300,00 PLN; платіж від 07.05.2025 на суму 1500,00 PLN; платіж від 14.05.2025 на суму 1000,00 PLN.

Зазначені перекази були здійснені помилково, оскільки при їх оформленні позивачем були неправильно вказані реквізити рахунку отримувача.

Вказує, що ці кошти призначалися для іншої особи, але внаслідок технічної помилки при введенні реквізитів були зараховані на рахунок відповідача.

Звертає увагу, що між позивачем і відповідачем не існує жодних договірних відносин, чи іншого законного правочину, який би надавав останній право на отримання та утримання зазначеної суми.

Просить врахувати, що набуття відповідачем коштів відбулося виключно внаслідок помилки позивача при введенні реквізитів.

За покликанням представника позивача, після отримання через відповідну банківську установу, детальних контактних даних відповідача як отримувача вищезазначених коштів, на усні його вимоги добровільно повертати вищезазначені грошові кошти відповідач - спочатку не заперечувала, так як для гарантування повернення коштів надіслала позивачу свої особисті документи, проте такі грошові кошти, наразі, повернуті, не були, а вимоги позивача – ігноруються.

Вважає, що за таких обставин, відповідач, наразі, безпідставно зберігає кошти позивача в загальному розмірі 7600,00 PLN, чим неправомірно збагачується за рахунок його майна.

У судовому засіданні 16.03.2026 представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі на підставах, що викладені у позовній заяві та просила їх задовольнити з урахуванням досліджених письмових доказів.

Відповідач у судовому засіданні 16.03.2026 просила відмовити в задоволенні позовних вимог повністю з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість. Вказувала, що позивач по справі є батьком їх спільних дітей, і, відповідно грошові кошти, що фігурують у справі були використані виключно на їх потреби, в тому числі, на дитячі подарунки. Вважає доводи позивача та його представника про помилковість перерахування коштів надуманими, оскільки останні не повідомляють на які рахунки і кому саме ці кошти мали би бути перераховані.

Крім цього відповідач просила врахувати, що в польських банках, що підтверджується і поданими з позовом квитанціями, при здійсненні транзакцій щодо перерахування коштів, з поміж іншого, обов`язково мають зазначатися прізвище та ім`я особи, якій вони перераховуватимуться. На думку відповідача, неодноразове перерахування позивачем коштів явно свідчить про непомилковість таких платежів. Вважає, що заявлений позов обумовлений, ініційованим нею примусовим стягненням з позивача на її користь аліментів на утримання дітей.

Суд, вивчивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, заслухавши пояснення його представника, відповідача у судовому засіданні, перевіривши письмові матеріали справи, приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як судом встановлено, ОСОБА_2 у перід часу з 07.10.2024 по 14.05.2025 здійснив п`ять транзакцій, пов`язаних з переказом грошових коштів для ОСОБА_3 .

Так, 07.10.2024 позивачем здійснено для відповідача переказ грошових коштів на суму 1500,00 PLN, 21.11.2024 - 1300,00 PLN, 07.01.2025 - 2300,00 PLN, 07.05.2025 - 1500,00 PLN, 14.05.2025 - 1000,00 PLN, всього - 7600,00 PLN.

Вказані обставини справи сторонами по справі не опорюються.

Як визначає ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Разом з цим, як вбачається з електронних квитанцій, згідно яких підтверджується здійснення цих п`яти транзакцій, пов`язаних переказом позивачем грошових коштів для ОСОБА_3 у загальній сумі 7 600,00 PLN, вони містять деталі фінансової операції, крім рахунків сторін по справі ще й ім`я одержувача « ОСОБА_5 », тобто відповідача по справі.

Також судом встановлено, що не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають двох спільних дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження (а.с. 56-57).

Ухвалючи рішення по суті заявлених позовних вимог, судом враховано також наступне.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06.12.2007).

У пункті VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Схожий по суті висновок зроблений в пункті 8.26. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша статті 1212 ЦК України).

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав.

Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Вказані норми свідчать, що при визначенні того чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Суд констатує, що під час судового розгляду, встановлено, що позивач, добровільно та послідовно, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, здійснив переказ коштів відповідачу, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів.

Покликання представника позивача про протилежне, тобто, що перекази були здійснені помилково, оскільки при їх оформленні позивачем були неправильно вказані реквізити рахунку отримувача, суд відхиляє.

У ході розгляду справи ані позивач, ані його представник не повідомили цільове призначення коштів, які як позивач зазначає були помилково перераховані відповідачу, кому були призначені ці кошти, які реквізити фінансової операції мали би бути.

При цьому характер стосунків між сторонами по справі, а саме наявність спільних дітей, очевидно спростовує покликання, що між сторонами відсутні будь-які передумови щодо передання великої за розмірами грошової суми, яка б відповідала правомірній та справедливій меті.

Крім цього, деталі фінансових операцій, які містять надані позивачем електронні квитанції, свідчать про обізнаність останнього не тільки про рахунок одержувача, а і його анкетних даних, тобто імені та прізвища саме відповідача, що явно вказує про відсутність технічної помилки при уведенні реквізитів.

Більше того, на підтвердження даної обставини може слугувати, як кількість таких операції, так і проведення їх в різний період часу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об`єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, згідно якого кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п. 113, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 522/9893/17).

Враховуючи викладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки встановлено, що позивач, добровільно передав кошти відповідачу, знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на безпідставну передачу коштів і відповідно настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає можливість задоволенню позовних вимог про стягнення грошових коштів.

Тим самим, з огляду на зазначене вище, на предмет та підстави позову, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити повністю.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 81, 83, 89, 141, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 20.03.2026.

Суддя Олександр Король