Вирок від 19 березня 2026 р. у справі №595/49/26 — Бучацький районний суд Тернопільської області

Справа № 595/49/26

Провадження № 1-кп/595/62/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.03.2026 м. Бучач

Бучацький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025210000000801 від 21 листопада 2025 року про обвинувачення:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, з повною середньою освітою, непрацюючого, одруженого, маючого на утриманні двоє неповнолітніх дітей, несудимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Верховною Радою України 24.02.2022 прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX, яким затверджено Указ Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який продовжено по даний час.

Згідно ч. 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводяться тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 (надалі – Закон України).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Згідно ч. 8 «Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.20221 №1455, перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

На початку січня 2025 року, точної дати та часу не встановлено, ОСОБА_4 , в ході телефонної розмови з ОСОБА_6 дізнався про те, що останній має намір незаконно виїхати за межі України і не планує повертатися, про що він, ОСОБА_4 , повідомив ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження).

Надалі, ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА 2, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), маючи на меті одержати матеріальні блага, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі, але не пізніше 02.01.2025, під час розмови з ОСОБА_6 повідомив, що організує та посприяє йому в перетині державного кордону України, а також забезпечить його транспортним засобом для цього.

Надалі, 03.01.2025 о 14.07 год. ОСОБА 1 (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), діючи умисно, повідомив ОСОБА 2, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), про те, що він підшукав клієнта, який має намір незаконно виїхати за межі державного кордону України. ОСОБА 2, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) у свою чергу повідомив про це ОСОБА 3, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження).

В подальшому, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, місці та часі, але не пізніше 06.01.2025, ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА 2, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), ОСОБА 3, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) та ОСОБА_4 заселив ОСОБА_6 в готель «Пані Анна», за адресою: м. Кам`янець-Подільський, вул. Героїв Майдану, 31, де він очікував подальших вказівок Особа 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) з метою незаконного перетину державного кордону України поза офіційними пунктами пропуску.

В подальшому, ОСОБА 3, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) 07.01.2025 близько о 12.57 год., точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА 2, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) та ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) дав вказівку ОСОБА_7 який не був обізнаний із їх злочинним наміром, щоб він забрав ОСОБА_6 з готелю та перевіз його до готелю «Затишок», що за адресою м. Чернівці, вул. Зелена, 6.

Після цього, 08.01.2025 близько о 21.54 год., ОСОБА_7 , приїхав до готелю на автомобілі марки «LAND ROVER», р.н.з. НОМЕР_1 , забрав ОСОБА_6 та за вказівкою ОСОБА 3, матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) передав ОСОБА_6 ОСОБА_8 , який приїхав на транспортному засобі марки «Chevrolet Niva», р.н.з. НОМЕР_2 , тобто ОСОБА 3, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) забезпечив ОСОБА_6 , транспортним засобом для незаконного перетину державного кордону України поза офіційними пунктами пропуску.

В подальшому, 09.01.2025 ОСОБА_8 , на автомобілі марки «Chevrolet Niva», р.н.з. НОМЕР_2 , намагався перевезти ОСОБА_6 до ділянки кордону поза офіційними пунктами пропуску, з метою його незаконного перетину, однак ОСОБА_6 не зміг цього зробити з причин, що не залежали від волі ОСОБИ 2, ОСОБИ 3, ОСОБИ 1, (матеріали щодо яких виділено в окреме провадження), ОСОБА_4 , оскільки автомобіль марки «Chevrolet Niva», р.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_8 був затриманий працівниками правоохоронних органів у межах контрольованого прикордонного району біля населеного пункту с. Путрине Дністровського району Чернівецької області.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України (стаття 332 в редакції Закону № 3186-VI від 05.04.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1019-VIII від 18.02.2016), тобто в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України, сприянні їх вчиненню наданням засобів, вчиненого за попередньою змовою групою осіб.

Згідно вимог ст. ст. 1, 2 Конституції України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У відповідності до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

24.02.2022 президент російської федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні та віддав наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено, і наразі діє строком до 03.02.2026.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022, затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, оголошено проведення загальної мобілізації, яку продовжено до 03.02.2026.

На виконання вимог Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про оборону України», «Про військовий обов`язок і військову службу», вищевказаних Указів Президента України про проведення загальної мобілізації, Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921, Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, інших нормативних документів, наказів та директив Генерального штабу, мобілізаційних розпоряджень працівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки стали систематично проводитись заходи з встановлення мобілізаційного ресурсу держави та подальшого доукомплектування ЗСУ та інших військових формувань у відповідності до штатів воєнного стану.

Таким чином, викладені вище положення чинного законодавства України свідчать про те, що забезпечення мобілізаційної готовності є невід`ємною частиною законної діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань полягає у вчиненні діяння (дій або бездіяльності), яке виражається у втручанні в цю діяльність, створенні перешкод, перепон, спрямованих на недопущення, припинення чи заборону проведення окремих дій чи маневрів ЗСУ та іншими військовими формуваннями, прийняття тактичних чи стратегічних рішень керівництвом чи особовим складом зазначених підрозділів задля ускладнення або унеможливлення здійснення законної діяльності ЗСУ та іншими військовими формуваннями або істотному зниженні її ефективності.

У ОСОБА_4 та ОСОБИ 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження) 09 січня 2025 року, точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, виник злочинний умисел, спрямований на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період шляхом організації здійснення самовільного залишення військовослужбовцем Збройних Сил України ОСОБА_6 військової частини.

12.01.2025, ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел направлений на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, під час телефонної розмови із ОСОБА_6 повідомив останньому, що посприяє йому в організації та безпосередньому здійсненні ним залишення військової частини, з метою ухилення від військової служби в Збройних Силах України.

При цьому ОСОБІ 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), та ОСОБА_4 було відомо, що ОСОБА_6 мобілізований 12.11.2024, ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 та проходить військову службу в Збройних Силах України на посаді солдата ВЧ НОМЕР_3 .

Надалі, ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 з метою організації та безпосередньому здійсненні залишення військової частини ОСОБА_6 , 12.01.2025 о 18.52 год. під час телефонної розмови із ним запитав його де він знаходиться, куди прямує, також давав вказівки та поради як себе поводити та що потрібно робити, щоб втекти від супроводу військовослужбовців Збройних Сил України, які повинні перевезти ОСОБА_6 до військової частини.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 13.01.2025 о 06.43 год., 08.52 год., 10.34 год., 18.25 год.. 20.24 год., 20.39 год., 23.10. год. зателефонував до ОСОБА_6 та отримав від нього інформацію про його місцезнаходження, також давав поради та вказівки як себе поводити, та коли краще втекти від супроводу військовослужбовців, які везуть його до військової частини, також повідомив, йому що після втечі забере ОСОБА_6 на своєму транспортному засобі.

Після цього, ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), діючи за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_4 , 14.01.2025 о 07.08 год., та о 10.46 год., зателефонував до ОСОБА_6 та повідомив йому про те, що близько 17.00 год. він приїде та забере його, з місця дислокації військовослужбовців Збройних Сил України.

Цього ж дня, о 17.32 год., ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), зателефонував до ОСОБА_6 та повідомив йому про те, що він чекає його на автомобілі «Mazda CX-7» н.з. НОМЕР_4 , біля продуктового магазину.

В подальшому, ОСОБА_6 , виконуючи вказівки та поради ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), самовільно залишив місце дислокації військової частини та втік від супроводу військовослужбовців Збройних Сил України, які дислокувалися в лісі біля одного із населених пунктів Хмельницької області. Після цього ОСОБА_6 сів в автомобіль «Mazda CX-7», н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), і вони разом поїхали визначеним ОСОБА 1, (матеріали щодо якого виділено в окреме провадження), маршрутом, оминаючи блокпости працівників поліції та представників військової служби правопорядку до місця проживання ОСОБА_6 , а саме в с. Ліщанці Чортківського району (Бучацького) Тернопільської області.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, тобто в перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.

20 березня 2026 року між прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 , якому на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні №12025210000000801, з одного боку, та обвинуваченим у цьому провадженні ОСОБА_4 з іншого боку, у присутності захисника ОСОБА_5 , на підставі ст. ст. 468, 469, 472 КПК України у приміщенні Бучацького районного суду Тернопільської області укладено угоду про визнання винуватості, згідно якої сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 332 та ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України, істотних для даного кримінального правопорушення обставин та покарання, а саме: за ч. 2 ст. 332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком 3 (три) роки; за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_4 остаточне покарання виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком 3 (три) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням і встановити йому іспитовий строк тривалістю від одного року до трьох років, якщо він протягом встановленого судом іспитового строку не скоїть нового злочину та виконає наступні, покладені на нього судом, на підставі ст. 76 КК України, обов`язки: у період дії іспитового строку повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Угода про визнання винуватості також містить інформацію про роз`яснення належним чином обвинуваченому про наслідки її укладання та затвердження, передбачені ст. 473 КПК України; про наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України, а також і про наслідки відмови від здійснення прав, передбачених абз. 1, 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України.

Угода про визнання винуватості скріплена підписами сторін (прокурора і підозрюваного), а також підписана захисником.

Відповідно до правил статей 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів та тяжких злочинів може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним/обвинуваченим про визнання винуватості.

Прокурор у судовому засіданні, вважаючи, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, просить угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в угоді міру покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 у судовому засіданні також просять вказану угоду з прокурором затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в ній міру покарання, при цьому обвинувачений беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, в обсязі підозри, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання, заявивши, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов`язання.

Вислухавши учасників кримінального провадження, розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд вважає, що угода підлягає до затвердження з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, які відповідно до вимог ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів.

Шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження, суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому, судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватою, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України, те, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.

При вирішенні питання про затвердження угоди про визнання винуватості від 20 березня 2026 року, укладеної між прокурором та обвинуваченим, за участі його захисника ,та можливості призначення ОСОБА_4 покарання, передбаченого вказаною угодою, за ч. 2 ст. 332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України та за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, у відповідності до вимог ст. ст. 50, 65 КК України, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів психіатра чи нарколога не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, одружений, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей та матір-пенсіонера, яка є онкохворою та потребує постійного догляду, має сталі соціальні зв`язки, зважаючи на факт повного і безпосереднього визнання ним винуватості у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність пом`якшуючих обставин, передбачених ст. 66 КК України, а саме щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, добровільне перерахування на Збройні Сили України 100000 гривень, відсутність обставин, що обтяжують покарання, що в сукупності суд вважає істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого і приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України, перейшовши до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 2 ст. 332 КК України, і таким чином угоду про визнання винуватості, укладену між сторонами, необхідно затвердити, призначивши обвинуваченому покарання, узгоджене ними.

Відтак, за наслідками розгляду угоди про визнання винуватості під час судового засідання у даному кримінальному провадженні суд, перевіривши відповідність угоди вимогам кримінального процесуального закону, врахувавши доводи сторін кримінального провадження, приходить до висновку про наявність правових підстав для прийняття рішення про затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, у присутності захисника, призначенняОСОБА_4 узгодженої сторонами міри покарання за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332 та ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1, та ухвалення обвинувального вироку.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, № 607/11024/25, від 29 травня 2025 року, - скасувати.

На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 в користь державного бюджету судові витрати за проведення судової комп`ютерно-технічної експертизи № СЕ-19/120-25/6991-КТ від 05 серпня 2025 року.

Запобіжний захід у виді застави, згідно з ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2025 року у справі № 607/10777/25, слід скасувати після набрання вироком законної сили.

Вирішуючи питання про внесену заставу, визначену ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2025 року, суд приходить до наступного.

В силу вимог ст. 368 КПК України питання про повернення застави суд має вирішити під час винесення вироку по справі.

Так, ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2025 року відносно ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 484000 гривень.

Згідно квитанцій до платіжної інструкції від 27 травня 2025 року, коди квитанцій 9379-9401-5451-7237, 9379-9400-4447-8289, 9379-9397-2213-8475, які містяться при матеріалах кримінального провадження, на рахунок ТУ ДСА України в Тернопільській області 27 травня 2025 року внесена застава відносно ОСОБА_4 в загальному розмірі484000 гривень заставодавцями ОСОБА_9 (в сумі 150000 гривень), ОСОБА_10 (в сумі 150000 гривень), ОСОБА_11 (в сумі 150000 гривень), ОСОБА_12 (в сумі 34000 гривень).

Згідно ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем).

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

З огляду на вимоги ч. 11 ст. 182 КПК України, суму застави в розмірі 484000 (чотириста вісімдесят чотири тисячі) гривень, яка внесена 27 травня 2025 року заставодавцями: ОСОБА_9 в сумі 150000 гривень, ОСОБА_10 в сумі 150000 гривень, ОСОБА_11 в сумі 150000 гривень, ОСОБА_12 в сумі 34000 гривень, після набрання вироком законної сили слід їм повернути.

Також слід урахувати, що ОСОБА_4 було затримано в порядку ст. 208 КПК України 25 травня 2024 року і останній перебував під вартою до 28 травня 2025 року, тому, відповідно до ст. 72 КК України слід зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком строк попереднього ув`язнення ОСОБА_4 з 25 травня 2025 року до 28 травня 2025 року, виходячи з того, що відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день позбавлення волі, а строк покарання слід рахувати з дня набуття вироком законної сили.

Керуючись ст. ст. 373, 374, 474, 475 КПК України, суд –

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 20 березня 2026 року, укладену між прокурором Тернопільської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_4 , у присутності захисника ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332 КК України (в редакції Закону № 3186-VI від 05.04.2011; із змінами, внесеними згідно із Законом № 1019-VIII від 18.02.2016) та ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 2 ст. 332 КК України із застосуванням ст. 69 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком 3 (три) роки;

- за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_4 призначити остаточне покарання - у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 3 (три) роки.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком строк попереднього ув`язнення ОСОБА_4 , а саме з моменту затримання – 25 травня 2025 року по 28 травня 2025 року.

Запобіжний захід у виді застави, який застосований ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2025 року, № 607/10777/25, обвинуваченому ОСОБА_4 - скасувати після вступу вироку в законну силу.

Повернути після набрання вироком законної сили заставодавцям: ОСОБА_9 (РНОКПП НОМЕР_5 ) внесену нею заставу за ОСОБА_4 у розмірі 150000 гривень; ОСОБА_10 (РНОКПП НОМЕР_6 ) внесену нею заставу за ОСОБА_4 у розмірі 150000 гривень; ОСОБА_11 (РНОКПП НОМЕР_7 ) внесену нею заставу за ОСОБА_4 у розмірі 150000 гривень, ОСОБА_13 (РНОКПП НОМЕР_8 ) внесену нею заставу за ОСОБА_4 у розмірі 34000 гривень, на підставі ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2025 року у справі № 607/10777/25 та відповідно до квитанцій до платіжної інструкції на переказ готівки за № 0.0.4387344451.1 від 27 травня 2025 року, № 0.0.4387340271.1 від 27 травня 2025 року, № 0.0.4387346743.1 від 27 травня 2025 року та № 0.0.4387348796.1 від 27 травня 2025 року відповідно.

Після набрання вироком законної сили арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 6121283200:01:001:0284, площею 1,13 га, яка знаходиться за адресою: Ліщанецька сільська рада Чортківського (Бучацького) району Тернопільської області, яка на праві власності належить ОСОБА_4 , із забороною відчуження та розпорядження нею, накладений ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду, № 607/11024/25, від 29 травня 2025 року, скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь держави процесуальні витрати за проведення судової комп`ютерно-технічної експертизи № СЕ-19/120-25/6991-КТ від 05 серпня 2025 року в розмірі 5749 (п`ять тисяч сімсот сорок дев`ять) грн 10 коп.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана обвинуваченим, захисником, прокурором виключно з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду через Бучацький районний суд Тернопільської області.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники кримінального провадження мають право отримати в суді копії вироку.

Суддя ОСОБА_1