Вирок від 19 березня 2026 р. у справі №452/1718/24 — Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/1718/24

Провадження № 1-кп/452/85/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 року м. Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду кримінальне провадження № 12024141290000248 від 03 квітня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Самбора Львівської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не судимого, офіційно не працевлаштованого, не є особою з інвалідністю, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_4 , будучи достовірно обізнаним про введення на всій території України, згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ (із відповідними змінами), воєнного стану, термін дії якого неодноразово продовжувався, та розуміючи про обов`язок передбачений ст. 65 Конституції України, будучи військовозобов`язаним, добровільно не з`явився в районний територіальний центр комплектування на відправлення для проходження військової служби.

Так, ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним відповідно до ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, згідно довідки за результатами медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 від 12.03.2024 року № 50, 12 березня 2024 року, у встановленому законом порядку, був належним чином повідомлений та проінформований про час, дату та місце прибуття для відправки до військової частини для проходження військової служби, та ознайомлений з кримінальною відповідальністю за ст. 336, ст. 337 КК України, отримав повістку на корінці якої розписався. Разом з тим, діючи всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого протиправного діяння, маючи для цього можливість та не маючи права відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на відстрочку від призову за мобілізацією, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, ОСОБА_4 без поважних на те причин, умисно не прибув 13 березня 2024 року до призовного пункту (дільниці) ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , внаслідок чого порушив процес комплектування Збройних Сил України під час мобілізації, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином обвинувачений ОСОБА_4 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України.

Будучи допитаним у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину за пред`явленим йому обвинуваченнями не визнав, пояснив, що дійсно, повістку отримував, але вважає, що за станом здоров`я не міг бути призваним на військову службу. Раніше він перебував на обліку у лікарів нарколога та психіатра, мав третю групу інвалідності. Зараз також має вади здоров`я, що підтверджується медичними довідками, наданими суду.

Особа, яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, має право на власний розсуд формувати лінію свого захисту. Показання обвинуваченого є не лише джерелом доказів, а й засобом захисту ним своїх інтересів, вони мають бути ретельно перевірені й оцінені судом.

Суд розцінює такі показання обвинуваченого ОСОБА_4 , як обрану ним лінію захисту, яка не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, та вважає, що його вина у вчиненні інкримінованого злочину за встановлених судом обставин підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, наданих стороною обвинувачення.

Так, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показала, що є співробітником ІНФОРМАЦІЯ_3 . За результатами медичного огляду військово-лікарською комісією, у встановленому законом порядку, ОСОБА_4 був в березні 2024 року належним чином повідомлений та проінформований про час, дату та місце прибуття для відправки до військової частини для проходження військової служби, проте у визначений день не прибув. В подальшому подав заяву про відмову від проходження військової служби. Після чого документи відносно нього були направлені до поліції для вирішення питання про притягнення його до кримінальної відповідальності.

Показання свідка є логічними, послідовними, при цьому судом не встановлено причин, з яких би ця особа обмовляла обвинуваченого, а відтак відсутні підстави сумніватися в достовірності її показань.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, за встановлених судом обставин, підтверджується також сукупністю досліджених в судовому засіданні наступних доказів, наданих стороною обвинувачення, а саме:

- фактичними даними, які містяться у листі ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_7 від 13.03.2024 року на адресу начальника Самбірського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області у якому зазначено, що військовозобов`язаному ОСОБА_4 повідомлено про необхідність явки до Самбірського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області для вибуття у війська. Проте ОСОБА_4 у визначений час не прибув, про причини неприбуття не повідомив (а.с. 99);

- фактичними даними, які містяться у розписці про отримання повістки відповідно до яких ОСОБА_4 отримав повістку на відправку до військової частини (а.с. 49);

- фактичними даними, які містяться у довідці військово-лікарської комісії № 50 відповідно до якої 12 березня 2024 року Городоцькою територіальною ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 проведений медичний огляд ОСОБА_4 , діагноз: невропатія серединного нерва з незначно вираженим больовим синдромом. На підставі ст. 23 г - графи ІІ Розкладу хвороб, графи 4, 5, 6, 7, 9 ТДВ-Б визнано придатним до військової служби (а.с.24);

- згідно карти професійно-психологічного відбору кандидата ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 гідний для проходження військовї служби (а.с.23);

- 17 квітня 2024 року ОСОБА_4 надав на адресу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_7 власноручно написану заяву, в якій зазначив, що категорично відмовляється від проходження служби, оскільки в ЗСУне служив (а.с.105).

Вказані докази, які були безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, в силу статей 85, 86 КПК України, суд вважає належними та допустимими, достовірними та достатніми, такими, що взаємодоповнюють один одного, достовірно та поза розумним сумнівом, як того вимагають норми КПК України, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №12/рп/2011 від 20.10.2011 визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства.

Це означає, що суд може постановити обвинувальний вирок лише у разі, якщо надані докази спростовують всі розумні сумніви стосовно винуватості особи. Докази, які не витримують критерію щодо «поза розумним сумнівом» є підставою для виправдувального вироку.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

При цьому поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону (аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 09.04.2020 року у справі № 761/43930/17).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Відповідно до ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, покладається на слідчого, прокурора, які як сторона обвинувачення, здійснюють збирання доказів, у тому числі і шляхом проведення слідчих дій (ч. 2 ст. 93 КПК України).

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

За змістом ст. 94 КПК України, суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Суд розглядає кримінальне провадження на засадах змагальності, що передбачає самостійне одстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Оцінюючи всі докази в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинуваченого, свідка, дослідивши запропоновані докази, перевіривши доводи учасників процесу, суд прийшов до переконання, що вина ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення доведена в повному обсязі, дії останнього правильно кваліфіковані за статтею 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.

Доводи обвинуваченого щодо непридатності його до військової служби у зв`язку з незадовільним станом здоров`я суд не приймає до уваги, оскільки вони спростовані довідкою військово-лікарської комісії № 50 від 12 березня 2024 року Городоцької територіальної ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 , висновком судово-психіатричного експерта № 1221 від 12.09.2024 року Львівської філії судових експертиз.

За інформацією КНП «Центр первинної медіко-санітарної допомоги Самбірської міської ради від 09.05.2024 року № 135 з 21.08.2020 року перебуває під динамічним спостреженням з приводу діагнозу: посттравматична (2016р.) бокова травма серединного нерва в ділянці н/з лівого передпліччя, зап`ястя з вираженим больовим синдромом та порушення функції лівої кісті; новоутворення серединного нерва на рівні н/з лівого передпліччя з вираженим больовим синдромом та парезом лівої кісті. Лікувався з приводу діагнозу «Післятравматична невропатія серединного нерва зліва з обмеженням функції лівої кісті у 2023 -2024 роках (а.с.35-36).

Згідно копії посвідчення серії ДДА № 051602 ОСОБА_4 з 21.12.2020 року по 31.12.2021 року призначено державну соціальну допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання (а.с.101); 18.01.2022 року оглянутий МСЕК і інвалідом не визнаний, 10.02.2022 повторно оглянутий обласним МСЕК, яка не встановила підстав для зміни рішення (а.с.26).

Отже, суд враховує, що не зважаючи на наявність певних захворювань, на час інкримінуємого злочину ОСОБА_4 не був особою з інвалідністю, та не перебував на стаціонарному лікуванні (а.с.108), а також на час ухвалення даного вироку даних щодо непридатності ОСОБА_4 до військової служби матеріали справи не містять.

Не визнання обвинуваченим своєї провини у вчиненні інкримінованого злочину під час судового слідства розцінюються судом як обраний ним спосіб свого захисту з метою перешкодити встановленню істини у справі та уникнути відповідальності за скоєний злочин.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Виходячи із принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації - покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.

При призначенні обвинуваченій ОСОБА_4 покарання суд, відповідно до вимог

ст. 65 КК України, враховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України є нетяжким злочином, обставини вчинення злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Вивченням даних про особу ОСОБА_4 судом встановлено, що йому 42 роки, на обліку у психіатричному відділі не перебуває (а.с.33), перебуває на обліку у лікаря-нарколога (а.с.34), суспільно корисною діяльністю не займається, офіційно не працевлаштований, постійних доходів не має, не одружений; за місцем проживання характеризується як особа скарг відносно якої не надходило (а.с.106); до кримінальної відповідальності раніше не притягувався (а.с.107).

За клопотанням сторони захисту ухвалою суду від 27 серпня 2024 року ОСОБА_4 було призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу (а.с.42-43).

Згідно висновку судово-психіатричного експерта Львівської філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України» № 1221 від 12.09.2024 року вбачається, що ОСОБА_4 у даний час психічною хворобою не страждає, виявляє органічний розлад особистості, асоційованого з алкоголізмом, за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період інкримінованих дій ОСОБА_4 також хронічним психічним захворюванням чи недоумством не страждав та не виявляв ознак тимчасового чи будь якого іншого хворобливого розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними (а.с. 46-48).

Обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченго ОСОБА_4 у відповідності зі ст. 66 КК України судом не встановлено.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 67 КК України судом не встановлено.

Враховуючи зазначене обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ст. 336 КК України, бо вказане покарання, за своїм видом і розміром суд вважає справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Судом надана оцінка досудовій доповіді Самбірського районного відділу Державної установи «Центр пробації» у Львівській області від 04.04.2025 року щодо обвинуваченого ОСОБА_4 , в якій зазначено, що беручі до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого, історію правопорушень, а також середній рівень ризику вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_4 без позбавлення або обмеження волі можливе та становить середній ризик небезпеки для суспільства (а.с.73-77).

Втім, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до ОСОБА_4 положень

ст. 75 КК України з огляду на таке.

За змістом ст. 75 КК України прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд вправі лише тоді, коли з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, у тому числі наслідків, що настали, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного йому покарання.

Застосування цієї норми відноситься до дискреційних повноважень суду та потребує урахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин справи і даних про особу винного. При цьому своє рішення про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного покарання суд має обґрунтувати і зазначити, які саме дані про його особу та поведінку з урахуванням тяжкості скоєного злочину дають переконливі підстави дійти такого висновку.

Вирішуючи питання про можливість виправлення особи без відбування призначеного покарання суд має враховувати поведінку особи як до скоєння злочину, так і після цього до ухвалення вироку у справі і визначити наскільки позитивно змінилася її поведінка після вчиненого та чи дають такі зміни суду обґрунтовані підстави дійти висновку про можливість її виправлення (Постанова ВС від 22.09.2025 року у справі № 153/381/24).

Судом надано відповідну оцінку підвищеній суспільній небезпечності вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, оскільки відмова від захисту Батьківщини може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, та в умовах воєнного стану є неприпустимою.

У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.

Дана правова позиція викладена у постанові палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі № 669/398/23.

Крім того, слід взяти до уваги і той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 не зважаючи на притягнення його до кримінальної відповідальності на момент ухвалення судом даного вироку так і не вжив відповідних (конкретних) дій щодо залагодження своєї провини, шляхом виконання свого військового обов`язку. Більш того, він ухилявся від прибуття до суду, внаслідок чого судом застосовувався привід (ухвали від 26.12.2024 року, від 16.07.2025 року), а також ухвалою суду від 10.09.2025 року його було оголошено у розшук.

Отже суд прийшов до переконання, що встановлені у цьому кримінальному провадженні обставини не дають підстав для застосування ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням.

Запобіжний захід у даному кримінальному провадженні обвинуваченому не обирався.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлено.

Речові докази та судові витрати відсутні.

Керуючись ст. ст. 366-368, 370, 373 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого статтею 336 КК України та призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 не обирався.

Строк відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання в порядку виконання цього вироку.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Самбірський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Головуюча суддя