Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №610/54/25 — Балаклійський районний суд Харківської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

№ 610/54/25

№ 2-а/610/8/2026

16 березня 2026 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: Стригуненка В.М.

за участю

секретаря: Ворони І.О.,

розглянувши в місті Балаклія Ізюмського району Харківської області у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі,

в с т а н о в и в:

Представник позивача – адвокат Дудник В.В. просить визнати незаконною та скасувати постанову від 30.12.2024 № 1103/п про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн та закрити провадження у справі.

Посилається на те, що згідно з оскаржуваною постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за те, що він не уточнив свої персональні дані протягом 60-ти днів з дня набрання чинності Законом України № 3633. Проте позивач перебуває на посаді начальника сектору по роботі з персоналом ДУ "Покровська виправна колонія (№ 17)", у зв`язку з чим має відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний стан. До того ж, в червні 2024 року ПСМРУ надало вказівку щодо централізованого оновлення даних та постановки атестованого персоналу установ та органів виконання покарань на військовий облік. Для впорядкування військового обліку та постановки на облік у ТЦК та СП, а також оновлення даних, відповідні документи в паперовому вигляді установою на всіх військовозобов`язаних працівників установи (у тому числі і на позивача) були направлені до ІНФОРМАЦІЯ_2 . За результатами розгляду вищевказаних документів 24.06.2024 ОСОБА_1 особисто було взято на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_3 . Крім того, відповідачем не вказано, які саме відомості (персональні дані) не були оновлені позивачем і не могли бути одержані самостійно відповідачем шляхом електронної інформаційної взаємодії.

Також посилався на те, що ОСОБА_1 , не погоджуючись з діями посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_2 , 30.12.2024 за власною ініціативою звернувся до відповідача з метою надати письмові пояснення щодо спростування обставин інкримінованого йому адміністративного правопорушення, однак посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_2 в присутності позивача на вже виготовленій та роздрукованій постанові було проставлено дату 30.12.2024 та вручено її позивачу. Це вказує на те, що справу було розглянуто та винесено постанову ще до її вручення ОСОБА_1 , тобто без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та без належного її повідомлення про місце і час розгляду справи.

Тому, представник позивача вважає, що у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП(а.с. 2-4).

Ухвалою судді від 18.09.2025 зупинено стягнення на підставі оскаржуваної постанови (а.с. 27-29).

Ухвалою судді від 11.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження (а.с. 33).

03.02.2026 представник позивача подав заяву про стягнення судових витрат, в якій просив стягнути з відповідача судові витрати в сумі 11332,32 грн, які складаються з судового збору за подання позову у розмірі 605,60 грн, заяви про забезпечення позову у розмірі 726,72грн, з витрат на правничу допомогуу розмірі 10000 грн (а.с. 39-40).

Представник позивача просив розглянути справу за його та позивача відсутності (а.с. 39).

Для розгляду справи представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином (а.с. 49), причини неявки не повідомив.

Відповідно до ст. 205 КАС України неприбуття відповідача не унеможливлює розгляду справи, тому суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі доказів.

Судом встановлені обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

20.12.2024 начальником ВРК ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 складено протокол № 1103 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за фактом того, що 20.12.2024 о 14.50 год під час перевірки в ІНФОРМАЦІЯ_4 відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, виявлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов`язаним ОСОБА_1 . В абзаці 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону України від 11.04.2024 №3633-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закон 3633), який набув чинності 18.05.2024, визначено, що під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-ІХ громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів-зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи засвоїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або .через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності), у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності). ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , в особливий період, в порушення вимог абз 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 п. 1 ч. 2 Прикінцевих положень, Закону 3633, абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: не уточнив протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом 3633 свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-2 КУпАП.

У протоколі також зазначено, що ОСОБА_1 роз`яснено ст. 63 Конституції України, його права та обов`язки, передбачені ст. 268 КУпАП, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 , але коли саме не вказано.

В своїх поясненнях, які містяться у протоколі, ОСОБА_1 зазначив, що не встиг через завантаженість на роботі (а.с. 6).

За постановою начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 30.12.2024 № 1103/п на ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень за те, що він: "20.12.2024 о 14.50 год під час перевірки в ІНФОРМАЦІЯ_4 відомостей (персональних та службових даних) узагальнених в облікових документах та внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, виявлено факт порушення законодавства про мобілізаційну підготовку та мобілізацію військовозобов`язаним ОСОБА_1 . В абзаці 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих положень Закону України від 11.04.2024 №3633-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (далі - Закон 3633), який набув чинності 18.05.2024, визначено, що під час дії Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03.03.2022 № 2105-ІХ громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів-зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи засвоїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або .через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності), у разі перебування за кордоном - шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності). ОСОБА_1 , який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , в особливий період, в порушення вимог абз 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 п. 1 ч. 2 Прикінцевих положень, Закону 3633, абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: не уточнив протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом 3633 свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-2 КУпАП".(а.с. 7).

03.09.2025 ДВС на підставі оскаржуваної постанови було відкрито виконавче провадження № 78978461 (а.с. 26).

Згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_1 , виданого 23.07.2019, ОСОБА_1 24.06.2024 було взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що у посвідченні міститься відмітка у вигляді заповненого штампу,та присвоєно він-код. Вказано, що він 20.12.2024 пройшов ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 та визнаний придатним до військової служби (а.с. 8).

Представник позивача також надав суду алгоритм взяття на військовий облік працівників НПУ, ССО, ДБР, БЕБУ, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, бланки документів: список військовозобов`язаних працівників силових структур, які підлягають взяттю на військовий облік, заява про взяття на військовий облік, заява про оформлення облікових документів, а також письмові пояснення від імені ОСОБА_1 , однак не підписані ним, від 21.12.2024 до протоколу № 1103 від 20.12.2024 адресовані ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 9-12).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ця конституційна норма втілює засадничу складову принципу законності, відповідно до якої суб`єктам владних повноважень дозволено робити тільки те, на що їх прямо уповноважує закон. Ця конституційна норма вимагає дотримуватися приписів Закону як підстави для вчинення суб`єктом владних повноважень активних дій. Закон, своєю чергою, визначає, описує, який юридичних факт чи їх сукупність повинні бути наявними для того, щоб у владного суб`єкта виникли повноваження діяти тим чи іншим чином. Будь-яка діяльність та будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності таких юридичних фактів, визначених законом, буде проявом свавільності.

Конструкція "в межах повноважень" у розумінні ст. 19 Конституції України стосується обсягу повноважень і вказує на необхідність суб`єкту владних повноважень діяти виключно в тих межах, на які їх уповноважили Конституція та закони України. Це означає, що суб`єктам владних повноважень заборонено вчиняти будь-які дії або приймати будь-які рішення, можливість вчинення чи прийняття яких прямо не передбачена в тексті закону для певного випадку. Будь-які такі рішення або дії будуть проявом свавільності.

"У спосіб" у тексті ч. 2 ст. 19 Конституції України вказує на те, що, по-перше, спосіб вчинення дій і прийняття рішень обов`язково має бути встановлений законом. Положення ч. 2 ст. 19 Конституції вимагає того, щоб і підстави вчинення дій та прийняття рішень суб`єктами владних повноважень, і межі їхніх повноважень, і спосіб вчинення дій та прийняття рішень були або встановлені на конституційному рівні, або закріплені на рівні закону. По-друге, суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти й приймати рішення саме в такий спосіб, який передбачений законом, тобто неухильно дотримуватися визначеної на рівні закону процедури вчинення юридично значущих дій та прийняття обов`язкових для інших суб`єктів рішень. По-третє, суб`єкти владних повноважень не мають права вчиняти дії чи приймати рішення свавільно, тобто у спосіб, відмінний від того, який визначений законом.

Також слід звернути увагу на відсутність ієрархічного підпорядкування вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України. Жодна з них не є важливішою за іншу. Суб`єкти владних повноважень можуть діяти та приймати рішення виключно з дотримання усіх трьох із них одночасно. Таким чином, порушення владним суб`єктом визначеної законом процедури вчинення дій або прийняття рішень є настільки ж неприпустимим, як і вчинення ним дій (прийняття рішень) без уповноваження законом.

Також заслуговує й акцент положень Конституції України на необхідності визначення способу вчинення дій або прийняття рішень для суб`єкта владних повноважень (процедури їх вчинення) саме на рівні закону. Оскільки рішення або дії суб`єктів владних повноважень, як органів публічної адміністрації, прямо впливають на права та інтереси інших осіб, вимоги до процедури їх вчинення, які запобігають порушенням прав осіб та свавільності повинні бути встановлені саме законодавчим органом як органом представницької демократії як одна із передумов дотримання принципу верховенства права.

Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 7 КУпАП України визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Процес притягнення до адміністративної відповідальності передбачає дотримання прав особи, яку притягують до такої відповідальності.

Відповідно ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до статті 235 КУпАП військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про неявку на виклик у військовий комісаріат, (статті 210, 210-1, 211 - 211-6).

Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку, що зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам, передбаченим статтям 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення зазначено, що позивач порушив приписи ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з ст. 210-1 КУпАП

порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою залучення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності. До структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об`єкт; об`єктивна сторона; суб`єкт; та суб`єктивна сторона.

Суб`єктивна сторона - це внутрішня сторона проступку, психічний стан суб`єкта проступку, що характеризує його волю, яка виявляється в протиправній дії, його ставлення до дії, яку він вчинив.

Ознаками суб`єктивної сторони проступку є вина, мотив і мета правопорушення.

Об`єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення.

Крім діяння, ознаками об`єктивної сторони правопорушення є місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя здійснення діяння.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення, зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КУпАП протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

Відповідач, як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення, посилання на докази, якими він керувався при ухваленні відповідного рішення. Дотримання даних вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови у судовому порядку.

Згідно з п. 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зміст спірної постанови зводиться до того, що позивач не уточнив протягом 60 днів з дня набрання чинності Законом України від 11.04.2024 № 3633 свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, чим порушив вимоги абз 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 4 п. 1 ч. 2 Прикінцевих положень, Закону 3633, абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідач вважав, що позивач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", порушення якого ставиться у вину позивачу, зазначається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з абз. 4 пункту 1 частини ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3633-ІХ під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв`язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (за наявності).

Статтю 210-1 КУпАП доповнено Законом №3696-ІХ "Про внесення змін до КУпАП щодо відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію", який набрав чинності 19 травня 2024 року.

Тобто, з 19 травня 2024 року встановлено 60-денний строк для уточнення громадянами України своїх даних щодо виконання військового обов`язку, що включає виконання правил військового обліку, і одночасно введено норму, яка передбачає адміністративну відповідальність за невиконання цих правил в умовах особливого періоду.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Недоведена вина прирівнюється до невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Судом встановлено, що 24.06.2024 ОСОБА_1 взято на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що свідчить про фактичне уточнення персональних даних військовослужбовця у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку.

Суд зазначає, що для досягнення цілей, визначених Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" не має значення, у який саме спосіб військовозобов`язаний оновив свої персональні дані.

Тобто відповідач фактично володів обліковими даними позивача, отже обов`язок з приводу оновлення даних, який визначений ЗУ "Про військовий обов`язок та військову службу", позивачем порушено не було.

Твердження відповідача щодо не уточнення ОСОБА_1 персональних даних військовослужбовця у визначений законодавством строк, тобто до 19.07.2024, не відповідають дійсності та спростовуються відомостями з тимчасового посвідчення військовозобов`язаного позивача (штампом) про взяття на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 24.06.2024.

Отже саме 24.06.2024 ОСОБА_1 уточнив свої персональні дані військовозобов`язаного у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку.

До того ж, відповідно до примітки до ст. 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Положенням ч. 5 ст. 5 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" визначено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з ч. 3 ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Цією нормою передбачено перелік державних органів, від яких Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді персональні відомості призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", ЗУ "Про розвідку" та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

Відповідач в силу імперативних вимог ч. 2 ст. 77 КАС України повинен надати пояснення та докази щодо неможливості отримання відомостей щодо персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а також повідомити, які саме відомості позивача не були оновлені, з підтвердженням належними доказами.

Таких перешкод для відповідача не убачається, таких пояснень і доказів суду він не надав.

Крім того, оскаржувана постанова містить посилання на порушення ОСОБА_1 законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, при цьому взагалі не містить посилання на докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення (пояснення свідків, акт, фото- чи відеозапис тощо відповідно до ст. 251 КУпАП), на підставі яких суб`єктом владних повноважень було прийнято рішення у формі постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Вказані обставини свідчать про те, що відповідачем взагалі не було зібрано доказів вчинення адміністративного правопорушення, що суперечить як положенням КУпАП, так і Конституції України.

З метою повного з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами судом було витребувано у завірених копіях всі матеріали щодо даного адміністративного правопорушення (оскаржувану постанову, матеріали відеофіксації та інші докази, на підставі яких було прийнято оскаржувану постанову тощо).

Проте ІНФОРМАЦІЯ_3 таких доказів надано не було.

При цьому, суд наголошує, що сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Відповідач, ухвалюючи спірну постанову, всупереч імперативних вимог статей 7, 9, 247, 251, 252 тощо КУпАП, не дослідив обставини справи, не встановив наявність складу адміністративного правопорушення, не зібрав доказів на підтвердження власної позиції щодо інкримінованого позивачу правопорушення та не надав оцінку доводам позивача, якого позбавив права на участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення.

Суд зазначає, що справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне сповіщення такої особи про місце і час розгляду справи щодо неї.

Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

При цьому, обов`язок повідомляти особу про місце і час розгляду справи вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.

Особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

Законодавство покладає обов`язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

Притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Згідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 271 КУпАП у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.

Частиною 1 ст. 277-1 КУпАП передбачено необхідність повідомлення про розгляд справи, а саме, що повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

За ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання, зокрема: чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.

Порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення визначений ст. 279 КУпАП.

Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.

Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Відомості про повідомлення позивача про дату розгляду справи про адміністративне правопорушення матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Таким чином, позивач не був повідомлений про розгляд 30.12.2024 справи про адміністративне правопорушення, внаслідок чого не був при цьому присутній, він був позбавлений права давати пояснення, подавати докази по суті інкримінованого правопорушення, які навів вище, поважності причин неприбуття за викликом, заявляти клопотання, скористатися правовою допомогою, залучити захисника тощо, взагалі права доводити свою невинуватість.

Постанова про накладення адміністративного стягнення була винесена без проведення розгляду справи у відповідності до встановленого для того порядку.

Отже, відповідачем не було дотримано порядку притягнення позивача до відповідальності та не забезпечено його прав.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 18 лютого 2020 року у справі № 524/9827/16-а дійшла висновку, що у випадку невжиття поліцейським жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги, інспектор порушує права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та порушує порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

Недотримання особою, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, порядку її розгляду, є самостійною підставою для визнання протиправною відповідної постанови та скасування її у судовому порядку.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.05.2020 у справі № 640/16220/16-а, та в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У постанові від 17 липня 2019 року у справі № 655/470/16-а Верховний Суд підкреслив, що стаття 278 КУпАП України вказує на те, що працівник патрульної поліції зобов`язаний дотримуватись вимог статті 283 КУпАП України, яка зазначає, що постанова виноситься тільки за результатами розгляду справи.

Сама ж постанова про накладення адміністративного стягнення не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Для правомірного накладення адміністративного стягнення необхідно мати докази адміністративного правопорушення, підтвердити дотримання процедури та порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення та притягнення до адміністративної відповідальності. Лише бажання та внутрішнє переконання відповідача будуть протизаконними.

Отже, відповідачем не дотримано вимоги статті 245 КУпАП щодо, зокрема, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Тому, оскаржувана постанова не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме є такою, що ухвалена не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); упереджено, нерозсудливо; не пропорційно.

Вказане свідчить, що спірна постанова є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Оскільки оскаржувана постанова є протиправною, то з урахуванням положень п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір за подання до суду позовної заяви в сумі 605,60 грн та за подання заяви про забезпечення позову – 726,72 грн (а.с. 1, 16). У зв`язку із задоволенням позову суд відповідно до ст. 139 КАС України присуджує з відповідача на користь позивача вказані судові витрати зі сплати судового збору.

Представник позивача також просив стягнути з відповідача понесені позивачем витрати на правничу допомогуу розмірі 10000 грн, посилаючись на те, що зазначений розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також значенням справи для позивача, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію позивача.

Згідно зі ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною 1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно пунктів 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 5076-VI документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Судом встановлено, що 08 січня 2025 між адвокатом Дудником Валентином Вікторовичем та ОСОБА_1 (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 08-01/2025, за яким клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у гонорару (а.с. 41, 42-43).

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Відповідно до акту наданих послуг від 02.02.2026 (до договору про надання правничої допомоги від 08.01.2025 № 08-01/2025) адвокатом (виконавцем) були виконані наступні роботи: формування правової позиції, усна юридична консультація клієнта щодо судового розгляду справи з вивченням документів – 2000 грн, складання та подання позовної заяви – 6000 грн, складання та подання заяви про розгляд справи у відповідності до строків, передбачених КАСУ та КУпАП, – 1000 грн, складання та подання заяви про забезпечення позову у відповідності до КАСУ – 1000 грн, загальна вартість робіт (наданих послуг) складає 10000 грн. Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (наданих послуг) не має (а.с. 44).

Згідно з довідкою про отримання коштів від клієнта від 02.02.2025 адвокатом Дудником В.В. на виконання договору про надання правничої допомоги від 08.01.2025 отримано від клієнта ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10000 грн згідно з актом про надання послуг за надані правничі послуги у справі № 610/54/25 (а.с. 45).

Вищевказані документи є такими, що складені у відповідності до вимог чинного законодавства, належним чином завірені, та підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката по даній справі.

Відповідно ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Також, приписами ч. 7 ст. 134 КАС України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 19.09.2019 по справі № 810/2816/18 обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням наведеного вище, суд може вирішити питання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами лише за відповідним клопотанням сторони, яка не погоджується з оплатою таких витрат з огляду їх неспівмірність.

Сторона відповідача клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подавала.

Отже не вважала їх неспівмірними.

При цьому зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З урахуванням наведеного, оскільки сторона відповідача з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не зверталась, суд доходить висновку про відсутність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу з власної ініціативи.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 444/3403/20, який суд враховує відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та зміст поданих представником позивача документів, враховуючи задоволення позову у повному обсязі, не доведення відповідачем неспівмірності витрат та відсутності клопотання про їх зменшення, суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 9, 10, 77, 134, 139, 241-246, 286 КАС України,

у х в а л и в:

1)Позов задовольнити.

2)Визнати протиправною та скасувати постанову начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 30 грудня 2024 року № 1103/п про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн.

3)Закрити справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

4)Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) судовий збір у розмірі 1332,32 гривень та понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя Стригуненко В.М.