Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №302/1514/25 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1514/25

Провадження № 2/302/46/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в повному обсязі)

20 березня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді Кривка В. П.,

з участю : секретарка судового засідання Липей В.В.,

представник позивачів – адвокат Рішко С.І.,

позивачка ОСОБА_1 ,

відповідачка ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Рішко С.І., до ОСОБА_2 про припинення права користування житловим будинком АДРЕСА_1 , і зобов`язання звільнити цей житловий будинок,

В С Т А Н О В И В:

Зазначений позов подано до суду 28.10.2025 з таким обґрунтуванням вимог.

Позивач ОСОБА_3 , 1965 р.н., мешкає в АДРЕСА_1 , а його рідна сестра позивачка ОСОБА_4 в АДРЕСА_2 . Позивачам на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , який набутий ними у власність по спадкуванню після смерті їх матері ОСОБА_5 , 1937 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 належить 1/5 частка будинку, а ОСОБА_4 – 4/5 частки.

20.11.1999 ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 , 1969 р.н., що стверджено записом акту цивільного стану у відділі ДРАЦС Міжгірського РУЮ у Закарпатській області № 8 з присвоєнням дружині прізвища ОСОБА_7 . Згідно з рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16.05.2024 у справі № 302/379/24 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і розірвано між ними шлюб. Це рішення набрало законної сили 18.06.2024.

Від шлюбу в подружжя є двоє повнолітніх дітей: донька ОСОБА_8 , 1999 р.н., яка проживає в будинку АДРЕСА_1 із малолітньою донькою ОСОБА_9 , 2022 р.н.; і син ОСОБА_10 , 2005 р.н., який проживає в Республіці Чехія.

Після розірвання шлюбу відповідачка залишилась проживати у будинку АДРЕСА_1 , однак не бере участі в утриманні будинку та прибудинкової території. Позивач ОСОБА_3 після повернення із заробітків з Естонської Республіки у грудні 2024 року став проживати не в будинку, а в літній кухні, яка обладнана під житлове приміщення, по причині, що відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні будинком та господарськими спорудами та сільськогосподарськими інструментами. ОСОБА_2 стала зловживати спиртними напоями і часто влаштовує сварки, недбає належно про житлові приміщення будинку, пошкодила побутову техніку, не прибирає належно житло. З метою врегулювання щодо користування житловим будинком ОСОБА_3 запропонував колишній дружині ОСОБА_2 узгодити спільне використання житлового будинку та господарських споруд та запропонував письмово користуватись житловими приміщеннями за відповідну узгоджену плату в розмірі 5000 гривень щомісячно, а саме кімнатою АДРЕСА_3 – для відповідачки, кімнатою АДРЕСА_4 – для позивача ОСОБА_3 , кімнатою АДРЕСА_5 – для доньки ОСОБА_8 і онуки, а також спільно користуватись коридором № 1, кухнею № 2, коморою № НОМЕР_1 у житловому будинку, а також сараєм і вбиральнею земельною ділянкою з кадастровим номером 2122455100:03:002:0108 площею 0.2038 га. Натомість вартість комунальних послуг сплачувати порівну за фактичним розміром їх використання. Строк оренди житлових та господарських приміщень було запропоновано встановити з 01.08.2025 по 31.12.2025 з правом продовження на строк 12 місяців. Відповідачка цю пропозицію відхилила і відмовилась отримати особисто, а тому позивачі надіслали цю письмову пропозицію відповідачці поштою рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, яке було особисто вручено відповідачці 13.08.2025. Відповідачка відмовилась укласти запропонований письмовий договір найму житла, а також не надала свій варіант щодо користування житловим будинком.

Позивачі просять суд застосувати положення статті 41 Конституції України, статей 16, 386, 391, 379, 382, 317, 319 Цивільного кодексу України для захисту права власності позивачів та положення статей 32, 406 ЦК України з правом обмеження користування чужою нерухомістю, а також врахувати що норми житлового законодавства є застарілими в порівнянні з новітніми нормами цивільного законодавства. Позивачі покликаються на практику ВП ВС і рішення ЄСПЛ щодо вирішення порушеного питання в справах за подібних обставин і правовідносин.

Винесені в справі процесуальні рішення :

- Ухвалою судді від 31.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі та призначено підготовче провадження;

- ухвалою суду від 05.12.2025 закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

Процесуальні позиції сторін.

Позивачі і їх представник позовні вимоги підтримали на основі вищезазначених обґрунтувань. Представник позивачів також повідомив, що сторони обговорювали укладення мирової угоди, однак відповідачка не надала згоду.

Позивачка ОСОБА_4 у судовому засіданні надала такі пояснення.

ОСОБА_3 є її рідним братом. Він і відповідачка після одруження жили в батьківській хаті ( АДРЕСА_1 ). Після смерті батьків, а також розірвання шлюбу ОСОБА_3 і ОСОБА_2 продовжували жити в батьківський хаті. За згодою спадкоємців батьків право власності по спадкуванню на житловий будинок з господарськими будівлями і земельною ділянкою оформили позивачка ОСОБА_4 – 4/5 частки, і ОСОБА_3 – 1/5 частки. Після перенесення інсультної хвороби ОСОБА_3 став проживати в літній кухні, яка ще за життя батьків була обладнана під житло, а ОСОБА_2 – в будинку. Господарськими будівлями вони користувались спільно. В останній період відповідачка погано ставиться до брата, не дбає про будинок, не поважає позивачку та родину колишнього чоловіка. Зокрема, відповідачка припинила утримувати домашню худобу, неналежно веде домашнє господарство, постійно конфліктує з колишнім чоловіком ОСОБА_3 , вживає спиртні напої. Натомість їх повнолітні діти, які зареєстровані в будинку, в останні роки живуть окремо: донька після одруження і народження дитини проживає в селі Репинне в будинку чоловіка, а на час розгляду справи тимчасово проживає в Республіці Чехія. Син ОСОБА_3 і ОСОБА_2 працює і проживає також в Республіці Чехія. Позивачка ОСОБА_4 також висловилась, що вона не проти проживання відповідачки в будинку за умови, що вона займатиме тільки одну житлову кімнату, а решту кімнатами мають користуватись ОСОБА_3 і їх діти в разі повернення із-за кордону в Україну.

ОСОБА_3 підтвердив у судовому засіданні пояснення позивачки – сестри ОСОБА_4 , доповнивши пояснення тим, що після розірвання шлюбу з відповідачкою він постійно проживав в літній кухні, а відповідачка користувалась житловим будинком, бо ці приміщення мають автономне водопостачання і електропостачання з окремим обліком (лічильниками). ОСОБА_3 також повідомив, що після того, як він став співмешкати з іншою жінкою, відповідачка, не зважаючи на його захворювання, за місцем їх спільного проживання демонструє нестерпну поведінку, ініціює сварки на ґрунті вживання алкоголю, а тому він змушений був з новою дружиною винайняти інше житло і став проживати з співмешканкою в селищі Міжгір`ї.

Відповідачка позов заперечила і свою позицію обґрунтувала усно в судовому засіданні таким.

Після одруження з позивачем ОСОБА_3 вони проживали сім`єю з дітьми в будинку батьків позивачів в АДРЕСА_1 , де і зареєстровано їх місце проживання, починаючи з 1999 року. Позивач ОСОБА_3 після смерті батьків став зловживати алкоголем і зрадив подружній вірності, що й стало причиною припинення спільного проживання у шлюбі. Він перейшов проживати у приміщення літньої кухні, де раніше проживали батьки і це приміщення було повністю обладнане під житлове. Натомість відповідачка стали проживати в будинку. Колишній чоловік і його рідні (сестри) після смерті батьків і розірвання шлюбу з ініціативи ОСОБА_3 стали вороже ставитись до відповідачки, звинувачувати її в недбалому ставленні до житла і ведення домашнього господарства. Після оформлення позивачами спадкових прав, ОСОБА_3 намагався спільно проживати з співмешканкою в літній кухні, однак відповідачка цього не допустила. Після захворювання ОСОБА_3 (перенесення інсульту) стосунки між ними ще більше погіршились. Відповідачка пояснила, що вона морально страждає від поведінки відповідача, не має змоги вести домашнє господарство так, як того вимагають рідні сестри ОСОБА_3 , бо працює на підприємстві в селищі Міжгір`ї. Відповідачка визнала, що в одній з кімнат житлового будинку необхідно навести порядок і здійснити ремонтні роботи. Однак для цього необхідно кошти, які вона планує заощадити. Відповідачка вважає, що позивач ОСОБА_3 має доступ до господарських споруд, але він перейшов проживати в селища Міжгір`я з коханкою і захворів, тому ці приміщення не використовує. Натомість відповідачка дійсно їх зачиняє на замок, бо працює позмінно на підприємстві і не бажає, щоб з приміщень викрали речі і господарський інвентар. Відповідачка також визнала, що адвокат позивачів пропонував їй укласти договір найму частини житла з власниками будинку (позивачами). Однак вона відмовилась, бо чекає приїзду дітей із-за кордону і не має коштів на представлення своїх інтересів адвокатом, щоб правильно зрозуміти юридичні питання, якими вона не володіє. Відповідачка також заперечила зловживання алкоголем, але визнала те, що конфліктує з сестрами колишнього чоловіка, будучи ображеною на те, що він зрадив подружній вірності. Відповідачка заявила, що не має можливості винайняти інше житло і запевнила, що вживатиме заходів до покращення житлових кімнат, які вона використовує.

Встановлені судом обставини.

Позивач ОСОБА_3 , 1965 р.н., мешкає в АДРЕСА_1 , а його рідна сестра позивачка ОСОБА_4 в АДРЕСА_2 . Позивачам на праві спільної часткової власності належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , який набутий ними у власність по спадкуванню після смерті їх матері ОСОБА_5 , 1937 р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 належить 1/5 частка будинку , а ОСОБА_4 – 4/5 частки.

20.11.1999 ОСОБА_3 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 , 1969 р.н., що стверджено записом акту цивільного стану у відділі ДРАЦС Міжгірського РУЮ у Закарпатській області № 8 з присвоєнням дружині прізвища ОСОБА_7 . Згідно з рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16.05.2024 у справі № 302/379/24 задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і розірвано між ними шлюб. Це рішення набрало законної сили 18.06.2024.

Від шлюбу в подружжя є двоє повнолітніх дітей: донька ОСОБА_8 , 1999 р.н., яка проживає в будинку АДРЕСА_1 із малолітньою донькою ОСОБА_9 , 2022 р.н.; і син ОСОБА_10 , 2005 р.н., який проживає в Республіці Чехія.

Після розірвання шлюбу відповідачка залишилась проживати у будинку АДРЕСА_1 , однак не бере участі в утриманні будинку та прибудинкової території. Позивач ОСОБА_3 після повернення із заробітків з Естонської Республіки у грудні 2024 року став проживати не в будинку, а в літній кухні, яка обладнана під житлове приміщення, по причині, що відповідачка чинить йому перешкоди в користуванні будинком та господарськими спорудами та сільськогосподарськими інструментами. ОСОБА_2 стала зловживати спиртними напоями і часто влаштовує сварки, не дбає належно про житлові приміщення будинку, пошкодила побутову техніку, не прибирає належно житло. З метою врегулювання щодо користування житловим будинком ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (позивачі і нові власники житлового будинку) запропонували відповідачці ОСОБА_2 (як колишній дружині ОСОБА_3 ) узгодити спільне використання житлового будинку та господарських споруд. Зокрема, запропонували, надіславши поштою 06.08.2025, письмову пропозицію у вигляді проекту договору найму житлового приміщення, користуватись житловими приміщеннями за відповідну узгоджену плату в розмірі 5000 гривень щомісячно, а саме кімнатою АДРЕСА_3 – для відповідачки , кімнатою АДРЕСА_4 – для позивача ОСОБА_3 , кімнатою АДРЕСА_5 – для доньки ОСОБА_8 і онуки, а також спільно користуватись коридором № 1, кухнею № 2, коморою № НОМЕР_1 у житловому будинку, а також сараєм і вбиральнею, земельною ділянкою з кадастровим номером 2122455100:03:002:0108 площею 0.2038 га. Натомість вартість комунальних послуг сплачувати порівну за фактичним розміром їх використання. Строк оренди житлових та господарських приміщень було запропоновано встановити з 01.08.2025 по 31.12.2025 з правом продовження на строк 12 місяців. Відповідачка цю пропозицію відхилила і відмовилась отримати особисто, а тому позивачі надіслали цю письмову пропозицію відповідачці поштою рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням про вручення, яке було особисто вручено відповідачці 13.08.2025, а також вручення зазначених пропозицій було зафіксовано представником позивачів 14.08.2025 відеозаписом на мобільний телефон. Відповідачка відмовилась укласти запропонований письмовий договір найму житла, а також не надала свій варіант щодо користування житловим будинком.

Відповідачка не притягалась до адміністративної чи цивільно-правової відповідальності з приводу порушення правил спільного проживання, добросусідства, домашнього насильства, утримання житла тощо.

Позивачка ОСОБА_4 забезпечена житловим приміщенням в іншому населеному пункті (в селищі Міжгір`я) і не претендує на проживання в спірному житловому будинку АДРЕСА_1 .

Встановлені обставини, по суті визнані сторонами, а також підтверджені поданими доказами: паспортними даними щодо реєстрації місця проживання та фіксації часу проживання в спірному житловому будинку; актами цивільного стану про одруження; розірвання шлюбу, змістом рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 16.05.2024 (справа № 302/379/24), яке набрало законної сили і стверджує причини і припинення шлюбних відносин між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ; інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що стверджують набуття права власності позивачами по спадкуванню на житловий будинок АДРЕСА_1 , що складається з таких будівель і споруд : житловий будинок загальною площею 113,86 кв. м, у тому числі 50,78 – житлової площі; з господарськими будівлями і спорудами : літня кухня, три сараї, вбиральня; свідоцтвом про право на спадщину від 15.10.2024, зареєстрованого приватним нотаріусом Корбутяк І.В. за номером 2113; змістом технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, складеного КП «Міжгірське БТІ» 31.05.2023; витягом з Державного земельного кадастру, сформованим 18.03.2025 про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:03:002:0108 для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 ; письмовим зверненням позивачів до відповідачки з пропозицією укласти договір найму житлового приміщення в зазначеному житловому будинку з наданням проекту цього договору, відеозаписом фіксації цієї пропозиції; показами свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (рідні сестра позивачів) щодо обставин спільного проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та конфліктів між ними як колишнім подружжям.

Оцінивши встановлені обставини, зміст позовних вимог, їх обґрунтування, доводи сторін, суд дійшов такого висновку.

Нормативно-правове обґрунтування.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Нормами статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч.2, 3 статті 64 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 150 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з ч.ч.1, 4 статті 156 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 статті 162 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

У статті 9 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись у судовому порядку.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч.1 статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Положеннями стаття 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

Відповідно до ч.1 статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

У частині першій статті 402 ЦК України вказано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ч.3 статті 404 ЦК України право користування чужим майном може бути встановлено щодо іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).

Права члена сім`ї власника житла на користування цим житлом визначено у статті 405 ЦК України, у якій зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У статті 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

При порівнянні норм ЖК України та ЦК України можна зробити такі висновки.

У частині першій статті 156 ЖК України не визначені правила про самостійний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.

Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника.

Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.

Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов`язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім`ї власника.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено перелік речових прав, похідних від права власності: право користування (сервітут); інші речові права відповідно до закону.

Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.

Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім`ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім`ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.

Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 в справі № 643/18788/15-ц, від 13.10.2029 у справі № 447/455/17 надано такі правові висновки в справах цивільного провадження за аналогічних обставин :

- «сам факт зміни власника житла не є автоматичною підставою для виселення осіб, які вселилися і проживали в житловому будинку за згодою попереднього власника;

- «сам факт припинення сімейних відносин із власником житла не позбавляє їх права користування приміщенням».

З встановлених обставин видно, що позивач ОСОБА_3 і відповідачка ОСОБА_2 вселились в житловий будинок АДРЕСА_1 в селі Запереділля як подружжя в 1999 році, зі згоди батьків позивача ОСОБА_3 і позивачки ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 ). З цього часу їх постійне місце проживання зареєстроване саме в цьому житловому приміщенні. Ці сторони продовжили проживати в зазначеному житловому будинку і після смерті батьків позивачів, а також є зареєстрованому та проживають (користуються житловим приміщеннями) станом на час розгляду справи по суті. В цьому житловому будинку також зареєстрованими є повнолітні діти колишнього подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , які тимчасово працюють і проживають за кордоном України станом на час розгляду справи по суті.

Суд вважає, що позивачі безпідставно покликаються для задоволення своїх позовних вимого на положення статті 406 ЦК України. Адже встановлені обставини та правовідносини регламентуються положеннями Житлового кодексу України. Зокрема, статтею 64 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з статтею 150 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з статтею 151 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

У відповідності до статті 156 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору:

- члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням;

- за згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно;

- члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку;

- до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Статті 168-170 ЖК України, у редакції чинній станом на виникнення обставин спору, передбачають:

- укладений на визначений строк договір найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, припиняється після закінчення цього строку, і його може бути продовжено лише за угодою між наймачем і наймодавцем;

- дострокове розірвання договору найму жилого приміщення з ініціативи наймодавця можливе лише за згодою наймача;

- договір найму жилого приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому та членам його сім`ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці;

- договір найму жилого приміщення, укладений як на визначений так і на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця, якщо наймач або особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, а також у разі систематичного невнесення наймачем квартирної плати і плати за комунальні послуги;

- у разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов`язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення;

- при переході права власності на жилий будинок, (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку;

- якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 447/455/17 надано висновок за аналогічними позовними вимогами і за подібних у справі обставин, за яким, окрім іншого, констатовано необхідність при розгляді справ зазначеної категорії забезпечити баланс прав та інтересів власника житла і особи, яка не є власником житла, однак вселилась в житлове приміщення за згоди власника. У постанові КЦС ВС від 01.03.2023 у справі № 296/1389/21 надано правовий висновок, що при застосування положень статті 406 ЦК України слід забезпечити баланс інтересів сторін і перевіряти формальні підстави для реалізації зазначеної норми цивільного законодавства.

Суд дійшов переконання, що сторона позивачів передчасно порушила питання припинення права користування житловим будинком відповідачкою та виселення її з житлового будинку без надання іншого житлового приміщення. Адже сторона позивачів як нових власників житлового будинку і господарських споруд, за встановлених обставин спільного проживання в будинку колишнього подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та їх повнолітніх дітей, повинна була порушити питання щодо визначення порядку користування житловим будинком, господарськими спорудами та будівлями, а також стягнення з відповідачки витрат на утримання житлового будинку в судовому порядку. Стороною позивачів також не зафіксовано в установленому порядку обставин систематичного руйнування та псування жилого приміщення або ж використання його не за призначенням, або систематичного порушення правил співжиття, що роблять неможливим для інших осіб проживання з ними в одному будинку, а також систематичного невнесення відповідачкою плати за комунальні послуги (положення частини четвертої статті 168 ЖК України). Надані в справу докази та пояснення позивачів і їх рідних осіб, які мають інтерес у справі, не є достатніми для застосування положень ч.4 статті 168 ЖК України.

Суд також констатує, що позивачі не належно виконали положення ч.3 статті 168 ЖК України щодо попередження відповідачки, як фактичного наймача житлового приміщення в будинку, про наступне припинення права користування житловим приміщенням в строк за три місяці. За обставинами справи відповідачка ознайомилась фактично з договором найму та пропозиціями від позивачів 14.08.2025. Натомість позов про виселення відповідачки подано до суду 28.10.2025, тобто з порушенням строку, передбаченого ч.3 статті 168 ЖК України.

Окрім цього, у справі встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами має достатньо житлової площі (житлових кімнат), а також інших нежитлових приміщень, які дають змогу забезпечити жилим приміщеннями як позивача ОСОБА_3 , який є співвласником і користувачем житлового будинку, так і відповідачку ОСОБА_2 , а також їх повнолітніх дітей. Сторони, а також інші особи, які зареєстровані в житловому будинку АДРЕСА_1 як мешканці і користувачі цього житла, не позбавлені права вирішити спір шляхом визначення порядку користування житловими приміщеннями і господарськими спорудами та земельною ділянкою, яка обслуговує зазначений житловий будинок, а також визначити на вимогу власників плату за користуванням житлом (найм, оренда) і визначити порядок сплати комунальних послуг, - як у позасудовому порядку, такі в судовому порядку.

З огляду на встановлені обставини і викладене обґрунтування суд дійшов переконання, що припинення проживання ОСОБА_2 в житловому будинку АДРЕСА_1 (виселення її з цього приміщення без надання іншого житлового приміщення) є крайнім заходом, який не відповідатиме забезпеченню права особи на користування житловим приміщенням. Задоволення позовних вимог буде носити ознаки надмірності, бо право власності позивачів станом на час розгляду справи не обмежуються настільки, щоб застосовувати крайні міри, передбачені законодавством. Адже позивачі (власники будинку) забезпечені житлом. Доводи позивача ОСОБА_3 , що відповідачка проти спільного проживання його з співмешканкою і будинку, не означає, що позивач позбавлений права проживання в будинку. Натомість позивач ОСОБА_3 має доступу до літньої кухні, яка повністю обладнана як житлове приміщення з усіма комунальними зручностями та має окремий (автономний ) облік споживання електроенергії.

Зазначений висновок суду дає підстави констатувати, що позивачі не довели свої позовні вимоги, згідно з вимогами ч.1 статті 81 ЦПК України достатніми, належними і достовірними доказами для застосування положень статті 406 ЦК України. Це дає підстави суду відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч.1, ч.2 пункт 2 статті 141 ЦПК України судові витрати слід віднести на позивачів.

Керуючись статтями 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити повністю в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в Закарпатський апеляційний суд безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили згідно з ст. 273 ЦПК України.

Повне рішення складено 20.03.2026 року.

Суддя В. П. Кривка