Рішення від 11 березня 2026 р. у справі №204/849/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/849/26

Провадження № 2/204/2071/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

12 березня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого – судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання – Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за спільним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа Вугледарська міська військова адміністрація Волноваського району Донецької області, про визначення часток у спільній сумісній власності, -

У С Т А Н О В И В:

30 січня 2026 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду зі спільним позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , визначивши третьою особою - Вугледарську міську військову адміністрацію Волноваського району Донецької області, із вимогами про визначення часток у спільній сумісній власності.

В обґрунтування позову зазначено, що квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 від 04 січня 2003 року, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , та членам її сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Вказано, що право власності на зазначену квартиру зареєстровано КП «БТІ» м. Вугледар за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за реєстраційним № 37729529 від 27 вересня 2012 року. Зазначено, що Вугледарська міська військова адміністрація Волноваського району Донецької області не має технічної можливості надати інформацію стосовно реєстрації права власності на зазначену квартиру, які виникли в установленому законодавством порядку до 01 січня 2013 року. Також, позбавлений можливості перевірити інформацію щодо фактів оформлення та/або реєстрації права власності на спірне майно за період з 2003 року, коли позивачі набули право власності на спірне майно, до 01 січня 2013 року, коли повноваження з державної реєстрації прав власності на нерухоме майно були передані місцевими органами державної реєстрації прав, державний реєстратор. Позивачі стверджують, що вони переїхали як ВПО на підконтрольну територію та намагаються подати інформацію на свою частку до реєстру збитків для отримання компенсації за знищення або пошкодження майна внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, тоді як відповідачі залишились у своїх будинках за місцем реєстрації на непідконтрольній території, зв`язок з ними втрачено. Вказують, що оскільки вказана квартира перебуває у спільній сумісній власності, то здійснення права спільної сумісної власності відбувається в порядку ст. 369 ЦК України, тобто за згодою всіх співвласників. На даний час, позивачам невідомо фактичне місце проживання відповідачів, а тому вони не мають можливості прийти до нотаріуса разом з ним для укладання відповідного договору. Вказані обставини створюють негативні наслідки для позивачів, як співвласників майна, оскільки вони не можуть реалізувати свої права власників у повній мірі, оскільки частки співвласників не визначено. Тому, позивачі вимушені звернутись до суду із зазначеною позовною заявою про визначення часток у спільній сумісній власності для подальшого оформлення та подачі заявки на отримання гарантованої державою компенсації з використанням електронної послуги «єВідновлення», яке передбачено Постановою КМУ № 381 від 21 квітня 2023 року, та прохають суд встановити, що частки кожного зі співвласників спірної квартири є рівними і становлять по частці.

Ухвалою суду від 04 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху, позивачам надано термін на усунення недоліків (а. с. 38-39).

10 лютого 2026 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 04 лютого 2026 року, позивачами усунуто (а. с. 42-79).

Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, з викликом сторін та призначено судове засідання на 14 годину 30 хвилин 02 березня 2026 року (а. с. 80-81).

Позивачі та їх представниця – адвокатка Лозінська О.О., у судове засідання не з`явилися, остання надала заяву про розгляд справи за їх відсутності, в якій позовні вимоги підтримала, прохала їх задовольнити (а. с. 111-112).

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 118-119), причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи – Коржевников Я.М. у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 92-93), в якій прохав суд вирішити справу на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , яке видане Управлінням ЖКГ України 04 січня 2003 року, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , та членам її сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 30-32).

З Витягу про державну реєстрацію прав КП «БТІ» м. Вугледар № 35642840 від 27 вересня 2012 року (а. с. 19-20) вбачається, що право власності на зазначену квартиру зареєстровано в КП «БТІ» м. Вугледар за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 27 вересня 2012 року за реєстраційним № 37729529.

Відповідно до технічного паспорту на квартиру (а. с. 34-34), квартира АДРЕСА_1 розташована на 3 поверсі 5-ти поверхового будинку та складається з двох кімнат, житловою площею – 31,0 км. м.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Позивачі у позовній заяві зазначили про те, що у зв`язку з можливим руйнуванням житла, у них є необхідність подати заяву на отримання компенсації за зруйновану квартиру внаслідок бойових дій рф проти України.

При цьому, суд враховує, що за загальновідомою інформацією на теперішній час у Вугледарській міській територіальній громаді внаслідок бойових дій майже не залишилось вцілілих будинків, більшість будинків пошкоджені.

22 травня 2023 року набрав чинності Закон України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України» № 2923-ІХ від 23 лютого 2023 року, яким, зокрема, визначено правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX.

Механізм надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення» визначений Порядком надання компенсації для відновлення окремих категорій об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2023 року № 381.

Так, пунктом 6 вищевказаного Порядку визначено, що компенсація надається виключно за умови, що відомості про право власності на пошкоджений об`єкт внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У пункті 13 цього ж Порядку закріплено, що для отримання компенсації необхідно з урахуванням пункту 13-1 цього Порядку, серед іншого, переконатися, що пошкоджений об`єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису провести його реєстрацію.

Механізм надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна та її використання відповідно до Закону України № 2923-ІХ від 23 лютого 2023 року визначений Порядком надання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 2023 року № 600.

Так, у пункті 13 даного Порядку визначено, що отримувач компенсації здійснює відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дії щодо державної реєстрації припинення права власності на знищений об`єкт нерухомого майна.

Згідно з пунктом 24 вказаного Порядку, проведення виплат компенсації здійснюється за умови наявності відомостей щодо державної реєстрації припинення права власності на знищений об`єкт нерухомого майна, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, як для отримання компенсації для відновлення об`єктів нерухомого майна, так і для отримання компенсації за знищені об`єкти нерухомого майна необхідною є наявність інформації про об`єкт нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Як вже встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , яке видане Управлінням ЖКГ України 04 січня 2003 року, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , та членам її сім`ї: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а. с. 30-32).

При цьому, судом встановлено, що частки у квартирі АДРЕСА_1 між співвласниками, вказаним свідоцтвом про право власності, не визначено.

Суд зазначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3,4 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб(співвласників),належить їм на праві спільної власності(спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Відповідно до вимог ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності.

Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до вимог ч. 3 ст. 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 369 ЦК України встановлено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Водночас, нормами ч. ч. 1, 2 ст. 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Так, звертаючись з даним позовом до суду позивачі прохали суд визначити розмір часток у приватній спільній сумісній власності кожного зі співвласників квартири.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) № НОМЕР_1 , яке видане Управлінням ЖКГ України 04 січня 2003 року, належить на праві спільної сумісної власності сторонам без визначення їх часток, при цьому, вимогами ст. 369 ЦК України встановлено, що вони володіють і користуються таким майном спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, натомість така домовленість між ними відсутня, а частки між ними не визначені, через що позивачі не можуть реалізувати своє право на отримання гарантованої державою компенсації з використанням електронної послуги «єВідновлення», яке передбачено Постановою КМУ № 381 від 21 квітня 2023 року, суд, виходячи із рівності часток співвласників, доходить висновку про можливість задоволення позовних вимог.

Таким чином, проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд доходить переконливого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Оскільки, згідно з вимогами п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі були звільнені від сплати судового збору, то з відповідачів на користь Держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 331 гривня 20 копійок, з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 280, 354 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса тимчасового проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (адреса тимчасового проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_4 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), третя особа Вугледарська міська військова адміністрація Волноваського району Донецької області (85670, м. Вугледар, вул. 30-річчя Перемоги, буд. 16; ЄДРПОУ 44653576), про визначення часток у спільній сумісній власності – задовольнити.

Визначити, що частки кожного із співвласників квартири АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , ІПН невідомо, та ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_4 , є рівними і становлять по 1/4 частки.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Держави судовий збір у сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок, з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідачів протягом двадцяти днів зо дня отримання ними копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна