Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №175/6750/25 — Дніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 175/6750/25

Провадження № 2/175/1560/25

РІШЕННЯ

Іменем України

(Заочне)

"20" березня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Білоусової О.М.,

за участю секретаря судового засідання – Яшиної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Слобожанське в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», третя особа: Моторно (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до суду до відповідача про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого. Позов мотивує тим, що 23.11.2024 р. приблизно о 21.30 син позивачки ОСОБА_3 , військовослужбовець Збройних Сил України, загинув за наступних обставин: у вищезазначений час водій ОСОБА_2 , 1973 р.н., громадянин Республіки Грузія, керуючи автомобілем «Volkswagen Caddy», д.н. НОМЕР_1 , рухаючись по об`їзній автодорозі М 30-06 в районі села Дороге Дніпровського району Дніпропетровської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , 1991 р.н. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_3 загинув на місці події. Потерпілою у кримінальному провадженні № 12024040000001447 від 24.11.2024 р. була визнана мати загиблого ОСОБА_3 – позивач по справі ОСОБА_1 . Постановою від «27» грудня 2024 року старшого слідчого кримінальне провадження про дорожньо-транспортну пригоду було закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Зважаючи на вказані у позовній заяві обставини вважає, що ОСОБА_3 був єдиним годувальником своєї матері ОСОБА_1 , яка є пенсіонером з 2014 р. та перебувала на утриманні свого сина. З огляду на викладені у позовній заяві обставини, просила стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» страхове відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 288 000 гривень, стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» моральну шкоду у зв`язку зі смертю потерпілого у розмірі 32 000 гривень та стягнути з ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 968 000 гривень.

Представник третьої особи подав до суду пояснення, в яких вказував, що ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" втратило право на укладання нових договорів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Врегулювання страхових випадків за укладеними (діючими) договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" здійснює у звичному режимі. ТДВ СК "АЛЬФА-ГАРАНТ" не ліквідовано і не знаходиться у стадії банкрутства, тому саме ТДВ СК «Альфа-Гарант» повинно нести відповідальність за невиконання зобов`язань за Договором страхування.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутності позивачів, позовні вимоги підтримав, проти заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв не подавав.

Відповідач Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, заяв не подавав.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, подавав заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Суд, відповідно до ст.ст. 223, 247 ЦПК України, ухвалив розглянути справу за відсутності позивача і відповідача, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

У відповідності до ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Вивчивши матеріали справи і надані суду докази, суд встановив наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №143. Батьками записані ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано, актовий запис №545.

Відповідно до відповіді Вільнянського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізбкому районі Запорізькій області, вбачається, що виявлено актовий запис про смерть громадянина ОСОБА_4 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ОСОБА_1 є пенсіонеркою з 2014 р., що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_4 від 26.02.2014 р.

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 31.07.2021 року, ОСОБА_3 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 .

ОСОБА_5 з 24.04.2019 р. був пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_7 від 22.04.2019 р.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_8 , ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис №02. Батьками записані ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

ОСОБА_6 є особою з інвалідністю першої групи з дитинства, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_9 від 31 липня 2024 р.

Зважаючи на вказані обставини, позивач вказує, що ОСОБА_3 був єдиним годувальником своєї матері ОСОБА_1 , яка є пенсіонером з 2014 р. та перебувала на утриманні свого сина.

Як вбачається із Витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_10 від 21.08.2024 р. ОСОБА_3 був призначений водієм-електриком відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів аеромобільного батальйону, ВОС-790058Д. Розмір посадового окладу ОСОБА_3 складав 2 820 гривень. Щомісячна премія складала 624 % від посадового окладу. Надбавка за особливості проходження служби складала 87,8 % від посадового окладу. Надбавка за вислугу років складала 25 % посадового окладу.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_11 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вільнянського районного управління юстиції у Запорізькій області 20.02.2015 р., ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьками записані ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 37.12.2024 року, 23.11.2024 р. приблизно о 21.30 водій ОСОБА_2 , 1973 р.н., громадянин Республіки Грузія, керуючи автомобілем «Volkswagen Caddy», д.н. НОМЕР_1 , рухаючись по об`їзній автодорозі М 30-06 в районі села Дороге Дніпровського району Дніпропетровської області, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , 1991 р.н. Внаслідок наїзду пішохід ОСОБА_3 загинув на місці події.

Відомості за фактом вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди були внесені до ЄРДР за № 12024040000001447 від 24.11.2024 р. Потерпілою у кримінальному провадженні № 12024040000001447 від 24.11.2024 р. була визнана мати загиблого ОСОБА_3 – позивач по справі ОСОБА_1 .

Постановою від 27 грудня 2024 року старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області капітана поліції Федориненко Л.М. кримінальне провадження про дорожньо-транспортну пригоду, відомості про яку 24.11.2024 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024040000001447 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, було закрите у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 27 грудня 2024 року, вбачається, що при судово-токсикологічному досліджені доставленої крові із трупа ОСОБА_3 виявлений спирт етиловий у крові у концентрації 3,45%, що вказує на сильне алкогольне сп`яніння стосовно жвих осіб.

Також вбачається, що смерть ОСОБА_3 , настала ІНФОРМАЦІЯ_6 на місці дорожньо-транспортної пригоди, від сумісної тупої травми тіла з численними переломами кісток скелету та розривами внутрішніх органів, яка ускладнилася шоком, що підтверджується даними судово-медичного розтину трупа та результатами судово гістологічного дослідження внутрішніх органів.

Враховуючи характер, локалізацію, ступінь враженості виявлених тілесних ушкоджень на трупі ОСОБА_9 , а також відомі обставини ДТП, не виключена можливість, що вони могли утворитися при викладених у постанові обставинах, тобто наїзд на пішохода, який перетинав проїзну частину зліва направо відносно руху транспортного засобу.

Висновком судової автотехнічної експертизи N? CЕ-19/113-24/7216-ІТ від 24.12.2024, згідно до якого: У дорожньо-транспортній ситуації, що досліджується, водію автомобілю «VOLKSWAGEN CADDY» номерний знак НОМЕР_12 ОСОБА_10 слід було керуватися технічними вимогами пунктів 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху. Водій автомобілю «VOLKSWAGEN CADDY» номерний знак НОМЕР_13 ОСОБА_10 не мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом застосування своєчасного гальмування з моменту виникнення небезпеки. З технічної точки зору, в діях водія автомобіля VOLKSWAGEN CADDY номерний знак НОМЕР_13 ОСОБА_10 відсутні невідповідності вимогам Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають в причинному зв?язку з виникненням події дорожньо-транспортної пригоди.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Volkswagen Caddy», д.н. НОМЕР_1 , на підставі поліса ОСЦПВВНТЗ № 223588627 від 20.09.2024 р. була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант». Як вбачається з Поліса страхова сума за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю складає 320 000 гривень.

Представник позивачки 07.01.2025 надіслав на адресу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, в якому вказав всі відомі йому обставини щодо вищезгаданої дорожньо-транспортної пригоди. До повідомлення були додані копії документів, які підтверджували зазначені в повідомленні обставини.

Вказує, що на підставі вказаного Повідомлення ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» було заведено страхову справу № ЦВ/25/0451.

21.02.2025 р. представник позивачки надіслав на адресу ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» заяву на виплату страхового відшкодування у страховій справі № ЦВ/25/0451.

13 березня 2025 р. Національний банк України ухвалив рішення про застосування до Товариства з додатковою відповідальністю страхової компанії «АЛЬФА-ГАРАНТ» (ЄДРПОУ 32382598) заходу впливу у вигляді відкликання ліцензії, а тому страхове відшкодування Позивачці виплачено не буде.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За правилами статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі

Згідно з частиною першою статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (чинного на момент ДТП) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (пункт 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Аналіз наведених норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дає підстави для висновку, що у відносинах з обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів законодавець при виплаті таких складових страхового відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю потерпілого, а саме шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, як сама шкода, так і відшкодування моральної шкоди, розмежовує осіб, які мають право на таке відшкодування, а також порядок такого відшкодування і його розмір. При цьому спільним чинником, який повинен враховуватися при його виплаті (стягненні в судовому порядку) є те, що його розмір визначається в мінімальних заробітних платах у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, а також те, що сукупний розмір усіх відшкодувань не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, здійснюється на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.

Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується: 1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п`яти років після його смерті.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на момент дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 , була пенсійного віку, а відтак у неї виникло право на отримання відшкодування шкоди, завданої смертю сина на підставі пункту 2 частини першої статті 1200 ЦК України.

Щодо перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого сина ОСОБА_3 суд зазначає наступне.

Факт перебування особи на утриманні померлого має місце за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю (заявнику), була для нього постійним і основним джерелом засобів до існування.

Одержання позивачем пенсії не є безумовною підставою для спростування факту перебування на утриманні, за умови коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для неї допомога з боку особи, яка надавала їй утримання. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Отже, позивачка, яка є матір`ю загиблого, оскільки не працює, є пенсіонером та здійснює догляд за братом загиблого, який є особою з інвалідністю першої групи з дитинства, має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок загибелі ОСОБА_3 .

З огляду на вищевикладене, враховуючи досліджені судом докази в їх сукупності, суд вважає доведеним факт перебування позивача ОСОБА_1 на утриманні померлого сина ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, обов`язок доведення вини, власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ч.2 ст.1193 ЦК України).

Як встановлено судом, смерть ОСОБА_3 настала від тілесних ушкоджень, отриманих при зіткненні з джерелом підвищеної небезпеки - автомобілем, належним відповідачу, при цьому вина та протиправність дій ОСОБА_2 відсутні, оскільки смерті потерпілого сприяла його власна необережність.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_10 слід було керуватися технічними вимогами пунктів 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху. Водій автомобілю «VOLKSWAGEN CADDY» номерний знак НОМЕР_13 ОСОБА_10 не мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода шляхом застосування своєчасного гальмування з моменту виникнення небезпеки. З технічної точки зору, в діях водія автомобіля VOLKSWAGEN CADDY номерний знак НОМЕР_13 ОСОБА_10 відсутні невідповідності вимогам Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору перебувають в причинному зв?язку з виникненням події дорожньо-транспортної пригоди.

Матеріали справи не містять, а судом не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблого.

Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.

Відсутність вини водія автомобіля та закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати позивачам моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, оскільки особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини).

Враховуючи, що обставин непереборної сили або умислу потерпілого не встановлено, смерть ОСОБА_3 наступила внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, позивач є матір`ю загиблого, тому моральна шкода заподіяна позивачу смертю її сина підлягає відшкодуванню.

Разом з цим, встановивши, що причиною загибелі ОСОБА_3 є потрапляння під автомобіль, у зв`язку з його власною грубою необережністю, суд вважає, що ця обставина не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності, однак підлягає врахуванню судом при визначенні розміру відшкодування.

Згідно з ч.4 ст.1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Згідно зі ст. 1193 ЦК України зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Так, ч. 2 ст. 1193 ЦК України визначено, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Нормативні акти, що регулюють цивільні правовідносини, передбачають існування двох видів цивільно-правової необережності - грубої та простої, однак законодавство не визначає критеріїв їх розмежування, а тому ч. 4 ст. 1193 ЦК України покладає визначення виду необережності на розсуд судів.

В абз. 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди» зустрічається також поняття «проста необачність», до якої зараховується, зокрема, перебування в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо, але само по собі перебування в нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху (абз. 4 п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»)

Що стосується проведення межі між цими видами цивільно-правової необережності, то у ч. 2 ст. 1193 ЦК та абз. 3 п. 7 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що в кожному конкретному випадку вид необережної форми вини має визначати суд, враховуючи фактичні обставини справи (характер дії, обставини завдання шкоди, індивідуальні особливості потерпілого, його стан тощо). Таким чином, характер визначення грубої чи простої необережності є оціночним. Iстотне значення має суб`єктивний фактор: те, що в одному разі визнається грубою необережністю, в іншому може вважатися простою.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Отже, груба необережність потерпілого має бути доведена належними, допустимими та достатніми доказами особою, яка посилається на наявність зазначених обставин.

Постановою про закриття кримінального провадження від 27 грудня 2024 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024040000001447 від 24.11.2024 року - закрито, на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю в діях водія автомобіля «VOLKSWAGEN CADDY» номерний знак НОМЕР_12 – ОСОБА_10 , складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Із наведеної постанови слідує, що дії самого велосипедиста ОСОБА_3 сприяли виникненню дорожньо-транспортної пригоди та ознака необережності міститься в його діях та поведінці, оскільки він перебував у стані сильного алкогольного сп`яніння.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в Постанові «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяній фізичній або юридичній особі незаконним діями, або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати. зокрема: у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість виражених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, зваженості та справедливості.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказуванню не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди, є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Факт загибелі ОСОБА_3 є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивача, оскільки людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Суд вважає, що передчасна втрата сина для матері за наявності життєвих зв`язків між ними однозначно спричиняє моральні страждання.

Беручи до уваги вище викладене, суд дійшов висновку, що обставини, щодо спричинення шкоди не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого, не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права власник (володілець джерела підвищеної небезпеки) відповідає за шкоду без врахування вини. Власник джерела підвищеної небезпеки може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непереборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди, яких у цій справі не встановлено.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року в справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

Водночас, враховуючи той факт, що смерть ОСОБА_3 сталася внаслідок його необережності, враховуючи ступінь, глибину та тривалість моральних страждань, понесених позивачем, зважаючи на певну необережність потерпілого та відсутність вини заподіювача шкоди, суд вважає за можливе зменшити розмір, який просить позивач стягнути з відповідача на відшкодування завданої їй смертю сина моральної шкоди, та стягнути моральну шкоду у розмірі 800 000 грн., такий розмір відповідає принципам розумності та справедливості.

Відшкодування моральної шкоди в такому розмірі, на думку суду, буде співмірним із спричиненою позивачам моральною шкодою та відповідатиме принципам розумності і справедливості й не матиме наслідком збагачення позивача за рахунок відповідача.

В свою чергу, за змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що з 1 квітня 2024 року мінімальний розмір заробітної плати в місячному еквіваленті становить 8 000 гривень.

Пункт 27.5 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати, а загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до загальних положень про відшкодування шкоди ЦК України та змісту ч. 1 ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З урахуванням наявності договору страхування відповідальність у певних межах має бути покладена як на особу, яка застрахувала свою відповідальність, так і на страхову компанію.

Таким чином, страхове відшкодування моральної шкоди повинно бути виплачено потерпілій ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» у відповідності до вимог ст. 27 Закону № 1961-IV в максимальному розмірі, а тому суд дійшов висновку, що з ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» підлягає стягненню сума, з урахуванням п. 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у розмірі 320 000, 00 грн., а решту розміру відшкодування моральної шкоди, що визначений судом, а саме в сумі 768 000 грн необхідно стягнути з безпосереднього її заподіювача ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на наведене, а також враховуючи фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин і досліджені судом під час розгляду справи докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а відповідно про стягнення з відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на користь позивача 320 000 гривень страхового відшкодування за шкоду, заподіяну смертю сина ОСОБА_3 та стягнення з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача 768 000 гривень за моральну шкоду заподіяну смертю сина ОСОБА_3 ..

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України та враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору, тому з відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» а користь держави підлягає до стягнення судовий збір у в розмірі 3 200, 00 грн. та стягнення з відповідача - ОСОБА_2 на користь держави підлягає до стягнення судовий збір у в розмірі 7 680, 00 грн.

Керуючись ст.23, 1167, 1168, 1172, 1187, 1193, 1200 ЦК України, ст. 4, 13, 81, 89, 247, 258, 259, 265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», третя особа: Моторно (транспортне) страхове бюро України, про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) страхове відшкодування у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 288 000, 00 грн.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (ЄДРПОУ 32382598) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) моральну шкоду у розмірі 32 000, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_14 , ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) моральну шкоду у розмірі 768 000,00 грн.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (ЄДРПОУ 32382598) на користь держави судовий збір у розмірі 3 200, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_14 , ) на користь держави судовий збір у розмірі 7 680, 00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення судового рішення апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив,за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя О. М. Білоусова