Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №352/37/26 — Тисменицький районний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/37/26

Провадження № 2/352/453/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 рокум. Івано-Франківськ

Тисменицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Олійника М. Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Кукули О. С.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат з оплати комунальних послуг,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат з оплати комунальних послуг. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що з 15 лютого 1975 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується відповідним записом у паспорті. Позивачці на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 . Право власності на вказаний будинок вона набула на підставі свідоцтва про право власності від 16 жовтня 2000 року. Оскільки житловий будинок набутo під час перебування сторін у шлюбі, він є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідач ОСОБА_2 з часу зведення будинку постійно у ньому проживає та користується житлово-комунальними послугами, однак участі у витратах на його утримання не бере. За твердженням позивачки, протягом останніх чотирьох років відповідач не здійснив жодної оплати комунальних платежів. За цей період позивачка сплатила: за природний газ та послуги з його розподілу - 150 733 грн 96 коп.; за електричну енергію - 29 378 грн 21 коп. Загальна сума понесених витрат становить 180 112 грн 71 коп. Враховуючи, що відповідач є співвласником спірного домоволодіння, позивачка просить стягнути з нього на її користь половину понесених витрат на утримання будинку у розмірі 90 056 грн, а також судові витрати у справі.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, оскільки не має матеріальної можливості сплачувати комунальні послуги. Пояснив, що дійсно проживає в будинку АДРЕСА_1 , який є їх спільним сумісним майном з дружиною ОСОБА_3 . Разом з ним проживає також дочка і онука, але зареєстровані вони за іншою адресою. Він пропонував оплатити частину комунальних платежів, але дочка гроші не взяла, а сказала, що потрібно оплатити рівно половину витрат.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріли справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що з 15 лютого 1975 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується відповідним записом у паспортах сторін (а.с. 34, 35).

Житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1 , набутo позивачкою на підставі свідоцтва про право власності від 16 жовтня 2000 року (а.с. 7), тобто в період перебування сторін у шлюбі.

Також право власності ОСОБА_3 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.8).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з положеннями ст. 368 Цивільний кодекс України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Таким чином, житловий будинок у АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .

Відповідно до довідки №17825 від 28.11.2025 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3 і ОСОБА_2 з 06.03.1980 та 06.09.1979 відповідно (а.с.9).

Згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до вимог частини 1 статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є співвласником будинку, а також постійно проживає у спірному житловому будинку та користується житлово-комунальними послугами, однак участі у витратах на його утримання не бере. Протягом останніх чотирьох років оплату природного газу, послуг з його розподілу та електричної енергії здійснювала позивачка.

Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

Правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Отже, витрати на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання та розподілу електричної енергії є об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до ст. 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.

Згідно із положеннями ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків (в чинній редакції, затвердженій Постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 року за № 45) власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13 березня 2019 року у справі №521/3743/17-ц та від 19 серпня 2020 року у справі № 703/2200/15-ц.

За вказаний період позивачкою ОСОБА_3 сплачено 150 733 грн 96 коп. за природний газ та послуги з його розподілу, а також 29 378 грн 21 коп. за електричну енергію, що в сукупності становить 180 112 грн 71 коп (а.с. 10 - 33).

Оскільки відповідач ОСОБА_2 є співвласником спірного домоволодіння, він зобов`язаний брати участь у витратах на його утримання в рівних частках. Відтак з відповідача підлягає стягненню половина понесених позивачкою витрат, що становить 90 056 грн.

Отже, позовні вимоги слід задовольнити.

Згідно зі ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно з

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача витрати пов`язані із сплатою ним судового збору в сумі 1331,20 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. ст. ст. 89, 141, 263-265, 268, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат з оплати комунальних послуг - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти, сплачені за житлово-комунальні послуги, у розмірі 90 056 (дев`яносто тисяч п`ятдесят шість) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя Максим ОЛІЙНИК