Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №348/3033/25 — Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/3033/25

Провадження № 2/348/329/26

20 березня 2026 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Бурдун Т.А.,

за участі секретаря судового засідання Лейб`юк Є.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Романка В.М.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції у залі суду у м. Надвірна Івано-Франківської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Романко В.М., звернулася до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

В обґрунтування уточнених позовних вимог позивач послалася на те, що 28.09.2010 року між нею та відповідачем було укладено шлюб. За час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час син є неповнолітнім, проживає з позивачем та фактично перебуває на її утриманні та утриманні її батьків. У липні 2025 року позивач з сином виїхали за кордон та наразі проживають у Швейцарії. Відповідач систематично відмовлявся надавати достатню матеріальну допомогу, обіцяє допомогти, але надалі не виконує своїх обіцянок. З часом він перестав спілкуватися з нею та уникає будь-яких розмов щодо забезпечення потреб дитини. Такі обставини свідчать про те, що відповідач ухилявся і ухиляється від виконанням обов`язку щодо утримання дитини, а вона зі свого боку вживала заходи для отримання коштів, що відповідно до ч.2 ст. 191 СК України є підставою для присудження аліментів за минулий час. Фінансова допомога, яку відповідач надавав останнім часом, є вкрай мінімальною – загальна сума за 2025 рік станом на листопад становить лише 11000 грн. Відповідач є здоровим і працездатним, інших утриманців не має, має нерухоме майно, транспортний засіб, працевлаштований та отримує постійний дохід. Тому позивач просить суд стягнути з відповідача аліменти на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, та за минулий час, починаючи стягнення з 01.11.1024 року і до повноліття дитини.

Ухвалою суду від 10 грудня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач 15.01.2026 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги відповідач не визнає повністю. Зазначив, що від початку окремого проживання з дружиною, він активно брав участь у вихованні свого сина ОСОБА_3 . За його ініціативою син почав відвідувати курси англійської мови, курси конструктора Lego Education, курси Logica, заняття з дзюдо, які ним були оплачені. Окрім того, він приїжджав до сина після роботи, постійно проводив з ним час на вихідних, відвідуючи культурні, дитячі заклади та спортивні заходи, майстер-класи, які він також оплачував. Також він оплачував відпочинок у м. Солотвино та походи в гори. Він оплачував всі шкільні збори, давав кишенькові гроші сину,грошові кошти на лікування дитини на потреби щодо одягу та харчування. Двічі на місяць привозив продукти харчування та смаколики дитині. Неодноразово з сином їздили на закупівлю продуктів. Дарував синові подарунки: мобільний телефон у 2022 році, 2023-2024 – басейн та велосипед, 2025 – планшет, книги, розвиваючі конструктори. Також він оплачував мобільний зв`язок сину, комп`ютерні курси, курси з шахмат, заняття з англійської мови, про що є відповідні сертифікати у сина. Після виїзду позивача з дитиною за кордон надсилав грошові кошти у розмірі 32,500 грн. та 100 євро для поїздки дитини за кордон. Натомість позивач перешкоджає та блокує його спілкування з Денисом через месенджери Telegram та Viber. Вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить позов не задовольняти. Долучив платіжні інструкції про переказ грошових коштів на користь позивача, про оплату комп`ютерних курсів та переказ коштів на користь батьківського комітету та фотознімки.

26.01.2026 через систему «Електронний суд» представник відповідача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що доказів систематичного щомісячного утримання дитини у визначеному законом розмірі не надано, наведені відповідачем витрати у відзиві носять епізодичний та добровільний характер, не є аліментами у правовому розумінні та не забезпечують належного та стабільного утримання дитини. Відповідач на утримання сина фактично надає тільки 10-ту долю з отриманих доходів, що не законно та не справедливо по відношенню до сина. Отже, витрати відповідача не забезпечують належного утримання дитини та свідчать про ухилення від виконання батьківського обов`язку. Просить задовольнити позовну заяву.

30.01.2026 позивач через систему «Електронний суд» подала клопотання про доручення скріншотів переписки між сторонами та листування між відповідачем та дитиною.

24.02.2026 відповідач через систему «Електронний суд» подав клопотання про доручення скрінів з телефонного додатку STRAVA, чеків та платіжних інструкцій Приват24.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засідання пояснила, що з відповідачем не проживають спільним подружнім життям приблизно 6 років. Періодично відповідач купував продукти харчування (м`ясо, гречка, макарони, рис), також купував деякий одяг сину (футболки, штани, костюм), однак, вказана допомога носила не систематичний характер, їй потрібно було постійно просити про таку допомогу. У липні 2025 року вона разом з неповнолітнім сином виїхала за кордон, на теперішній час проживає у Швейцарії. Не заперечувала, що відповідач оплачував курси англійської мови, логіки та шахматні курси, та подарунки: велосипед, планшет, басейн, телефон, однак, вважає такі витрати особистим бажанням відповідача та його обов`язком. Також не заперечувала, що відповідач надавав сину кошти на кишенькові потреби у розмірі 50-100 грн на тиждень та оплачував витрати батьківського комітету. Під час спільних поїздок на відпочинок, свої витрати вона оплачувала самостійно. На утримання сина вона витрачає від 3 до 5 тисяч гривень в місяць. Вважає, що відповідач надавав дуже мало на утримання дитини, порівняно з його доходом. Просить задовольнити її позов у повному обсязі.

Представник позивача – адвокат Романко В.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив їх задовольнити у повному обсязі. Додатково зазначив, що витрати відповідача за різноманітні курси та подарунки, носять не систематичний характер. Сплачені відповідачем кошти за минулий рік до подання позову до суду у розмірі 11000 грн є неспівмірними з доходом відповідача. Вказав, що у листопаді 2024 року позивач зверталася до суду з позовом про стягнення аліментів, однак, відповідач запевнив її, що аліменти буде сплачувати добровільно, тому позов за її заявою був повернутий.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснив, що він активно брав участь у вихованні сина, приїздив до нього після роботи, проводив час на вихідних, катався з сином на велосипедах, під час поїздок купував продукти та смаколики. Оплачував курси англійської мови, логіки та шахові курси. Також оплачував витрати батьківського комітету, надавав сину кишенькові гроші. Допоки позивач з сином проживала в Україні, періодично купував продукти харчування та одяг сину, і це було більше ніж 2 футболки. Також оплачував поїздки дитини на відпочинок, різні екскурсії та інші культурні заходи. Оплачував сину мобільний зв`язок. Грошові кошти через додаток почав пересилати після виїзду позивачки з сином за кордон. Сподівався, що позивач з дитиною повернеться до України, інакше, на надавав би згоду на виїзд дитини за кордон. Вказав, що сума доходу, зазначена в декларації вказана буз відрахувань податків та зборів. Зауважив, що багато квитанцій на переказ коштів та покупку товарів не збереглося. Вважає, що позовні вимоги у повному обсязі не підлягають до задоволення, адже він виконував свій обов`язок щодо утримання сина, а утримувати позивачку за кордоном він обов`язку не має.

Суд, заслухавши пояснення позивача та її представника, відповідача, дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заяви, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що з 28 вересня 2010 року сторони перебувають у шлюбі, який зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області, актовий запис №176 (а.с.7).

Від шлюбу сторони мають одну неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в свідоцтві про народження якого батьком зазначено відповідача ОСОБА_2 (а.с.7 зв.).

Позивач ОСОБА_1 разом з неповнолітнім ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.29- 29 зв.).

На теперішній час позивач ОСОБА_1 разом з неповнолітнім ОСОБА_3 проживають в Швейцарії, кантон Аппенцель-Ауссерроден, що підтверджується посвідками на їх проживання (23 зв. -26).

Згідно заяви від 25.06.2025 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Кузнєцовою Н.М., відповідач ОСОБА_2 надав згоду на тимчасовий виїзд неповнолітнього сина ОСОБА_3 до Швейцарської Конфедерації та країн Шенгенської зони у період з 06 липня 2025 року по 06 січня 2026 року разом з позивачем ОСОБА_1 (а.с.8,27).

Згідно ухвали суду від 02.12.2024 року у справі № 348/2717/24 позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів була повернута (а.с.28).

Згідно Витягу з реєстру декларацій вбачається, що розмір доходу відповідача ОСОБА_2 за 2024 рік складає 462681 грн, зокрема, заробітна плата за основним місцем роботи – 409187,00 грн, та 49425 грн - заробітна плата, отримана за сумісництвом (а.с. 118).

На підтвердження своїх заперечень відповідач долучив платіжні інструкції про переказ грошових коштів відповідачем на користь позивача: від 06.09.2025 на суму 3015,08 грн, від 02.10.2025 на суму 4020,10 грн, 01.11.2025 на суму 4020,10 грн, від 30.11.2025 на суму 4522,61 грн, 18.12.2025 на суму 5025,13 грн, 25.12.2025 на суму 2010,05 грн, 01.01.2026 на суму 5025,13 грн, 01.01.2026 на суму 5025, 13 грн, від 01.02.206 на суму 5025,13грн, 17.01.2026 на суму 5025,13 грн, 17.02.2026 на суму 2512,56 грн, а всього на загальну суму 40201,02 грн (а.с.46-53, 147-148).

Також відповідач ОСОБА_2 за період з 03.03.2025 по 06.02.2026 сплатив суму коштів у розмірі 14100 грн. на користь ФОП ОСОБА_4 (оплата за курси шахмат), за період з 18.01.2024 по 22.05.2025 сплатив кошти на загальну суму 30750 грн на користь ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 (оплата за комп`ютерні курси); 300 грн від 11.06.2025 - оплата мобільного зв`язку, за період 10.05.2024 по 05.06.2025 сплатив загальну суму 3477,40 грн як витрати батьківського комітету у школі (а.с.54-98).

Вказані обставини стороною позивача не заперечувалися.

Також з долучених фотознімків вбачається, що відповідач проводив дозвілля та відвідував різноманітні дитячі та розважальні заходи разом з неповнолітнім сином (а.с.93-106).

Дослідженими судом скріншотами з мобільних додатків підтверджується, що домовленості щодо обов`язку утримувати дитину сторонами не досягнуто, при цьому суд зауважує, що сторони при спілкуванні періодично переходять на з`ясування особистих стосунків та образи (а.с. 107-19, 122-126 зв).

З досліджених скрінів з телефонного додатку STRAVA вбачається, що за період з 31.05.2025 по 17.06.2025 відповідач з неповнолітнім сином проводили разом дозвілля (велопрогулянки) та за вказаний період відповідач придбав продукти на загальну суму 3470,09 грн (а.с.141 зв. – 146 зв.). В судовому засіданні відповідач пояснив, що під час прогулянок з сином він купував продукти харчування та смаколики сину.

До спірних правовідносин суд застосовує такі норми права.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989, яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XII та яка набула чинності для України 27.09.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В статті 51 Конституції України задекларовано, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 7 СК України під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з найкращого забезпечення дітей.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ст.ст. 181, 191 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до закону батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, а лише враховується судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Відповідно до ч.1, 2 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому, згідно частиною другою статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Прожиткові мінімуми для різних категорій населення на 2026 рік в Україні встановлено Законом «Про Державний бюджет на 2026 рік». Так, статтею 7 вказаного Закону на 2026 рік встановлений прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 1 січня – 2817 грн, віком від 6 до 18 років - 3512 грн.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Згідно з частиною другою статті 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 Сімейного кодексу України.

Судом встановлено, що спільна дитина сторін проживає разом з позивачем і перебуває на її утриманні.

Визначаючи належний до стягнення з відповідача розмір аліментів, у даному конкретному випадку, суд виходить з того, що відповідач є батьком неповнолітнього ОСОБА_7 та на нього покладено однаковий з позивачем обов`язок щодо утримання і матеріального забезпечення свого сина, добровільної згоди між батьками щодо порядку реалізації такого обов`язку не досягнуто.

Вирішуючи спір, суд враховує, що відповідач є молодою особою працездатного віку, офіційно працевлаштований, отримує сталий дохід. Інших неповнолітніх дітей та утриманців відповідач не має (доказів протилежного суду не надано).

В даному випадку суд приходить до висновку, що розмір допомоги, яку відповідач повинен надавати позивачці на утримання спільної дитини, повинен забезпечувати належний рівень його життя, а саме: необхідного харчування, медичного догляду, лікування, тощо.

Інших обставин, які мали б істотне значення для визначення розміру аліментів на утримання дитини судом не встановлено. Про них не зазначили і сторони в справі.

Приймаючи таке рішення, суд виходив із встановленого законом прожиткового мінімуму на дитину певного віку та того, що батьки в рівній мірі повинні забезпечувати необхідні умови для існування дитини.

Закон не містить вимоги визначення точного розміру аліментів суто як половини відповідного розміру прожиткового мінімуму на дитину, відповідні розміри прожиткового мінімуму є не абсолютними величинами (базою) для визначення розміру аліментів, а можуть слугувати лише певним орієнтиром при вирішенні питання, яким суд не зв`язаний з огляду на фактичні обставини справи, динаміку дійсних витрат тощо.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів з ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина та на підставі ст. 183 СК України вважає можливим визначити розмір аліментів на законодавчо встановлених загальних підставах у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Що стосується позовної вимоги про стягнення аліментів за минулий час, то в задоволенні цієї вимоги слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч.2 ст.191 СК України свідчить, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести такі обставини: вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти; неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

За загальними правилами Сімейного кодексу України вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягнення аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів за вказаний період, за відсутності таких доказів вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Постановою КЦС ВС від 18.05.2020 (справа № 215/5867/17) сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За ч.ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із даним позовом позивач звернулася до суду 28.11.2025. Належних та достатніх доказів того, що позивач раніше вживала заходів щодо одержання від відповідача аліментів на утримання сина, суду не надано, як і не надано доказів ухилення відповідача від сплати аліментів в розумінні ч.2 ст.191 СК України.

Посилання представника відповідача на ту обставину, що після того як відповідач запевнив відповідача запевнив позивача про те, що він буде сплачувати аліменти добровільно, тому вона подала заяву про повернення позову у листопаді 2024 року жодними належним доказом не підтверджено.

Більш того, судом встановлено, що відповідач протягом 2024-2025 років надав матеріальну допомогу на утримання сина, яка, однак, носила не систематичний характер.

Оскільки позивач не надала будь-яких доказів того, що вона вживала заходи щодо одержання аліментів, а відповідач ухилявся від надання утримання дитини, вимоги в частині стягнення аліментів за минулий час не підлягають задоволенню, як недоведені.

За ч.1 п.1 ст.430 ЦПК України, у справах про стягнення аліментів суд допускає негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць.

На підставі частини 1 статті 191 СК України, стягнення аліментів необхідно присудити від дня пред`явлення позову, тобто з 28.11.2025.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору за подання до суду позову про стягнення аліментів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року у розмірі 3028 грн.

Таким чином, на відповідача покладаються судові витрати в дохід державного бюджету України у розмірі 1211 гривень 20 копійок.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то представник позивача у судовому засіданні зазначив, що позивачем понесені судові витрати на оплату правничої допомоги по справі, докази чого будуть подані у визначені ч.8 ст. 141 ЦПК України строки, тому питання щодо розподілу даних судових витрат буде вирішено судом в порядку ухвалення додаткового рішення.

На підставі викладеного,

керуючись ст.ст.12-13,76-81, 95, 133, 141, 263- 265, 273, 274-279, 354-355, 430 ЦПК України, ст.180-183, 191 СК України, суд,-

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 листопада 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах сплати платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складений та проголошений 20.03.2026.

Суддя Т.А.Бурдун