Вирок від 18 березня 2026 р. у справі №523/17549/25 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/17549/25

Провадження №1-кп/523/910/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м.Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

за участю: секретаря судового засідання – ОСОБА_2

прокурора Пересипської окружної прокуратури м.Одеси – ОСОБА_3

обвинуваченої (підсудної) – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12025167490000081 від 22.03.2025 року, за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Одеси, громадянки України, із неповною середньою освітою, незаміжньої та непрацевлаштованої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.122, ст.128 КК України,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2025, приблизно о 18:30 години (більш точний час не встановлено), між підсудною ОСОБА_4 та потерпілою ОСОБА_5 , які перебували на 1-му поверсі будинку АДРЕСА_3 , відбувся конфлікт, внаслідок чого у вказаної підсудної виник кримінально-протиправний намір, спрямований на спричинення невизначеного обсягу тілесних ушкоджень зазначеній потерпілій.

Переслідуючи мету завдання потерпілій ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, підсудна ОСОБА_4 , знаходячись на 1-му поверсі будинку АДРЕСА_3 , діючи умисно, протиправно, на ґрунті особистих неприязних відносин, які раптово виникли в ході словесного конфлікту з раніше знайомою їй потерпілій, з мотивів особистої неприязні, з прямим умислом, спрямованим на заподіяння останній тілесних ушкоджень, з метою завдання шкоди здоров`ю, діючи цілеспрямовано, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання їх суспільно-небезпечних наслідків у вигляді тілесних ушкоджень, нанесла удар кулаком правої руки, на якій була обручка, в обличчя потерпілій.

В результаті наведених дій підсудна ОСОБА_4 спричинила потерпілій ОСОБА_5 тілесні ушкодження у вигляді: синця та забійної рани у правій виличній ділянці, які ускладнилися післятравматичним аксонально-демієлінізуючим ураженням верхньої гілки правого трійчастого нерву та післятравматичною нейропагією 2-ї гілки правого трійчастого нерву, підгострий період (з нападами середньої частоти та тяжкості), які не були небезпечними для життя і викликали тривалий розлад здоров`я строком понад трьох тижнів (більш ніж 21 день), які за критерієм тривалого розладу здоров`я строком понад 21 день, згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи №135 від 23.07.2025 та п.п.2.2.2, 4.6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995, відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Крім того, за викладених вище обставин, часу і місці, підсудна ОСОБА_4 , умисно нанісши за вищезгаданих обставин одного удару кулаком правої руки по обличчю у праву виличну ділянку потерпілій ОСОБА_5 , не передбачила з власної необережності можливості настання інших суспільно-небезпечних наслідків свого діяння для здоров`я потерпілої, хоча повинна була і могла їх передбачити, оскільки в результаті зазначеного удару потерпіла втратила рівновагу та впала, вдарившись зігнутою в кулак правою рукою об покриття підлоги, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого уламкового перелому 4-ї п?ятної кістки правої кисті зі зміщенням уламків, яке не були небезпечними для життя і викликали тривалий розлад здоров`я строком понад трьох тижнів (більш ніж 21 день), яке за критерієм тривалого розладу здоров`я строком понад 21 день, згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи №135 від 23.07.2025 та п.п.2.2.2, 4.6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗ України від 17.01.1995, відноситься до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Потерпіла ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не з`явилась, але в матеріалах судової справи міститься раніше надана прокурором заява зазначеної потерпілої щодо проведення судового розгляду кримінального провадження без її участі, на підставі чого та з урахуванням позиції інших сторін провадження, дотримуючись вимог розумності строків судового провадження, суд вирішив провести розгляд кримінального провадження за відсутністю вказаної потерпілої.

Підсудна ОСОБА_4 повністю визнала свою провину за висунутим обвинуваченням та не оспорюючи при цьому час, місце, спосіб та мотиви вчиненого ним при наведених вище обставинах, будучи допитаною в судовому засіданні пояснила суду про обставини інкримінованих їй кримінальних правопорушень.

Так, підсудна ОСОБА_4 під час допиту в суді показала, що дійсно за викладених в обвинувальному акті обставинах вона наприкінці березня 2025 року у вечірній час доби, обурившись гучною поведінкою та висловлюванням нецензурною лайкою на її адресу з боку потерпілої ОСОБА_5 , яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння та знаходилась в під`їзді на першому поверсі будинку за місцем її тимчасового проживання, посварилася з останньою та нанесла їй один удар кулаком правої руки в область обличчя, від якого потерпіла вдарилась о стіну, а вона повернулась до своєї квартири. Не виключає того, що після залишення нею місця події, потерпіла ОСОБА_5 від її удару могла впасти на підлогу. Обставини, а також описані у висновках експертів характерні дані й ступень тяжкості заподіяних нею потерпілій ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, нею не оспорюються.

Крім того, підсудна ОСОБА_4 розуміє протиправність своїх діянь, висловлює жаль з приводу скоєного і має намір просити вибачення у потерпілої, просить суд суворо не карати і запевняє у подальшій законослухняній поведінці.

Разом із тим, суд вважає, що винність підсудної ОСОБА_4 у скоєнні нею кримінальних правопорушень, фактичні обставини яких нею та ніким із учасників процесу не оспорюються, об`єктивно та повністю підтверджується наявними в матеріалах досудового розслідування доказами, дослідження яких, окрім допиту підсудної, не здійснювалось у повному обсязі, згідно з ч.3 ст.349 КПК України.

Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, суд за попереднім обговоренням з учасниками судового провадження змісту цієї норми закону, визнав недоцільним за клопотанням прокурора дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, з`ясувавши, що сторони провадження правильно розуміють зміст цих обставин, а також роз`яснивши їм про відсутність права оскарження фактичних обставин кримінального провадження в апеляційному порядку, суд упевнився в добровільності та істинності їх позиції.

Приймаючи до уваги наведені обставини та отримавши покази підсудної ОСОБА_4 , судом встановлено, що остання своїми умисними діями заподіяла потерпілій ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, а також необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження, а відтак дії вказаної підсудної вірно кваліфіковані стороною обвинувачення за ч.1 ст.122 та ст.128 КК України, відповідно.

Так, за ч.1 ст.122 КК України, кримінальна відповідальність за цією нормою закону настає за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, що карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Крім того, кримінальна відповідальність за ст.128 КК України настає за необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, що карається громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.65, ч.2 ст.50 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, та при призначенні покарання суду слід врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також слід виходити з того, що покарання має бути призначене відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу й у межах санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яке передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Внаслідок означених вимог закону, при призначенні покарання підсудній ОСОБА_4 у розглядуваному кримінальному провадженні, суд приймає до уваги обставини вчиненого нею діяння, що мало місце під час дії воєнного стану в державі та в умовах збройної агресії рф проти України, характер і спосіб заподіяння нею тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_5 , їх спрямованість (умисне і необережне) та суспільну небезпечність скоєних кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи, які в силу ст.12 КК України відносяться до категорії нетяжких злочинів, а також судом ураховуються в певній мірі висновки досудової доповіді органу пробації та викладена у відповідній заяві позиція потерпілої з означеного приводу, стан здоров`я вказаної підсудної та характеризуючі її особу дані.

Так, за матеріалами провадження та досудової доповіді органу пробації, підсудна ОСОБА_4 свою провину в межах висунутого обвинувачення визнала повністю і надала суду відповідні покази; раніше не судима і вперше притягається до кримінальної відповідальності; на обліку КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я» ООР не перебуває, але з 10.03.2016 перебуває на диспансерному обліку лікаря-психіатра КНП «Доманівська багатопрофільна лікарня» (з досудової доповіді); незаміжня, але зі слів - має сина 2004 року народження, який проходить військову службу у лавах ЗСУ (підтверджуючі документи не надані); забезпечена місцем реєстрації в Миколаївської області та тимчасово мешкає в м.Одесі; не працевлаштована та зі слів – на обліку в центрі зайнятості не значиться, але в теперішній час перебуває у пошуках місця офіційного працевлаштування.

Комплексність наведених обставин свідчить про певну схильність підсудної ОСОБА_4 до кримінально-протиправної поведінки, про відсутність у неї критичного ставлення і осуду вчиненого, про відсутність у неї легальних джерел доходу та її небажання займатися суспільно-корисною працею в умовах складного для України часу - воєнного стану, сукупність чого обумовлює неможливість призначення їй такого виду покарання як виправні роботи (ст.57 КК), але одночасно доводить доцільність її виправлення і недопущення вчинення нею нових кримінальних правопорушень без тимчасової ізоляції від суспільства, в умовах обов`язкового здійснення наглядово-виховних заходів.

Разом із тим, за обвинувальним актом, органом досудового розслідування в якості обставини, що пом`якшує покарання підсудної ОСОБА_4 , визначено щире каяття.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а згідно зі ст.92 цього ж Кодексу, обов`язок доказування перелічених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, – на потерпілого.

Проте, з наведеною вище позицією сторони обвинувачення суд погодитись не може, оскільки згідно з правовими висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (зокрема, постанова від 22.03.2018 року у справі №759/7784/15-к, від 09.10.2018 року у справі №51-275км17), розкаяння особи передбачає, окрім визнання фактів вчинення злочинів, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у скоєному, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Втім, незважаючи на визнання підсудною ОСОБА_4 своєї провини, відомості, які б підтверджували факт її дійсного щирого каяття мали знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження, але відповідних доказів на підтвердження означених обставин до суду не надано і матеріали судового провадження таких даних не містять.

При цьому, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, викриття протиправності дій підсудної ОСОБА_4 відбулося не у зв`язку з осудом нею своєї поведінки чи з`явленням до відділу поліції із зізнанням, не з огляду на намагання підсудної виправити виниклу ситуацію (шляхом надання потерпілій ОСОБА_5 першої домедичної допомоги або виклику бригади швидкої медичної допомоги чи відшкодування витрат на лікування потерпілої), а внаслідок своєчасно вжитих правоохоронним органом відповідних оперативно-розшукових (слідчих) заходів з викриття підсудної.

Отже, за приписами ст.ст.66, 67 КК України, до обставин, що пом`якшують покарання підсудної ОСОБА_4 , слід віднести визнання нею своєї провини в межах висунутого обвинувачення, а обставин, що обтяжують покарання зазначеної підсудної, як визначено у обвинувальному акті та з чим також погоджується й суд, не встановлено.

Положення ж ч.ч.1, 3 ст.75 КК України встановлюють, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення або кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч.3 ст.127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, у разі не вчинення останнім протягом визначеного іспитового строку нового кримінального правопорушення і виконання покладених на нього обов`язків.

На підставі сукупності викладеного, дотримуючись принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання у розглядуваному кримінальному провадженні, беручи до уваги досліджені під час судового розгляду обставини, спосіб вчинення і суспільну небезпечність скоєних підсудною ОСОБА_4 діянь, їх умисної й необережної спрямованості, наслідками заподіяних потерпілій тілесних ушкоджень, а також ураховуючи характеризуючі дані про особу підсудної та її стан здоров`я (), наявність пом`якшуючої та відсутність обтяжуючих її покарання обставин, суд у контексті ст.ст.50, 65 КК України та презумпції призначення більш м`якого покарання (ч.2 ст.65 КК) доходить висновку про те, що виправлення вказаної підсудної й недопущення вчинення нею нових кримінальних правопорушень має відбуватися без тимчасової ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення наглядово-виховних заходів, з призначенням покарання у виді обмеження волі у визначених санкціями ч.2 ст.122 та ст.128 означеного Кодексу межах, відповідно, з призначенням остаточного покарання за правилами ст.70 цього Кодексу та зі звільненням від відбування покарання з випробуванням в порядку ст.ст.75, 76 цього ж Кодексу.

Керуючись ч.3 ст.349, ст.ст.368-372 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.1 ст.122, ст.128 КК України, призначивши покарання:

- за ч.1 ст.122 КК України - у виді обмеження волі на строк 3 роки;

- за ст.128 КК України – у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Відповідно до ч.1 ст.70 КК України, при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_4 визначити у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.ст.75, п.п.1-2 ч.1, п.п.2, 4 ч.3 ст.76 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 2 (два) роки, якщо протягом визначеного іспитового строку зазначена особа не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов`язки – періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти цей орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

В порядку ч.4 ст.76 КК України, ст.163 Кримінально-виконавчого кодексу України, виконання вироку в частині призначеного покарання та нагляд за засудженою ОСОБА_4 , – покласти на Пересипський районний відділ філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області Міністерства юстиції України.

Копії вироку вручити під розписку прокуророві та ОСОБА_4 , надати для відома іншим заінтересованим особам, а також направити для виконання до Пересипського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Одеській області Міністерства юстиції України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження та подання апеляції через Пересипський районний суд міста Одеси до Одеського апеляційного суду, протягом 30 днів з дня проголошення.

Головуючий – суддя: ОСОБА_1