Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №688/5472/25 — Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/5472/25

№ 2/688/103/26

Рішення

Іменем України

19 березня 2026 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючої судді Березюк Н.П.,

секретаря судового засідання Кулеші Л.М.,

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідачки ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Богуш Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шепетівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини та перебування дитини на утриманні,

встановив:

Стислий виклад та обґрунтування позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив встановити факт, що він самостійно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У позові посилається на те, що був одружений з ОСОБА_4 , від шлюбу з якою у них народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15.06.2022 шлюб з відповідачкою розірваний. В серпні 2024 року ОСОБА_4 покинула межі України та проживає на території Іспанії.

Діти проживають з ним за адресою: АДРЕСА_1 . Старший син ОСОБА_6 - з березня 2022 року, а молодший син ОСОБА_5 з серпня 2024 року. Старший син навчається у Національному університеті «Львівська політехніка».

За його заявою служба в справах дітей провела обстеження умов проживання малолітнього сина, та встановила, що умови проживання добрі, в квартирі наявні сучасні меблі, побутова та електрична техніка. Малолітній син проживає в кімнаті разом з батьком, має окреме спальне місце, стіл для виконання домашніх завдань, навчається в ліцеї №2 Шепетівської міської ради в 5 класі, забезпечений одягом та взуттям, засобами особистої гігієни, канцелярським приладдям, продуктами харчування в повному обсязі.

Після розірвання шлюбу сторони проживають окремо, відповідачка перебуває за кордоном, участі у вихованні дитини не бере. Він працює механіком на AuDiesel-сервіс. Мати не піклується та не має можливості піклуватися спільною дитиною, контакту зі школою не підтримує, успішністю дитини не цікавиться, з вчителями не спілкується, батьківські збори не відвідує, у вихованні дітей участі не приймає, до дітей не приходить.

Факт того, що він самостійно виховує та утримує дитину з 2024 року необхідно встановити в судовому порядку для соціального забезпечення його життєдіяльності та життєдіяльності його дитини, забезпечення належного та достатнього утримання неповнолітньої дитини та уникнення ситуації, внаслідок якої син ОСОБА_7 може залишитися без піклування.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали, з підстав, викладених у ньому. Вказуючи на те, що з серпня 2024 року позивач самостійно виховує малолітнього сина, що підтверджується висновком органу опіки та піклування, довідками з школи, лікарні та ОСББ, просили встановити цей факт, щоб забезпечити належне виховання дитини та запобігти чи зменшити можливі негативні наслідки.

Позиція сторони відповідача

Представник відповідачки ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву. Свої заперечення мотивував тим, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, не можуть бути передані іншій особі. Законодавством не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від обов`язків щодо виховання дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, що впливає на права й інтереси самої дитини. Такий факт може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Зазначає, що відповідачка проживає у Королівстві Іспанія, при її виїзді за кордон, позивач надав нотаріально посвідчену згоду на виїзд з нею неповнолітнього сина ОСОБА_5 , однак у час виїзду заборонив сину їхати з відповідачкою, хоча на неповнолітню дитину були заброньовані квитки на виїзд. Отже позивач сам створив ситуацію за якої малолітній син сторін проживає з ним. Проте відповідачка приймає активну участь у житті сина. Вона є учасником груп у соціальних мережах, які стосуються життя сина (Класний керівник, Гармонія ОСОБА_8 , 4 клас музична школа, батьківський чат 6-Б), тобто знає про успішність, поведінку сина, про його додаткові заняття для гармонійного розвитку, які оплачує. Позивач не звертався до суду з позовом про стягнення аліментів з відповідачки, яка матеріально допомагає дитині через своїх друзів, які проживають у м. Шепетівці, надсилаючи посилки з речами для сина, передає йому кошти. Також відповідачка за допомогою месенджера «вайбер» спілкувалась з позивачем з питань навчання сина, заняття в музичній школі, надавала відповідні рекомендації, що підтверджується скріншотами переписки. Влітку 2025 року відповідачка приїздила в Україну та спілкувалась з неповнолітнім сином ОСОБА_7 , спільно проводили час та відпочивали, а отже відповідачка фізично приймає участь у житті дитини. Позивач звертався до органу опіки і піклування для отримання висновку про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, однак йому було відмовлено з тих підстав, що відповідачка після переїзду за кордон, перебуває на постійному зв`язку з сином за допомогою соціальних мереж, цікавиться його життям, розвитком та здоров`ям, дає рекомендації щодо його навчання, при потребі, щодо лікування, і готова забрати дитину до себе.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 просив у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що сам факт того, що сторони розірвали шлюб, і відповідачка перебуває за межами України не свідчить про її байдуже ставлення до сина, та не може свідчити про ухилення від участі у його вихованні, свідоме нехтування своїми обов`язками та виховання і утримання сина лише батьком. Акцентує увагу суду, що встановлення факту одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути самостійною вимогою, а є однією з обставин, що встановлюється при розгляді спорів між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Зауважив, що ні у позовній заяві, ні в судовому засіданні сторона позивача не зазначила для чого позивачу необхідно встановити такий факт.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

05.11.2025 позивач звернувся до суду з цим позовом. 07.11.2025 суд отримав інформацію про зареєстроване місце проживання відповідачки, 10.11.2026 – відкрив загальне позовне провадження та призначив справу у підготовче засідання на 02.12.2025, залучив до участі в справі орган опіки і піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради, якому запропонував підготувати суду висновок щодо розв`язання спору.

25.11.2025 представник відповідача ОСОБА_3 подав відзив на позовну заяву, до якого долучив докази на підтвердження заперечень, подав клопотання про виклик свідків.

Підготовче засідання відкладалося за клопотаннями позивача та його представника.

02.02.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 24.02.2026, задовольнив клопотання сторін про виклик свідків та долучення доказів.

Розгляд справи відкладався на 09.03.2026, з метою забезпечення участі в судовому засіданні свідків.

В судовому засіданні 09.03.2026 після допиту свідка ОСОБА_6 , що є сином сторін, сторона позивача відмовилась від допиту неповнолітнього сина сторін ОСОБА_5 .

Суд заслухав показання свідків, дослідив письмові докази, перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 19.03.2026.

Встановлені судом фактичні обставини, з посиланням на докази

Суд встановив, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 15.06.2022 розірваний.

Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками дітей, в їх свідоцтвах про народження зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Після розірвання шлюбу діти сторін: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишився проживати з батьком, а ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – з матір`ю.

ОСОБА_6 є студентом першого курсу денної форми навчання рівня вищої освіти бакалавр Інституту ІППО Національного університету «Львівська політехніка», закінчує навчання 30.06.2027.

13.03.2024 позивач ОСОБА_1 надав згоду на тимчасовий виїзд за кордон України до Республіки Польщі та в зворотному напрямку з Республіки Польщі до України в період з 01.06.2024 по 01.06.2025 з метою відпочинку сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 у супроводі ОСОБА_4 , яка має право визначати маршрут подорожі, приймати будь-які рішення, спрямовані на забезпечення безпеки та здоров`я дитини, несе відповідальність за своєчасне повернення дитини в Україну. Дозволив ОСОБА_4 як особисто так і за допомогою медичних установ, медичних працівників надавати медичну допомогу його дитині. Справжність підпису на вказаній згоді позивача в установленому порядку засвідчена державним нотаріусом Першої шепетівської державної нотаріальної контори.

Згідно інформації про оплату від 20.07.2024 ОСОБА_9 забронювала двомісний номер «Комфорт» на 1 ніч у готелі у Варшаві, Польща, для 1 дорослого, 1 дитини (10 років) з 23.07.2024 (з 15 год) по 24.07.2024 (до 12 год) та авіаквиток у авіакомпанії на рейс Варшава – Мадрид на 24.07.2024 на ім`я ОСОБА_10 місце 18Е та на ім`я Нікіти Пилюти, місце 18F.

Згідно довідки ОСББ «Шепетівчани» №4 від 13.01.2025 ОСОБА_1 проживає у батьків з сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виховує дітей один. Мати ОСОБА_4 у виховані дітей участі не приймає.

Згідно Актів обстеження умов проживання, затвердженого 03.04.2025 та 26.11.2025, позивач ОСОБА_1 проживає по АДРЕСА_1 , разом з сином ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та батьками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Умови проживання добрі. В квартирі наявні сучасні меблі, побутова та електрична техніка. Малолітній ОСОБА_7 проживає в кімнаті разом з батьком ОСОБА_1 , має окреме спальне місце, стіл для виконання домашніх завдань, навчається в ліцеї №2 Шепетівської міської ради, забезпечений одягом та взуттям, засобами особистої гігієни, канцелярським приладдям, продуктами харчування в повному обсязі. Нікіта навчається у ліцеї №2 Шепетівської міської ради та в мистецькій школі «Шепетівська музична школа» грі на клавішних інструментах. ОСОБА_1 з матір`ю дитини ОСОБА_4 розлучений, зі слів батька ОСОБА_4 перебуває за кордоном понад один рік, участі у вихованні дитини не бере. За весь час перебування матері за кордоном вона двічі надсилала для дитини посилки та один раз заплатила за навчання у мистецькій школі.

Згідно письмової інформації, наданої ОСОБА_13 , яка є головою батьківського комітету 6-Б класу ліцею №2, м. Шепетівка, у класі є учень ОСОБА_5 . Його батько ОСОБА_1 завжди справно виконує свої батьківські обов`язки, приходить на всі батьківські збори, приймає активну участь у житті класу. У вересні оплатив всі запити на потреби дитини в шкільному навчанні і побуті в класі.

Згідно інформації Шепетівського РУП ГУНП в Хмельницькій області на запит органу опіки та піклування, фактів вчинення жорстокого поводження, зокрема домашнього насильства з боку батьків відносно дитини, або за її присутності, зареєстровано не було. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності не притягувались.

Згідно висновку, складеного класним керівником, соціальним педагогом та директором ліцею №2 Шепетівської міської ради, ОСОБА_5 навчається в 6-Б класі ліцею. Дитина проживає з батьком ОСОБА_1 , завжди приходить в школу охайний, в чистому одязі, має всі необхідні матеріали. Батько відповідально ставиться до виконання батьківських обов`язків. Ставлення дитини до батька позитивне, їхні взаємини теплі та приязні, поруч з батьком почувається безпечно та комфортно. Мати ОСОБА_4 перебуває за кордоном, фактично не бере участі у вихованні дитини. За словами дитини періодично телефонує кілька разів на місяць, іноді надсилає посилки. Він не завжди хоче підтримувати розмову, оскільки відчуває образу через її відсутність у повсякденному житті. Мати не підтримує контакт зі школою. Ставлення Нікіти до матері здебільшого стримано-негативне, з елементами образи та дистанціювання. Емоційний стан та ставлення дитини свідчать про стійку прив`язаність до батька та дистанційоване сприйняття матері.

Згідно висновку Шепетівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 09.12.2025 ОСОБА_5 фактично проживає з батьком ОСОБА_1 , який виховує та утримує його, створив належні умови для проживання, виховання та розвитку малолітньому синові. Не вдалося встановити відомостей про участь у вихованні та утриманні дитини матір`ю.

Відповідно до звернення ОСОБА_10 на ім`я начальника служби у справах дітей Шепетівської міської ради, остання просить провести засідання комісії з питань захисту прав дитини без її участі у зв`язку з її перебуванням за межами України. Повідомляє, що, виїжджаючи за межі України, мала намір забрати з собою малолітнього сина, на що його батько ОСОБА_1 надав згоду, однак під час виїзду заборонив сину виїжджати, чим штучно створив ситуацію за якої син залишився проживати з батьком. Вважає, що батько свідомо наражає сина на небезпеку, оскільки в Україні тривають воєнні дії. Вона підтримує зв`язки з сином, є учасником груп у вайбері, що стосуються життя сина, передає для дитини передачі з речами та кошти, оплачує додаткові заняття.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 17.12.2025 року, наданого на виконання ухвали суду у цій справі, орган опіки та піклування встановив, що громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мають малолітнього сина ОСОБА_5 , шлюб батьків дитини розірваний. ОСОБА_14 зареєстрована у м. Шепетівці, на теперішній час перебуває за кордоном, за твердженням ОСОБА_1 участі у вихованні сина не бере, навчанням та здоров`ям не цікавиться, матеріально не утримує, він сам здійснює виховання та утримання дитини. ОСОБА_4 через соціальні мережі повідомила, що заперечує проти задоволення позову, хоче, щоб син проживав з нею за кордоном. Спочатку батько дитини дав згоду на виїзд сина за кордон, а потім передумав та не випустив його з країни. Стверджує, що бере активну участь у житті сина, є учасником «вайбер груп», що стосуються життя сина «Класний керівник», «Батьківський чат» та інші, оплачує додаткові заняття для гармонійного розвитку дитини. За повідомленням Шепетівського міського центру соціальних служб батько створив належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Про участь матері у вихованні та утриманні дитини фахівцям встановити не вдалося. Малолітній ОСОБА_5 повідомив, що він проживає і надалі хоче проживати з батьком. Враховуючи, що дитина фактично проживає з батьком, який безпосередньо займається його вихованням, орган опіки та піклування виконавчого комітету Шепетівської міської ради вважає доцільним встановити факт самостійного виховання ОСОБА_1 малолітнього ОСОБА_5 .

Допитаний у судовому засіданні як свідок ОСОБА_6 суду показав що є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_4 . Після розлучення батьків, він обрав проживати з батьком у його підтримку, а ОСОБА_7 залишився з матір`ю. Влітку 2024 року мати їхала за кордон, і хотіла взяти з собою Нікіту на відпочинок, на що батько надав свою згоду. Незадовго перед від`їздом, стало відомо, що мати запланувала вивезти Нікіту за кордон на постійне проживання. ОСОБА_7 попросив батька захистити його, бо не хотів жити за кордоном, тому батько скасував згоду на вивіз ОСОБА_7 . Зазначив, що мати зрідка телефонує йому, приблизно один раз на два тижні. Зазначив, що любить маму, але ображений на неї за те, що вона розлучилася з батьком.

Свідок ОСОБА_15 суду показав, що був головою ОСББ «Шепетівчани», до якого належить будинок, в якому проживає позивач. Йому відомо, що сторони розлучилися, десь на початку війни, діти стали проживати з позивачем та його батьками, постійно бачив їх у дворі будинку. Йому відомо, що відповідачка проживає за кордоном, влітку приїжджала в Україну, здала в найм свою квартиру та поїхала за кордон. Старший син сторін навчається у вищому учбовому закладі, а молодший – у школі. Вихованням та утриманням неповнолітньої дитини займається виключно позивач, оскільки відповідачка проживає за межами України.

Свідок ОСОБА_16 суду показала, що з відповідачкою прирятелювали, разом працювали у кав`ярні, на теперішній час остання проживає за кордоном. Через перевізників передає передачі для дітей. Після перетину кордону перевізники відправляють посилки «Новою поштою» на її ім`я, а діти: ОСОБА_17 , чи ОСОБА_7 забирають посилки у неї з роботи. Крім посилок, відповідачка передає гроші на придбання вітамінів, а також на кишенькові витрати для ОСОБА_7 по 200,300,500 грн. Останній раз передавала - до дня народження ОСОБА_7 . ОСОБА_18 передавала перед школою, до Різдва, до Нового року. Їй відомо, що у посилках були дитячі речі, продукти та смаколики. В червні відповідачка приїжджала в Україну, спілкувалася з ОСОБА_7 , також вона підвозила відповідачку власним автомобілем до торгівельного центру «Глобус», де, як пояснювала відповідачка вона зустрічалася з дітьми та позивачем.

Свідок ОСОБА_19 суду показала, що відповідачка до виїзду за кордон, була директором кав`ярні, у якій вона працює. Знає, що у відповідачки є двоє дітей, з старшим ОСОБА_17 у них напружені стосунки, бо він ображений, що батьки розлучилися. Їй відомо, що до них в кав`ярню привозили передачі для дітей від ОСОБА_4 , за якими приходили ОСОБА_17 чи ОСОБА_7 . Також ОСОБА_16 залишала в кав`ярні гроші, пояснювала, що це для Нікіти. Суми були невеликі 200, 300, 50 грн, це були кошти на його кишенькові витрати.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Звертаючись до суду з цим позовом позивач просив встановити факт самостійного виховання неповнолітньої дитини та перебування дитини на утриманні для соціального забезпечення його життєдіяльності та життєдіяльності його дитини, забезпечення належного та достатнього утримання неповнолітньої дитини та уникнення ситуації, внаслідок якої його неповнолітній син може залишитися без піклування.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я передбачено, що дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14 -132цс23)).

Суд зауважує, що Постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14 -132цс23) не містить правового висновку про те, що вимога про встановлення факту самостійного виховання дитини має бути обов`язково поєднана з вимогою про позбавлення батьківських прав.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.102025 № 344/20811/24 № 61-7674св25.

Отже, згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).

Згідно із положеннями, зокрема, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача до відповідача про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини та перебування дитини на утриманні.

Заявлені позивачем вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який самостійно виховує дитину, і від якого на його думку залежить його життєдіяльність та життєдіяльність його дитини, забезпечення належного та достатнього утримання неповнолітньої дитини та уникнення ситуації, внаслідок якої його неповнолітній син може залишитися без піклування.

Сімейним кодексом України (далі у тексті — СК України) чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані між собою, а тому не можуть бути передані іншій особі. З огляду на таке можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу можливості користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно їх виконує.

Частиною 1статті 81 ЦПК України року встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 цієї ж статі - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, …якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що в тому разі, якщо батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Суд встановив, що в липні 2024 року після скасування позивачем ОСОБА_1 наданої ним згоди на тимчасовий виїзд за кордон сина ОСОБА_5 у супроводі матері ОСОБА_4 , остання погодилась на визначення місця проживання неповнолітнього сина сторін з батьком та виїхала за кордон України. Досягнення сторонами згоди щодо місця проживання неповнолітньої дитини підтверджується тим, що відповідачка не зверталась до суду з відповідним позовом про визначення місця проживання дитини з нею. Натомість у переписці з позивачем у мобільному застосунку «Viber», відповідачка надавала рекомендації позивачу щодо підготовки дитини до школи.

Отже неповнолітній син сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг 12 років, та за згодою батьків проживає з батьком ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , а тому спору щодо визначення місця проживання дитини між сторонами не існує.

Твердження позивача про те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дитини приведе до уникнення ситуації, внаслідок якої його неповнолітній син може залишитися без піклування не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Так син сторін проживає з батьком, мати приймає участь у його вихованні, спілкується з ним, висловила свою позицію, що у будь-який момент неповнолітній син може змінити своє місце проживання та проживати з нею. Крім того втрата дитиною батьківського піклування з об`єктивних причин, не приведе до автоматичної втрати дитиною піклування матері.

Згідно ст. 141 СК України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або, у відповідних випадках, законні опікуни, - несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують право дитини не розлучатися з обома батьками усупереч їх бажанню, за винятком випадків, якщо в разі компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно ухвалити рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що вирішують питання соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Суд встановив, що відповідачка бере участь у вихованні неповнолітнього сина. З об`єктивних причин спілкування матері, яка проживає за кордоном, та дитини відбувається шляхом телефонних розмов, а також безпосередніх побачень під час приїзду матері в Україну. Між сторонами також не існує спору щодо утримання дитини, оскільки позивач не звертався з позовом про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини, натомість відповідачка надсилає дитині передачі з одягом та продуктами, передає гроші на кишенькові витрати сина, а також здійснювала оплату додаткових занять дитини.

Суд зауважує, що у разі недостатності такої участі матері в матеріальному утриманні неповнолітньої дитини, позивач не позбавлений права на звернення до суду з відповідним позовом про стягнення аліментів.

Суд зазначає, що твердження сторони позивача на необхідність встановлення факту самостійного виховання дитини для соціального забезпечення його життєдіяльності та життєдіяльності його дитини, забезпечення належного та достатнього утримання неповнолітньої дитини та уникнення ситуації, внаслідок якої син може залишитися без піклування, а також щоб забезпечити належне виховання дитини та запобігти чи зменшити можливі негативні наслідки, є загальним твердженням.

Так, позивач не довів та не надав суду доказів порушення умов життєдіяльності дитини, що в свою чергу порушувало б права дитини та свідчило про доцільність встановлення такого факту. Також не надав доказів, що встановлення такого факту сприятиме достатньому утриманню неповнолітнього сина, запобігатиме настанню обставин, за яких дитина може залишитися без піклування та не довів, як встановлення такого факту сприятиме вихованню неповнолітньої дитини.

Суд зауважує, що саме по собі окреме проживання одного з батьків неповнолітньої дитини, не може бути підставою для обмеження його участі у вихованні та утриманні дитини, а також не може бути підставою для обмеження спілкування з ним неповнолітньої дитини, оскільки це суперечитиме, насамперед, інтересам дитини.

Отже що надані позивачем докази свідчать лише про проживання неповнолітньої дитини після розірвання шлюбу батьків, разом з батьком, що сторонами не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факту відсутності участі матері у вихованні та утриманні дитини, що також знайшло підтвердження при розгляді справи.

З наведених підстав, у зв`язку з тим, що позивач не довів порушення його прав та прав малолітньої дитини, у задоволенні позовних вимог про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини та перебування дитини на утриманні слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 141-142, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

вирішив:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини та перебування дитини на утриманні відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

відповідач – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлений 19.03.2026 року.

Суддя: Неоніла БЕРЕЗЮК