Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №554/14770/24 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/14770/24 Номер провадження 22-ц/814/1302/26Головуючий у 1-й інстанції Сініцин Е. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

розглянув в порядку письмового провадження без виклику учасників в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 13 листопада 2025 року (час ухвалення судового рішення та дата виготовлення повного текста судового рішення не зазначені) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

у с т а н о в и в :

У грудні 2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути із ОСОБА_2 заборгованість за договором позики № 102935891 від 06.03.2021 у розмірі 39 200 грн, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн і витрати на правову допомогу у розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування заявлених вимог стверджується, що 06.03.2021 між ТОВ «Мілоан» і ОСОБА_2 укладено договір позики № 102935891.

Відповідачка, отримавши кредитні кошти, належним чином свої зобов`язання з їх повернення не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, право вимоги якої відступлена 23.06.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс».

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 13 листопада 2025 року в позові ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про недоведеність факту укладення договору та наявності заборгованості.

Звертає увагу, що позивач надав деталізований розрахунок заборгованості (відомість про щоденні нарахування), відповідно до якого вбачається надання кредиту, нарахування комісії, відсотків із зазначенням пунктів Кредитного договору. Відповідачем не спростовано даний розрахунок заборгованості, не надано контррозрахунку, наданий розрахунок заборгованості судом не визнано неналежним доказом, але й не надано належної правової оцінки в порушення норм чинного законодавства.

Щодо договору факторингу та передачу позивачу в тому числі права вимоги до відповідача вказує, що товариством надано усі наявні докази відступлення права вимоги до суду першої інстанції за кредитним договором, а саме: копія Договору факторингу, витяг з Реєстру боржників щодо кредитного договору Відповідача, посвідчений Сторонами, копії платіжних інструкції до Договору факторингу, що підтверджує факт відступлення права вимоги.

Щодо витрат на правничу допомогу вказує, що товариство понесло витрати в суді першої інстанції у розмірі 6 000 грн, а також в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000 грн, які на думку, позивача підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 06.03.2021 між ОСОБА_2 та ТОВ «Мілоан» укладено договір про споживчий кредит № 102935891 зі строком на 30 днів (а.с.8)

Відповідачка в особистому кабінеті на сайті Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» https://miloan.ua/ подала заявку на отримання кредиту № 102935891.

Також ТОВ «Мілоан» направило відповідачці електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідачка підтвердила прийняття умов кредитного договору № 102935891 від 06.03.2021.(а.с.28)

Згідно договору про споживчий кредит № 102935891 від 06.03.2021 ТОВ "Мілоан" зобов`язалося на умовах визначених цим договором надати ОСОБА_2 грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 8 000 грн строком на 30 днів з 06.03.2021, термін повернення кредиту – 05.04.2021. Проценти за користування кредитом становлять 60,00 грн, які нараховуються за ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Тип процентної ставки - фіксована (а.с.8).

Відповідно п.1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 00,00 грн, яка нараховується за ставкою 00,00 відсотків від суми кредиту одноразово (а.с.8)

Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.п.1.6 Договору).

Із положень пункту 2.2.3 кредитного договору слідує, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена пунктом 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо визначена в пункті 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного пунктом 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену пунктом 1.6 договору. Якщо визначена пунктом 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно пункту 2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно пункту 1.6 договору.

Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору.

Додатками до вказаного договору є Графік платежів за договором про споживчий кредит № 102935891 від 06.03.2021 та Паспорт споживчого кредиту № 102935891 (а.с. 12 - 13), відповідно до якого вартість кредиту згідно договору становить 15 200 грн в разі його погашення в 30-денний строк з моменту видачі.

Відповідно до копії платіжного доручення 25812300 від 06.03.2021 ТОВ "Мілоан" отримувачу ОСОБА_2 перерахувало 8 000,00 грн коштів згідно договору № 102935891.(а.с.46)

Відповідно до договору відступлення прав вимоги № 03Т від 23.06.2021 ТОВ "Мілоан" на підставі визначених цим договором умов передав (відступив) ТОВ "Діджи Фінанс" за плату, а останній прийняв належні первісному кредитору ТОВ "Мілоан" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників, укладеними між останнім та ними. Внаслідок цього новий кредитор (ТОВ "Діджи Фінанс") заміняє ТОВ "Мілоан" у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані в реєстрі боржників та набуває грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами. Згідно умов договору новий кредитор має повідомити боржників про отримання ним права вимоги за кредитними договорами, укладеними між ними та ТОВ "Мілоан" (а.с.17-21).

Відповідно до копій платіжних інструкцій за період з 25.06.2021-29.06.2021 ТОВ "Діджи Фінанс" було перераховано на рахунок ТОВ "Мілоан" згідно договору відступлення права вимог № 03Т від 23.06.2021 коштів на загальну суму 1 722 227,64 грн на виконання умов цього договору (а.с. 26).

Згідно копії витягу з Додатку до договору факторингу № 03Т від 23.06.2021 залишок боргу на момент відступлення прав вимоги по кредитному договору № 102935891 від 06.03.2021 становить 39 200 грн, з яких: 8 000 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 31 200 грн - суми заборгованості за відсотками (а.с.30).

Ця сума заборгованості зазначена у копії відомості про щоденні нарахування та погашення за період з 06.03.2021 по 04.06.2021 за вказаним договором (а.с.31).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того. що позивачем не надано доказів виконання первісним кредитором виконання обов?язку з перерахування коштів позичальниці.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

В ст.3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Із зазначеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Пунктом 7.1 кредитного договору від 06 березня 2021 року (а.с.11) встановлено, що цей договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п.8.1. договору про відступлення права вимоги від 23 червня 2023 року (а.с.19) первісний кредитор зобов?язався передати новому кредитору (позивачу у справі) усю документацію щодо права вимоги до боржників.

Тобто первісний кредитор мав передати новому кредитору докази виконання ним свого обов?язку за кредитним договором – перерахування коштів боржнику згідно умов договору, що відповідає приписам ст.517 ЦК України.

У підтвердження виконання первісним кредитором свого обов?язку із надання позичальнику кредитних коштів новий кредитор надав суду світлокопію платіжного доручення № 25812300 від 06 березня 2021 року (а.с.46).

За змістом ст.ст.77-80 ЦПК України докази мають відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з положеннями ст.12, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Принцип змагальності (п.4 ч.3 ст.2 ЦПК України) забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Суд першої інстанції обгрунтовано визнав неналежним (ст.77 ЦПК України) і недостатнім (ст.80 ЦПК України) доказом платіжне доручення (єдиний доказ) на підтвердження виконання обов?язку первинного кредитора з огляду на те, що платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача, і відповідно до додатку №2 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою НБУ № 22 від 21.01.2004 ( у редакції за станом на 06 березня 2021 року ), цей розрахунковий документ має містити (у нижньому правому кутку) обов?язковий реквізит – відмтіка «Проведено банком/дата/ підпис банку». Долучена до позову копія платіжного доручення № 25812300 від 06.03.2021 такої відмітки не містить, тому не може бути підтвердженням перерахування коштів на користь відповідачки за укладеним кредитним договором.

З наведених підстав суд першої інстанції обгрунтовано виснував про те, що належним і достатнім підтвердженням банківської операції від 06 березня 2021 року може бути виписка по особовому (картковому) рахунку, якої позивач суду не надав.

Хоча у справі ухвалено заочне рішення, цей факт не звільняє позивача від обов?язку довести належними, допустимими, достовірними і достатнім доказами обставини, на які він посилається в обгрунтування заявлених вимог.

Надані позивачем докази у сукупності доводять лише факт укладення в електронному виді кредитного договору між первісним кредитором і відповідачкою, а також факт відступлення права вимоги за вказаним договором між первісним кредитором і позивачем у справі, але сам факт укладення такого договору (відступлення права вимоги) не є достатнім для підтвердження дійсності права вимоги первісного кредитора, а саме виконання останнім обов?язку з перерахування коштів за укладеним кредитним договором.

Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, наведені апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що інші доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Зважаючи на встановлене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінас» залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 13 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 18 березня 2026 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І.Дорош

В.М.Триголов