Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №369/15515/20 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/15515/20

Провадження № 2/369/395/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Мельник А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/15515/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про поділ майна подружжя.

Позов обґрунтований тим, що з 2011 року позивач проживала з відповідачем однією сім`єю, вели спільне господарство. 08 червня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали автомобіль «Skoda Superb 1781», 2004 року випуску вартістю 12 500,00 дол. США. 19 березня 2013 року позивач та відповідач спільно придбали автомобіль «Honda Accord», 2006 року випуску, вартістю 17 000,00 дол. США. 20 липня 2013 року придбали цифровий фотоапарат та планшет. 20 січня 2016 року сторони звернулися до відділу реєстрації актів цивільного стану з заявою про реєстрацію шлюбу. Однак, в подальшому реєстрацію шлюбу перенесли на 01 червня 2016 року. 22 січня 2016 року відповідач уклав договір купівлі-продажу деривативу та договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 . На виконання цього договору купівлі-продажу деривативу відповідач сплатив 219 957,50 грн, а на виконання договору купівлі-продажу майнових прав – 513 157,50 грн.

01 червня 2016 року сторони зареєстрували шлюб. 21 вересня 2016 року квартира була передана відповідачу. Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому сторони спільними коштами фінансували проведення ремонту у спірній квартирі. Вартість ремонту склала 186 128,01 грн, вартість куплених меблів – 141 611,00 грн. На покупку побутової техніки сторони витратили 70 799,77 грн. На підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року у справі № 755/12645/16 стягнуто заборгованість за договором позики на користь ОСОБА_2 на суму 112 698,89 грн. Гроші в позику надавалися з сімейного бюджету. 15 вересня 2016 року сторони набули у власність автомобіль «Volkswagen Transporter» 2005 року випуску вартість 8 000,00 дол. США. 04 листопада 2017 року сторони придбали автомобіль «BMW X5» 2005 року випуску за 13 000,00 дол. США. Також в період шлюбу відповідач став одним із засновників та директором ТОВ «Голден Кег», розмір статутного капіталу якого складає 72 000,00 грн. Заочним рішенням від 04 березня 2019 року у справі № 755/19577/18 шлюб між сторонами розірвано.

З огляду на зазначене, позивач з метою захисту свого невизнаного права на 1/2 частку у спільному сумісному майні подружжя просить суд:

1.Встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з вересня 2012 року до 01 червня 2016 року;

2.Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 ;

3.В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER 2460», 2005 року випуску, на транспортний засіб марки «BMW X5 4799», 2005 року випуску, меблі та побутову техніку, які купувалися у квартиру згідно з переліком;

4.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки транспортного засобу марки «VOLKSWAGEN TRANSPORTER 2460», 2005 року випуску у розмірі 113 984,80 грн, транспортного засобу марки «BMW X5 4799», 2005 року випуску, у розмірі 185 225,30 грн, вартості ремонту квартири у розмірі 93 064,01 грн, придбаних меблів у квартиру та побутової техніки у розмірі 70 805,50 грн та 35 399,89 грн відповідно, частки у статутному капіталі ТОВ «Голден Кег» у розмірі 36 000,00 грн, повернутого боргу від ОСОБА_4 у розмірі 56 349,45 грн, а всього на суму 590 828,94 грн.

5.Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2020 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 грудня 2020 року вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони вчиняти будь-які дії стосовно майнових прав на квартиру АДРЕСА_3 .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначає, що не мав наміру створювати сім`ю, це стало вимушеним кроком після того, як дізнався про очікування дитини від дружини. За таких обставин вважає, що до укладення шлюбу не вів спільне господарство з відповідачем. Враховуючи наведене, вважає, що на все майно, придбане поза межами строку перебування у зареєстрованому шлюбі, не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя. Відповідач заперечує проти поділу спірної квартири, зауважуючи, що придбання здійснювалося за рахунок виключно його особистих заощаджень, та позичених його бабусею коштів, отриманих від продажу належної йому нерухомості.

Також відповідач заперечує проти поділу частки у корпоративних правах ТОВ «Голден-Кег, зауважуючи, що частку статутного капіталу було придбано виключно за його кошти. Щодо коштів, наданих в борг ОСОБА_4 , відповідач зазначає, що кошти надавалися у позику в період до укладення шлюбу, а виконавче провадження щодо стягнення коштів, завершене в період перебування у шлюбі, однак отримані відповідачем кошти є його особистими. За таких умов вважає позов безпідставним та просить відмовити у його задоволенні.

У відповіді на відзив позивач наполягає на тому, що доводи відповідача щодо відсутності у неї доходів надумані та непідтверджені доказами, що спростовує його посилання на відсутність фінансової участі коштів позивача у придбанні спірного майна. Вважає заперечення відповідача необґрунтованими та спрямованими на уникнення справедливого поділу майна подружжя.

Розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду від 09 вересня 2021 року № 36 справу передано для повторного автоматизованого розподілу та призначено судді Волчку А.Я.

Ухвалою від Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

Розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду від 30 вересня 2024 року № 1222 справу передано для повторного автоматизованого розподілу та призначено судді Фінагеєвій І. О.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до вимог частини першої, третьої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з неявкою сторін в силу частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 22 січня 2016 року ОСОБА_2 уклав з ТОВ «Компанія з управління активами «Андере Ріхтінген» договір купівлі-продажу деривативу №13632-А, предметом якого став форвардний контракт з поставкою базового активу, а саме майнових прав на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_3 . Ціна договору становила 219 937,50 грн. Також 22 січня 2016 року ОСОБА_2 та ТОВ «Петрівський квартал» уклали договір купівлі-продажу майнових прав на цю квартиру. Ціна майнових прав склала 513 157,50 грн, в тому числі ПДВ у розмірі 85 526,25 грн.

27 січня 2016 року ОСОБА_2 взяв у борг у ОСОБА_5 грошові кошти на суму 1 000,00 дол. США, що підтверджується копією розписки.

28 січня 2016 року ОСОБА_2 сплатив за договором купівлі-продажу деривативу кошти на суму 219 937,50 грн, що підтверджується копією квитанції № 0.0.497467892.1, а також на суму 513 157,50 грн відповідно до квитанції № 0.0.497469711.1.

30 січня 2016 року ОСОБА_4 склав розписку, згідно зі змістом якої взяв у борг у ОСОБА_2 грошові кошти на суму 4 500,00 дол. США на строк до 28 лютого 2016 року. У разі прострочення виконання зобов`язання зобов`язувався сплатити пеню у розмірі 8% від суми позики.

01 червня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 у подружжя народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .

21 вересня 2016 року ОСОБА_2 та ТОВ «Петрівський квартал» підписали акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 листопада 2016 року у справі № 755/12645/16 стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти на суму 112 698,89 грн.

03 лютого 2017 року ОСОБА_7 взяв у ОСОБА_2 грошові кошти на суму 107 000,00 грн для організації та виконання будівельних робіт у квартирі АДРЕСА_3 . У строк до лютого 2017 року роботи були виконані, претензії до якості робіт відсутні.

Наявну у справі копію договору суд не бере до уваги з огляду на відсутність у ньому дати договору та реквізитів і підпису замовника послуги з виробництва кухні, шафи у вітальню, шафи у кімнату ФОП ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 .

Також суд визнає недостатнім доказом видаткову накладну від 27 грудня 2016 року № 231 про надання ФОП ОСОБА_8 побутової техніки ОСОБА_2 на суму 53 500,00 грн, оскільки у документів відсутні реквізити та підпис отримувача товару – ОСОБА_2 .

Відповідно до результатів аналітичного пошуку транспортного засобу від 11 червня 2019 року автомобіль «SKODA SUPERB 1781», 2004 року випуску набутий у власність ОСОБА_2 08 червня 2012 року та відчужений 09 березня 2013 року.

Відповідно до результатів аналітичного пошуку транспортного засобу від 11 червня 2019 року автомобіль «HONDA ACCORD 2354», 2006 року випуску набутий у власність ОСОБА_2 19 березня 2013 року та відчужений 01 вересня 2016 року.

Відповідно до результатів аналітичного пошуку транспортного засобу від 11 червня 2019 року автомобіль «Volkswagen transporter 2460», 2005 року випуску 15 вересня 2016 року зареєстрований за ОСОБА_2 та 27 лютого 2018 року знятий з реєстрації; автомобіль «BMW X5 4799», 2005 року випуску 02 листопада 2017 року зареєстрований за ОСОБА_2 та 02 лютого 2018 року зареєстрований за ОСОБА_9 .

25 січня 2018 року ОСОБА_1 придбала мобільний телефон Samsung Galaxy A8 ( НОМЕР_3 ) та сплатила його вартість та вартість сукупних послуг щодо його обслуговування на суму 17 903,73 грн.

Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 березня 2019 року у справі № 755/19577/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Відповідно до інформації у листі Дніпровського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 08 липня 2020 року № 1090/20.6-59 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали заяву про реєстрацію шлюбу 20 січня 2016 року. Державну реєстрацію призначено на 23 лютого 2016 року, однак реєстрацію було відкладено за заявою сторін на 01 червня 2016 року.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань власниками ТОВ «Голден Кег» є ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ОСОБА_2 співвласником товариства не значиться.

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 690175 ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,2500 га, розташована у АДРЕСА_4 .

Згідно з договором дарування житлового будинку від 09 серпня 2013 року ОСОБА_12 передала безоплатно у власність ОСОБА_13 житловий будинок у АДРЕСА_4 . Вартість будинку сторони оцінили у 114 200,00 грн. Згідно з іншим договором дарування земельної ділянки від 09 серпня 2013 року ОСОБА_12 передала безоплатно у власність ОСОБА_13 земельну ділянку у АДРЕСА_4 .

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що разом з іншими сусідами складав акт про проживання сторін спору разом. Також зазначив, що спільне проживання сторін помітив з 2012 року.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні показав, що він є батьком позивачки. Так, йому відомо, що позивач та відповідач проживали однією сім`єю як чоловік та дружина з кінця 2012 року у квартирі, яка на праві власності належить свідку. Їм було виділено окрему кімнату, у квартирі також проживав свідок та його дружина. Позивач та відповідач вели спільний побут, піклувалися одне про одного, разом заощаджували кошти на купівлю власної квартири.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що він є другом батька позивачки та робив ремонт у квартирі позивача та відповідача. Він особисто їздив разом з ними до магазину та купували будівельні матеріали для ремонту квартири. Свідку відомо, що позивач та відповідач проживали разом приблизно з 2012 року у квартирі батька позивача. Так, свідок неодноразово бачив їх у вказаній квартирі, коли приходив до свого друга.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю суд дійшов такого висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц зроблено такі висновки:

«41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

43. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справі позовного провадження про поділ майна подружжя є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи...

…Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна…».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.

За обставин цієї справи належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно). Вимога про встановлення юридичного факту щодо спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не є вимогою, яка забезпечує ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення. При розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто під час проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Тому в задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав.

Щодо вимоги про поділ майна подружжя суд керується такими міркуваннями.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, на яку посилається скаржник, вказано, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16, на яку посилається особа, яка подала касаційну скаргу, зазначено, що «при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19, на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, викладений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та вказала, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01 червня 2016 року до 04 березня 2019 року.

До предметів, які позивач просить поділити між колишнім подружжям, ввійшли квартира за адресою: АДРЕСА_2 , майнові права на яку відповідач придбав за договором від 22 січня 2016 року, а право власності зареєстрував 10 липня 2019 року, автомобілі «VOLKSWAGEN TRANSPORTER 2460», 2005 року випуску, « НОМЕР_4 », 2005 року випуску, меблі та побутова техніка, придбані у квартиру згідно з переліком, а також частка у статутному капіталі ТОВ «Голден Кег» та грошові кошти, отримані внаслідок повернення боргу ОСОБА_4 .

Надаючи оцінку доказам у справі, суд визнає недостатніми доказами інформаційні довідки про реєстрацію спірних транспортних засобів, оскільки вони не містять необхідних реквізитів, зокрема підпису службової особи, уповноваженої на володіння інформацією стосовно державної реєстрації спірних автомобілем за ОСОБА_2 та надання її за відповідним запитом третім особам.

Відповідно до пункту 18 Порядку доступу посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, адвокатів, нотаріусів до Єдиного державного реєстру транспортних засобів стосовно зареєстрованих транспортних засобів, їх власників та належних користувачів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 березня 2016 року № 260, витяг з Реєстру в паперовій формі виготовляється на папері формату А4 та засвідчується підписом посадової особи, яка його готувала.

Зі змісту поданих позивачем запитів суд встановив, що пошук інформації здійснювався у Регіональному сервісному центрі Міністерства внутрішніх справ у м. Києві ОСОБА_15 , службове становище якого не зазначено. Крім того, подані запити не містять як фізичного підпису службової особи, яка сформувала витяг, так і відтиску печатки юридичної особи, працівником якої є зазначена службова особа, яка сформувала витяг. Не дають можливості зазначені документи встановити цілісність та справжність зазначеної у них інформації, оскільки не містять необхідних реквізитів відповідно до Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» як оригінал електронного документа, пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. З клопотанням про витребування таких відомостей з Регіонального сервісного центру МВС України ОСОБА_1 до суду не зверталася, а суд позбавлений можливості самостійно витребувати докази чи перевірити зазначені у довідках відомості через відсутність доступу до відповідного реєстру рухомого майна.

Враховуючи зазначене, суд визнає недоведеним факт набуття спірних автомобілів відповідачем та як наслідок включення їх до загальної маси майна, яке позивач просить поділити між колишнім подружжям.

Безпідставною визнає суд вимогу про стягнення половини вартості частки у статутному капіталі ТОВ «Голден Кег», оскільки відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, сформованих ОСОБА_16 , ОСОБА_2 не є власником частки у статутному капіталі зазначеного Товариства, натомість ОСОБА_10 та ОСОБА_11 володіють частками у статутному капіталі у розмірі 50% кожен. У наданому позивачем звіті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 зазначено керівником та співзасновником ТОВ «Голден Кег», однак, суд позбавлений можливості встановити службову особу, яка сформувала зазначений витяг з реєстру та є відповідальною за повноту та достовірність наданої інформації, що не дає однозначних підстав для стверджування про цілісність та справжність зазначених у ньому даних, оскільки, зокрема, адреса місцезнаходження юридичної особи у обох запитах не є однаковою.

Щодо вимоги про стягнення половини суми грошових коштів, отриманих ОСОБА_2 внаслідок повернення боргу ОСОБА_4 , суд зауважує, що стягнення коштів відбулося 28 листопада 2016 року, тобто в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі. Однак, враховуючи розірвання шлюбу у 2019 році у справі відсутні докази, які дають підстави для безапеляційного висновку, що зазначені кошти не були витрачені в інтересах сім`ї. Так позивач зазначає про неодноразове придбання в період перебування у зареєстрованому шлюбі предметів індивідуального вжитку (мобільного телефону, фотоапарату тощо), оплату ремонтних робіт у належній подружжю на праві власності квартирі, придбання меблів та побутової техніки тощо. Водночас, не надає належних та допустимих доказів того, що стягнута на підставі судового рішення на користь відповідача сума грошових коштів не витрачена на потреби сім`ї.

Оцінивши наявні у справі докази на підтвердження вартості ремонтних робіт та придбання побутової техніки для обладнання квартири, в якій проживало колишнє подружжя, суд дійшов висновку про недоведеність зазначеної позовної вимоги з огляду на те, що подані квитанції на підтвердження придбання різного роду товарів, частина з яких неналежної якості, оскільки не дає можливості встановити їх повний зміст. Іншу частину квитанцій, видаткові накладні суд не визнає достатніми доказами, оскільки виключно квитанції не підтверджують витрати коштів подружжя в інтересах саме їх сім`ї, наявність потреби у придбанні того чи іншого товару в інтересах сім`ї тощо, а на видаткових накладних, договорах про подальшу поставку, на підставі яких згідно з твердженнями позивача придбавалися побутова техніка, меблі для облаштування квартири відсутній підпис замовника, що не дає підстав для однозначного висновку щодо придбання зазначених у них товарів у інтересах сім`ї, а отже у суду відсутні підстави для внесення зазначеного у них майна до загальної кількості майна, яке підлягає поділу між подружжям.

Також суд визнає відсутніми підстави для поділу між подружжям шляхом виплати одному з них компенсації 1/2 частини вартості речей особистого вжитку, пов`язаних з облаштуванням повсякденного життя членів подружжя, оскільки стан таких речей унеможливлює встановлення їх дійсної вартості на час поділу майна порівняно з вартістю, сплаченою під час їх придбання (мобільний телефон, програмне забезпечення для організації роботи комп`ютерної техніки, абонплата за користування програмним забезпеченням протягом певного періоду тощо). Крім того, позивач не довела, які з речей повсякденного вжитку, компенсацію половини вартості яких просить стягнути, належали до речей особистого вжитку, тобто на такі речі не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.

Отже, з визначеного позивачем обсягу майна, яке підлягає поділу, доказами підтверджено набуття лише майнових прав на квартиру 22 січня 2016 року, тобто до реєстрації шлюбу, в зв`язку з чим суду належить дослідити докази у справі на підтвердження проживання подружжя однією сім`єю до реєстрації шлюбу.

Так позивач надала до суду роздруківки спільних фотографій з відповідачем, датовані, починаючи з 2011 року. Також у справі міститься роздруківка путівки на ім`я ОСОБА_2 та ОСОБА_17 до міста Шарм-ель-Шейх (Єгипет) у готелі Domina Coral Bay Oasis Garden 5* з 22 вересня 2013 року до 06 жовтня 2013 року. Також факт спільного проживання з вересня 2012 року до березня 2017 року засвідчили своїми підписами сусіди ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у актах про фактичне місце проживання. Свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 підтвердили свої свідчення, надавши відповідні пояснення у судовому засіданнях від 05 липня 2023 року та 26 травня 2025 року.

Надавши оцінку поясненням відповідача, суд взяв до уваги той факт, що ОСОБА_2 визнає факт проживання однією сім`єю, однак заперечує проти ведення спільного господарства. Однак з огляду на тривалість спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу з 2012 до 2016 року, а також закінчення такого проживання укладенням шлюбу, суд критично оцінює заперечення відповідача з огляду на те, що такі заперечення зводяться до припущень, доказів на спростування зазначених позивачем обставин, пояснень свідків відповідач не надав, не довів факт проживання в іншому місці в іншій сім`ї тощо.

За таких обставин, надавши оцінку кожному доказу окремо та всім доказам в сукупності з поясненнями сторін, суд дійшов висновку про доведеність факту проживання однією ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вересня 2012 року до червня 2016 року.

З огляду на те, що майнові права на спірну квартиру були набуті сторонами за договором 22 січня 2016 року, право власності на яку в подальшому зареєстроване одноособово за ОСОБА_2 , то згідно з чинною правозастосовною практикою на таке майно розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя, а отже майно підлягає поділу між колишнім подружжям.

Суд визнає безпідставними вимоги щодо стягнення компенсації половини вартості ремонтних робіт, проведених у спірній квартирі, оскільки результати проведення таких робіт призводять до збільшення ринкової вартості квартири, на 1/2 частку у праві власності на яку ОСОБА_1 згідно з обставинами справи набуває право, та є її невід`ємною частиною.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині визнання права власності на частку у праві власності на спірну квартиру, відмовити у задоволенні решти позовних вимог в зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст. 141 ЦПК України. Оскільки позов задоволено на 54%, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3 405,24.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_6 ) судовий збір у розмірі 3 405 (три тисячі чотириста п`ять) грн 24 коп.

Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. О. Фінагеєва