Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №283/1539/25 — Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/1539/25

провадження №2/283/69/2026

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2026 року Малинський районний суд Житомирської області в складі: під головуванням судді Ярмоленка В.В., з секретарем судового засідання Селіною А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині цивільну справу,

за позовною заявою ОСОБА_1

до ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватне акціонерне товариство «Страхова група» ТАС»

про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

20 червня 2025 року представник позивача — адвокат Орловська Вікторія Анатоліївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі ордера на надання правничої допомоги серії АІ № 1928517 від 19 червня 2025 року, звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 10 січня 2025 року о 20 год. 50 хв. у місті Києві на проспекті Берестейському, 27 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів AUDI A6 д.н.з. НОМЕР_1 , Honda CR-V д.н.з. НОМЕР_2 , Toyota Camry д.н.з. НОМЕР_3 та KIA д.н.з. НОМЕР_4 , унаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження та було завдано матеріальних збитків.

За твердженням позивача, водій автомобіля AUDI A6 ОСОБА_2 , керуючи зазначеним транспортним засобом, порушив вимоги Правил дорожнього руху та допустив зіткнення з автомобілем KIA д.н.з. НОМЕР_4 , що призвело до пошкодження транспортних засобів. Постановою Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_2 визнано винним у порушенні правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП.

Позивач зазначає, що після настання дорожньо-транспортної пригоди він звернувся до страхової компанії ПАТ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», надавши всі необхідні документи. Згідно з умовами страхового полісу, ліміт відповідальності страховика становить 160 000 грн.

У результаті ДТП автомобіль позивача отримав значні технічні пошкодження. Згідно зі звітом експерта-товарознавця № 28/13.02.25 від 15.02.2025, вартість матеріальних збитків, завданих транспортному засобу позивача, становить 832 149 грн, при цьому витрати на проведення відповідної експертної оцінки склали 6000 грн.

Страхова компанія здійснила виплату страхового відшкодування у розмірі 156 800 грн, що є меншим за фактичний розмір завданих збитків. Відтак, на переконання позивача, різниця між фактичними збитками та отриманою страховою виплатою, яка становить 675 349 грн, підлягає відшкодуванню безпосередньо винною у ДТП особою — відповідачем.

Крім того, позивач зазначає, що внаслідок пошкодження автомобіля він був позбавлений можливості використовувати транспортний засіб для отримання доходу. За його твердженням, щоденний дохід від використання автомобіля становив 2000 грн, а у період з 10.01.2025 по 18.06.2025 (161 день) він не мав можливості здійснювати таку діяльність, у зв`язку з чим розмір упущеної вигоди становить 322 000 грн.

Також позивач вказує, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю, отриманих травмах, душевних переживаннях, пов`язаних із пошкодженням належного йому автомобіля та неможливістю тривалий час користуватися ним за призначенням. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 20 000 грн.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача в розмірі 675 349 грн — у відшкодування матеріальної шкоди; 322 000 грн — у відшкодування упущеної вигоди; 20 000 грн — у відшкодування моральної шкоди.

Загальна сума заявлених вимог становить 1 017 349 грн, а також позивач просить стягнути з відповідача понесені судові витрати в розмірі 10173,49 грн, зокрема судовий збір, витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн та витрати на проведення експертного дослідження в розмірі 6000,00 грн.

30 жовтня 2025 року позивач подав до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначив, що у зв`язку з продажем залишків пошкодженого автомобіля відповідно до договору комісії №5706/25/1/003102 за 170000,00 грн він зменшує розмір заявленої до стягнення матеріальної шкоди. Таким чином, з урахуванням отриманих коштів сума матеріальної шкоди зменшена з 675349,00 грн до 505349,00 грн. У зв`язку із цим позивач просить суд вважати позовні вимоги зміненими та стягнути з відповідача 505349,00 грн матеріальної шкоди, 322000,00 грн упущеної вигоди та 20000,00 грн моральної шкоди, що загалом становить 847349,00 грн, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати, зокрема 10173,49 грн судового збору, 15000 грн витрат на правничу допомогу та 6000 грн витрат на проведення оцінки матеріального збитку.

Представник вказує, що 15 вересня 2025 року між ОСОБА_2 та адвокатським бюро «Дмитрієв та партнери» в особі адвоката Дмитрієва Артура Ігоровича укладено договір про надання правничої допомоги у вказаній справі. 22 жовтня 2025 року представник відповідача ознайомився з матеріалами справи у приміщенні суду.

З метою належного захисту інтересів відповідача представником було направлено адвокатський запит до третьої особи у справі — ПАТ «СГ «ТАС». 20 листопада 2025 року на електронну адресу представника відповідача надійшла відповідь №2710 від 20.11.2025 з додатками, серед яких містився висновок про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу №86266, складений суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 . Відповідно до зазначеного висновку ринкова вартість автомобіля позивача після дорожньо-транспортної пригоди становить 385163,70 грн.

Представник відповідача зазначає, що у звіті про оцінку вартості матеріального збитку №28/13.02.25 від 15 лютого 2025 року, складеному фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , відсутні відомості щодо залишкової вартості автомобіля після ДТП, тоді як предметом позову є відшкодування матеріальних збитків, що визначаються як різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди.

Крім того, у матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу транспортного засобу від 27 жовтня 2025 року, відповідно до якого позивач продав автомобіль за 170000 грн, що, на думку відповідача, є значно меншою сумою порівняно із визначеною у висновку №86266 ринковою вартістю транспортного засобу після ДТП у розмірі 385163,87 грн. Також зазначається, що продаж автомобіля до вирішення спору по суті унеможливив проведення додаткових судових або позасудових експертиз.

У зв`язку з тим, що відповідач раніше не мав представника та не мав можливості самостійно представляти свої інтереси у справі, представник просить суд поновити строк на подання клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та долучити до матеріалів справи відповідь ПАТ «СГ «ТАС» №2710 від 20.11.2025 разом із висновком про вартість пошкодженого колісного транспортного засобу №86266 та іншими доданими документами.

Явка та позиція сторін по справі:

Позивач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, до участі в проведення залучив адвоката Орловську В.А., яка діє на підставі ордера на надання правничої допомоги серії АІ № 1928517 від 19.06.2025.

Представник позивача адвокат Орловська В.А., в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів в судовому засіданні просила стягнути з відповідача 505349,00 грн — у відшкодування матеріальної шкоди; 20 000 грн — у відшкодування моральної шкоди; 322000,00 грн— упущеної вигоди та судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі, 15 вересня 2025 року залучив до представництва інтересів адвоката Дмитрієва Артура Ігоровича, який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ №2000501 від 15.09.2025.

Представник Відповідача адвокат Дмитрієв А.І. у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме: у частині стягнення 290185,30 грн матеріальної шкоди, 5000,00 грн моральної шкоди та 8000,00 грн витрат на правничу допомогу. У решті вимог, зокрема щодо стягнення 322000,00 грн упущеної вигоди та 6000,00 грн витрат на визначення вартості матеріального збитку, завданого автомобілю, просив відмовити. При цьому зазначив, що судові витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу пропорційно до задоволених позовних вимог.

Свою позицію обґрунтував тим, що розмір матеріальної шкоди, на його думку, має визначатися з урахуванням висновку страхової компанії, відповідно до якого ринкова вартість транспортного засобу становить 832149,00 грн, а залишкова вартість після дорожньо-транспортної пригоди — 385163,70 грн. Крім того, страховою компанією позивачу вже виплачено 156800,00 грн страхового відшкодування. Таким чином, з урахуванням залишкової вартості транспортного засобу та здійсненої страхової виплати, розмір матеріальної шкоди, що підлягає відшкодуванню, на думку відповідача, становить 290185,30 грн, а не суму, заявлену позивачем.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди представник відповідача зазначив, що заявлений її розмір є завищеним, а належних доказів, які б підтверджували заподіяння моральної шкоди у заявленому розмірі, до матеріалів справи не подано, у зв`язку з чим визнав можливим її відшкодування лише у розмірі 5000,00 грн.

Стосовно вимоги про стягнення 322000,00 грн упущеної вигоди представник відповідача вказав, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували здійснення підприємницької чи іншої діяльності, пов`язаної з використанням транспортного засобу, а також не доведено реальність отримання доходу, у зв`язку з чим, на його думку, зазначена вимога є недоведенoю та не підлягає задоволенню.

Крім того, представник відповідача заперечив проти стягнення 6000,00 грн витрат на проведення оцінки матеріального збитку, посилаючись на те, що страховою компанією вже було складено відповідний звіт про оцінку транспортного засобу, у зв`язку з чим, на його думку, залучення позивачем стороннього експерта не було необхідним.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У відповідності до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них у частині, заподіяній нею (у порядку часткової відповідальності). У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

У пункті 8 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності).

Отже, за цих обставин обов`язок відшкодування шкоди покладається на ту особу, з вини якої завдано шкоду.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 17 лютого 2025 року в справі №761/3271/25 ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності внаслідок скоєння правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексом України про адміністративні правопорушення

В вказаній постанові 10 січня 2025 року о 20 годині 50 хвилин у місті Києві на проспекті Берестейському, 27 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів: AUDI A6 (д.н. НОМЕР_1 ), Honda CR-V (д.н. НОМЕР_2 ), Toyota Camry (д.н. НОМЕР_3 ) та KIA (д.н. НОМЕР_5 ). Внаслідок ДТП зазначені транспортні засоби отримали механічні пошкодження, що спричинили матеріальні збитки. Водій AUDI A6, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем з державним номером НОМЕР_1 , допустив зіткнення з автомобілем KIA (д.н. НОМЕР_5 ), чим порушив правила дорожнього руху, передбачені ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд виходить із того, що відповідальність відповідача за шкоду, завдану внаслідок ДТП, є прямим наслідком його порушення правил дорожнього руху, що підпадає під поняття цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 1166 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Суд при визначенні розміру матеріальної шкоди керувався даними двох експертів та інформацією про страхове відшкодування. Згідно зі звітом суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 (Звіт №28/13.02.25 від 15.02.2025), вартість автомобіля KIA д.н.з. НОМЕР_4 до дорожньо-транспортної пригоди становила 832?149 грн. Аналогічну оцінку вартості автомобіля до ДТП надав експерт ОСОБА_3 у Висновку №86266, підтвердивши, що ринкова вартість автомобіля до настання ДТП також становила 832?149 грн.

Згідно з указаним звітом, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 2 480 172,82 грн, що більш ніж утричі перевищує його ринкову вартість до ДТП. За таких обставин суд приходить до висновку про економічну недоцільність проведення ремонту, а отже транспортний засіб слід вважати фактично знищеним.

Відповідно до висновку експерта Берегового Валерія Миколайовича, ринкова залишкова вартість транспортного засобу після ДТП становить 385 163,70 грн, що свідчить про збереження часткової економічної цінності його складових (залишків).

Також позивачем було реалізовано пошкоджений транспортний засіб за ціною 170 000,00 грн, що підтверджує фактичне отримання ним часткової компенсації вартості залишків.

Вирішуючи питання про розмір матеріальної шкоди, суд виходить із приписів статей 1166, 1187, 1192, 1194 Цивільного кодексу України, які встановлюють загальний принцип повного відшкодування шкоди, завданої майну, а також обов`язок особи, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відшкодувати її у повному обсязі.

Разом із тим, зміст принципу повного відшкодування шкоди полягає не лише у компенсації втрат потерпілого, а й у недопущенні його безпідставного збагачення. Такий підхід є усталеним у практиці Верховного Суду.

Зокрема, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №125/1216/20, у такому випадку розмір шкоди визначається як різниця між ринковою вартістю транспортного засобу до ДТП та його вартістю після ДТП (вартістю залишків), які зберегли економічну цінність.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що залишки транспортного засобу мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування, оскільки їх неврахування або одночасне збереження у потерпілого разом із отриманням повної вартості транспортного засобу до ДТП призводить до його безпідставного збагачення.

Також Верховний Суд виходить із того, що у випадку, якщо потерпілий не передає залишки транспортного засобу особі, відповідальній за шкоду, а залишає їх у своєму володінні чи відчужує, їх вартість або фактично отримані від реалізації кошти підлягають вирахуванню із загального розміру шкоди.

Аналогічний підхід узгоджується зі змістом правового регулювання, передбаченого статтею 30 Закону України №1961-IV, та підлягає застосуванню з урахуванням положень чинного Закону України №3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який визначає механізм страхового відшкодування, однак не змінює загальних засад деліктної відповідальності та принципу повного, але не надмірного відшкодування шкоди.

Верховний Суд України у правовому висновку у справі №?6?2878цс15 від 10.02.2016 чітко сформулював правову позицію щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, та співвідношення страхового відшкодування і цивільної відповідальності винної особи: відповідно до частини першої ст.?1194 Цивільного кодексу України, якщо сума страхового відшкодування, виплачена страховиком за договором майнового страхування, є недостатньою для повного відшкодування шкоди, завданої потерпілому, то особа, цивільно?правова відповідальність якої застрахована, зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Це означає, що одержання потерпілим страхової виплати не звільняє винну особу від обов`язку відшкодувати шкоду понад розмір страховки, а страхове відшкодування лише частково компенсує завдані збитки, які мають бути покриті повністю (у межах різниці) безпосередньо винною особою.

Тож суд має встановити різницю саме між вартістю автомобіля до та після ДТП, а не різницю між сумою матеріального збитку та вартістю автомобіля після ДТП.

З огляду на викладене, при визначенні розміру матеріальної шкоди суд виходить із того, що позивач фактично отримав часткове відшкодування як у вигляді страхової виплати, так і внаслідок реалізації залишків транспортного засобу, які мають бути враховані при визначенні остаточного розміру збитків.

Таким чином, оскільки звітом від 15.02.2025 року № 28/13.02.25 встановлено, що вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість автомобіля до ДТП, то фактичний розмір завданої позивачу шкоди внаслідок пошкодження у ДТП його автомобіля становить 832 149,00 грн (ринкова вартість транспортного засобу до ДТП) – 385 163,70 грн (залишкова вартість транспортного засобу) 446 985,30 грн. , та з врахуванням 156 800,00 грн (отриманого страхового відшкодування), 170 000,00 грн (коштів, отриманих від реалізації транспортного засобу) остаточно становить 120 185,30 грн.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що саме зазначена сума 120 185,30 (сто двадцять тисяч сто вісімдесят п`ять ) гривень 30 копійок є реальним розміром матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, оскільки вона відповідає фактичним майновим втратам позивача, визначеним з урахуванням вартості знищеного майна, вартості його залишків та всіх отриманих компенсацій, і забезпечує дотримання принципу повного, але не надмірного відшкодування шкоди.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Щодо упущеної вимоги позивачем не надано достатніх доказів, які підтверджують наявність доходу, що міг би бути отриманий від використання автомобіля у господарській або іншій комерційній діяльності протягом періоду його ремонту та недоступності. У матеріалах справи відсутні документи, які б засвідчували фактичне отримання доходу або плановані прибутки від експлуатації транспортного засобу.

Відповідно до статей 22 та 23 Цивільного кодексу України, обов`язок доведення обставин, на які посилається сторона, лежить на тій стороні, яка їх заявляє. Виходячи з цього, позивачем не підтверджено належними доказами факт настання упущеної вигоди, а її розмір не може бути визначений.

Суд, керуючись статтею 1166 Цивільного кодексу України, вважає, що умови для стягнення упущеної вигоди не встановлені, оскільки розмір можливого доходу не доведено належними та допустимими доказами. У зв`язку з цим, у задоволенні позову в частині стягнення 322?000 грн упущеної вигоди слід відмовити.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частиною четвертою статті 23 ЦК України - моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у порушенні психологічного благополуччя, переживаннях, стражданнях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, фізичному та психологічному пристосуванні до порушень у стані здоров`я.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Як встановлено судом, позивачу ОСОБА_6 була заподіяна моральна шкода, яка полягала у забої м`яких тканин лобної ділянки голови зліва та гострої реакції на стрес, яких він зазнав у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 .

При вирішенні питання про розмір завданої моральної шкоди, з урахуванням обставин справи та тяжкості страждань позивача, суд вважає, що розмір моральної шкоди в сумі 20000,00 грн., заявлений позивачем, є неспівмірним та не відповідає глибині фізичних та душевних страждань позивача. Тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до висновку, що розмір моральної шкоди, завданої позивачу становить 10 000,00 гривен, а відтак позовні вимоги в частині стягнення завданої моральної шкоди підлягають до часткового задоволення.

Позивачем було понесено витрати у сумі 6 000,00 грн на проведення експертної оцінки вартості матеріального збитку, завданого транспортному засобу. Незважаючи на те, що вказане дослідження було ініційоване позивачем самостійно, суд встановив, що саме звіт суб`єкта оціночної діяльності ОСОБА_4 №28/13.02.25 від 15.02.2025 покладено в основу визначення розміру матеріальної шкоди, зокрема при встановленні вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, яка є ключовою обставиною для висновку про економічну недоцільність ремонту та фактичне знищення автомобіля.

Відповідно до статей 76, 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а допустимими — отримані у передбаченому законом порядку. Оскільки вказаний звіт був досліджений судом та безпосередньо використаний при вирішенні спору, він має значення належного і допустимого доказу у справі.

За таких обставин витрати позивача на виготовлення експертного висновку є обґрунтованими та необхідними, оскільки були спрямовані на підтвердження обставин, які покладені судом в основу рішення. Той факт, що експертиза була проведена до звернення до суду, не виключає можливості відшкодування відповідних витрат, якщо її результати фактично використані судом при визначенні прав та обов`язків сторін.

З огляду на викладене, витрати позивача на проведення експертної оцінки у розмірі 6 000,00 грн підлягають стягненню з відповідача як такі, що є необхідними та безпосередньо пов`язаними з розглядом справи і доведенням розміру заявлених вимог.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться і витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В матеріалах справи наявні Договір про надання правової допомоги № 10/03 від 10.03.2025, додаток №1 договору № 10/03 від 10.03.2025 з якого вбачається ознайомлення зі справою, написання позовної заяви та подачі до суду вартує 15000,00 грн та участь в судових засіданнях 2500,00 грн) . Позивачем заявлена вимога про стягнення правової допомоги в розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 справі №520/6658/21).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи складність справи, предмет спору та значення справи для сторін, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на заперечення відповідача щодо обґрунтованості та співмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 15000,00 грн є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Враховуючи викладене, а також те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3026,61 грн.

Керуючись ст..ст.2,5,10-13, 18, 258-259,263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у сумі 130185,30 грн (сто тридцять тисяч сто вісімдесят п`ять) гривень 30 копійок, з яких 120185,30 грн відшкодування матеріальної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою та 10 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1302,21 грн, 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 6000,00 грн витрат на проведення експертної оцінки вартості матеріального збитку, завданого транспортному засобу.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складений та проголошений 19 березня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Республіки Молдова, посвідка на постійне проживання № НОМЕР_6 орган що видав 8011 від 22.06.2022, мешканець в АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_7 , мешканець АДРЕСА_2 .

Суддя