Вирок від 18 березня 2026 р. у справі №161/4898/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/4898/26

Провадження № 1-кп/161/867/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Луцьк 19 березня 2026 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області під головуванням:

судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42025030000000009 від 04.02.2025, який надійшов до суду 04.03.2026 від Луцької окружної прокуратури, про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , українця, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, одруженого, на утриманні трьох малолітніх дітей, приватний підприємець, раніше не судимого,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_5 , маючи у власності земельну ділянку з кадастровим номером 0722883400:01:002:3325, площею 0,48 га, після 27 серпня 2024 року, більш точного часу та дати не встановлено, у с. Липини, Луцького району Волинської області, в межах прибережної захисної смуги річки Сапалаївка, яка перебуває у комунальній власності Підгайцівської сільської ради та не надана у власність чи користування, межує із земельною ділянкою № 0722883400:01:002:3325, що розташована в с. Липини, діючи умисно, з корисливих мотивів, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на самовільне зайняття земельної ділянки, з метою її самовільного використання у власних цілях, діючи всупереч вимогам ст. ст. 112, 113, 115, 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного Кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, при відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації передачі їй у власність чи надання у користування земельної ділянки, а також в порушення ст. ст. 60, 61 Земельного Кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст. ст. 87, 88, 89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах, які є частиною водоохоронних зон, уздовж річок, навколо водойм та на островах, забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, шляхом встановлення та огородження її металевим парканом у вигляді чорної сітки парканом, вийшов за межі власної земельної ділянки, чим самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0276 га, що належить до земель водного фонду комунальної форми власності та розташована в межах прибережної захисної смуги річки Сапалаївка, яка перебуває у комунальній власності Підгайцівської сільської ради та розташована у с. Липини, Луцького району, Волинської області.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразилися у самовільному зайнятті земельної ділянки в охоронних зонах, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.197-1 КК України.

27 лютого 2026 року між прокурором Луцької окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 , в присутності захисника, укладено угоду про визнання винуватості. Згідно з угодою, обвинувачений ОСОБА_5 беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України, та не оспорює фактичні обставини справи. Сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди, ОСОБА_5 буде призначене покарання за ч. 2 ст. 197-1 КК України, із застосуванням положень ч.1, ч. 2 ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень.

Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинувачем про визнання винуватості.

Згідно ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 197-1 КК України, згідно ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, внаслідок якого шкода завдана лише суспільним інтересам.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_5 цілком розуміє положення ч.5 ст. 474 КПК України, усвідомлює свої права, наслідки укладення та затвердження угоди, укладення угоди про визнання винуватості є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Обвинувачений ОСОБА_5 погоджується на призначення узгодженого покарання.

Судом встановлено, що умови угоди не суперечать вимогам Кримінального процесуального Кодексу та Кримінального Кодексу України, зокрема, вимогам ст.ст. 65, 69 КК України, інтересам суспільства, а кримінальне провадження свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості.

Узгоджене сторонами угоди покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами, зважаючи, що узгоджене сторонами угоди покарання, відповідає загальним правилам призначення покарань, дійшов висновку про наявність законних підстав для затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_5 .

Керуючись ст.ст. 373, 374, 475 КПК України, суд

УХВАЛИВ :

Угоду про визнання винуватості від 27 лютого 2026 року, укладену між прокурором Луцької окружної прокуратури ОСОБА_3 та обвинуваченим ОСОБА_5 , затвердити.

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України та призначити йому узгоджене сторонами угоди покарання, із застосуванням ч.ч. 1, 2 ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК України, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України угода не може бути укладена.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення апеляційним судом.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Умисне невиконання угоди про визнання винуватості є підставою для притягнення засудженого до кримінальної відповідальності за ст.389-1 КК України.

Головуючий