Вирок від 18 березня 2026 р. у справі №462/7470/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 462/7470/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/153/26 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року колегія cуддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові кримінальне провадження № 12025141390000811 від 10 липня 2025 року про обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України , щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Куткір Буського району Львівської області, українця, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , працюючого на посаді водія ЛК АТП №1, раніше не судимого,

з участю прокурора ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_8

представника потерпілого ОСОБА_9

за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_9 в інтересах законного представника потерпілої ОСОБА_10 – ОСОБА_11 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України і призначено йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном 1 (один) рік.

На підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_6 наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Вирішено питання із речовими доказами та судовими витратами.

Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 11.07.2025р.

Згідно вироку, ОСОБА_6 , будучи особою, яка керувала транспортним засобом, порушив правила дорожнього руху, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_10 , тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України за наступних обставин.

10.07.2025, приблизно о 13:07 год, ОСОБА_6 , керуючи автобусом марки «МАЗ 203069», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним по вул. Виговського в напрямку до вул. Городоцькій у м. Львові поблизу будинку №29 по вул. Виговського у м. Львові, всупереч ст.14 Закону України «про дорожній рух», згідно з якою учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативний актів з питань безпеки дорожнього руху, порушив такі вимоги Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 а саме: Розділу 1 п. 1.5 (дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків), Розділу 2 п. 2.3 б) (бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі), Розділу 21 пунктів 21.4. (водію забороняється починати рух до повного зачинення дверей та відчиняти їх до зупинки транспортного засобу), які виразилися в тому, що він будучи не уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, перед початком руху не переконався, що всі пасажири вийшли із салону транспортного засобу, почав рух, не зачинивши двері, в результаті чого пасажирка ОСОБА_10 , яка виходила із салону транспортного засобу, випала на тротуар. Внаслідок порушення водієм ОСОБА_6 правил безпеки дорожнього руху України, ОСОБА_10 отримала множинні переломи стінок лівої орбіти та стінок лівої верхньощелепової пазухи, перелом лівої половини лобної кістки, множинні забої, садна лицевої ділянки, забій параорбітальної ділянки ліворуч, гемофтальм ліворуч, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння.

Такі дії ОСОБА_6 , кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України.

Не погоджуючись із оскаржуваним вироком у частині призначеного судом покарання, адвокат ОСОБА_9 в інтересах законного представника потерпілої ОСОБА_10 – ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, у якій, не оспорюючи фактичних обставин справи, просить: скасувати вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 у частині призначеного покарання; ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч.2 ст.286 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 (три) роки без звільнення від відбування покарання; у решті вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 є незаконним у частині призначеного покарання.

Вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання є занадто м`яким та не узгоджується із положеннями ст. 50, ч.2 ст.65 КК України, а суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Наголошує, що суд першої інстанції не достатньо врахував тяжкість злочину, те, що обвинувачений ОСОБА_6 , порушивши одразу кілька пунктів Правил дорожнього руху, спричинив тяжкі тілесні ушкодження пасажирці – ОСОБА_10 . Наявність лише однієї обставини, що пом`якшує покарання, а саме щирого каяття, не знижує істотно ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Також суд першої інстанції не врахував позицію потерпілого, який просив призначити обвинуваченому реальну міру покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Стверджує, що суд першої інстанції не зазначив з чого випливає щире каяття обвинуваченого та не врахував те, що обвинувачений не вибачився перед потерпілою, не відшкодував шкоду та не вживав жодних заходів для відшкодування шкоди, а враховані судом під час призначення покарання обставини – не можуть самі по собі знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та не спростовують поведінку обвинуваченого.

Резюмує, що суд неправильно застосував положення ч.1 ст.75 КК України, так як, враховуючи всі обставини справи, виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 без відбування покарання – є неможливим. Звертає увагу на те, що звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України і не призначення додаткового покарання при цьому, має наслідком те, що обвинувачений не понесене фактичного жодного покарання за вчинене.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_11 – адвоката ОСОБА_9 на підтримку доводів апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника – адвоката ОСОБА_8 та прокурора ОСОБА_7 , які просили залишити оскаржуване судове рішення без змін, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим. Законним є рішення, постановлене компетентним судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням вимог кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з п.4 ч.1 ст. 409, ст. 413 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке полягає у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Крім того, згідно з положеннями ч.1 ст.421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Переглядаючи вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів враховує, що судовий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 було здійснено на підставі положень ч.3 ст.349 КПК України, відтак в апеляційній скарзі не оспорюється законність вироку щодо фактичних обставин кримінального провадження та доведеність вини обвинуваченого.

Колегія суддів вважає правильними встановлені фактичні обставини судом першої інстанції, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

За таких обставин суд першої інстанції правильно визнав винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що представник потерпілого фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання.

Згідно з положеннями ст. 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 КК України; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не дотримано цих вимог закону.

Так, основне покарання, призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_6 згідно оскаржуваного вироку, а саме 3 (три) роки позбавлення волі, є мінімальним покаранням, що передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України. Апеляційний суд уважає, що таке покарання відповідає приписам ст. 50 та 65 КК України, є співмірним вчиненому та особі обвинуваченого. Також колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про можливість звільнення обвинуваченого від призначеного основного покарання із застосування ст.75 КК України, встановленням йому іспитового строку та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Рішення суду першої інстанції щодо цього належно обґрунтоване та вмотивоване.

Водночас, доводи апеляційної скарги представника потерпілого щодо безпідставного незастосування до обвинуваченого ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і є слушними.

Місцевий суд дійшов помилкового висновку, що додаткове покарання до обвинуваченого ОСОБА_6 не слід застосовувати.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При призначенні покарання суд повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК щодо загальних положень призначення покарання з метою реалізації принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і, призначаючи покарання обвинуваченому, насамперед, враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому призначене особі судом покарання має бути необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Санкцією ч. 2 ст. 286 КК встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Мотивуючи своє рішення про недоцільність призначення такого додаткового покарання, суд формально врахував характер та обсяг допущених порушень Правил дорожнього руху, їх наслідки, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, а також те, що останній працює водієм та у випадку призначення такого додаткового покарання він буде позбавлений основного джерела доходу, прийшов висновку про недоцільність застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Проте апеляційний суд зауважує, що при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, сукупність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.

Незаконні дії ОСОБА_12 хоча і носять характер необережних, все ж таки полягають саме в грубому порушенні ПДР, які він, як водій пасажирського автобуса марки «МАЗ 203069», повинен неухильно виконувати, оскільки його право на керування транспортним засобом накладає на нього також обов`язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб. У цьому випадку порушення обвинуваченим, навіть і з необережності, обов`язку дотримуватися ПДР призвело до непоправних порушень невід`ємних прав потерпілої похилого віку, в тому числі і на здоров`я, що мали наслідком завдання потерпілій ОСОБА_10 тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

Обвинувачений ОСОБА_12 , перебуваючи на посаді водія, проявив крайню неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, перед початком руху не переконався, що всі пасажири вийшли із салону транспортного засобу, та почав рух, не зачинивши двері, в результаті чого пасажирка ОСОБА_10 , яка виходила із салону транспортного засобу, випала на тротуар, отримавши множинні переломи стінок лівої орбіти та стінок лівої верхньощелепової пазухи, перелом лівої половини лобної кістки, множинні забої, садна лицевої ділянки, забій параорбітальної ділянки ліворуч, гемофтальм ліворуч, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння.

На думку колегії суддів, наслідком таких неправомірних дій повинно бути тимчасове позбавлення обвинуваченого права на керування транспортними засобами.

Покарання без призначення такого додаткового покарання не сприятиме досягненню мети покарання, що передбачено ст.50 КК України є явно несправедливим та невмотивованим внаслідок м`якості та свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції щодо незастосування до ОСОБА_6 додаткової міри покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом є незаконним та необґрунтованим, а тому вирок у цій частині слід скасувати та ухвалити новий вирок, яким обвинуваченому, слід призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Визначаючи строк, на який ОСОБА_6 необхідно позбавити права керування транспортними засобами, колегія суддів враховує обставини, встановлені судом першої інстанції при обранні покарання, у томі числі дані про особу обвинуваченого, та позицію потерпілої сторони, які наполягали на призначенні додаткового покарання, а тому вважає за можливе призначити додаткове покарання, у межах розміру, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України.

Таке покарання відповідатиме принципам співмірності вчиненому та індивідуалізації покарання, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Покликання сторони захисту щодо неможливості позбавлення ОСОБА_6 права керування транспортними засобами, оскільки обвинувачений працює водієм і це є основним джерелом його доходу, апеляційний суд не бере до уваги, адже таке покликання не є істотними обставинами для призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника потерпілого підлягає задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначення покарання, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого в наслідок м`якості, з ухваленням нового вироку у цій частині.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 судом першої інстанцій при постановленні вироку не були враховані наведені положення кримінального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме до незастосування позбавлення права керування транспортним засобом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.

Згідно із п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню та ухваленню апеляційною інстанцією нового вироку в частині призначеного обвинуваченому покарання.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 413, 418, 420 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_9 в інтересах законного представника потерпілої ОСОБА_10 – ОСОБА_11 – задоволити частково.

Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13 січня 2026 року щодо ОСОБА_6 – скасувати в частині призначеного покарання.

В частині призначеного покарання ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (трьох ) років з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування основного призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк терміном 1 (один) рік.

На підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня його проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4