Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №443/1060/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 443/1060/25 Головуючий у 1 інстанції: Равлінко Р.Г.

Провадження № 22-ц/811/3642/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Москвічова Андрія Сергійовича на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року в складі судді Равлінко Р.Г. у справі за позовом Акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк «Львів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

У червні 2025 року позивач АТ АКБ «Львів» звернувся до суду із позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №19563/008/2024 від 13.08.2024 в розмірі 45 948,25 грн, з яких: 37 214,69 грн – заборгованість за кредитом; 8 733,56 грн – заборгованість за процентами та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 13.08.2024 між АТ АКБ «Львів» та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір №19563/008/2024, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати у власність позичальникові грошові кошти у розмірі 51 500,00 грн, з процентною ставкою 70% та умовою повернення в термін до 12.08.2025.

Факт перерахування позичальнику кредитних коштів на суму 51 500,00 грн, підтверджується меморіальним ордером від 13.08.2024 за №572145. Відповідно до п.5.1. Кредитного договору позичальник зобов`язався повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку і терміни, передбачені цим договором або додатками до нього.

Станом на 12.06.2025 заборгованість по нарахованих та несплачених в строк процентах по кредиту становить 8 733,56 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунках.

Згідно із п.5.7. Банк вправі вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за цим Договором, у випадках обумовлених цим договором і чинним законодавством. Відповідно до п.2.3.2. Кредитного договору - Банк має право вимагати дострокового повернення Кредиту, процентів, комісій та інших платежів за Договором у разі несвоєчасної сплати процентів та/або неповернення суми кредиту (частини кредиту). Пункт 2.4. Кредитного договору передбачає, що у випадку прийняття Банком рішення щодо вимоги про дострокове повернення Кредиту, сплату процентів, комісій та інших платежів, з підстав обумовлених цим договором, Банк письмово повідомляє про це Позичальника. В такому випадку, Позичальник зобов`язаний впродовж 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги Банку повністю повернути суму Кредиту та сплатити проценти на день повернення. На виконання п.2.4. Кредитного Договору, зважаючи на те, що по даному кредитному зобов`язанню є наявна заборгованість і з метою вирішення даного спору у позасудовому порядку, Банком було надіслано лист-вимогу від 11.04.2025 за вих. №2691/0-07, однак лист-вимога повернулась відправнику.

З урахуванням того, що відповідачка систематично не виконує взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором у визначені терміни, позивач, на підставі п.2.3.2. Кредитного договору, керуючись положеннями ст. 1050 Цивільного кодексу України, вимагає дострокового погашення відповідачкою існуючої заборгованості по Кредитному договору в судовому порядку. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року позов акціонерного товариства акціонерно-комерційний банк «Львів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства акціонерно-комерційний банк «Львів» заборгованість за кредитним договором №19563/008/2024 від 13.08.2024 в розмірі 45 948 (сорок п`ять тисяч дев`ятсот сорок вісім) гривень 25 копійок та 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок судового збору, а всього разом стягнуто 48 976 (сорок вісім тисяч дев`ятсот сімдесят шість) гривень 25 копійок.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якої подав адвокат Москвічов А.С., вважає ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обгрнтування доводів скарги покликається на те, що вимога позивача про нарахування та сплату відсотків є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Вказує, що позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Звертає увагу суду, що згідно із ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договором про споживчий кредит у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими ч.2 цієї статті.

Положеннями ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено обмеження максимального розміру денної процентної ставки. Тому вважає необгрунтованим нарахування відсотків у тому розмірі, які просить стягнути позивач з відповідача.

Просить скасувати рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову АТ АКБ «Львів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмвити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргуАТ АКБ «Львів» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення кредитної заборгованості, сумарний розмір якої не перевищує тридцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову АТ АКБ «Львів» суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення 13.08.2024 кредитного договору № 19563/008/2024, а також факт одержання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 51 500,00 грн сторона відповідача визнала повністю та не оспорювала такі, а також судом договір недійсним не визнавався, докази про протилежне у матеріалах справи відсутні. Своїх розрахунків заборгованості перед позивачем за Кредитним договором, які б спростовували розрахунки останнього, відповідачка до суду не подала.

З врахуваннмя наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позову та стягнення заборгованості за кредитним договором №19563/008/2024 від 13.08.2024 в розмірі 45 948,25 грн, з яких: 37 214,69 грн – заборгованість за кредитом; 8 733,56 грн – заборгованість за процентами

Судом встановлено, що 13.08.2024 між акціонерним товариством акціонерно-комерційний банк «Львів» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №19563/008/2024, за умовами якого АТ АКБ «Львів» надав відповідачці кредит в сумі 51500,00 грн. на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності та повернення в термін до 12.08.2025 (а.с.5-7).

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит у розмірі 51 500 грн, що підтверджується меморіальним ордером №572145 від 13.08.2024.

Згідно із п. 3.2 Договору за користування кредитом позичальник сплачує Банку фіксовану процентну ставку: у період з 13.08.2024 по дату повернення кредиту, в розмірі – 70% річних.

За змістом п. 3.3 Договору загальна вартість кредиту становить 73 913 грн. 18 коп. Реальна річна процентна ставка становить 115,94 %. Денна процентна ставка сатновить 0,1196 %.

Відповідно до п. 3.4 проценти за коистування Кредитом нараховуються щомісячно за методом «факт/360» з дати видачі Кредиту по дату повернення Кредиту позичальником, періодами з першого по останнє число місяця.

Згідно із меморіальним ордером № 572145 від 13.08.2024 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в розмірі 51500,00 грн. (а.с.12).

У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору №19563/008/2024 від 13.08.2024, позивач 11.04.2025 направив відповідачці лист-вимогу про дострокове виконання зобов`язання за кредитним договором, однак відповідачка вимогу не виконала, заборгованість не погасила у повному обсязі (а.с.13).

Згідно із розрахунком заборгованості за договором кредиту №19563/008/2024 від 13.08.2024 станом на 12.06.2025 заборгованість ОСОБА_1 перед АТ АКБ «Львів» становить 45948,25 грн, з яких: 37 214,69 грн – заборгованість за кредитом; 8 733,56 грн – заборгованість за відсотками (а.с.4).

Звертаючись з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором №№19563/008/2024 від 13.08.2024 позивач покликався на те, що відповідачка не виконує взяті на себе зобов`язання, що випливають із вказаних договорів.

Таким чином предметом розгляду є вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості з позичальника.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині другій статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно із п. 3.11 Кредитного договору №19563/008/2024 від 13.08.2024 сторони узгодили, що у випадку прострочення погашення Кредиту, в тому числі після вимоги Банку про повне дострокове погашення кредиту та/або після настання дати повернення кредиту в повному обсязі, позичальник сплачує проценти за неправомірне користування коштами у розмірі, що дорівнює розміру процентної ставки, які нараховуються за кожний календарний день прострочення на суму заборгованості, строк погашення якої настав, з дати виникнення заборгованості до дати її повного погашення. Порядок нарахування та сплати відповідає порядку для процентів на строкову заборгованість.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачкою не заперечувався факт укладення кредитного договору та неналежне його виконання зі сторони позивача.

Як свідчать матеріли справи, 11 квітня 2025 року АТ АКБ «Львів» скерував на поштову адресу позичальника лист-вимогу, в якому вимогав негайно протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги повністю погасити заборгованість по Кредитному договору, яка станом на 11.04.2025 становить 45 948,25 грн.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 4-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

Підстав для відступу від вказаних правових висновків не вбачала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2022 року у справі 910/17048/17 (пункти 111, 112).

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова ВП ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Тобто, матеріали справи свідчать про те, що направлення 11.04.2025 відповідачці листа-вимоги, позивач скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів за користування ним, змінивши тим самим строк кредитування.

Разом з цим, як видно із розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитом (відсоткова ставка - 70%, відповідно до Додатку №1 до кредитного договору) нараховувались ОСОБА_1 по 31.03.2025, тобто, у межах строку дії кредитного договору.

При цьому судова колегія враховує, що належним дотриманням процедури повідомлення боржника про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 361/3222/19 (провадження № 61-2788св21).

Оскільки вимога про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором направлялась за останньою повідомленою адресою реєстрації відповідачки ОСОБА_1 , будь яких повідомлень від відповідачки про офіційну зміну адреси до банку не надходило, то така кореспонденція вважається направленою Банком та отриманою відповідачкою належним чином. При цьому, направлення вимоги про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Не направлення такого повідомлення Кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту, зокрема, через суд (Постанова Великої Палати ВС від 27.03.2019 року у справі 521/21255/13-ц).

Враховуючи те, що позичальником ОСОБА_1 допущено порушенням умов кредитного договору, внаслідок чого виникала заборгованість, яка відповідачкою не спростована, тому позивач АТ АКБ «Львів» згідно ст. 1050 ЦК України має право на звернення до суду з даним позовом про дострокове стягнення всієї суми заборгованості з боржника.

Позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження наявності договірних відносин між сторонами, обґрунтовано розмір та підстави виникнення заборгованості відповідачів за кредитним договором, який останнім не заперечено та не спростовано, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог АТ АКБ «Львів» у повному обсязі та стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором №19563/008/2024 від 13.08.2024 року в розмірі 45 948 грн. 25 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 37214,69 грн. та процентів за користування кредитом у розмірі 8733,56 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимога позивача про нарахування та сплату відсотків є явно завищені, не відповідають передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права на увагу не заслуговують.

Надаючи оцінку щодо стягнутої суми заборгованості по відсоткам, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Так, у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

У пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Отже, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

Однак у спірному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами, у зв`язку з чим колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що суд не вправі був нараховувати відсотки.

Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті. Такий висновок теж підлягає застосуванню і до спірних правовідносин.

Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

При цьому проценти за кредитним договором, згідно статті 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не може застосовуватись.

Суд правильно вважав неспроможними покликання представника відповідачки на пункт 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», оскільки в даному кредитному договорі денна процентна ставка становить 0,11196 відсотків, а відтак не перевищує допустиму денну процентну ставку 1%.

Інші доводи правильності висновків суду першої інчстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Наведені представником відповідача в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного ним рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Москвічова Андрія Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 30 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тектсу постанови.

Повний текст постанови складений 17 березня 2026 року.

Головуючй А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк