Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №128/4281/24 — Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/4281/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Шевчук Л.П.,

при секретарі судового засідання Нога Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №12573617 від 24.01.2024 в розмірі 102150,00 грн.. Свій позов мотивувало тим, що 24.01.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 укладений договір №1257361 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 18000,00 грн., строком на 360 днів, шляхом переказу коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану в АТ «ПУМБ», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Кредитний договір було підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. 29.07.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» був укладений договір факторингу №29/07/2024, відповідно до умов якого право вимоги за договором №12573617 від 24.01.2024 перейшло до ТОВ «ФК «Укрглобал- Фінанс».

Позивач вказує, що відповідач не виконав умови договору, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість, яка станом на 29.07.2024 (дату переходу права вимоги), становить 102150,00 грн, з яких: 18000,00 грн - заборгованість за кредитом; 84150,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками за період з 24.01.2024 по 29.07.2024. Вказана сума заборгованості не погашена ні на рахунок первісного кредитора, ні на рахунок позивача. Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 102150,00 грн., а також витрат зі сплати судового збору в сумі 2422,20 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Ухвалою судді Вінницького районного суду Вінницької області Фанди О.А. від 06.11.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Надано строк відповідачу для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив та відповідачу на подання заперечення (а.с. 46).

Ухвалою судді Вінницького районного суду Вінницької області Фанди О.А. від 01.04.2025 задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів (а.с. 70).

Ухвалою судді Вінницького районного суду Вінницької області Шевчук Л.П. від 23.07.2025 прийнято до свого провадження справу за позовом ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та призначено до судового розгляду (а.с. 87).

Представник позивача ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, будучи належним чином і в установленому законом порядку повідомленим про дату, час та місце розгляду справи. Направлена судом судова повістка повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Заяв про розгляд справи без його участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачем у визначений судом строк до суду не подано.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 755/4829/23, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідним поштовим відправленням, яке повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.

Згідно з п.п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитного договору, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до умов кредитного договору та вимог ЦК України.

Судом установлено, що 24.01.2024 відповідач ознайомився із паспортом споживчого кредиту ТОВ «Селфі Кредит», який містить інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма), який підписав електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, тим самим підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи з обраних нею умов кредитування та отримання, роз`яснення інформації про послуги та правові наслідки, у разі невиконання зобов`язань за договором (а.с. 12).

В цей же день, 24.01.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був укладений договір №1257361 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», за умовами якого товариство надає споживачу кредит в розмірі 18000,00 грн на споживчі потреби строком на 360 днів, періодичністю зі сплати процентів кожних 30 днів, детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, первісна редакція якого наведена в Додатку №1 до Договору. Тип процентної ставки - фіксована, стандартна процентна ставка становить 2,5 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.3 Договору, а знижена процентна ставка становить 1,375 % в день та застосовується у випадку, якщо споживач, як учасник Програми лояльності Товариства, до 15 лютого 2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів. ОСОБА_1 зобов`язався отримати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені цим договором (п. п. 1.1,1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 1.5.1,1.5.2, 1.6 Розділу 1 Договору). Даний договір було підписано ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Х329 (а.с. 9-11).

Отже, сторони погодили умови, порядок виконання зобов`язання, визначили розмір процентів за користування коштами, строк кредитування та досягли згоди з усіх істотних умов договору від 24.01.2024.

ТОВ «Селфі Кредит» виконало свої обов`язки за кредитним договором №1257361 від 24.01.2024 належним чином, що підтверджується повідомленням ТОВ «Пейтек» від 24.09.2024 про перерахування 24.01.2024 о 18:34:15 год. грошових коштів від ТОВ «Селфі Кредит» на платіжну картку клієнта, маска картки НОМЕР_2 на суму 18000,00 грн (а.с. 13).

За інформацією АТ «ПУМБ», наданою на виконання ухвали суду від 01.04.2025, банківська картка НОМЕР_3 була емітована банком на ім`я ОСОБА_1 , зазначено номер мобільного телефону НОМЕР_4 , на який відправлялася інформація про підтвердження здійснення операцій за даною банківською карткою в період часу з 24.01.2024 по 29.01.2024 (а.с. 73). Окрім того, перерахування коштів 24.01.2024 о 18:34:16 год. в сумі 18000,00 грн. (а.с. 78) на картку ОСОБА_1 підтверджується і випискою про рух коштів за період з 24.01.2024 по 29.01.2024 та звітом по транзакціях з використанням/без використання банківської платіжної картки (а.с. 74-76, 77-78).

Натомість відповідач порушив виконання зобов`язання, не здійснював платежів для погашення суми заборгованості за кредитом та процентами.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.

Частиною 1 статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

29.07.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «Укрглобал - Фінанс» укладений договір факторингу №29/07/2024, за умовами п. 2.1 якого клієнт відступає (передає) фактору право вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим Договором.

Пунктами 3.1.3, 4.1, 4.2, 4.3 цього договору передбачено, що право вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього договору та оплати фактором суми фінансування у строки, передбачені п.4.2 договору, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей за кредитними договорами. Разом з права вимоги фактору переходять всі інші, пов`язані з ними, права в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав та передбачені цим договором. Сторони домовилися, що фінансування (ціна договору) складає 1 838 137,38 грн без ПДВ. Фактор сплачує клієнту фінансування, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта у сумі, що зазначена у пункті 4.1 цього договору, на рахунок клієнта, вказаний в розділі 14 цього договору, протягом п`яти банківських днів з моменту під писання сторонами цього договору. Оплата вважається здійсненою в момент зарахування на рахунок клієнта, вказаний в Розділі 14 цього Договору, грошових коштів в сумі, що вказана в п.4.1 цього Договору.

Тобто сторони договору передбачили умову оплати як умову передачі права вимоги.

На підтвердження укладення договору факторингу та переходу прав вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Укрглобал - Фінанс» останнім надано копію договору факторингу (а.с. 30-33), копію витягу з реєстру боржників, який містить характеристику права вимоги та боржників за основними договорами, а саме: відомості про боржника, номер договору, дату укладення договору та закінчення договору, сума виданого кредиту, залишок тіла кредиту, залишок по відсоткам та загальна сума заборгованості (а.с. 29) та копію платіжної інструкції №1118 від 29.07.2024, відповідно до якої ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» сплатило ТОВ «»Селфі Кредит» кошти в сумі 1838137,38 грн. відповідно до договору факторингу №29/07/2024 від 29.07.2024 (а.с. 33-зворот).

Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі № 2221/2373/12). Крім того, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Також Верховний Суд у постанові від 03 листопада 2021 року (справа № 301/2368/14-ц) зазначив, що вирішуючи питання про перехід до нового кредитора права грошової вимоги слід звернути увагу на наявність доказів на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, тобто доказів, які б підтверджували належність виконання заявником своїх зобов`язань за договором.

На необхідність перевірки факту перерахування коштів на виконання умов договору про відступлення права вимоги посилався Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року в справі № 2-879/11 (провадження №61-10005св21), з огляду на умови такого договору, зокрема щодо набуття новим кредитором права вимоги до боржника після здійснення оплати за вказаним договором.

Отже позивачем підтверджено факт переходу права вимоги за кредитним договором укладений між первісним кредитором та відповідачем до позивача.

З огляду на це, позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються норми законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).

За змістом пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування»).

Як слідує з умов договору, укладеного між сторонами справи, кредит є споживчим, що підтверджується зокрема, погодженою умовою послуги.

Відтак, кредитні правовідносини, які виникли між сторонами за цим кредитним договором, мають споживчий характер, а тому на них поширюються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Як слідує з умов договору, сторонами погоджено строк кредитування та види процентних ставок за користування коштами в межах цього строку і поза межами строку кредитування.

Згідно ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.78 ЦПК України).

Враховуючи те, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, а позичальник, отримавши кредитні кошти, не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення, суд вважає, що наявні правові підстави для стягнення простроченої заборгованості, строк погашення яких настав.

При цьому суд звертає увагу, що відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань або/чи які б спростовували суму заборгованості за кредитним договором перед позивачем не надав.

Як слідує з розрахунку позивача, на дату звернення останній визначив заборгованість в сумі 102150,00 грн, з яких з: 18000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 84150,00 грн - заборгованість за процентами.

Відповідачем ОСОБА_1 зобов`язання за договором не виконувалися, жодного платежу не відбулося (доказів протилежного матеріали справи не містять), а тому заборгованість за тілом кредиту становить 18000,00 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення прострочених на дату звернення відсотків (строк сплати яких відповідно до графіку платежів визначений січень 2024 року - липень 2024 року), суд зазначає наступне.

Так позивач їх визначив в сумі 84150,00 грн., застосувавши денну процентну ставку в розмірі 2,5% в межах строку кредитування.

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.

Вказану позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 462/5025/20, яка враховується судом при застосуванні відповідних норм права згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України.

Суд враховує, що 22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» №3498-ІХ (набрав чинності 24 грудня 2023 року) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону №3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5%; протягом наступних 120 днів - 1,5%.

Отже, як слідує з вищевказаних змін у законодавстві, що регулює питання споживчого кредитування, починаючи: з 24 грудня 2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22 квітня 2024 року - денна ставка не більше 1,5%, з 20 серпня 2024 року - денна ставка не більше 1%.

Договір надання грошових коштів у позику №1257361 було укладено між сторонами у справі 24.01.2024, тобто після набрання чинності цим Законом та відповідно після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування». Однак позивач при проведені розрахунку заборгованості по процентам вказаних положень не врахував.

Водночас, суд відмічає, що за період до 22 квітня 2024 року, а саме з 24.01.2024 по 25.02.2024, позивач правомірно здійснив нарахування процентів за процентною ставкою 2,5% в день. Проте, починаючи із 22 квітня 2024 року до 29 липня 2024 року позивач мав право нараховувати проценти не вище встановленого максимального розміру - 1,5%. В цей же час позивач продовжував здійснювати нарахування процентів за процентною ставкою в розмірі 2,5%, визначеною у договорі, що не відповідає викладеним вище нормам Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З огляду на вказане, суд вважає за необхідне провести перерахунок прострочених процентів за користування кредитом, з урахуванням обмежень встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

Так, за період з 24 січня 2024 року до 21 квітня 2024 року - 40050,00 грн. (18000,00 х 2,5% х 89 днів). З 22 квітня 2024 року по 29 липня 2024 року - 26730,00 грн (18000 х 1,5% х 99 днів).

Тобто, заборгованість за простроченими процентами за період з 24 січня 2024 року до 29 липня 2024 року, яка розраховано виходячи із максимально допустимого розмір денної процентної ставки, визначеного Законом України «Про споживче кредитування» становить 66780,00 грн (40050,00 грн + 26730,00 грн), яка і підлягає стягненню з відповідача.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивача 2010,34 грн судового збору (пропорційно розміру задоволених вимог).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 02.087.2024 між ТОВ «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір про надання юридичних послуг №02/08/2024 (а.с. 34).

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження виконання адвокатом Руденком К.В. умов вищевказаного договору, суду надано витяг від 30.08.2024 з реєстру №1 до Акту приймання-передачі наданих послуг №4 до договору №02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024 (а.с. 37), відповідно до якого вартість послуги - «підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та клопотання про витребування доказів» становить 10000,00 грн.; Акт від 20.08.2024 приймання-передачі наданих послуг №4 до договору №02/08/2024 про надання юридичних послуг від 02.08.2024 (а.с. 37-зворот); копію платіжної інструкції №1352 від 06.09.2024 (а.с. 38) відповідно до якої ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» сплатило ОСОБА_2 кошти в сумі 10000,00 грн. згідно договору №02/08/2024 від 02.08.2024 про надання юридичних послуг.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Як вбачається із умов договору про надання правової допомоги №02/08/2024 від 02.08.2024, сторони даного правочину досягли домовленості про те, що вартість послуг за складання позовної заяви становить 10000,00 грн. (п. 3.1. договору).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Судом прийнято до уваги, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.

На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження.

Оцінка дій представника, що полягали, зокрема, у підготовці позовної заяви та клопотання про витребування доказів, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними.

При цьому, суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (10000,00 грн.) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 6000,00 грн., який і підлягає розподілу між сторонами.

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4979,40 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог (82,99%). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись Конституцією України, ч. 1 ст. 1, п. 3 і п. 6 ч. 1 ст. 3, ст.ст. 12, 15, 16, 204, 207, 509, 510, 512-519, 525, 526, 527, 530, 549, 551, 610-612, 625-629, 633, 634, 638, 639, 1046, ч. 1 ст. 1048, ст. 1049, ч. 1 і ч. 2 ст. 1050, ч. 1 і ч. 2 ст. 1054, ч. 1 ст. 1055, ст.ст. 10561, 1077-1082 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №1257361 від 21.04.2024 в розмірі 84780 (вісімдесят чотири тисячі сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок, з яких: 18000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 66780,00 грн. - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс» 2010,34 грн. сплаченого судового збору та 4979,40 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Сторони по справі:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова Компанія «Укрглобал-Фінанс», код ЄДРПОУ 41915308, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, буд. 4;

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Л.П. Шевчук