Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №205/16253/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2623/26 Справа № 205/16253/24 Суддя у 1-й інстанції - Терещенко Т.П. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 30 жовтня 2025 року у складі судді Терещенко Т.П. у цивільній справі № 205/16253/24 за позовом Комунального підприємства “Теплоенерго” Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2024 року позивач звернувся через суд з позовом, пред`явленим до ОСОБА_1 , на предмет стягнення з останньої на свою користь 90 668,24 грн, з яких: 50 600 грн - основний борг, 8 196,15 грн - 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України, 31 872,09 грн - інфляційні втрати (а.с. 1- 4 Том І), які зменшив у березні 2025 року та просив стягнути на свою користь 69 612,68 грн, з яких: 50 600 грн — основний борг, 14 208,51 грн — інфляційні втрати, 4 804,17 грн — 3% річних, в обґрунтування якого посилається на те, що відповідач є споживачем послуг позивача. Згідно з державною програмою забезпечення населення послугами теплопостачання протягом опалювальних сезонів з жовтня 2016 року по 2021 рік позивач надавав теплову енергію за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб зареєстрованим користувачами таких послуг є також: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Особовий рахунку № НОМЕР_1 відкритого на ім`я відповідача ОСОБА_1 , яка повинна була сплачувати за надані послуги щомісячно, але оплата за ці послуги не здійснювалася належним чином, у зв`язку з чим станом на 01 вересня 2021 року нараховується борг перед позивачем у сумі 50835,36 грн за період з 01 жовтня 2016 року по 01 вересня 2021 року, який було реструктуризовано шляхом укладання зі споживачем договору про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання №328/2021р./Ц.О.А. строком на 24 місяці. Відповідно до пункту 3 цього договору передбачено, що у разі порушення споживачем умов вказаного договору, підприємство КП «Теплоенерго» має право на примусове стягнення суми заборгованості в судовому порядку, чим позивач і скористався.

Рішенням Новокодацького районного суду м.Дніпра від 30 жовтня 2025 року позовні вимоги за позовною заявою Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Теплоенерго» ДМР заборгованість зі сплати за теплопостачання в розмірі 69 612,68 грн, з яких: сума основного боргу - 50 600 грн; інфляційні збитки – 14 208,51 грн; 3% річних - 4804,17 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Теплоенерго» ДМР понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 3 028 грн (а.с. 243-248 Том І).

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем доведено наявність заборгованості відповідача за вказаний період у розмірі 50 600 грн, враховуючи нарахування 3% річних та інфляції за період з жовтня 2016 року по 23 лютого 2022 року включно, та відсутність належного виконання ОСОБА_1 умов договору про реструктуризацію боргу від 22 вересня 2021 року, що є грошовим зобов`язанням відповідача перед позивачем, яке порушено та підлягає судовому захисту у заявлений позивачем спосіб.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у грудні 2025 року подала апеляційну скаргу (а.с.1-4 Том ІІ), посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, недослідженість умов договору про реструктуризацію боргу, який укладався з метою відключення квартири відповідача від систем централізованого опалення та гарячої води. Скаржник наголошує, що умовами цього договору не передбачено її обов`язку у сплаті 3% річних та інфляційний втрат, а сам договір, на її думку, не є грошовим зобов`язанням, згідно якого у відповідача виник обов`язок у сплаті боргу. Також скаржник наголошує, що позивачем не було надано до розрахунку будь-якого правового та документального підтвердження в обґрунтування такого розрахунку як інфляції, так і 3% річних. Крім цього суд першої інстанції не застосував позовну давність, враховуючи, що договір про реструктуризацію було укладено у вересні 2021 року, а звернувся позивач до суду лише у листопаді 2024 року.

Просила змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши лише основний борг у розмірі 50 600 грн, в іншій частині вимог відмовити.

Позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у січні 2026 року подав відзив на апеляційну скаргу (а.с.24-27 Том ІІ), посилаючись на те, що строки позовної давності ним не пропущені, враховуючи період дії карантину та період воєнного стану, за які дія положення ст. 257 ЦК України зупиняється на такий період. Разом з цим зазначив, що скаржник не виконувала умови договору про реструктуризацію та борг не сплачувала, за що передбачена відповідальність, в силу ст. 625 ЦК України, як нарахування на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат. Апеляційна скарга, на думку позивача, не містить будь-яких правових підстав для скасування законного та об`єктивного рішення суду першої інстанції. Просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позовні вимоги КП “Теплоенерго” ДМР, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на отримання своєчасної та повної оплати за надані послуги з теплопостачання, про що зазначено у договорі про реструктуризацію боргу, який виник станом на 01 вересня 2021 року у розмірі 50 835,36 грн та строк сплати якого встановлено у 24 місяці, тобто, у відповідності до графіку погашення боргу, де перший платіж необхідно було внести у вересні 2021 року а, враховуючи, що заборгованість не сплачена відповідачем, позивачем нараховано суму інфляції та 3% річних як відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, і таке право за період з 01 жовтня 2016 року по 23 лютого 2022 року підлягає захисту на підставі ст. 509, 526, 530 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що КП «Теплоенерго» ДМР є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для задоволення потреб опалення і гарячого водопостачання населення та інших груп споживачів.

Відповідач є споживачем послуг з постачання теплової енергії, які надаються КП «Теплоенерго» ДМР на опалення житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрованими користувачами є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (уповноважений власник); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син); ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (мати), що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб №3630 від 29 березня 2021 року (а. с. 6).

Також судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до договору №328/2021р./Ц.О.А. про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання від 22 вересня 2021 року, КП «Теплоенерго» ДМР та споживач ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , особистий рахунок № НОМЕР_1 , уклали договір про зобов`язання споживача сплатити заборгованість за використану теплову енергію, яка виникла станом на 01 вересня 2021 року в розмірі 50835,36 грн протягом 24 місяців, а також 0% від суми заборгованості, де перший платіж необхідно сплатити до 30 вересня 2021 року, а далі відповідно до графіка - 50835,36 грн (а. с. 7).

Пунктами 2, 2.1. вищезазначеного договору передбачено, що споживач здійснює оплату не пізніше 20 числа слідуючого за розрахунковим місяцем. У разі несвоєчасної сплати, підприємством КП «Теплоенерго» ДМР буде нараховуватися пеня в розмірі від 0,01% до 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, але не більше ніж 100% від загальної суми заборгованості.

За схемою реструктуризації, що викладена у вищезазначеному договорі першій платіж у розмірі 2118,14 грн на погашення основної суми заборгованості мав бути вчинений у вересні 2021 року.

Крім того, умовами п. 3 вищевказаного договору передбачено, що у разі порушення споживачем умов даного договору, підприємство КП «Теплоенерго» ДМР має право на примусове стягнення суми заборгованості в судовому порядку.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості встановлено, що заборгованість відповідача за період з 01 жовтня 2016 року до 23 лютого 2022 року складає 69 612,68 грн, з яких: сума боргу на момент подання позовної заяви (01 листопада 2024 року) - 50 600 грн, інфляційне збільшення – 14 208,51 грн, 3% річних – 4 804,17 грн (а. с. 93-184, 190-194).

З`ясовуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції вірно зазначив, що правовідносини у даній справі між сторонами, регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року, ЦК України, ЖК України, ЗУ «Про теплопостачання».

Колегія суддів, не беручи до уваги доводи скаржника про відсутність її обов`язку за договором про реструктуризацію погашати суму боргу, що виникла станом на 01вересня 2021 року, а також про відсутність договірних правовідносин між нею та позивачем до 22 вересня 2021 року, наголошує, що права споживачів житлово-комунальних послуг визначені у ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Кожний мешканець будинку є споживачем житлово-комунальних послуг. Їх основний перелік є вичерпним і чітко визначеним вказаним Законом, що введено в дію у травні 2019 року.

За новим розподілом до комунальних послуг належать: послуги з постачання та розподілу природного газу, електричної та теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, поводження з побутовими відходами, до житлових – послуга з управління багатоквартирним будинком.

Закон в цілому окреслив нові аспекти функціонування даної сфери. Крім запровадження моделі договірних відносин між виконавцями та споживачами, було чітко визначено права та обов`язки усіх учасників правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Законом також чітко визначено перелік обов`язків індивідуальних та колективних споживачів житлово-комунальних послуг.

Колегія суддів наголошує, що відповідач, як власник приміщення, що знаходиться у житловому багатоповерховому будинку, за положеннями ЗУ “Про житлово-комунальні послуги”, є споживачем саме комунальних послуг, як це визначено вказаним Законом та зазначено у тексті укладеного між позивачем та відповідачем Договором про надання послуги з теплової енергії, реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання, яка і відноситься саме до комунальних послуг.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що цей Договір породжує договірні відносини між споживачем послуг, яким є відповідач, та виконавцем таких послуг, яким у справі є позивач, враховуючи ще і те, що з п. 1 договору споживач, а в даному випадку ОСОБА_1 , у відповідності до ст. 68 ЖК України взяла на себе відповідальність сплатити заборгованість за використану теплову енергію, яка виникла станом на 01 вересня 2021 року, що свідчить про грошові зобов`язання відповідача перед позивачем у зазначеному у договорі розмірі та що не спростовано скаржником.

Також, доводи скаржника про те, що в рішенні суду першої інстанції не вказано правову природу договору про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання від 22 вересня 2021 року колегія суддів відхиляє, адже в силу ст. 509 ЦК України, що вірно застосовано судом першої інстанції, зазначено про те, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Враховуючи, що за умовами договору про реструктуризацію відповідач взяла на себе обов`язок з погашення заборгованості, яка виникла до 01 вересня 2021 року, визнавши при цьому надання позивачем послуг з теплопостачання в її квартиру, що правомірно встановлено судом першої інстанції, колегія суддів наголошує, що скаржник не надала ані суду першої інстанції, ані при розгляді її апеляційної скарги жодного доказу на підтвердження таких своїх доводів та аргументів, щоб спростовували правомірні висновки суду.

Відповідно до частини 1 статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України "Про теплопостачання".

На підставі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості послуги згідно із законодавством та умовами договору. Такому праву відповідає визначений Законом обов`язок споживача оплачувати такі послуги у строки, встановлені договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Тобто, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) та індексу інфляції не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другоюстатті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що відповідач, порушуючи норми чинного законодавства та умови Договору, як це вірно встановлено судом першої інстанції, не здійснював своєчасно оплату одержаних послуг як до укладення договору про реструктуризацію боргу, так і після такого укладення, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції також правомірно вважав доведеними вимоги щодо стягнення інфляційних збитків у розмірі 14208,51 грн та 3% річних - 4804,17 грн, нарахованих на суму боргу 50 600 грн, що підтверджена умовами договору про рестурктуризацію боргу.

Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача як основного боргу за послуги з теплопостачання, так і сум, нарахованих, як відповідальність боржника, в порядку ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання відповідача перед позивачем, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Отже, вирішуючи спір суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування до спірних правовідносин строку позовної давності колегією суддів відхиляються, оскільки такі доводи є безпідставними, враховуючи надання судом першої інстанції повних та обґрунтованих мотивів з цього приводу із застосування Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Колегія суддів наголошує, що такі доводи не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для повного задоволення вимог позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Новокодацького районного суду м.Дніпра від 30 жовтня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “10” березня 2026 року.

Повний текст постанови складено “19” березня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О.Макаров

М.М.Пищида