Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №202/2413/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/75/26 Справа № 202/2413/24 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Красвітної Т.П., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Букур Максим Євгенович, на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року у складі судді Демидової С.О. у цивільній справі № 202/2413/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи — ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна, ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та зобов`язання повернути квартиру, –

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Букур М.Є., через суд подав позов, пред`явлений до ОСОБА_2 , визначивши третіми особами ОСОБА_3 та приватного нотаріуса ДМНО Вдовіну Л.Л., на предмет визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 грудня 2023 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , та зобов`язання ОСОБА_2 повернути належну ОСОБА_5 на праві власності квартиру, обґрунтовуючи це тим, що він є представником своєї доньки ОСОБА_5 , на підставі довіреності, виданої приватним нотаріусом округу Кук штату Іллінойс Володимиром Долинкою від 26 вересня 2023 року у всіх, без винятку, органах державної влади України та об`єднаних територіальних громадах сіл, селищ, міст України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, установах, підприємствах та організаціях, незалежно від їх форми власності та підпорядкування перед фізичними особами, яка завірена апостилем відповідно до правил Гаазької конвенції від 05 жовтня 1961 року.

Так, 11 серпня 2021 року його донька ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 кв. АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано в реєстрі 11 серпня 2021 року за ОСОБА_5 , яка в березні 2023 року виїхала до США та наразі там перебуває. В квартирі залишився проживати її колишній чоловік, який зловживав спиртними напоями та на нього постійно скаржилися сусіди, після чого ОСОБА_1 його виселив та встановив в квартирі сигналізацію. Згодом йому стало відомо, що в квартирі живуть інші люди, які показали документи на підтвердження права власності. Після чого він зв`язався з донькою, однак та повідомила, що жодних реєстраційних дій не вчиняла та квартиру не продавала.

На даний момент об`єктом нерухомого майна володіє на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 08 грудня 2023 року ОСОБА_2 , який придбав спірну квартиру на підставі довіреності, яка була начебто видана ОСОБА_5 20 жовтня 2023 року та посвідчена нотаріальною конторою Генрика Ястжомб Мачей Ястжомб, архівний реєстр А2058/2023 (переклад зроблено 17 листопада 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О.А., реєстровий номер №2017) через ОСОБА_3 , яка і здійснила продаж спірної квартири.

Позивач ОСОБА_1 вважає, що дана довіреність підроблена та видана незаконно, оскільки ОСОБА_5 не давала згоди на виготовлення такої довіреності, як і не давала своєї згоди на продаж спірної квартири. Навпаки, просила батька навідуватись до квартири та дивитись за нею, внаслідок чого цей договір купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є недійсним та підлягає скасуванню, а спірна квартира, на думку позивача, повинна бути повернута ОСОБА_5 .

Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус ДМНО Вдовіна Л.Л. про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна недійсним та зобов`язання повернути квартиру - залишено без задоволення з підстав відсутності доказів, які б свідчили про підробку довіреності, виданої, нібито, ОСОБА_5 ОСОБА_3 , як єдиної підстави для оскарження договору купівлі-продажу, при цьому, позивач ОСОБА_1 не заявляв клопотання про проведення судової експертизи з метою встановлення чи була така довіреність підписана ОСОБА_5 , а також відсутні заперечення самої ОСОБА_5 , в яких би зазначалось, що остання таку довіреність не підписувала (а.с.180-187 Том І).

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Букур М.Є., у грудні 2024 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в повному обсязі та ухвалення нового судового рішення про задоволення цих вимог (а.с.141-150 Том І).

В ході розгляду справи апеляційним судом у вересні 2025 року через канцелярію суду надійшла заява ОСОБА_4 , як нового власника спірної квартири, яка придбала квартиру у ОСОБА_2 (а.с.17,18 Том ІІ).

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року залучено до участі у справі ОСОБА_4 третьою особою у справі (а.с.59-61 Том ІІ).

Третя особа ОСОБА_4 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у жовтні 2025 року подала в системі “Електронний суд” письмові пояснення на апеляційну скаргу, де зазначила, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, як і з дотриманням ст.1 Першого протоколу Конвенції щодо сумісності заходу втручання у мирне володіння майном та охорони такого права власності у відповідності до ст. 321 ЦК України та ст. 41 Конституції України. Разом з цим наголосила, що в діях ОСОБА_5 наявна воля на здійснення передачі спірного майна іншій особі, що підтверджується наданою нею довіреністю, якою наділений позивач ОСОБА_1 , зокрема, щодо продажу цієї квартири, а інтерес позивача ОСОБА_1 у цій справі не спрямований на захист його порушеного права власності на спірне майно. ОСОБА_4 вважає себе добросовісним набувачем спірного майна, що не спростовано скаржником, враховуючи, що вона фактично проживає у спірній квартирі разом із дітьми, які там зареєстровані. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін(а.с.74-86 Том ІІ).

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК Украни, не скористались та відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи міститься письмова довіреність від 26 вересня 2023 року м. Чикаго, округ Кук, штат Іллінойс, США, відповідно до якої ОСОБА_5 уповноважила діяти в її інтересах ОСОБА_1 , у всіх, без винятку, органах державної влади України та об`єднаних територіальних громадах сіл, селищ, міст України безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, установах, підприємствах та організаціях, незалежно від їх форми власності та підпорядкування перед фізичними особами, яка завірена апостилем відповідно до правил Гаазької конвенції від 05 жовтня 1961 року (а.с.14-19).

Квартира АДРЕСА_1 , належала на праві спільної (сумісної) власності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 20 травня 1997 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів, та документами з БТІ (технічна характеристика квартири) (а.с.21-24).

Пізніше, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 червня 2015 року, виданого приватним нотаріусом Литвиненко І.В., право власності на дану квартиру набув ОСОБА_6 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 03 червня 2015 року (а.с.20).

11 серпня 2021 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серії НPM №175536 від 11 серпня 2021, запис в Реєстрі №2049, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Філімончук О. М. Таким чином, право власності на квартиру набула ОСОБА_5 (а.с.28-31).

08 грудня 2023 року між ОСОБА_5 , від імені якої на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 , яка була видана ОСОБА_5 20 жовтня 2023 року та посвідчена нотаріальною конторою Генрика Ястжомб Мачей Ястжомб, архівний реєстр А2058/2023, переклад зроблено 17 листопада 2023 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Перфіловою О.А., реєстровий номер №2017, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , номер в реєстрі 2273 (а.с.32-35)

Відповідно до розписки від 08 грудня 2023 року ОСОБА_2 передав грошові кошти у розмірі 32000 доларів США ОСОБА_3 за договором від 08 грудня 2024 року (а.с.127).

У листі Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 17 червня 2024 року, зазначено, що проводиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження №12023041030004833, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 грудня 2023 року за ч. 2 ст. 190 КК України, яке на даний час триває (а.с.133).

З`ясовуючи характер спірних правовідносин та норми матеріального права, якими такі правовіносини регулюються, суд першої інстанції виходив з того, що, звертаючись з цим позовом, позивач посилався на недійсність договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , який придбав спірну квартиру через представника ОСОБА_5 за довіреністю - ОСОБА_3 , яку ОСОБА_5 не уповноважувала на продаж її квартири та довіреності не підписувала на її ім`я. При цьому суд першої інстанції вважав, що, в силу ст. 203,215, 237,238,239,241, 245,1000,1003,1004,1006 ЦК України, сторони у договорі є вільними в укладенні відповідного договору, яким є, зокрема, довіреність, як односторонній договір на представництво інтересів довірителя, та доказів на підроблення довіреності від ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 позивачем ОСОБА_1 не надано, клопотання про призначення та проведення відповідної експертизи не заявлялось.

Колегія суддів не погоджується з мотивами відмови у задоволенні позову, нормами матеріального та процесуального права, застосованими судом першої інстанції, та зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував у повній мірі процесуального статусу сторін у справі, зокрема, не дослідив порушеного права самого ОСОБА_1 , який і звертається до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його від імені доньки ОСОБА_5 , у якої з її власності вибула спірна квартира, та заявляючи вимоги щодо повернення йому спірної квартири.

Так, 26 вересня 2023 року у м. Чикаго, округ Кук, штат Іллінойс, США, Деніченко Я.Ю. видала довіреність на ім`я батька ОСОБА_1 , з повноваженнями, зокрема, представництва її інтересів в усіх судах України (районних у містах, міських, районних, міжрайонних, цивільних, кримінальних, адміністративних, господарських, вищих спеціалізованих судах, Верховному Суді, Конституційному Суді України, Вищій Раді правосуддя), з усіма процесуальними правами та обов`язками, які надано законом позивачу, відповідачу, третій особі в процесі, заявнику, іншим заінтересованим особам, в тому числі з правом пред`являння позову....(а.с.16,17 Том І).

У відповідності до надано до позову ордеру на надання правничої (правової) допомоги, адвокат Букур М.Є. представляє в суді першої інстанції та апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_1 (а.с.11 Том І, а.с.2 Том ІІ).

Позов поданий ОСОБА_1 з процесуальним статусом “позивач” на підставі виданої 26 вересня 2023 року довіреності від ОСОБА_5 та підписаний адвокатом Букур М.Є., який представляє інтереси ОСОБА_1 (а.с.3-10 Том І).

Колегія суддів наголошує, що право на судовий захист є конституційним правом кожної людини і громадянина, гарантованим статтею 55 Конституції України.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка сформульована у рішенні від 25.12.1997 № 9-зп, частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші утиски прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене.

У рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), в тому числі, вимог стосовно оформлення позовних заяв, скарг та інших документів, що подаються до суду.

Водночас, порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним процесуальним законом - ГПК України.

Реалізація права на звернення до суду із позовом є процесуальною дією в суді, яка має здійснюватися або самою особою у порядку самопредставництва, або її процесуальним представником. При цьому підписання та/або подання позовної заяви є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року у справі № 910/9150/21.

В ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 05 грудня 2007 року у справі № 6-16344св07 висловлена така правова позиція: «Відповідно до ст. 26 ЦПК особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві. Суб`єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред`явивши позов щодо предмета спору з метою захисту особистих суб`єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів, є третіми особами, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК). Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є суб`єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб`єктивних прав та інтересів (ст. 35 ЦПК).

У відповідності до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Колегією суддів встановлено, що матеріально-правовий спір у даних правовідносинах виник між ОСОБА_5 , як власницею квартири, яка вибула у неї з володіння, та новим власником цієї ж квартири ОСОБА_2 , який набув майно за договором купівлі-продажу у Демент`євої С.М., яка представляла інтереси ОСОБА_5 в цьому договорі за довіреністю.

Однак, з позовом звернувся батько ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , якого ОСОБА_5 уповноважила, зокрема, на її представництво в судах будь-якої ланки та рівня і спеціалізації з правом пред`явлення позову саме від її імені.

Колегія суддів відзначає, що процесуальний статус позивача передбачає порушення прав саме цієї особи, яка звертається до суду з позовом, а представник позивача за довіреністю наділений лише правами та обов`язками позивача у такій справі, як про це і зазначено у довіреності Деніченко Я.Ю., та не може бути самим позивачем у справі.

Згідно з положеннями ст. 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

У справі, що переглядається, Деніченко Ю.В., який є позивачем у справі, звертається з позовом про захист прав та майнових інтересів своєї доньки ОСОБА_5 , як власниці квартири, при цьому просить повернути квартиру саме йому, не будучи її власником.

Колегія суддів відзначає, що усі процесуальні дії сторони позивача відбуваються у цій справі виключно в інтересах зазначеного у позові позивача — ОСОБА_1 , а не його доньки ОСОБА_5 , належним представником якої і є Деніченко Ю.В.

Зазначене підтверджує відсутність у позивача ОСОБА_1 порушеного права щодо спірної квартири, тоді як ОСОБА_5 , права якої дійсно порушені та які потребують захисту по суду, позивачем у справі не зазначена.

Разом з цим належить наголосити, що адвокат Букур М.Є., який підписав позов, діє в інтересах ОСОБА_1 , який не може бути позивачем у справі, а не ОСОБА_5 , яка уповноважила свого батька Деніченка Ю.В. представляти її інтереси в судах, а тому цей позов підписаний особою, яка представляє інтереси батька ОСОБА_5 , який також є представником останньої та не може виступати позивачем у справі.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, на такі обставини уваги не звернув, передчасно розглянувши позов по суті заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, з чим колегія суддів повністю не погоджується та що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Букур М.Є., колегія суддів погоджується з доводами скарги лише в частині скасування рішення суду першої інстанції, однак з інших мотивів, що викладені у цій постанові.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції невірно з`ясовано характер спірних правовідносин, коло учасників справи з їх процесуальним статусом, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, тому з підстав, зазначених вище, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відмови у позові ОСОБА_1 , як особи, яка не має права вимоги саме в своїх інтересах.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Букур Максим Євгенович — задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 18 листопада 2024 року — змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “10” березня 2026 року.

Повний текст постанови складено “19” березня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: Т.П. Красвітна

М.О. Макаров