Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №202/9597/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4499/26 Справа № 202/9597/25 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря судового засідання — Шаповалової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Індустріального районного суду м.Дніпра від 06 січня 2026 року у складі судді Мачуського О.М. у цивільній справі № 202/9597/25 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробас” про захист прав споживачів, –

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року позивач звернувся через суд з позовом, пред`явленим до ТОВ “Дніпробас”, на предмет стягнення з відповідача на його користь 18 грн, що вартувало йому проїзд 23 липня 2025 року автобусним маршрутом загального користування №70, від посадочної платформи «Старомостова площа» автобусом, що мав державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить відповідачу. Однак, позивач має статус ветерана органів внутрішніх справ, що надає йому право на пільговий проїзд. При посадці в зазначений автобус та пред`явленні ним водію автобусу цього посвідчення, водій автобуса відмовив позивачу у пільговому проїзді, мотивуючи відмову тим, що в салоні автобуса вже було два пасажири, які мали право на пільговий проїзд.

23 липня 2025 року позивач звернувся до відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті зі скаргою на дії перевізника ТОВ “Дніпробас” в особі водія автотранспортного засобу та просив застосувати заходи впливу на нього, та 04 серпня 2025 року отримав відповідь, в якій йому було повідомлено про здійснення рейдової перевірки (на дорозі) зазначених фактів та за результатами такої перевірки виявлено порушення та складено відповідний акт проведення перевірки, що передбачає накладення штрафних санкцій на перевізника. При цьому наголошено, що перевезення пасажирів пільгових категорій здійснюється щоденно до 10.00 год та після 15.00 згідно з відсотковим показником компенсаційних місць, який не перевищує 10 відсотків від місць для сидіння за один рейс, в інший час перевезення здійснюється в необмеженій кількості.

Позивач вважає, що водій незаконно відмовив йому у пільговому проїзді, внаслідок чого позивач був змушений придбати квиток серії ДБКМ №014584 за ціною 18 грн, що вважає порушенням його прав, як пільговика та його порушені права підлягають захисту по суду у відповідності до положень ЗУ “Про захист прав споживачів”.

Також позивач вважає, що незаконним діями відповідача йому завдана моральна шкода, яку він оцінює у 700 грн.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпра від 06 січня 2026 року У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Дніпробас» про захист прав споживачів – відмовлено з підстав недоведеності порушення відповідачем його прав як пільговика та споживача послуг з перевезення пасажирів у міському транспорті (а.с.86-89).

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 у лютому 2026 року подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просив задовольнити вимоги скарги, а рішення суду першої інстанції скасувати із задоволенням його позовних вимог (а.с.91-93).

ТОВ “Дніпробас”, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у березні 2026 року подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив вимоги скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги (а.с.109-112).

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції — скасувати, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів органів внутрішніх справ, що підтверджується копією посвідчення № НОМЕР_2 від 18 січня 2006 року.

23 липня 2025 року позивачеві відмовлено у пільговому проїзді автобусом з р/н НОМЕР_1 , за міським маршрутом № 70, перевізником якого є ТОВ “Дніпробас” та позивач придбав квиток серії ДБКМ №014584 на міський автобус вартістю 18 грн.

Того ж дня позивач звернувся до відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті із скаргою на дії автоперевізника (відповідача) у особі водія автотранспортного засобу, та застосування до нього мір впливу.

04 серпня 2025 року позивач отримав відповідь відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті за № 3102/25/23-25, якій повідомив про здійснення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) щодо порушення зазначеного у зверненні. В ході проведених відділом державного контролю заходів, ними виявлено порушення законодавства про автомобільний транспорт та складено акт проведення перевірки. Відповідно до відповіді відділу державного нагляду ним будуть винесені штрафні санкції до перевізника. Крім цього, у листі зазначено, що з метою забезпечення балансу інтересів платних користувачів транспортних послуг, пасажирів пільгових категорій та приватних автотранспортних підприємств, враховуючи вимоги чинного законодавства, перевезення пасажирів пільгових категорій здійснюється щоденно до 10.00 та після 15.00 згідно з відсотковим показником компенсаційних місць, який не перевищує 10 відсотків від місць для сидіння за один рейс, в інший час перевезення здійснюється в необмеженій кількості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав наданий позивачем квиток, який він змушений був придбати для продовження проїзду, неналежним доказом відмови водія автобусу у пільговому проїзді позивача, як і не є підтвердженням такої відмови перевізника відповідь відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті за № 3102/25/23-25. Разом з цим вважав недоведеним нанесення позивачеві з боку відповідача моральної шкоди.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Відповідно до ч.2 ст.42 Закону України "Про автомобільний транспорт", договір перевезення пасажира автобусом на маршруті загального користування укладається між автомобільним перевізником та пасажиром. Цей договір вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду, а для осіб, які користуються правом пільгового проїзду, - з моменту посадки в автобус.

Згідно положень п.1 ч.2 ст.41 Закону України "Про автомобільний транспорт", пасажир зобов`язаний: мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, а за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення.

Згідно пп.10 п.145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 року № 176, перевізник зобов`язаний: здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд.

Відповідно до п. 6 Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" до заяви повинні бути додані необхідні документи - залежно від заявлених вимог (наприклад, договір, квитанція-замовлення, квитанція-зобов`язання, транспортна чи інша накладна, чек, касовий ордер).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно посвідчення № НОМЕР_2 ОСОБА_1 є ветераном органів внутрішніх справ (а.с. 10) та має право на пільги, відповідно до п.11 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Колегією суддів встановлено, що позивач не зміг скористатися наданим йому законодавством правом у пільговому безкоштовному проїзді за автобусним маршрутом № 70 в м. Дніпрі, внаслідок чого був змушений купувати проїзний квиток за власні кошти. Зазначений факт підтверджується дослідженим колегією суддів доказом: копією проїзного квитка серії НОМЕР_3 на право проїзду (а.с. 11).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, відносно того, що наявність у позивача квитка на здійснення права проїзду у транспорті є договором, в розумінні ст. 42 ЗУ “Про автомобільний транспорт”, який укладений саме з відповідачем, як перевізником на певному маршруті. Відтак, враховуючи наявність у позивача права на пільговий проїзд, що підтверджено належним доказом у вигляді посвідчення, а також наявність і квитка про проїзд у транспорті, що виключає застосування посвідчення, як пільги, колегія суддів доходить висновку про відмову у такому застосуванні посвідчення та відмову у пільговому проїзді позивача з боку відповідача в особі його водія, що відповідачем спростовано не було при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Колегія суддів, погоджуючи із доводами апеляційної скарги щодо належності доказу у вигляді придбаного квитка на проїзд у транспорті міського призначення, вважає доведеним, що в порушення норм закону відповідач в особі водія автобусного маршруту № 70 протиправно відмовив позивачу у пільговому проїзді в автомобільному транспорті загального користування, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, сплачених ним у рахунок оплати вартості проїзду, в розмірі 18 грн.

Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо відсутності нанесення позивачеві з боку відповідача моральної шкоди.

Так, згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У пунктах 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При цьому, згідно з ч. 2ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про захист прав споживачів», за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов`язаний забезпечувати дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Колегія суддів відзначає, що предметом позову є захист порушеного права позивача ОСОБА_1 на пільговий проїзд, як ветерана органів внутрішніх справ, яке йому надане Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Отже, протиправною поведінкою щодо позивача, що встановлено колегією суддів у цій справі, є відмова відповідачем ТОВ “Дніпробас” у наданні пільгового проїзду, чим позивачеві завдано моральних страждань, які полягали в приниженні його статусу як ветерана органів внутрішніх справ, та такі обставини вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, зокрема, звернення до відповідної служби щодо перевірки дій водія відповідача та звернення за захистом свого порушеного права на пільговий проїзд до суду.

Колегія суддів вважає доведеним, що у зв`язку з протиправними діями відповідача, які полягали у відмові позивачу в пільговому проїзді та безпідставній оплаті проїзду у розмірі 18 грн, тобто порушенні наданих позивачу державою пільг, позивач дійсно зазнав моральних страждань.

Отже, з урахуванням тяжкості спричинених позивачу моральних страждань, вимог розумності і справедливості, суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди 700 грн.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, не в повній мірі з`ясував фактичні обставини, які мають істотне значення для розгляду цієї справи, застосувавши невірно номи матеріального права, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, приймаючи повністю доводи скаржника як належні та обґрунтовані, наголошує ще і на тому, що відповідно до міжнародного та європейського права з прав людини поняття доступу до правосуддя зобов`язує держави гарантувати право кожної особи на звернення до суду (за певних обставин, до альтернативного органу вирішення спорів), з метою отримання юридичного захисту, у разі якщо права особи були порушені. Таким чином, це також право, яке допомагає особі домогтися реалізації своїх прав.

Доступ до правосуддя охоплює низку людських прав, а саме: право на справедливий суд згідно зі статтями 6 ЄКПЛ та 47 Хартії основних прав ЄС і право на ефективний засіб правового захисту згідно зі статтями 13 ЄКПЛ та 47 Хартії.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не з`ясовані у повній мірі обставини справи, не вірно надано правову оцінку як викладеним у позові обставинам та письмовим доказам, так і встановленим обставинам в судовому засіданні, що призвело до помилкового висновку у цій справі та порушенню як норм процесуального права, так і матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового із повним задоволенням позовних вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпра від 06 січня 2026 року — скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробас” про захист прав споживачів — задовольнити.

Визнати неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробас” щодо відмови ОСОБА_1 у пільговому перевезенні маршрутом №70 у м. Дніпрі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробас”, ЄДРПОУ 43122904, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , вартість проїзду у сумі 18 грн та моральну шкоду у розмірі 700 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпробас”, ЄДРПОУ 43122904, на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн за подання позову та 1816,80 грн за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “10” березня 2026 року.

Повний текст постанови складено “19” березня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О.Макаров

М.М.Пищида