Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №180/112/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/499/26 Справа № 180/112/25 Суддя у 1-й інстанції - Нанічкіна Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю,

за участю секретаря – Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області, виконавчий комітет Нікопольської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, –

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2025 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області, виконавчий комітет Нікопольської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

В обґрунтування позову, зазначає що він, ОСОБА_2 , є батьком дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 12.01.2008 року між позивчем та ОСОБА_1 було укладено шлюб, у якому народився син, ОСОБА_3 . Рішенням Нікопольського міськрайонного суду від 11.11.2016 року шлюб між сторонами розірвано. З того часу всі питання щодо виховання сина ним вирішуються самостійно, без участі та підтримки відповідачки. Син ОСОБА_4 постійно проживає та зареєстрований з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина перебуває на повному утриманні позивача. Мати дитини з 2016 року проживає окремо від ОСОБА_4 , не займається вихованням та утриманням сина, матеріально не допомагає, ніяким чином про дитину не піклується.

Відповідачка свідомо самоусунулася та ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

Позивач неодноразово намагався розшукати матір свого сина для залучення до виховання, за його запитом до Нікопольського РУП ГУНП Дніпропетровської області про розшук відповідачки, він дізнався, що 17.08.2022 року ОСОБА_1 перетнула кордон та виїхала за межі України до Республіки Польща.

З огляду на викладене, просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, з дня подачі позовної заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області, виконавчий комітет Нікопольської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задоволено.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлено батьківських прав по відношенню до дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягувато з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 24.01.2025 року і до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1211,20 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу задовольнити частково.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 . Відповідно до запису у свідоцтві про народження зазначено: батько – ОСОБА_2 , мати – ОСОБА_1 .

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.11.2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 12.01.2008 року, розірвано. Рішенням встановлено, що від шлюбу сторони мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади за відомостями Нікопольської територіальної громади, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19.10.2017 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки сімейного лікаря ОСОБА_5 від 04.12.2024 року, ОСОБА_3 , 2008 року народження, ОСОБА_2 , 1981 року народження, спостерігаються у сімейного лікаря в КНП «НЦПМСД» НМР з 06.11.2020 року.

Директором Нікопольської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості Вінтоняк О. надано службову характеристику провідного інженера з комп`ютерних систем Нікопольської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості ОСОБА_2 , яка є позитивною.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 09.04.2008 року, квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 06.03.2008 року.

Відповідно до довідки директора Нікопольського ліцею № 13 Кушнір М. від 03.12.2024 року, виданої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в тому, що він дійсно навчається у 10А класі дистанційно з 01.09.2024 року по теперішній час в Ліцеї №13 НМР. В умовах воєнного часу, з 24.02.2022 року по теперішній час, освітній процес в Ліцеї № 13 НМР здобувається в дистанційній формі навчання. ОСОБА_6 мешкає з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Мати, ОСОБА_1 з сім`єю не проживає. Участь у вихованні дитини не бере, школу ніколи не відвідувала, з вчителями не спілкується, у батьківських зборах участь не брала.

Згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04.12.2024 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За довідкою Нікопольського РУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 17.08.2022 року перетнула кордон та виїхала за межі України до Республіки Польща. Серед померлих, заарештованих, затриманих в порядку ст.208, 191, 535 КПК України, осіб невстановлених трупів громадян та невідомих хворих не значиться.

26.02.2025 року виконавчим комітетом Марганецької міської ради Дніпропетровської області надано висновок «Про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 по відношенню до неповнолітнього: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ». У висновку вказано, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно інформації Нікопольського ліцею № 13 Нікопольської міської ради дитина ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_2 . Мати ОСОБА_1 з сім`єю не проживає. Участь у вихованні дитини не бере, школу ніколи не відвідувала, з вчителями не спілкується, у батьківських зборах участь не брала. Згідно інформації сімейного лікаря усі заходи щодо лікування у разі хвороби, вакцинування, медогляду, інші звернення до сімейного лікаря здійснює виключно батько ОСОБА_2 . Неповнолітній ОСОБА_2 написав пояснення, згідно яких він проживає з батьком ОСОБА_2 з 2016 року, мати ОСОБА_1 з ним не спілкується, зі святами не вітає, його здоров`ям, навчанням та вихованням не займається, матеріально не утримує.

Згідно Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», на громадянина України - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відомості відсутні.

Згідно відповіді директора БКЗ «ЦНСП» «Марганецької МР» Ганжі О. від 24.03.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Під час проведеної перевірки за обліками Нікопольського РУП було встановлено, що 17.08.2022 року ОСОБА_1 перетнула кордон та виїхала за межі України до Республіки Польща.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків та жодним чином не приймає участь у житті сина - ОСОБА_3 . Щодо стягнення аліментів, виходив з наявності підстав для такого задоволення.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з даним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, N 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6) частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько або мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 61-36905св18.

Згідно правової позиції Верховного суду, під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі № 466/9380/17 (провадження № 61-2175св20).

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. А відсутність спілкування з сином, не свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її сина, який проживає разом з батьком. Недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських (природних) прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено. Разом з тим, позивачем не надано належних і допустимих доказів невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків без поважних причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання сина і свідомого нехтування нею своїми обов`язками та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідачки відносно своєї дитини, в матеріалах справи також відсутні.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також, що створило загрозу життю дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків (постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.

Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18 (провадження № 61-13690св20), від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20).

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з Висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок Виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Колегія суддів зазначає, що Висновок виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області щодо доцільності позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_1 не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо застосування до відповідачки ОСОБА_1 заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.

При цьому, навіть небажання дитини спілкуватися та/або проживати з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається батько - позивач ОСОБА_2 , не свідчить про те, що мати дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.

Позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Як зазначалося вище, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка матері відносно своєї дитини свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки.

У цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідачка може бути позбавлена батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Позивачем не доведено у ході розгляду справи, що поведінка відповідачки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками щодо сина ОСОБА_3 .

Згідно вимог стст.76,77,79,80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1,ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на те, що письмові докази, наявні в матеріалах справи не містять відомостей про винну поведінку відповідачки, під час розгляду справи не встановлено свідоме нехтування нею батьківськими обов`язками, та враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв`язків з сім`єю, в тому числі і з матір`ю крім того, позбавлення батьківських прав є виключною мірою сімейно-правової відповідальності, яка застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування такого крайнього заходу впливу на матір, як позбавлення її батьківських прав.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про задоволення позовної вимоги щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 .

Що стосується стягнення аліментів, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Судом встановлено, що син понад 3 роки постійно мешкає з позивачем, перебуває на його повному утриманні та забезпеченні.

Відповідачка, у порушення вимог статті 180 СК України протягом останніх 3 років сина не утримує.

Як вже зазначалося, відповідно до наданих письмових пояснень Служби у справах дітей Нікопольської міської ради 11.04.2025 року згідно яких спеціалістами служби у справах дітей Нікопольської міської ради проведено обстеження житлово-побутових умов сім`ї ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , з`ясовано, що на даний час неповнолітня дитина ОСОБА_3 , проживає з батьком, ОСОБА_2 .

Крім того, фахівцем КП «Нікопольський міський центр соціальних служб» Нікопольської міської ради було здійснено вихід в сім`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає постійно разом з батьком. Зі слів ОСОБА_2 , ОСОБА_4 почав жити з ним по домовленості з матір`ю хлопця, ОСОБА_1 , після розлучення у 2016 році. ОСОБА_4 навчається в ліцеї № 13, 10А класі. Мати, ОСОБА_1 виїхала за кордон зі слів батька та сина, в 2022 році, на початку бойових дій. Жінка після розлучення та на даний час не приймає участі у вихованні та утриманні сина. Зі слів сина, вона не телефонує, не цікавиться його життям. Батько працює, виховує та утримує сина. Батько разом з сином мешкають в 1 кімнатіній квартирі, помешкання чисте, охайне, зроблений ремонт. Квартира облаштована. Павло має свій особистий простір та умови для навчання та відпочинку

Згідно довідки сімейного лікаря ОСОБА_5 від 04.12.2024 року, ОСОБА_3 , 2008 року народження, ОСОБА_2 , 1981 року народження, спостерігаються у сімейного лікаря в КНП «НЦПМСД» НМР з 06.11.2020 року.

Також сімейним лікарем надана довідка, якою засвідчується, що усі заходи щодо лікування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі хвороби, вакцинування, медогляду, інші звернення до сімейного лікаря здійснює батько, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Інші особи щодо послуг по ОСОБА_7 не зверталися.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до положень ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Частиною 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно зі ст.ст. 79, 191 Сімейного кодексу України аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Судом встановлено, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає з батьком ОСОБА_2 та перебуває на повному утриманні останнього.

Відповідачкою в свою чергу не надано ні суду першої, ні апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження незадовільного стану здоров`я чи скрутного матеріального становища, інших обставин, що мають істотне значення та які могли б бути врахованими судом при вирішенні даного спору.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, зважаючи, що відповідачка є працездатною, нею не надано суду доказів наявності обставини, що мають істотне значення для визначення розміру аліментів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог у частині стягнення з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідачки ОСОБА_1 щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 24.01.2025 року, і до досягнення дитини повноліття.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Отже, колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду в частині позбавлення батьківських прав ухваленням нового про відмову у задоволенні позову в цій частині. Рішення в іншій частині – залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області, виконавчий комітет Нікопольської міської ради про позбавлення батьківських прав – скасувати та у скасованій частині ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області, виконавчий комітет Нікопольської міської ради про позбавлення батьківських прав— відмовити.

В іншій частині судове рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 18 березня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року.

Судді