Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №591/7899/23 — Сумський апеляційний суд

Справа № 591/7899/23

Номер провадження 22-ц/816/1598/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м.Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Замченко А.О. (суддя-доповідач),

суддів – Криворотенка В.І., Черних О.М.,

з участю секретарів судового засідання – Кияненко Н.М., Овчаренко М.В.,

у присутності представника позивача – адвоката Петрищева О.О., представника відповідача – адвоката Юрченко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 грудня 2025 року в складі судді Ніколаєнко О.О., ухваленого в м. Суми (повний текст виготовлено 15 грудня 2025 року)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

08.09.2023 адвокат Петрищев О.О. в інтересах позивача ОСОБА_1 звернувся до АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» з позовом, який мотивував тим, що з 07.11.2016 позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на різних посадах. Наказом від 28.08.2023 його було звільнено за угодою сторін з посади начальника виробничо-технічного управління на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Вважає звільнення протиправним з наступних підстав.

У липні 2023 року позивача та інших працівників підприємства було повідомлено про початок процедури ліквідації АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» і поставлено вимогу для тих, хто бажає працювати в новоствореному підприємстві, надати директору заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення строку звільнення та дати складання. Таку заяву позивач склав і передав керівництву підприємства. 28.08.2023, після виходу на роботу з відпустки, працівник кадрової служби вручила йому наказ від 28.08.2023 про його звільнення за угодою сторін на підставі заяви позивача. При цьому зазначає, що згоди на своє звільнення не надавав, а заява про звільнення без зазначення дати не є підставою для звільнення. Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін. Враховуючи, що строк звільнення на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України сторонами не погоджувався, дата складання заяви позивачем не зазначалась, сама заява складена під психологічним тиском, звільнення є незаконним, а тому позивача має бути поновлено на роботі та виплачено йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Вказував, що незаконним звільненням позивачу була завдана моральна шкода, яка полягала в необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя (звернення до лікаря у зв`язку з нервовим потрясінням, необхідністю позики грошей з метою забезпечення засобів існування, звернення з позовом).

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 28.08.2023 №1254к про звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України; поновити його на посаді начальника управління виробничо-технічного управління АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» з 28.08.2023; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.08.2023 по день ухвалення рішення з подальшим відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів та 50000 грн моральної шкоди, а також судові витрати.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15.12.2025 позов задоволено частково: визнано незаконним і скасовано наказ АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» від 28.08.2023 №1254к про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України; поновлено останнього на посаді начальника управління виробничо-технічного управління АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз»; стягнуто з відповідача 1327937 грн 42 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29.08.2023 по 15.12.2025 з подальшим відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, 5000 грн моральної шкоди. Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Юрченко І.М. в інтересах відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач вважає його незаконним та необґрунтованим, оскільки судом було допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права. Вирішуючи справу, суд не зазначив, на які докази він посилався та які докази відхилив при вирішені справи, що не дає можливості відповідачу навести свої доводи в апеляційній скарзі щодо певних обставин справи. Крім того, важливою ознакою вмотивованості судового рішення є обґрунтованість посилань на відповідні правові норми, включаючи рішення ЄСПЛ.

Вказує, що відповідач не погоджується з висновками суду про не доведення відповідачем наявності згоди ОСОБА_1 на звільнення на час винесення наказу від 28.08.2023 про його звільнення.

Наказ про припинення трудового договору (контракту) від 28.08.2023 №1254к був підписаний головою правління 28.08.2023, оскільки в заяві про звільнення ОСОБА_1 зазначена дата звільнення 28.08.2023, що свідчить про взаємну згоду сторін. Зазначає, що пропозиція про анулювання домовленості про припинення трудового договору від позивача до моменту отримання позовної заяви не надходила, навпаки, ОСОБА_1 в останній робочий день 28.08.2023 у другій половині дня покинув робоче місце, що підтверджується відповідним актом. Того ж дня о 16:48 комісією зафіксовано факт відсутності позивача на робочому місці в кабінеті №318.

28.08.2023 начальник відділу кадрів та підбору персоналу управління з персоналу АТ «Сумигаз» Віннік Н. у присутності комісії зателефонувала ОСОБА_1 і останній повідомив, що знаходиться в центральному офісі АТ «Сумигаз» за адресою: м. Суми, вул. О. Береста, 21, та планує до кінця робочого дня, тобто до 17:00, повернутися на своє робоче місце. 28.08.2023 о 17:14 ОСОБА_2 повторно зателефонувала ОСОБА_1 і він повідомив, що не буде повертатися сьогодні в офісне приміщенні АТ «Сумигаз» за адресою: м. Суми, вул. Лебединська, 13. Таким чином, останній відмовився ознайомлюватися з наказом про припинення трудового договору (контракту) від 28.08.2023 №1254к.

У той же день листом від 28.08.2023 №10/339 ОСОБА_1 були направлені на адресу за місцем реєстрації належним чином завірена копія наказу про припинення трудового договору (контракту) від 28.08.2023 №1254к і розрахунковий листок за серпень 2023 року. Також запропоновано звернутися до відділу кадрів та підбору персоналу управління з персоналу АТ «Сумигаз» за адресою: м. Суми, вул. Лебединська, 13, для отримання трудової книжки або надати заяву щодо відправлення трудової книжки поштою за вказаною ним адресою. На момент подання відповідачем відзиву на позов поштове відправлення знаходилось у точці видачі з 31.08.2023 за зареєстрованим місцем проживання позивача (смт. Магдалинівка, Магдалинівський район, Дніпропетровська область). І навіть після того, як позивачу було повідомлено про те, що йому були направлені документи, він до відділення Укрпошти не звернувся і документи не отримав.

Відповідно до запису в книзі обліку трудових книжок 29.08.2023 ОСОБА_1 було особисто під підпис видано його трудову книжку. Тобто на наступний день після звільнення позивач прибув до підприємства, до робочого місця не намагався приступити, прибув тільки до відділу кадрів управління з персоналу, отримав трудову книжку і жодних дій, які б давали зрозуміти роботодавцю, що працівник не мав на меті звільнятись, а бажає працювати, не вчиняв, а після отримання трудової книжки він більше не з`являвся на території підприємства.

Звертає увагу суду на тому, що ОСОБА_1 28.08.2023 не вчиняв жодних дій для того, щоб відкликати/анулювати заяву, яка була ним написана, або всіма можливими діями підтвердити бажання працювати, а не звільнятись. Вважає, що з боку позивача наявна провокація злочину: власноруч написав заяву про звільнення, розуміючи, що цей документ не буде мати юридичної сили, віддав її працівнику, у повноваження якого не входить опрацювання кадрових документів, відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення, при отриманні трудової книжки будь-яких заперечень не висловив, до робочого місця не приступив, кореспонденцію від АТ «Сумигаз» не отримує, а за результатами своїх усвідомлених дій звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку, який при ухваленні судового рішення складав майже 1,5 млн грн.

05.03.2026 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача – адвокат Петрищев О.О. просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача – без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника відповідача Юрченко І.М., яка підтримала апеляційну скаргу, представника позивача ОСОБА_3 , який проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що з 01.03.2021 ОСОБА_1 працював на посаді начальника управління виробничо-технічного управління в АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» (том 1 а. с. 13 – 18).

З 14.08.2023 по 27.08.2023 позивач перебував у відпустці (том 1 а. с. 60).

На а. с. 61 є заява від 28.08.2023, адресована голові правління АТ «Сумигаз», з якої вбачається, що ОСОБА_1 просив звільнити його з роботи в АТ «Сумигаз» за угодою сторін. Дата написання заяви відсутня.

Відповідно до висновку експерта від 26.03.2025 №2217 рукописний цифровий запис «28.08.2023» у заяві про звільнення за угодою сторін від 28.08.2023, розташований у рядку «___» ______ 20___р., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (том 2 а. с. 61 - 68).

Наказом від 28.08.2023 №1254к позивача звільнено з 28.08.2023 із займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України на підставі заяви ОСОБА_1 .

У наданому позивачем примірнику наказу міститься його запис від 29.08.2023 наступного змісту: «З наказом ознайомлений, з наказом не згоден, погодження на звільнення не давав, дату в заяві на звільнення не ставив» (том 1 а. с. 19).

У наданому відповідачем примірнику підпис про ознайомлення позивача з наказом та застереження останнього про незгоду з наказом відсутні (том 1 а. с. 62).

Також судом встановлено, що надані позивачем і відповідачем копії примірників наказу, складені друкованим методом, візуально відрізняються місцем розташування підпису на них голови правління.

28.08.2023 посадовими особами АТ «Сумигаз» складено акт про те, що 28.08.2023 начальник управління з персоналу телефонувала позивачу об 11:00 з приводу необхідності прийти до відділу кадрів та підбору персоналу для ознайомлення з наказом. О 16:48 комісією зафіксовано факт відсутності позивача на робочому місці в робочому кабінеті та в цей же час здійснено телефонний дзвінок позивачу, під час якого останній повідомив, що знаходиться в центральному офісі АТ «Сумигаз» (вул. Береста, 21). О 17:14 у телефонній розмові позивач повідомив, що не буде повертатись в офісне приміщення АТ «Сумигаз» за адресою: АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 63).

28.08.2023 за місцем реєстрації ОСОБА_1 (Дніпропетровська область, смт. Магдалинівка) направлено копію наказу про звільнення та розрахунковий листок (том 1 а. с. 64 - 66).

Відповідно до довідки АТ «Сумигаз» середньоденний заробіток позивача становить 2205 грн 71 коп., середньомісячний заробіток – 47422 грн 77 коп. (том 1 а. с. 82).

30.08.2023 позивач взяв у борг у ОСОБА_4 50000 грн (том 1 а. с. 109).

06.09.2023 і 11.09.2023 ОСОБА_1 звертався за консультацією до сімейного лікаря, йому встановлено діагноз: астено-невротичний синдром, призначено лікування (том 1 а. с. 21 - 24, 110).

Допитаний у суді першої інстанції як свідок позивач пояснив, що після зміни в липні 2023 року керівництва АТ «Сумигаз» новий керівник сказав написати заяву на звільнення без зазначення дати. Ця вказівка надійшла позивачу від секретаря керівника, яка повідомила, що це є усне розпорядження керівника. Позивач висловлював незгоду з такою заявою як до, так і після її написання. Йому погрожували звільненням у разі не написання заяви. Він не бажав звільнятися. Після виходу з відпустки дізнався, що його звільнили. Він не відмовлявся від ознайомлення з оскаржуваним наказом, ознайомився з ним та написав власні зауваження.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що працював у АТ «Сумигаз» на посаді начальника центрального диспетчерського управління. Після зміни керівництва працівникам, які приїхали з інших регіонів, була надана вказівка написати заяву на звільнення без вказання дати написання. Свідок також написав таку заяву, вона була написана під тиском та в результаті погроз з боку керівництва. Коли свідок відносив свою заяву до відділу кадрів, бачив також і заяву позивача, в якій теж була відсутня дата.

Постановляючи рішення про поновлення позивача на роботі, районний суд виходив з того, що відсутність у заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за згодою сторін, а тому відсутні підстави для розірвання трудового договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають матеріалами справи та вимогам закону.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: угода сторін.

Так, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Таким чином, на переконання колегії суддів, судом першої інстанції правильно вказано на те, що працівник не може бути звільнений відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін, якщо одна зі сторін не надає згоди на припинення трудового договору за цією підставою або не було досягнуто домовленості щодо дати такого звільнення. У такому разі трудовий договір може бути припинений з інших підстав, передбачених КЗпП України.

Така позиція щодо необхідності дотримання вимог КЗпП України в частині досягнення дати звільнення за угодою сторін викладена в постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №1340/6082/18, від 11.03.2020 у справі №120/930/19-а.

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.

За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Тобто, при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, визначений сторонами.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.

При цьому, пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору на підставі пункту 1 можуть бути, як в письмовій, так і в усній формі. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і дата звільнення.

Така позиція щодо необхідності дотримання вимог КЗпП України в частині досягнення дати звільнення за угодою сторін викладена в постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №120/930/19-а.

Верховним Судом неодноразово досліджувалося питання щодо основних умов припинення трудового договору за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, зокрема в постановах від 14.05.2020 у справі №815/5173/17, від 13.08.2019 у справі №825/3587/15-а, від 09.10.2019 у справі №804/9394/14, від 21.11.2018 у справі №820/243/16, від 08.07.2020 у справі №826/25618/15, від 10.10.2019 у справі №826/25726/15, від 31.10.2019 у справі №1340/6082/18, від 08.11.2022 №620/11180/21.

У вказаних справах Верховний Суд, аналізуючи положення пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, дійшов висновку, що основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється.

Поряд з цим Верховний Суд у справах №825/3587/15-а, №826/2526/15, №826/25618/15 також зазначив, що визначення дати звільнення за угодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявним намір працівника звільнитися саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Отже, недосягнення сторонами угоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

З огляду на викладене, встановивши, що рукописний цифровий запис «28.08.2023» у заяві про звільнення за угодою сторін від 28.08.2023, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в даному випадку незазначення в заяві конкретної дати звільнення свідчить про відсутність волевиявлення працівника на припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо дати звільнення, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони спростовуються висновком експерта від 26.03.2025 №2217, згідно з яким рукописний цифровий запис «28.08.2023» у заяві про звільнення за угодою сторін від 28.08.2023 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (том 2 а. с. 61 - 68), а також показами свідка ОСОБА_5 . Належних і допустимих доказів на підтвердження зазначеного доводу апеляційної скарги відповідач не надав.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що 28.08.2023 у другій половині дня ОСОБА_1 покинув своє робоче місце, також не являються підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки останнього було звільнено не за прогул, а за угодою сторін.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо дати звільнення, відповідачем також надано не було.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 22.12.2020 у справі №183/7159/18, є безпідставними, оскільки вона є нерелевантною для цієї справи. Так, у справі №183/7159/18 позивач власноруч написав заяву про звільнення, в якій особисто вказав дату звільнення. У даному ж випадку позивач дату звільнення в заяві не вказував.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №264/2678/17, також є безпідставними, оскільки висновки були зроблені в неподібних до цієї справи правовідносинах та є нерелевантними для цієї справи. Так, у справі №264/2678/17 питання стосувалося звільнення працівника через його неявку на пропозицію роботодавця до м. Маріуполя за новою юридичною адресою роботодавця для вирішення питання щодо переводу до іншого структурного підрозділу підприємства.

Що стосується рішення суду про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та доводів апеляційної скарги в цій частині, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 було зроблено висновок, що вимушеним прогулом у розумінні вказаної статті є період часу з дня звільнення працівника по день ухвалення рішення суду про поновлення його на роботі.

З наказу АТ «Сумигаз» №232к вбачається, що 15.12.2025 було скасовано наказ від 28.08.2023 №1254к про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України та поновлено останнього на посаді начальника виробничо-технічного управління АТ «Сумигаз» з 29.08.2023 (том 2 а. с. 159).

Тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає стягненню за період з 29.08.2023 по 14.12.2025.

За вказаний період було 599 робочих днів.

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.08.2023 по 14.12.2025 становить 1321220 грн 29 коп. (599 робочих днів х 2205 грн 71 коп. середньоденної заробітної плати).

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції припустився помилки при визначенні періоду, за який необхідно робити розрахунок середньоденної заробітної плати, є обґрунтованими.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції невірно визначив період, за яких підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, на що вказувало товариство в апеляційній скарзі, рішення суду в зазначеній частині підлягає зміні.

Що стосується рішення суду про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн, то колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно зі ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягає обов`язковому з`ясуванню наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд першої інстанції, виходячи з встановлених обставин справи, які підлягають врахуванню при визначенні розміру моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя), дійшов обґрунтованого висновку, що розмір моральної шкоди повинен становити 5000 грн, що буде відповідати принципам розумності та справедливості.

Доводи апеляційної скарги про те, що в позивача не було необхідності брати в борг 50000 грн на другий день після звільнення, оскільки 28.08.2023 підприємство виплатило йому 69970 грн заробітної плати, не є підставою для скасування чи зміни рішення суду в частині визначення розміру моральної шкоди, оскільки суд першої інстанції не брав до уваги зазначену обставину, визначаючи розмір моральної шкоди.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь держави 14352 грн 97 коп. судового збору, з яких: 1073 грн 60 коп. – судовий збір за вимогу немайнового характеру, 13279 грн 37 коп. – за вимогу майнового характеру (середній заробіток за час вимушеного прогулу). Оскільки рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу було змінено, тому рішення суду в частині вирішення питання щодо стягнення з відповідача на користь держави судового збору необхідно також змінити та стягнути на користь держави 14285 грн 80 коп. судового збору, з яких: 1073 грн 60 коп. – судовий збір за вимогу немайнового характеру, 13212 грн 20 коп. – за вимогу майнового характеру.

У суді апеляційної інстанції за вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу сплачено 13279 грн 37 коп.

Оскільки апеляційну скаргу задоволено на 0,5%, тому за рахунок держави необхідно компенсувати товариству 66 грн 40 коп. судового збору (13279 грн 37 коп. х 0,5%).

Згідно з ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З огляду на викладене, оскільки в порядку розподілу судових витрат з відповідача на користь держави необхідно стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції та йому ж компенсувати судовий збір за рахунок держави за розгляд справи в апеляційному суді, колегія суддів дійшла висновку, що за результатами здійснення взаємозаліку сум з відповідача на користь держави необхідно стягнути 14219 грн 40 коп. (14285 грн 80 коп. – 66 грн 40 коп.).

Верховний Суд у постанові від 29.08.2024 у справі №905/830/21 зазначив, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення; додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду касаційної скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього (подібні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №911/132/14, від 06.12.2023 у справі №910/10294/22, від 21.01.2026 у справі №684/491/21).

Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 05.01.2026 стягнуто з АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Розглядаючи дану справу, колегія суддів, зважаючи на похідний характер зазначеного додаткового рішення суду першої інстанції, дійшла висновку про його зміну у зв`язку зі зміною первісного судового рішення районного суду та стягнення з АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» на користь ОСОБА_1 пропорційно задоволеним позовним вимогам (вимогу немайнового характеру задоволено на 100%, а вимогу майнового характеру – на 99,5%) 4987 грн 50 коп.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 376, 381-382, 389 ЦПК України,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 грудня 2025 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та вирішення питання щодо стягнення судового збору з відповідача на користь держави змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» на користь ОСОБА_1 1321220 грн 29 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 серпня 2023 року по 14 грудня 2025 року з подальшим утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» на користь держави 14219 грн 40 коп. судового збору.

В іншій частині рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 грудня 2025 року залишити без змін.

Додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 05 січня 2026 року змінити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» на користь ОСОБА_1 4987 грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19 березня 2026 року.

Головуючий – Замченко А.О.

Судді: Криворотенко В.І.

Черних О.М.