Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №127/25247/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/25247/25

Провадження № 22-ц/801/426/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 рокуСправа № 127/25247/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О.Ю. (суддя - доповідач),

суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року, ухваленого місцевим судом під головуванням судді Сичука М.М., дата складення повного тексту рішення 28 листопада 2025 року,

встановив:

У серпні 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №26710-05/2024 від 17.05.2024 в розмірі в розмірі 12000 грн, з яких: 10000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2 000 грн - сума заборгованості за відсотками.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на ті обставини, що 17 травня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 26710-05/2024, який підписаний електронним підписом позичальника відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п. 8 договору. Відповідно до умов вказаного договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, реквізити якої надані відповідачем первісному кредиторові з метою отримання кредиту. Кредит вважається наданим в день перерахування ТОВ «Аванс Кредит» суми кредиту (загального розміру) за реквізитами згідно п.п. 1.6 п. 1 кредитного договору. Підписанням договору відповідач підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту ТОВ «Аванс Кредит», які розміщенні на сайті товариства.

22 січня 2025 року між позивачем та ТОВ «Аванс Кредит» було укладено договір факторингу №22012025/2, відповідно до умов якого ТОВ «Аванс Кредит» відступило належне йому право вимоги до боржників відповідно до реєстру боржників, в тому числі і за кредитним договором № 26710-05/2024 від 17.05.2024.

Відповідно до реєстру боржників від 22 січня 2025 року до договору факторингу №22012025/2 від 22.01.2025 року позивач набув права вимоги за кредитним договором № 26710-05/2024 від 17.05.2024 в розмірі 12000 грн, з яких: 10000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2 000 грн – сума заборгованості за відсотками.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року позов задоволено: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за кредитним договором № 26710-05/2024 від 17.05.2024 в розмірі 12000 грн, з яких: 10 000 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 2000 грн – сума заборгованості за відсотками. Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» витрати на оплату судового збору в розмірі 3028 грн.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що наявність кредитних правовідносин між відповідачем позивачем знайшла своє підтвердження, а саме укладено кредитний договір в електронній формі, який містить усі істотні умови, підписаний з використанням електронного ідентифікатора, розмір заборгованості є доведеним.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не надано доказів укладення договору кредиту та надання йому кредитних коштів, скаржник цю обставину не визнає, зазначає, що лист ТОВ «Пейтек» не є належним доказом та не підтверджує зарахування коштів конкретному позичальнику.

Також скаржник посилається на відсутність у справі детального розрахунку заборгованості та посилається на неправильність здійснених позивачем нарахувань.

На думку скаржника договір факторингу лише фіксує відступлення вимоги, але не звільняє нового кредитора від обов`язку доказування наявності боргу та підстав його виникнення (нарахування). Натомість окремі положення договору (денна процентна ставка) не відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування» у зв`язку із чим нарахування відсотків здійснено невірно.

06.01.2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що він не є первісним кредитором, а до нього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 в розмірі боргу, який існував у нього перед первісним кредитором. Позивачем доведено належними та допустимими доказами факт укладення між відповідачем та первісним кредитором договору, та заборгованість за ним. Ураховуючи наведене, позивач просить суд залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення частково не відповідає вказаним вимогам.

Судом встановлено, що 17 травня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 26710-05/2024, за умовами якого відповідачу надано кредит в національній валюті у розмірі 10 000,00 грн строком на 120 днів до 13.09.2024, з денною процентною ставкою 1,50%. Договір підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором W0951 у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію», також відповідач ОСОБА_1 підписав паспорт споживчого кредиту (а.с. 6-11).

Кредит у розмірі 10 000,00 грн надано відповідачу шляхом перерахування цієї суми 17.05.2024 о 11:15:17 маска картки НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням ТОВ «Пейтек» вих. №20250428-44-1 від 28.04.2025 номер транзакції – cec1f753-3005-4038-b63f-245b2dafce96, номер транзакції в системі ТОВ «Аванс Кредит» - 2729089 (а.с.12).

Ураховуючи викладені обставини, договір укладено в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Колегією суддів враховано, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Відповідно до листа від 28 квітня 2025 року №20250428-44-1 вбачається, що перерахування суми кредиту за кредитним договором здійснювалося не безпосередньо ТОВ «Аванс кредит», а ТОВ «Пейтек», оскільки між ними 08 лютого 2024 року було укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 . Відповідно до вказаного договору було успішно перераховано кошти на користь фізичних осіб від ТОВ «Аванс кредит» (а.с.12).

Кредит у розмірі 10 000,00 грн надано відповідачу шляхом перерахування цієї суми 17.05.2024 о 11:15:17 зарахування на карту, маска картки НОМЕР_1 , банк-еквайр - АТ «ПУМБ» що підтверджується повідомленням ТОВ «Пейтек» вих. №20250428-44-1 від 28.04.2025 номер транзакції – cec1f753-3005-4038-b63f-245b2dafce96, номер транзакції в системі ТОВ «Аванс Кредит» - 2729089.

Номер особистого електронного платіжного засобу НОМЕР_1 , вказувалися позичальником при укладенні договору про надання фінансового кредиту №26710-05/2024 від 17 травня 2024 року (а.с.6 – 8).

Отже, на переконання колегії суддів, факт виникнення кредитних відносин є очевидним і встановленим, позаяк надані позивачем докази містять інформацію про підписання договору електронним цифровим підписом, зокрема за допомогою одноразового ідентифікатора (W0951), вчиненим з урахуванням положень ч. ч. 6, 12 п. 1 ст. 3, ст. 12, п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», ч. 1 ст. 205 ЦК України.

Доказів про те, що персональні дані ОСОБА_1 (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, електронна адреса, тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані.

За приписами ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

ОСОБА_1 не заявляв зустрічні позовні вимоги щодо безгрошовості кредитного договору на підставі положень ст.1051 ЦК України.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Враховуючи вищевикладене, ТОВ «Аванс Кредит» підтвердило, що виконало свої зобов`язання за кредитним договором, а саме надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн.

Отже, зазначене повністю спростовує посилання скаржника в апеляційній скарзі на не укладення ним договору кредиту та не отримання кредитних коштів за ним в розмірі 10000 грн.

22.01.2025 між позивачем (фактор) та ТОВ «Аванс Кредит» (клієнт) укладено Договір факторингу №22012025/2, за яким клієнт передав фактору права вимоги до боржників. Фактор набув статусу кредитора щодо відповідних заборгованостей. Передачу прав підтверджує підписаний і скріплений печатками Акт прийому-передачі Реєстру боржників, що є невід`ємною частиною договору, в тому числі за кредитним договором №26710-05/2024, рядок 1088 (а.с.21).

Згідно розрахунку заборгованості станом на 24 травня 2025 року основний борг становить 10 000,00 грн, нараховані проценти 2000,00 грн, а всього 12 000,00 грн.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач набув право вимоги за кредитним договором №26710-05/2024 від 17 травня 2024 року згідно договору факторингу №22012025/2 від 22 січня 2025 року, укладеного між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Разом з тим, аналіз аргументів апеляційної скарги свідчить про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ОСОБА_1 посилається також на те, що умови договору про надання фінансового кредиту № 26710-05/2024 від 17 травня 2024 року щодо встановлення процентної ставки в розмірі 1,50 % на день суперечать вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемним. Відтак, на думку скаржника, з урахуванням обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1 % розрахунок заборгованості з 21 серпня 2024 року має здійснюватися, виходячи саме з цієї ставки.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо розрахунку відсотків за користування кредитом, з огляду на наступне.

За умовами кредитного договору, встановлено, що процентна ставка становить 1,50% в день та застосовується в межах строку кредитування.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023 року.

Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Це узгоджуються із абзацом 2 частини 1 статті 39 Закону України «Про правотворчу діяльність» (нормативно-правовими актами, що застосовувалися до набрання чинності прийнятим (виданим) нормативно-правовим актом, встановлювався інший порядок регулювання відповідних суспільних відносин).

Договір про надання фінансового кредиту №26710-05/2024 був укладений 17 травня 2024 року, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому дія пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Відтак, апелянт помилкового просить апеляційний суд застосувати до цих правовідносин вказану норму.

Згідно з ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У частинах першій та другій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, п. 1.4.1 договору про надання фінансового кредиту №26710-05/2024 від 17 травня 2024 року, укладеного між сторонами щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,50 % з врахуванням положень ч. 5 ст.12, ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемним.

Отже, заборгованість відповідача по несплачених відсотках за договором про надання фінансового кредиту №26710-05/2024 від 17 травня 2024 року у період з 17.05.2024 року по 13.09.2024 року відсутня, а переплата за ними склала 2 725,00 грн (14 725,00 грн (сплата згідно розрахунку (а.с. 13-14)) - 12 000,00 грн (10 000,00 грн * 1% *120 днів))

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає за належне зарахувати суму переплати за відсотками у рахунок погашення боргу за тілом кредиту у сумі 2725,00 грн.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить задовольнити частково, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що є підстави для перерозподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,0 грн.

При зверненні з апеляційною скаргою відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн.

Позовну заяву ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено на 60,63%, тому з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 1 835,87 грн.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено на 60,63%, тому з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 430,55 грн.

Згідно з ч.10 ст.141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи положення ч.10 ст.141 ЦПК України, остаточно підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» різниця суми судового збору в розмірі 405,32 грн.

Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, проте у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, воно може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 26710-05/2024 від 17.05.2024 в розмірі 7 275,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу.

У решті позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати на оплату судового збору в розмірі 405,32 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а - г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: Т. М. Шемета

О. С. Панасюк