Постанова від 16 березня 2026 р. у справі №127/31196/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/31196/25

Провадження № 22-ц/801/512/2026

Категорія: 78

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2026 рокуСправа № 127/31196/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю.,

за участю секретаря судового засідання Кулішко Б. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Піщанське АТП 10540» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником – адвокатом Довбишом Олександром Леонідовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 09 грудня 2025 року у м. Вінниці суддею цього суду Бойком В. М., дата складення повного тексту судового рішення відповідає даті його ухвалення,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який обґрунтований тим, що 09.11.2022 року позивач була прийнята на роботу в Товариство з обмеженою відповідальністю «Піщанське АТП 10540» (далі - ТОВ «Піщанське АТП 10540») на посаду диспетчера з міжнародних перевезень за усною трудовою угодою на підставі наказу № 34-к від 09.11.2022 року. До посадових обов?язків позивача, які роботодавцем їй були доведені до відома усно входило: планування, контроль, координація та облік роботи водіїв та транспортних засобів підприємства, моніторинг руху транспорту, тощо.

Позивач зазначила, що виконання її посадових обов?язків відбувалося дистанційно, за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення, засобів телефонного зв?язку. За весь час роботи, свої посадові обов?язки позивач виконувала без зауважень, вчасно та сумлінно, до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни жодного разу не притягувалася.

Однак, на початку серпня 2025 року, випадково, через електронний кабінет Пенсійного фонду України позивач довідалась, що 02.06.2025 року її було звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул) (наказ № 27-к від 02.06.2025 року). Разом з тим, позивач наголошувала, що посадові особи ТОВ «Піщанське АТП 10540», не повідомляли її про факт припинення з нею трудових відносин за прогул.

У зв`язку з цим, 22.08.2025 року на офіційну поштову адресу відповідача нею було направлено заяву, в якій вона просила надати належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких її було звільнено, однак зазначена заява була проігнорована та залишилася без відповіді. Враховуючи, що прогул є серйозним порушенням трудової дисципліни, а запис про звільнення за прогул в трудовій книжці може негативно вплинути на пошук нової роботи, позивач вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

За таких обставин, позивач просила суд визнати незаконним та скасувати наказ № 27-к від 02.06.2025 року про звільнення її з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України та поновити її на посаді диспетчера з міжнародних перевезень ТОВ «Піщанське АТП 10540» з 02.06.2025 року. Крім того, оскільки звільнення було незаконним, позивач також просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 9 894,72 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 36 280,64 грн з відрахуванням обов`язкових виплат та платежів.

09.12.2025 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленими рішеннями, ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Довбиша О.Л., подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на його необґрунтованість, незаконність, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно поклав тягар доведення незаконного звільнення виключно на позивача. При цьому вказує, що суд не врахував того факту, що про звільнення позивача із займаної посади ТОВ «Піщанське АТП 10540» її не інформувало, жодних пояснень з приводу ймовірного прогулу позивач не надавала, з наказом про звільнення її не ознайомлювали, копію наказу про звільнення та трудову книжку їй не вручали.

Адвокат Довбиш О.Л. наголошує, що неможливість ТОВ «Піщанське АТП 10540» довести законність звільнення ОСОБА_1 означає, що роботодавець не зміг надати суду належних доказів дотримання трудового законодавства, що за статтею 81 ЦПК України є підставою для задоволення позову про поновлення на роботі, оскільки тягар доказування у таких справах покладено саме на роботодавця.

Крім того, скаржник зауважує, що суд допустив формальний підхід до розгляду справи, про що, на думку позивача, свідчить не розгляд клопотання сторони відповідача про призначення справи у відкритому судовому засідання із викликом сторін.

Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника ТОВ «Піщанське АТП 10540» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, - без змін.

В заперечення проти апеляційної скарги представник відповідача вказує, що ТОВ «Піщанське АТП 10540» як роботодавець Чеботарьової О.Ю. звільнив останню через конкретну обставину, а саме відсутність ОСОБА_1 на робочому місці понад 3 години без поважної причини. Натомість позивачем не надано суду жодного доказу, який би спростував цю підставу для звільнення або підтвердив незаконність такого звільнення. При цьому представник ТОВ «Піщанське АТП 10540» звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не заперечує факту відсутності її на робочому місці у вказаний період.

Крім того, представник ТОВ «Піщанське АТП 10540» зазначає, що після видання оскаржуваного наказу про звільнення ОСОБА_1 директор ТОВ «Піщанське АТП 10540», який його підписав, незабаром припинив свої повноваження та залишив посаду директора. У зв`язку із цим, до моменту подання позовної заяви відбулися значні зміни у керівництві та структурі товариства. Нове керівництво ТОВ «Піщанське АТП 10540» не отримало у повному обсязі від попереднього керівництва документацію, пов`язану із трудовими відносинами позивача, а тому їм наразі невідомо чи було вручено позивачу повідомлення про її звільнення та чи були відібрані у неї письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі перед звільненням.

Крім того, представник ТОВ «Піщанське АТП 10540» зауважує, що 23.06.2025 року наказом № 12-0 було проведено скорочення штату працівників, внаслідок якого посаду, яку обіймала позивач, було виключено зі штатного розпису, що об`єктивно унеможливлює поновлення позивача на посаді, з якої її було звільнено.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду змінити.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції у повній мірі не відповідає цим вимогам.

З матеріалів справи встановлено, що 10.11.2022 року наказом № 34-к ОСОБА_1 призначено до ТОВ «Піщанське АТП 10540» на посаду диспетчера з міжнародних перевезень. 02.06.2025 року на підставі наказу № 27-К ОСОБА_1 була звільнена з посади диспетчера з міжнародних перевезень на підставі п. 4 ч. 40 КЗпП України, що підтверджується відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб від 12.09.2025 року (а.с. 13).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 за 2025 рік отримала заробітну плату від ТОВ «Піщанське АТП 10540» за січень - 8 915, 06 грн, лютий – 9 145, 19 грн, березень – 9 145, 19 грн, квітень - 9145, 19 грн (а.с. 14).

Відповідно до Договору міни частини частки у статутному капіталі ТОВ «Піщанське АТП 10540» від 02.06.2025 року ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Піщанське АТП 10540» у розмірі 55%, номінальна вартість якої 192 500 грн (а.с.38).

03.06.2025 року відповідно до акту приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ «Піщанське АТП 10540», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 склали даний акт про наступне: ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла частину частки у статутному капіталі ТОВ «Піщанське АТП 10540» у розмірі 55%, номінальна вартість якої 192 500 грн (а.с. 36).

Згідно із Договором купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТОВ «Піщанське АТП 10540» від 23.06.2025 року, ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 частину частки у статутному капіталі ТОВ «Піщанське АТП 10540» у розмірі 30,83%, номінальна вартість якої 107 912 (а.с.39).

23.06.2025 року наказом «Піщанське АТП 10540» № 12-О ТОВ затверджено штатний розпис у кількості 20 шт.од., а саме: інспектор з кадрів - 1, головний бухгалтер - 1, директор - 1, водій транспортних засобі - 4, сестра медична - 1, механік - 2, робітник з благоустрою - 1 , водій автотранспортних засобів – 9 (а.с. 41-42).

26.06.2025 року актом приймання-передачі частини частки у статутному капіталі ТОВ «Піщанське АТП 10540», ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла частину частки у статутному капіталі ТОВ «Піщанське АТП 10540» у розмірі 30,83%, номінальна варість якої 107 912 грн (а.с. 37).

22.08.2025 року ОСОБА_1 зверталася до директора ТОВ «Піщанське АТП 10540» із заявою про надання належним чином засвідчених копій документів, а саме наказу № 27-К від 02.06.2025 року, акту про відмову працівника від надання письмових пояснень, акту про відсутність працівника на роботі (а.с.18).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обставина, на яку посилалась позивач у позовній заяві щодо її незаконного звільнення, не доведена. Будь-яких доказів з цього приводу стороною позивача суду не надано.

З огляду на викладене, суд не встановив матеріально-правових підстав для задоволення вимог позивача про скасування наказу відповідача про звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а як наслідок не встановив підстав і для задоволення позовної вимоги в частині поновленні на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як похідних вимог.

За таких обставин, суд відмовив у задоволенні позову.

Апеляційний суд частково погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також у збереженні роботи.

Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (ст.ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц та інших, зокрема, у тих, на які посилається у касаційні скарзі заявник.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі № 572/2944/16-ц зазначено, що: «поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи висновки касаційного суду та наведене нормативно-правове регулювання, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, встановивши відсутність будь-яких доказів, які б доводили прогул позивача на робочому місці з поважних причин, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для скасування наказу ТОВ «Піщанське АТП 10540» № 27-к від 02.06.2025 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, та як результат обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що роботодавець не зміг надати суду належних доказів дотримання трудового законодавства, що за статтею 81 ЦПК України є підставою для задоволення позову про поновлення на роботі, оскільки тягар доказування покладено саме на роботодавця, то апеляційний суд вказує на таке.

Так, аналіз положень КЗпП дає підстави для висновку, що у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Про це також зазначив Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 757/31256/23-ц, а саме, що у трудових правовідносинах саме роботодавець має довести законність звільнення працівника.

Колегія суддів погоджується з доводами про те, що законодавством передусім покладено обов`язок доказування законності звільнення на роботодавця, проте це не звільняє працівника від будь-якого обов`язку доказування, а за обставин цієї конкретної справи, а саме того, що у керівництві та структурі ТОВ «Піщанське АТП 10540» відбулися зміни, у зв`язку із чим нове керівництво ТОВ «Піщанське АТП 10540» не отримало у повному обсязі документацію, пов`язану із трудовими відносинами позивача, апеляційний суд вважає, що доказування у цій справі має відбуватись на загальних засадах, визначених статтями 12, 81 ЦПК України, тобто у рівній мірі покладено на обох сторін.

Подібний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 14 січня 2026 року у справі № 195/1127/22 та у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 757/31256/23-ц.

При цьому касаційний суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 757/31256/23-ц також зауважив, що у трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором. Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.

Апеляційний суд враховує, що обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказувала, що на початку серпня 2025 року випадково дізналася про те, що 02.06.2025 року її було звільнено з ТОВ «Піщанське АТП 10540» на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, а також їй невідомо на якій підставі та за яких умов було накладено даний вид дисциплінарного стягнення.

Наведене, на переконання колегії суддів, підтверджує те, що ОСОБА_1 принаймні з 02.06.2025 року не перебувала на робочому місці, своїх трудових обов`язків не виконувала, процесу виконання своїх трудових обов`язків з роботодавцем у передбаченому законодавством порядку не з`ясовувала.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, дійшов правильного висновку, що обставина, на яку посилалась позивач у позовній заяві щодо її незаконного звільнення, не доведена будь-якими доказами.

Разом з тим, дійшовши такого висновку, суд першої інстанції не достатнім чином його мотивував та не застосував ті висновки Верховного Суду, які підлягали до застосування щодо правових та фактичних підстав для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції допустив формальний підхід до розгляду справи, про що, на думку позивача, свідчить не розгляд клопотання сторони відповідача про призначення справи у відкритому судовому засідання із викликом сторін, апеляційний суд відхиляє, оскільки позивач не наділена правом подавати та обґрунтовувати апеляційну скаргу за відповідача щодо порушення прав останнього, оскільки за змістом ст. ст. 4, 12, 13, 352 ЦПК України апеляційна скарга може бути подана лише учасником справи чи особами, які не брали участі у справі, чиї права та інтереси зачіпає судове рішення. Відповідач має право подати власну апеляційну скаргу, якщо вважає, що рішення суду першої інстанції порушує його права, інтереси або обов`язки.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні лише в частині викладених судом мотивів щодо відмови у задоволенні позову, підстав для зміни розподілу судових витрат в такому випадку не має.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником – адвокатом Довбишом Олександром Леонідовичем, задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 грудня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині залишити його без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. М. Шемета

О. Ю. Береговий