Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №739/283/26 — Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/283/26

Провадження № 2-о/739/20/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м. Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Іващенка І.К.,

за участю секретаря судових засідань - Неживець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Новгород-Сіверський цивільну справу в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту належності правовстановлюючого документу,

В С Т А Н О В И В:

18.02.2026 заявник ОСОБА_1 звернулася до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу – свідоцтва про право власності на житло, частини квартири АДРЕСА_1 від 14 квітня 1993 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 .

В обґрунтування даної заяви ОСОБА_1 вказала, що вона згідно свідоцтва про право власності на житло від 14 квітня 1993 року є власником частини квартири АДРЕСА_1 . Згідно зазначеного свідоцтва іншими власниками частки квартири є її доньки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина, яку заявниця прийняла належним чином. До спадкової маси увійшла 1/ частини квартири АДРЕСА_1 .

При зверненні до державного реєстратора виявилося що частка квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 не зареєстровано, так як в свідоцтві про право власності на житло від 14 квітня 1993 року записано ОСОБА_4 , що не співпадає з записаним у паспорті по батькові, в зв`язку з чим вона не може розпорядитися своєю часткою.

Вказані обставини і слугували підставою для звернення до суду з відповідною заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу.

20.02.2026 ухвалою судді Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області відкрито провадження по справі та призначено таку до судового розгляду.

Заявниця в судовому засіданні підтримала свою заяву з підстав викладених в заяві та просила її задовольнити.

Заінтересовані особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі. Вимоги заявниці визнають та не заперечують проти їх задоволення.

Дослідивши наявні по справі докази, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що належність вищезазначеного свідоцтва заявниці, підтверджується:

-Довідкою станом на 25 грудня 2025 року про власників квартири АДРЕСА_1 ;

-Витягом з державного реєстру речових прав;

-Витягу з реєстру територіальної громади;

-Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі;

-Копією технічного паспорту № 3322 на квартиру АДРЕСА_1 ;

-Заявами заінтересованих осіб.

Відповідно до ч. 6 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 року передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно листа ВСУ 01.01.2012 р. «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» коли установи, які видали ці документи, не можуть виправити допущені в них помилки, громадяни мають право звернутися до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Проте, сам по собі факт належності документа не породжує для його власника жодних прав, юридичне значення має той факт, що підтверджується документом. Таким чином, для заявника важливо не так саме одержання документа, як оформлення особистих чи майнових прав, що випливають із цього факту. Це означає, що в судовому порядку можна встановити належність громадянину такого документа, який є правовстановлюючим.

Встановлення факту належності заявнику свідоцтва про право власності на частки житла має юридичне значення для нього, оскільки від його встановлення залежить розпорядження правом власності на майно, а встановити даний факт іншим чином неможливо. Спір про право відсутній.

Оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заяви та встановлення відповідного факту.

На підставі викладеного, керуючись статтями 293, 294, 315, 316, 319 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту належності правовстановлюючого документу - задовольнити.

Встановити факт належності ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), свідоцтва про право власності на житло, частини квартири АДРЕСА_1 від 14 квітня 1993 року, виданого на ім`я ОСОБА_4 .

Рішення набирає законної сили через 30 днів з дня його проголошення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду.

Суддя І.К. Іващенко