Рішення від 17 березня 2026 р. у справі №515/5/26 — Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/5/26

Провадження № 2-о/515/399/26

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2026 року м. Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Луцюка В.О.,

секретар судового засідання Комерзан Л.І.,

за участю заявниці ОСОБА_1 ,

представника заявника - адвоката Дукіна С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Татарбунари Білгород-Дністровського району Одеської області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Дукін Сергій Васильович, заінтересована особа: Татарбунарська міська рада Білгород-Дністровського району Одеської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,

В С Т А Н О В И В:

02 січня 2026 року заявниця ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Дукіна С.В. звернулася до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, заінтересована особа: Татарбунарська міська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, яку обґрунтувала таким.

Заявниця є власницею 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому зареєстрована з 28 серпня 1992 року та проживає до теперішнього часу.

Співвласниками іншої частки житлового будинку була сім`я « ОСОБА_2 »: чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Подружжя зареєстровано у будинку з 1987 року.

Оскільки вони проживали в одному будинку та мали загальний присадибний двір, разом утримали будинок та допомагали один одному.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , її чоловік ОСОБА_3 залишився один. Останній залишився проживати у житловому будинку, оскільки перебував у похилому віці (67 років) та хворів. Оскільки у нього не було дітей та близьких, заявниця змушена була з власної ініціативи здійснювати за ним догляд (купувала продукти харчування, ліки, готувала їжу, прибирала кімнати, права одяг, здійснювала лікування, сплачувала комунальні послуги).

ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 72 років ОСОБА_3 помер.

За відсутності родичів та близьких заявниця отримала довідку про причину смерті, на підставі якої їй було 05 травня 2023 року видано Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 . За власні кошти заявниця купила предмети ритуальної належності, провела ритуальну церемонію та поховання.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки спадкоємці після смерті ОСОБА_5 відсутні, заявниця виявила бажання прийняти спадщину після його смерті і на протязі шестимісячного строку звернулася до державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. з метою оформлення спадкових прав, але нотаріусом відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через ненадання заявницею доказів на підтвердження факту проживання разом із спадкодавцем однією сім`є не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Крім того, факт постійного проживання заявниці упродовж п`яти років однією сім`єю із спадкодавцем можуть підтвердити у судовому засіданні і свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Спір про право відсутній.

Враховуючи викладене, заявниця просить суд встановити факт її постійного проживання разом з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 та проживав за адресою: АДРЕСА_2 , однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 січня 2026 року справу передано у провадження судді Татарбунарського районного суду Одеської області Луцюка В.О.

Згідно з ухвалою судді від 07 січня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження, призначено судове засідання; витребувано у державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. копію спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до ухвали суду від 19 лютого 2026 року витребувано у державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

13 березня 2026 року на виконання ухвали суду надійшли витребувані докази (вх.№1966/26-Вх, вх. №1967/26-Вх 13.03.2026).

У судове засідання представник заінтересованої особи Татарбунарської міської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Логінов О.Г. не з`явився, у заяві просив розглянути справу за його відсутності, проти задоволення заяви не заперечив (вх. № 1322/26-Вх 19.02.2026).

Судом ухвалено про розгляд справи у відсутність учасника, який не з`явився у судове засідання.

У судовому засіданні заявниця та її представник заявлені вимоги підтримали повністю та просили заяву по даній справі задовольнити з підстав, викладених у заяві.

Заслухавши пояснення заявниці та її представника, свідків, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст.293, ч. 2 ст.315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 є власницею 1/2 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого нею надано копію Витягу з Державного реєстру речових прав № 337751403 від 03 липня 2023 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2759003051040, номер відомостей про речове право: 50849635 (а.с.12).

Зміна назви вулиці з «5 Грудня» на «Лазарівська» проведена на підставі розпорядження Татарбунарського міського голови від 18 лютого 2016 року № 25-р (а.с. 24, 32).

З 28 серпня 1992 року і по теперішній час заявниця зареєстрована та проживає у вказаному будинку, про свідчить копія Витягу з Реєстру Татарбунарської територіальної громади № 2023/003398568 від 02 травня 2023 року (а.с. 10).

Іншим співвласником 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , була ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі-продажу від 14 жовтня 1987 року (а.с. 19-20).

З 1987 року у будинку зареєстрували своє місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається з копії будинкової книги (а.с. 13-15).

ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Татарбунари Одеської області померла ОСОБА_4 , на підтвердження чого заявницею надано копію Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00040273563 від 27 червня 2023 року; актовий запис про смерть № 74, вчинений 21 листопада 2017 року Татарбунарським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області (а.с. 11).

Після її смерті відкрилася спадщина на належну їй частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (1/4 частина).

Спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_4 є її чоловік ОСОБА_3 , який прийняв спадщину, як такий, що був зареєстрований та проживав разом із спадкодавицею на день відкриття спадщини. Факт перебування у шлюбу підтверджено копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 23 вересня 1987 року на підставі актового запису № 79 від 23 вересня 1987 року Татарбунарським Відділом ЗАГСу Одеської області (а.с. 27).

Інші спадкоємці відсутні. Як вбачається з листа державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. від 11 березня 2026 року, спадкова справа після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , не заводилася.

ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Одесі у віці 72 років помер ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_2 , виданого 02 травня 2023 року Татарбунарським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 162 (а.с. 29).

Після його смерті відкрилася спадщина на належну йому частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та на частину житла, яку він успадкував після смерті дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Оскільки у ОСОБА_3 не було дітей та близьких, заявниця з власної ініціативи здійснювала за ним догляд (купувала продукти харчування, ліки, готувала їжу, прибирала кімнати, права одяг, здійснювала лікування, сплачувала комунальні послуги); за власні кошти здійснила поховання останнього.

Враховуючи, що ОСОБА_3 не мав спадкоємців, заявниця звернулася до державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. з заявою про прийняття спадщини за законом після його смерті на 1/2 частину вказаного вище житлового будинку.

04 серпня 2023 року заведено спадкову справу № 179/2023, з копії якої вбачається, що інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 відсутні.

Однак, згідно з постановою державного нотаріуса Саратської державної нотаріальної контори Одеської області Колісника Д.Ю. від 10 серпня 2022 року вих. № 432/02-31, заявниці було відмолено у вчиненні нотаріальної дії – видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом через ненадання доказів на підтвердження проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не менш як п`ять років (а.с. 31).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

На підставі ч. 3, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За змістом норм статей 1268-1269 ЦК України факт прийняття спадщини тісно пов`язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини чинним законодавством не передбачено. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 2-844/2008 (провадження № 61-1424св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 145/1480/14-ц (провадження № 61-4170св18), від 01 квітня 2019 року у справі № 127/1149/17-ц (провадження № 61-21375св18) та від 05 червня 2019 року у справі № 554/3192/16-ц (провадження № 61-10720вс18).

Згідно із ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.п.2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах спадкування» №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до п.211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом від 03 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (в редакції, яка діяла на момент відкриття спадщини) свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з ст.1264 ЦК України у четвергу чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч.3 ст. 1268 та ч.1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

У п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Доказом постійного проживання разом зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі,який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,та інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Зі змісту наведених норм закону вбачається, що під постійним місцем проживанням спадкоємця із спадкодавцем розуміється як факт безпосереднього проживання спадкоємця із спадкодавцем на момент його смерті, так і факт наявності у спадкоємця, на момент смерті спадкодавця, зареєстрованого у передбаченому законом порядку права на постійне проживання з останнім за однією адресою.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з довідки директора КНП «Татарбунарська багатопрофільна лікарня» Татарбунарської міської ради Карпенка О.М. від 14 вересня 2023 року, ОСОБА_1 на протязі більше п`яти років опікувалася ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , займалася постійним його лікуванням в КНП «Татарбунарська багатопрофільна лікарня», а після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 займалася організацією доставки тіла з моргу м. Одеси автомобільним транспортом КНП «Татарбунарська багатопрофільна лікарня».

Згідно з довідкою Відділу соціального захисту та охорони здоров`я Татарбунарської міської ради від 11 серпня 2023 року вих. № 01-22,/23, ОСОБА_1 у травні 2023 року нараховано та виплачено з міського бюджету адресну одноразову матеріальну допомогу на поховання сусіда у розмірі 1 000,00 грн (а.с. 30).

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що вона є сусідкою заявниці та померлого ОСОБА_3 , проживали в одному дворі. Дійсно після смерті дружини ОСОБА_3 – ОСОБА_4 у 2017 році заявниця опікувалася та доглядала за ОСОБА_3 як членом сім`ї, а саме купувала продукти харчування, ліки, готувала їжу, прала. Вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет, останній їй віддавав пенсійні кошти, що їй відомо з перебування у них у гостях. Померлий проживав в одному будинку з заявницею, мав негаразди з головою, а тому постійно був вдома. Заявниця здійснила його поховання.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засідання показала, що є також була сусідкою заявниці та померлого ОСОБА_3 , вони живуть у городах. Після смерті дружини у 2017 році ОСОБА_3 залишився сам та нічого не міг робити. Заявниця його кормила, прала йому речі, здійснила поховання за свої кошти. Вони вели спільне господарство, проживали однією сім`єю, ОСОБА_8 поралася біля будинку, прибирала, допомагала йому. Нікого з родичів померлого не бачила, ніхто не приходив.

Метою встановлення факту спільного проживання заявниці з померлим ОСОБА_3 є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення зазначених фактів.

Судом встановлено, що відносини між заявницею та померлим носили характер сімейних, вони були пов`язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків. Заявниця повністю опікувалась життям спадкодавця, що з огляду на їх тривале спільне проживання та наявність спільних інтересів, є ознакою ведення спільного господарства.

Враховуючи викладене, слід визнати доведеним юридичний факт, що заявниця була пов`язана зі спадкодавцем ОСОБА_3 спільним побутом та взаємними правами і обов`язками - проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому відповідно до ст. 1264 ЦК України має право спадкування за законом у четверту чергу.

Спір про право відсутній.

За такого, суд вважає, що заява є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 12, 13, 77, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Татарбунарська міська рада Білгород-Дністровського району Одеської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини – задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 , та помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду, який відраховується з дати складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.03.2026 р.

Суддя В.О. Луцюк