Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №522/24231/25 — Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/977/26

Справа № 522/24231/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Юрченко В.Ю.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах якого діє батько ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

До суду 04.11.2025 звернулися позивачі з позовною заявою до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації та просить суд:

- стягнути з рф в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в сумі 55 678,04 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 2 696 315 грн;

- стягнути з рф в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 55 678,04 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 2 696 315 грн;

- стягнути з рф в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в сумі 55 678,04 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 2 696 315 грн;

- стягнути з рф в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_4 майнову шкоду в сумі 55 678,04 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 2 696 315 грн;

- стягнути з рф в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 35 000 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 1 694 941,5 грн;

- стягнути з рф в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 35 000 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 1 694 941,5 грн;

- стягнути з рф в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 35 000 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 1 694 941,5 грн;

- стягнути з рф в особі Міністерства юстиції російської федерації на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 35 000 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом НБУ складає 1 694 941,5 грн;

Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.02.2014 розпочалась військова збройна агресія російської федерації проти України, що призвело до окупації Російською Федерацією (далі - рф) частини території України, а саме АР Крим і міста Севастополя і включення цієї території до складу рф. З цього моменту фактично розпочалась перша фаза незаконної військової збройної агресії рф проти України.

Друга фаза збройної агресії рф проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії рф розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил рф.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України - повномасштабне вторгнення рф на суверенну територію України, яке розпочалось обстрілом крилатими ракетами великої дальності з території рф, об`єктів, які знаходилися на території України за виключенням населених пунктів тимчасово окупованої території України.

24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан, який триває по сьогодні.

За час незаконної окупації Криму та Донбасу рф прибрала до своїх рук 41 родовище вугілля, 27 родовищ титанової руди, 2 родовища цирконієвої руди, а також по одному – урану, золота та великий кар`єр з видобутку вапняку, який раніше використовувався для виробництва сталі в Україні. За підрахунками експертів Нафтогаз України, Україна втратила 63% покладів вугілля, 11% родовищ нафти, 20% родовищ природного газу, 42% родовищ металів і 33% родовищ рідкісноземельних корисних копалин, зокрема літію, які є об`єктом права власності Українського народу.

Громадяни України понесли збитків у сумі 111 трильйонів гривень, що на кожного громадянина України припадає 55 678,04 євро.

У позивачів як у громадян України виникає цивільне право на захист своїх інтересів та майнових прав, встановлених у статтях 13 Конституції та 324 ЦК України, шляхом подання відповідного позову до рф про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої рф незаконною експропріацією більш як 1400 об`єктів надровикористання, а саме покладів вугілля, родовищ нафти, природного газу, металів і рідкоземельних корисних копалин.

24.02.2022 на момент воєнного вторгнення рф, позивачі проживали у м. Нова Каховка, Каховського р-н., Херсонської обл., де зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 було окуповано з першого дня вторгнення рф (24.02.2022) та по теперішній час.

Результатом збройної агресії особисто для позивачів стала втрата належного їм майна, житла, роботи, втрата зв`язку з літніми батьками, які залишилися на окупованій території, друзями, колегами по роботі, підтримки та надії на повернення додому. До залишення окупованої рф території позивачі були повноцінними членами суспільства, мали налагоджений побут та мали можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії рф проти України позивачі були позбавлені можливості вести повноцінне життя, втративши все до чого були причетні ведучи своє звичне, в т.ч. професійне життя. З моменту воєнного вторгнення рф (24.02.2022) в м. Нова Каховка, військовими рф поступово були захоплені адміністративні будівлі, що призвело до безвладдя в місті. Мала місце ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у містян негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. Крім цього, так званою «новою владою» були заборонені будь-які прояви української ідентичності, що виявлялось у забороні державної мови, символіки тощо, чим порушувалося право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Позивачі стали свідками того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна/продовольча ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувались або взагалі не виплачувались, значно скоротилась кількість робочих місць, підприємства припиняли свою роботу та обслуговування громадян. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивачів. Як наслідок, не погоджуючись з таким безпрецедентним масовим порушенням прав людини, а також через постійні обстріли, вбивства цивільного населення, щоденне перебування в моральній та фізичній небезпеці, позивачі покинули окуповану рф територію м. Нова Каховка наприкінці квітня 2022 року задля збереження своїх життів. В м. Нова Каховка ОСОБА_1 на праві власності належить трикімнатна квартира, якою він володіє і на сьогодні, а в м. Одеса сім`я позивачів проживає в орендованій двокімнатній квартирі, що не задовольняє потреби сім`ї з огляду на наявність у позивачів 2 дітей різної статі.

Через військову агресію разом з покинутим домом та майном, яке позивачі нажили перебуваючи в шлюбі з 2005 року, вони були вимушені покинути і свою роботу, що врази погіршило фінансовий стан сім`ї та порушило право на вільний вибір місця проживання, право користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Життя позивачів почалось з нуля. Дані обставини по сьогоднішній день негативно впливають на психічний стан позивачів. Відчуття того, що вони не можуть вже доволі тривалий час повернутись додому, негативно впливає і на дітей, які час від часу неконтрольовано знаходяться в стані тривоги та відчутті страху стосовно не повернення до рідного дому та відсутності можливості побачити своїх рідних, близьких, діти фактично виховуються вже четвертий рік без участі бабусь та дідуся, з якими в них були дуже близькі стосунки. Переведення дітей в Одеські навчальні заклади, втрата зв`язку та можливості щоденного спілкування і перебування в соціумі з колишніми однокласниками, друзями, вчителями призвело до дезорієнтації/розбалансування дитячої психіки. Налагодження нових дружніх стосунків серед дітей, знайомств в м. Одеса виявилося складним випробуванням, оскільки перебування дітей в фізичному шкільному соціумі через воєнні дії в Україні та перебуванням дітей на щоденному онлайн навчанні виявилось неможливим. Підтримки серед одеських вчителів навчальних закладів також не було, бо під час онлайн навчання всі діти однакові. Діти відчувають себе покинутими і нікому не потрібними перебуваючи у щоденному душевному неспокої і невпевненості в собі як в особистостях, що ростуть та розвиваються, враховуючи вік дітей, зокрема донька, яка навчається з 2022 року в Одеському ліцеї № 118, зокрема з 2022 по 2024 навчальні роки навчається дистанційно, а вже з 2024 по 2025 навчальні роки - змішана форма навчання (тиждень навчання в приміщенні школи та тиждень дистанційне онлайн навчання), у зв`язку з чим, ОСОБА_2 не має можливості працевлаштуватись на роботу у м. Одеса з постійним робочим графіком, для отримання гідної зарплатні, так як залишати неповнолітню дитину на самоті дуже небезпечно, місто Одеса дуже часто знаходиться під обстрілами, повітряна тривога оголошується і в будні дні навчального процесу також.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають вищу юридичну освіту. Вторгнення рф порушило право позивачі на працю, освіту, гідну заробітну плату, на вільний вибір пересування, на користування природними ресурсами, вільний вибір місця проживання, волевиявлення на території Новокаховської громади.

Через пережиті події під час перебування в окупації, а також через постійні душевні та моральні страждання, позивачі протягом 2022 року були вимушені неодноразово звертатися за допомогою до психологів. Пройти адаптацію в новому місці позивачам складно, зокрема, через відсутність житла.

Стан здоров`я ОСОБА_1 значно погіршився з 2022 року, в 2023 році йому діагностували цукровий діабет 2-го типу, а вже у лютому 2024 року позивача стали турбувати головні болі, підвищений артеріальний тиск. ОСОБА_1 через гіпертонічний криз був госпіталізований до кардіологічного відділення КНП «Міська клінічна лікарня» м.Одеса 01.03.2024. 20.06.2024 позивача було госпіталізовано до кардіологічного відділення КНП «Центральна районна лікарня» м.Ізмаїла.

У січні 2025 року на фоні перенесених стресів, погіршення психологічного стану здоров`я, панічних атак та душевних переживань, стан здоров`я ОСОБА_1 знов погіршився, що супроводжувалося підвищеним артеріальним тиском, запамороченням, перебоями у роботі серця, нудотою, слабкістю, задишкою та набряками стоп. В результаті чого 08.01.2025 на фоні гіпертонічної кризи позивача було госпіталізовано до КНП «Центральна районна лікарня» м,Ізмаїла.

У зв`язку зі збройною агресією рф проти України кожного дня сім`я позивачів зазнає душевних страждань та переживань, турбуючись за свою безпеку. Зазначеними обставинами були порушені нормальні життєві зв`язки сім`ї позивачів та погіршилися відносини з оточуючими людьми, кожного дня сім`я вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачам моральних страждань, істотних порушень конституційних прав, умисного характеру дій рф, а також почуття безпорадності та розчарування, які вони відчувають роками через неможливість проживати на рідній землі та користуватись належним житлом, спілкуватись з близькими, позивачі вважають достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну їм моральну шкоду у розмірі 35 000 євро кожному, що на день подання позову за офіційним курсом Національного Банку України є еквівалентом 1 694 941,5 грн кожному.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 05.11.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 18.12.2025.

У підготовчому засіданні 18.12.2025 проведеному за участі ОСОБА_1 у зв`язку з першою неявкою відповідача, розгляд справи відкладено на 19.01.2026.

Ухвалою від 19.01.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 05.03.2026.

У судовому засіданні 05.03.2026 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили задовольнити позов.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений, шляхом розміщення оголошення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга №34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга №8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга №15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга №15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга №156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга №8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга №36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга №31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивачів, за захистом якого вони звернулися до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.

Таким чином, звернення позивачів до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, слід брати до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30.)

Виходячи із сукупності наведеного, суд вважає, що право позивачів на належне та ефективне відшкодування шкоди повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування.

У своїй постанові від 14 квітня 2022 року у наведеній вище справі №308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що «такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача».

У судовому засіданні 05.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення рішення відбудеться 19.03.2026 о 12:45 год.

Згідно ч.1 ст.244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не надав до суду відзив на позовну заяву, суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищевикладене та вимоги ст.ст. 178, 279, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи за правилами загального позовного провадження, з ухваленням у справі заочного рішення.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

У провадженні Приморського районного суду м.Одеса перебувала цивільна справа №522/10219/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах якого діє батько ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14 жовтня 2025 року частково задоволено позов у справі №522/10219/25 стягнуто з Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь кожного позивача по 1 000 000 гривень, тобто стягнуто 4 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 14 жовтня 2025 року свідчить про те, що підстави відшкодування моральної шкоди заявлені у справі №522/10219/25 тотожні підставам у цій справі.

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо: у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України);

Тлумачення пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про залишення позову без розгляду є наявність у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року в справі № 367/644/21 (провадження № 61-1441св24)).

У постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17 (провадження № 12?161гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

У постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 175/685/17-ц викладено висновок, що зміна розміру відшкодування (як в сторону зменшення, так ї в сторону збільшення) за незмінності підстав позову, не може свідчити про зміну предмета позову.

Розмір моральної шкоди, заявлений позивачами до стягнення у цій справі є меншим, але таке не свідчить про зміну предмету позову, яким є відшкодування моральної шкоди.

Подання нових доказів чи інше перефразування підстави позову не буде свідчити про пред`явлення іншого позову, у будь-якому випадку це буде тотожний позов (постанова Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 204/7727/19).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частини перша, друга статті 273 ЦПК України).

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішення справі №522/10219/25 оскаржене до Одеського апеляційного суду та ухвалою Одеського апеляційного суду від 25.02.2026 справа призначена до розгляду на 26 листопада 2026 року.

Разом з тим у справах №522/10219/25 та цій справі №522/24231/25 збігаються склад сторін, предмет і підстави позову в частині вирішення питання про відшкодування моральної шкоди.

Отже, у зв`язку з тим, що заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 14.10.2025 у справі №522/10219/25 переглядається Одеським апеляційним судом, тобто не набрало законної сили, то наявні підстави для залишення без розгляду позовної заяви у цій справі в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, адже предмет, підстави та склад учасників справ тотожні.

Тож, судом вирішується питання про відшкодування майнової шкоди, яка завдана експропріацією земельних ресурсів з боку рф.

Судом встановлено, що з 2014 року рф здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія рф проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії рф проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії російської федерації проти України - повномасштабне вторгнення Збройних Сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22 грудня 2022 року затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Позивачі є громадянами України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та як внутрішньо переміщені особи проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Тобто, позивачі проживали у м.Нова Каховка, яка відносить до територій тимчасово окупованих російською федерацією, визначених наказом № 309 від 22 грудня 2022 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 03.09.2005, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

У ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син – ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька – ОСОБА_4 .

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК).

Згідно зі статтею 1192 ЦК, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, на підставі якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Підставою виникнення зобов`язання з відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Майнова шкода, як свідчить зміст статті 1166 ЦК, завдається порушенням належних саме особі особистих немайнових прав та/або майнових прав.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір (див. постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20).

Позивачі не надали належні і допустимі докази на підтвердження завдання безпосередньо їм майнової шкоди внаслідок російської військової агресії та тимчасової окупації суверенної території України, зокрема привласнення природних ресурсів.

Такий підхід є сталим в практиці Верховного Суду (див. постанову Верховного Суду від 08 січня 2026 року у справі № 210/3429/24, від 29 грудня 2025 року у справі № 216/5143/23, від 12 листопада 2025 року у справі № 211/2449/24).

Окрім того, на обґрунтування позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди, позивачі посилалися на відомості опубліковані в газетах, зокрема The Washington Post (WP).

У справі «Про воєнні дії на території Демократичної Республіки Конго» (ДР Конго проти Уганди) міжнародний суд ООН у лютому 2022 року розглядав питання відшкодування різних типів збитків, заподіяних вторгненням Уганди: як фізичним особам та майну, так і збитки, заподіяні довкіллю, природним ресурсам та макроекономічну шкоду, та визнав порушення норм міжнародного права та міжнародного гуманітарного права, які забороняють грабіж, розкрадання і незаконну експлуатацію природних ресурсів та зобов`язують окупаційну владу запобігати таким діям.

Так діями з боку рф було порушено гарантоване ст. 13 Конституції України право позивачів на природні ресурси, тобто сам факт збройної агресії рф проти України є причиною виникнення ситуації за якої позивачі змушені відстоювати порушене відповідачем право у судовому порядку.

Разом з тим, посилання на відомості газети The Washington Post (WP) про понесення громадянами України збитків у сумі 12 трильйона 400 мільярдів доларів США, та 672 421,18 доларів США, кожним громадянином, не підтверджують позовні вимоги, оскільки дані розміщені в засобах масової інформації не можуть свідчити про точну суму майнової шкоди, завданої рф Україні, та безпосередньо позивачу.

Беззаперечний факт порушення рф територіальної цілісності України та прав і основоположних свобод громадян України не є безумовною підставою для відшкодування позивачам майнової шкоди саме у визначеному ними розмірі.

Крім того, постановою КМУ від 20.03.2022 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії рф починаючи з 19.02.2014.

Вказаним порядком, встановлено, що визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за такими напрямами: 9) шкода, завдана земельним ресурсам, - напрям, що включає шкоду від пошкодження і знищення родючого шару ґрунту та шкоду, зумовлену забрудненням і засміченням земельних ресурсів. Визначення шкоди та збитків за показниками, зазначеними в абзацах третьому - п`ятому цього підпункту, здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Мінагрополітики за погодженням з Мінреінтеграції. Визначення шкоди та збитків за показниками, зазначеними в абзацах шостому - сьомому цього підпункту, здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Міндовкілля за поданням Держекоінспекції за погодженням з Мінреінтеграції.

Відповідальними за визначення шкоди та збитків: за показниками, зазначеними в абзацах третьому - п`ятому цього підпункту, є обласні, Київська міська держадміністрації (на період воєнного стану - військові адміністрації); за показниками, зазначеними в абзацах шостому - сьомому цього підпункту, - Держекоінспекція; 10) втрати надр - напрям, що включає втрати надр, завдані самовільним їх користуванням. Визначення збитків від самовільного, зокрема незаконного, користування надрами здійснюється відповідно до методики, затвердженої наказом Міндовкілля за поданням Держгеонадр за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальними за визначення збитків за наведеним показником є Держгеонадра.

Таким чином, національним законодавством розроблено процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації.

З огляду на викладене, посилання позивачів на відомості публікації The Washington Post (WP) та інші джерела в мережі Інтернет, в розумінні ст. 76 ЦПК України не є належними доказами завдання їм майнової шкоди.

Вищезазначені обставини є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про відшкодування майнової шкоди, оскільки позивачі не довели під час розгляду справи підстав відшкодування шкоди та її розмір.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 11, 76-80, 81, 89, 241, 247, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах якого діє батько ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди – залишити без розгляду.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах якого діє батько ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в інтересах якої діє батько ОСОБА_1 до російської федерації в особі Міністерства юстиції російської федерації про відшкодування майнової шкоди – залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення суду складено 19 березня 2026 року.

Суддя В.Я.Бондар