Рішення від 16 березня 2026 р. у справі №577/6834/25 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/6834/25

Провадження № 2/577/173/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Буток Т.А.

за участі секретаря Кузнєцової О.Л.

з участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Конотопа цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаним позовом, уточнивши позовні вимоги, просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.11.2025 року по справі № 577/5360/24 у розмірі 172 038 грн. 24 коп. та стягнути з відповідача на його користь судовий збір у розмірі 2 563 грн. 20 коп., сплачений ним при подачі позовної заяви. Вимоги обгрунтовує тим, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.11.2024 року визнано протиправним і скасовано пункт 3 наказу № 313 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 30.08.2024 року в частині звільнення ОСОБА_4 з посади інспектора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 поновлено на посаді інспектора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 31.08.2024 року по 25.11.2024 року, в розмірі 53 001 грн. 68 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць. Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.11.2024 року набрало законної сили 14.08.2025 року. 29.08.2025 року ним отримано лист від 28.08.2025 року за вих. № 5/1207, яким йому повідомлено про необхідність 29.08.2025 року з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 та приступити до виконання обов`язків за посадою. Разом з листом, ним отримано витяг з наказу відповідача № 280 від 28.08.2025 року, яким ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконуючи рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.11.2024 року скасував п. 3 наказу № 313 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 30.08.2024 року про звільнення його та поновив на посаді інспектора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу з 30.08.2024 року. Крім того, цим же наказом передбачено виплата позивачу середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за період з 31.08.2024 року по 25.11.2024 року, в розмірі 53 001 грн. 68 коп. ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.11.2024 року в частині поновлення на роботі виконано лише 28.08.2025 року, а в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу станом на день звернення до суду не виконано. Відтак, існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов`язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений шляхом видання відповідного наказу негайно після його проголошення. 22.12.2025 року на його рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», зарахована сума в розмірі 40 811 грн. 30 коп. з призначенням платежу про виконання рішення суду по справі № 577/5360/24. Враховуючи зазначене, сума яка підлягає до стягнення з відповідача на його користь за час затримки невиконання рішення суду в частині поновлення на роботі за період з 26.11.2024 року по 28.08.2025 року становить 172 038 грн. 24 коп. (198 робочих днів х 868,88 грн.).

В судовому засіданні представник позивача Висотюк Є.П. уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить задовольнити, фактично пославшись на вищевикладені обставини.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 Хурсенко М.О. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечує, при ухваленні рішення просить врахувати відзив на позовну заяву (а.с. 76-87) та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 Мартинюк О.Ю. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечує, при ухваленні рішення просить врахувати відзив на позовну заяву (а.с. 31-39, 89) та відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.11.2024 року визнано протиправним і скасовано пункт 3 наказу № 313 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 30.08.2024 року в частині звільнення ОСОБА_4 з посади інспектора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 поновлено на посаді інспектора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 31.08.2024 року по 25.11.2024 року, в розмірі 53 001 грн. 68 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць (а.с. 8 - 14).

Згідно листа начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 5/1207 від 28.08.2025 року ОСОБА_4 повідомлено про те, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 30.08.2024 року № 313 про його звільнення було скасовано та поновлено ОСОБА_4 на посаді інспектора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу з 30.08.2024 року. Крім того, повідомлено про те, що ОСОБА_4 необхідно 29.08.2025 року прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 та приступити до виконання обов`язків за посадою (а.с. 15).

З копії витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 28.08.2025 року № 280 вбачається, що ОСОБА_4 поновлено на посаді інспектора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу ІНФОРМАЦІЯ_3 з 30.08.2024 року та виплатити ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу, за період з 31.08.2024 року по 25.11.2024 року в розмірі 53 001 грн. 68 коп. (а.с. 16).

Згідно копії довідки про доходи, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 № 5/1604 від 12.09.2024 року ОСОБА_4 , працюючи в ІНФОРМАЦІЯ_5 на посаді інспектора відділення військового обліку та бронювання сержантів і солдатів запасу, за період з 01.03.2024 року по 31.08.2024 року отримав дохід в розмірі 111 784 грн. 39 коп. (а.с. 17).

22.12.2025 року на рахунок ОСОБА_4 , відкритий в АТ «Ощадбанк», зарахована сума в розмірі 40 811 грн. 30 коп. з призначенням платежу про виконання рішення суду по справі № 577/5360/24.

Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Ст. 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як зазначено у правовому висновку, висловленому Верховним Судом України в постанові від 18.10.2017 року у справі № 6-1723цс17, однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч. 8 ст. 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не тільки з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Вказане повністю узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.01.2019 р. у справі № 760/9521/15-ц (провадження № 61-24060св18).

У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України обов`язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.

Ст. 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Обов`язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов`язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

В порушення вимог ч. 8 ст. 235 КЗпП України, а також принципу обов`язковості судового рішення, ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.11.2024 року про поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу своєчасно не виконало, поновивши його лише 28.08.2025 року, що підтверджується копією наказу.

Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 року у справі № 709/1465/19, аналізуючи положення ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», виклав правовий висновок, відповідно до якого виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 702/725/17, постанові від 17.06.2020 року у справі № 521/1892/18.

В силу вимог ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

За нормами ст. 236 КЗпП України у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно положень ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Відповідно до правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-435цс15 та Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24.01.2019 року у справі № 760/9521/15-ц (провадження № 61-24060св18), за змістом норм ст. 236 КЗпП України, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Положення ст. 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неможливості працевлаштування.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (з наступними змінами і доповненнями).

У справі № 501/2316/15-ц від 26.08.2020 року Верховний Суд зробив такі правові висновки: вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється, починаючи з дня звільнення особи і закінчується днем її поновлення на роботі; якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п. 5 розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 розділу IV «Порядок розрахунку виплат у всіх випадках збереження заробітної плати» цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що саме з вини відповідача відбулася затримка виконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25.11.2024 року про поновлення позивача на роботі, що відповідно до ст. 236 КЗпП України є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

За таких обставин, при встановленні періоду затримки виконання рішення, суд приходить до висновку, що його необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання наказу про поновлення на посаді. В даному випадку період затримки виконання рішення з 26.11.2025 року по 27.08.2025 року включно (дата видачі наказу 28.08.2025 року) становить 198 робочих днів.

Як вбачається з довідки про розрахунок середньої заробітної плати ОСОБА_4 за червень 2024 року складає 13425 грн.71 коп., за липень 2024 року 23936 грн.12 коп., кількість фактично відпрацьованих календарних днів 43, отже сума середньої заробітної плати становить 37361 грн.43 коп.: 43=868 грн. 88 коп.

Відтак, належним розрахунком середнього заробітку позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є наступний: 198 робочих днів х 868 грн.88 коп./роб.день, що в загальній сумі за весь період становить 172 038 грн. 24 коп. без відрахувань відповідних податків.

Ч. 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21.04.2021 року у справі № 461/1303/19 дійшов висновку, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 522/13736/15 (провадження № 61-25545св18).

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (ч. 1 ст. 233 КЗпП України в редакції, чинній на день поновлення позивача).

Велика палата Конституційного Суду України 11 грудня 2025 року розглянула справу за конституційним поданням Верховного Суду про конституційність ч.1 ст.233 КЗпП України та ухвалила Рішення № 1-р/2025.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Дослідивши питання, порушені в конституційному поданні, Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Суд постановив, що ч. 1 ст.233 КЗпП України визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення судом цього рішення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Обставини, наведені в позовній заяві та додані до неї докази не спростовані відповідачем, який не надав докази на спростування заявлених позовних вимог. Крім того, стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача. Суд не приймає до уваги надані представником відповідача довідки про розрахунок середнього заробітку позивача, оскільки, як було встановлено в судовому засіданні, вони не відповідають дійсності (а.с. 38,39).

При цьому суд керується усталеною практикою Європейського суду з прав людини, згідно якої стаття 6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент (VandeHurk v. theNetherlands, 19 April 1994, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (Boldea v. Romania, 15 February 2007§30). При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09.12.1994 року, № 303-A, §29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, §58).

Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності», тому оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що уточнені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 3,10,11, 76, 81, 89, 141, 209, 229, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за весь час затримки виконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 25 листопада 2024 року по справі № 577/5360/24 в розмірі 172 038 (сто сімдесят дві тисячі тридцять вісім) грн. 24 коп.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 2 563 (дві тисячі п`ятсот шістдесят три) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканець АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 , юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .

Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_2 , юридична адреса: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 .

Суддя Буток Т. А.