Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №334/10481/25 — Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Провадження: 2/484/636/26

Справа: 334/10481/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2026 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Коваленко Н.А.,

секретар судового засідання Голубкова Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи в залі суду в м. Первомайську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» (далі - ТОВ «Кошельок», кредитодавець, позивач) за допомогою електронної системи «Електронний суд» звернувся до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 (далі - позичальник, відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 19312,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 01 червня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Кошельок» було укладено договір №3317208432-358555 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 5700,00 грн та зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Договір укладено згідно ст.207, 639 ЦКУ за допомогою веб-сайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Кошельок». Зазначений кредитний договір, разом із правилами надання кредитів (надалі Правила) складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та за якими позичальник був попередньо ознайомлений. У відповідності до норм ч.1 ст.13 ЗУ «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідно до ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Щодо укладеного кредиту за допомогою Веб-сайту, позивач вказує, що клієнт створює заявку на отримання кредиту, отримує дзвінок від співробітника установи, проходить перевірку та надає сканкопії документів або верифікується за допомогою технології BankID, отримує рішення кредитора, при позитивному рішенні клієнт отримує доступ до особистого кабінету, в особистому кабінеті клієнт отримує гіперпосилання для ознайомлення з офертою, клієнт особисто вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки на яку бажає отримати кредит, після прийняття оферти клієнту на особистий телефонний номер приходить одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору, який клієнт вводить в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора, після підписання кредитного договору в автоматичному режимі направляється примірник кредитного договору клієнту та інформаційно-телекомунікаційна система кредитора в автоматичному режимі перераховує кредитні кошти за реквізитами вказаними клієнтом.

ТОВ «Кошельок» виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного Кредитного договору та перерахував грошові кошти на картковий рахунок, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, а тому станом на дату подання позову до суду утворилась заборгованість у загальному розмірі 19312,00 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту - 5700,00 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 13612,00 грн.

З огляду на вказане, позивач ТОВ «Кошельок» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 19312,00 грн, сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя Гнатюк О.М. від 17.12.2025 цивільну справу № 334/0481/25 за вказаним позовом передано за підсудністю до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

20.01.2026 вказана справа надійшла на розгляд до Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області.

Ухвалою від 21.01.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін по справі. Сторонам роз`яснено порядок розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень, клопотань і доказів.

Надіслано сторонам копії ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в цивільній справі.

Учасники справи в судове засідання не прибули. Позовна заява мість прохання представника позивача про розгляд справи без його участі.

26.02.2026 предствеником відповідача - адвокатом Рябченко К.П. через систему «Електронний суд» скеровано відзив на позовну заяву, згідно з яким остання в інтересах свого довірителя позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні у зв`язку зі сплином строків позовної давності.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що судовий розгляд справи можливо здійснити на підставі наявних у справі матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В судовому засіданні 18.03.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та відклав його ухвалення та проголошення на 19.03.2026.

Вирішуючи справу на основі наявних письмових доказів, наданих сторонами, з врахуванням позицій сторін, викладених у поданих ними заявах по суті справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.06.2021 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 укладено договір №3317208432-358555 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

За умовами п.1.1 Договору ТОВ «Кошельок» надає позичальнику грошові кошти в розмірі 5700,00 гривень на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором. Кредит надається строком на 22 днів (Лояльний період). Сторони погодили, що встановлений в п.2.1 Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит в строк не пізніше 2 (дві доби) банківських днів від дати підписання цього договору. Позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1 цього Договору.

Згідно з п. 2.4 Договору кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на рахунок, вказаний позичальником у заявці. Датою отримання кредиту вважається дата списання відповідної суми з рахунку кредитодавця. Вищезазначена дата отримання кредиту зазначається у графіку розрахунків, що є додатком до Договору. Датою повернення (погашення) кредиту, так само як і датою сплати процентів, вважається дата зарахування коштів на рахунок кредитодавця (п. 2.6 Договору).

Згідно з п.3.5 договору сторони погоджуються що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений лояльним періодом, встановлений п.2.1 Договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим Договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4 цього Договору процентна ставка менша ніж 2 відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.3.4 Договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2% за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 Договору.

Також сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (пункти 3.6 - 3.8 Договору).

Вказані умови кредитування стосовно розміру кредиту, строку його повернення, відсотків за користування кредитом відображені у паспорті споживчого кредиту, підписаному сторонами.

Згідно повідомлення про підтвердження платежу АТ «ТАСКОМБАНК» повідомив позивача ТОВ «Кошельок» про успішне перерахування кредитних коштів, а саме: дата операції 01.06.2021 19:25:40, картка отримувача НОМЕР_1 , сума зарахування 5 700,00 грн, TSL_ID 91507, код авторізації 743894, відправник ТОВ «КОШЕЛЬОК».

Всупереч умовам договору №3317208432-358555 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01 червня 2021 року, відповідач не виконав належним чином зобов`язання за кредитним договором, оскільки не здійснив належним чином платежі для погашення боргу на рахунки позивача.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором №3317208432-358555 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01 червня 2021 року за період з 03 червня 2021 року по 20 вересня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 по вказаному договору становить 19312,00 грн, яка складається із заборгованості за сумою кредиту - 5700,00 грн; заборгованості за відсотками за користування позикою - 13612,00 грн.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

Так, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.12 ЦПК України).

У відповідності до вимог ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У свою чергу, положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Із матеріалів справи встановлено, що кредитний договір підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», тому, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що договір, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму, а відтак вважається таким, що укладений у письмовій формі у відповідності до ст.ст. 205, 207 ЦК України.

Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Статтею 629 ЦК України зазначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановленому в договорі.

Судом встановлено, що в порушення умов укладеного договору №3317208432-358555 від 01 червня 2021 року, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором в установлений строк не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором (тіло кредиту) та за процентами перед позивачем ТОВ «Кошельок».

Із дослідженого судом договору №3317208432-358555 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01 червня 2021 року слідує, що, його сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови її надання, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору на таких умовах шляхом підписання означеного договору ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який позичальнику було надано шляхом направлення повідомлення 01.06.2021 на номер телефону НОМЕР_2 .

Факт отримання відповідачем коштів в позику в сумі 5700,00 грн відповідачем не оспорюється.

Зважаючи на те, що відповідач не виконав грошове зобов`язання щодо повернення суми позики за договором №3317208432-358555 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01 червня 2021 року, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення із відповідача 5700,00 грн в рахунок погашення тіла позики (основного боргу) підлягає задоволенню повністю.

Щодо розміру відсотків за користування позикою за вищезазначеним договором позики, то суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, після закінчення 22-денного строку кредитування Лояльного періоду (22 червня 2021 року), відповідач не повернув кредитні кошти та продовжив користуватись ними, а тому відбулася пролонгація строку користування кредитом на 90 днів, що визначено пунктом 3.7 Договору, а нарахування відсотків у період пролонгації відповідно повинно здійснюватись за процентною ставкою, наведеною у п. 3.8 Договору, а саме 2 % від суми кредиту в день, що також передбачено і в паспорті споживчого кредиту до договору №3317208432-358555 від 01 червня 2021 року.

Як вбачається із наданого суду розрахунку заборгованості за договором №3317208432-358555 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 01 червня 2021 року, відсотки протягом 90 днів, тобто по 20 вересня 2021 року включно нараховувалися за ставкою 2,2 % в розмірі 11286,00 грн.

Разом з тим, відповідно до умов договору, а саме п.3.6 сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення початкового періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на умовах визначених п. 3.7 та п. 3.8 Договору, а саме зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного Періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду та з наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Отже, після закінчення 22-денного строку кредитування Лояльного періоду (22 червня 2021 року), відповідач не повернув кредитні кошти та продовжив користуватись ними, а тому відбулася пролонгація строку користування кредитом на 90 днів, що визначено пунктом 3.7 Договору, а нарахування відсотків у період пролонгації відповідно повинно здійснюватись за процентною ставкою, наведеною у п. 3.8 Договору, а саме 2 % від суми кредиту в день, що також передбачено і в паспорті споживчого кредиту до договору №3317208432-358555 від 01 червня 2021 року.

Натомість, позивачем здійснено нарахування відсотків в період з 23 червня 2021 року до 20 вересня 2021 року за ставкою 2,2%, що не відповідає умовам договору №3317208432-358555, а відтак стягненню з відповідача підлягають лише проценти, нараховані у межах визначеного договором строку кредитування протягом 90 днів (після закінчення лояльного періоду) та встановленої договором процентної ставки в розмірі 2 % на день.

З врахуванням наведеного з відповідача на користь позивача слід стягнути 12768,00 грн заборгованості за процентами за договором №3317208432-358555 про надання коштів у позику, а саме: в розмірі 2508,00 грн за лояльний період та за період з 23 червня 2021 року до 20 вересня 2021 року за ставкою 2% від суми кредиту в розмірі 10260,00 грн, а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню на вказану суму.

Таким чином, аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, з огляду на принципи обов`язковості договору, презумпцію правомірності правочину, змагальності та диспозитивності те, що позивач має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення суми кредитних коштів та відсотків, відповідачем не надано доказів повного виконання своїх зобов`язань в строки, визначені договором, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ «Кошельок» підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за договором №3317208432-358555 в розмірі 18468,00 грн, з яких: 5700,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12768,00 грн - сума заборгованості за відсотками, а в решті вимог слід відмовити.

Щодо клопотання про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (ст.257 ЦК України). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Тобто цією нормою встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності, а саме передбачені випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв`язку з відсутністю відповідної заяви сторони у спорі. Таким чином, позовна давність є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні: без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Частина 4 статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У вказаній справі встановлено, що кредит відповідно до п.2.1 договору було надано 01.06.2021 на 22 дні до 22.06.2021, позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти до закінчення встановленого строку, а не черговими платежами, із врахуванням тих обставин що кредитні кошти повернуто не було, згідно п.3.6 та п.3.7. кредитного договору строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, тобто до 20.09.2021, після зазначеної дати і розпочався перебіг строку позовної давності.

Разом з тим, суд зауважує, що Законом України №530-ІХ від 17.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (ч.2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.

У постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин настрок дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУкраїни щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.

У свою чергу, Законом України від 15.03.2022 № 2120 "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено п.19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Отже, строк позовної давності за кредитним договором від 01.06.2021, в силу приписів п.п.12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України було продовжено спочатку на строк дії карантину, а пізніше воєнного стану, введеного з 24.02.2022, який станом на день ухвалення рішення діє. У зв`язку з цим, звернення позивача з вказаним позовом 16.12.2025 та те що Закон України від 30.03.2020 №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020, а також був прийнятий Законом України від 15.03.2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Вказаний закон набрав чинності 17.03.2022 р. Законом України від 08.11.2023 р. № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Так, зазначені зміни набрали чинності 30.01.2024 року.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України.

Отже, аналіз вищенаведених норм законодавства та фактичних обставин справи дає підстави дійти висновку, що позовна заява ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором подана до суду в межах строку позовної давності, оскільки його перебіг строку був зупинений до 04.09.2025 р. (З 04 вересня 2025 року в Україні набув чинності закон №4434-IX, який відновлює перебіг строків позовної давності).

Статтею 58 Конституції України, статтею 3 Цивільного процесуального кодексу України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Таким чином, визначена статтею 257 Цивільного кодексу України, позовна давність продовжена та станом на дату звернення з позовними вимогами не спливла.

Посилання сторони відповідача щодо застосування строків позовної давності судом до уваги не приймаються та не підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Статтею 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Доля цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою: 2) розмір суми, що підлягає сплатісудом до уваги не приймаються в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді, суд враховує те, що дана цивільна справа є малозначною, всі обставини по цій справі були встановленні в судовому порядку.

Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг правничої допомоги та на підтвердження понесених витрат у справі до суду надано копію договору про надання правничої допомоги від 12.02.2025 укладеного між ТОВ «Кошельок» та Адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» та додаток до договору про надання правничої допомоги від 24.11.2025 з переліком послуг, що входять до складу правничої допомоги із зазначенням загальної суми 10000 грн; копію свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю. Гурського Германа Юрійовича серії ДН №5506 від 29.05.2019.

Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що види робіт зазначені у додатку до договору про надання правничої допомоги від 12.02.2025 мають не обґрунтовано завищену вартість, з огляду на складність справи та фактично виконаній адвокатом роботі (наданих послуг), часові, витраченому на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг), витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн не відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, сталою правовою позицією і безумовно є завищеними, тому вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають до часткового задоволення шляхом стягнення із відповідача в користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з вимог ч.4 ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені судові витрати, а саме судовий збір в сумі 2316,30 грн пропорційно до задоволеної частини вимог (позов задоволено на 95,62 %).

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-81, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за Договором про надання грошових коштів у позику №3317208432-358555 від 01.06.2021 в розмірі 18468 (вісімнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн 00 коп., з яких: 5700,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 12768,00 грн - сума заборгованості за відсотками.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2316 (дві тисячі триста шістнадцять) грн 30 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Решту витрат по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи або особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Відомості про сторони:

Позивач - Товариство з обмеженою «Кошельок», місцезнаходження за адресою: вул. Антонова, 8А, с. Чайки, Бучанський район, Київська область, ЄДРПОУ 40842831;

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2

Повний текст судового рішення виготовлено 19.03.2026.

Суддя Н. А. Коваленко