Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №489/8978/24 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/8978/24

Провадження № 2/489/39/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

19 березня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого – судді Костюченка Г.С.,

із секретарем судових засідань – Савковою К.А.,

за участю представника позивача – адвоката Балабан Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Інгульського районного суду в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2024 позивачка через свого представника – адвоката Балабан Н.І. звернулася до суду з позовом, яким просить суд: визнати за нею право власності на квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивуючи вимоги тим, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 19.08.1988.

За час перебування у шлюбі, за спільні кошти сторонами отримано у власність нерухоме майно: АДРЕСА_1 .

Вказане майно придбано за спільні кошти подружжя, але оформлено на ім`я відповідача.

Шлюбний договір між позивачем та відповідачкою не укладався. Домовленість між позивачкою та відповідачем щодо порядку поділу майна, знайдено.

Титульним власником спільного майна є відповідач. В добровільному порядку позивачка передала відповідачу 10000 дол. США в рахунок вартості частки спірної квартири.

Таким чином, за твердженням представника позивача, ОСОБА_1 є власником частки квартири як спільної сумісної власності подружжя та власником іншої частки так як виплатила відповідачу вартість цієї частки.

Ухвалою суду від 11.11.2024, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 28.04.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу досудового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов.

Відповідач судове засідання не з`явився по невідомим суду причинам. Про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Згідно ч.1 ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, вислухавши представника позивача суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

19 серпня 1988 між сторонами було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

03 вересня 1991 на ім`я відповідача був виданий ордер на вселення його та членів його сім`ї до квартири АДРЕСА_2 .

10 травня 1993 на ім`я відповідача було видане свідоцтво проправо власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі рішення Ленінської районної ради народних депутатів № 72 від 03.05.1993, зареєстроване в Миколаївському ММБТІ 10.05.1993 за реєстровим № 17741.

Таким чином, з урахуванням статті 112 ЦК Української РСР 1963 року та статті 22, 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України, норми якого діяли на час виникнення правовідносин між сторонами, спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя в рівних частках тобто по частки кожного.

Оскільки майно набуто під час шлюбу є спільним майном подружжя, суд вважає що воно підлягає розподілу у рівних часткам між чоловіком та дружиною.

Засади шлюбу, а також правовідносини, які виникають із особистих немайнових та майнових прав та обов`язків подружжя, визначаються також нормами СК України.

Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Стаття 63 СК України, передбачає, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено за домовленістю між ними.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя передбачені статтею 65 СК України.

Відповідно до частини 2 статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, однак дружина або чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Частиною 4 статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У відповідності до частини 3 статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном.

Отже, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя половину вартості спільного майна, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби.

Частина 1 статті 369 ЦК України визначає, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно.

Частиною 1 ст. 61СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України).

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 Сімейного кодексу України, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з ч. ч. 2, 3ст. 70 СК Українив окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1ст. 60 СК України).

Згідно зі ст. ст.12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З інформаційної довідки ММБТІ сформованої 07.11.2024, квартира АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 в цілому на підставі на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10.05.1993, зареєстроване в Миколаївському ММБТІ 10.05.1993 за реєстровим № 1774.

Відповідно до оцінки ринкової вартості спірної квартири, яка наявна у матеріалах справи ринкова вартість квартири на час розгляду справи становить 680000 грн. 00 коп. (а.с. 33).

Вищевказане майно було придбано під час перебування сторонами в зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, відповідачем не надано доказів на спростування зазначеного позивачкою у позовній заяві.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2 набута під час шлюбу, а тому є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя і підлягають поділу в рівних частинах, а саме шляхом визнання права власності на частину за позивачкою.

Щодо позовних вимог позивача про визнання права власності на іншу частку зазначеної квартири, суд вважає необхідним відмовити в задоволенні таких вимог з огляду на наступне.

Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац 2 п-п. 5.4 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005).

Принцип правової визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абзац 3 п-п. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 року № 17-рп/2010).

У письмовій формі правочини підлягають нотаріальному посвідченню у випадках, установлених законом або за домовленістю сторін (ст. 209 Цивільного кодексу, далі – ЦК).

Тобто, якщо договір не підлягає нотаріальному посвідченню згідно із законом, за бажанням фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю все одно можна посвідчити нотаріально.

Нотаріальне посвідчення правочину вчиняється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на виконання такої дії. Відбувається це шляхом проставляння на договорі посвідчувального напису (ч. 2 ст. 209 ЦК). У разі недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК).

Крім того, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ст. 182 ЦК).

Реєстрація речового права на нерухоме майно здійснюється в Реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі Закону від 01.07.04 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952, Реєстр прав).

У статті 181 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України, яка визначає поділ речей на рухомі та нерухомі, зазначається: «До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення». Наведена стаття ЦК ототожнює поняття «нерухоме майно», «нерухомість», «нерухомі речі».

Річ і майно співвідносяться між собою як окреме та загальне. Річчю є предмет матері ального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права й обов`язки (ст. 179 ЦК України). Річ є матеріальним предметом, який має свої просторові рамки та стійку структуру.

Юридичний критерій, який відносить майно до нерухомого, передбачає поширення режиму нерухомого майна на окремі рухомі речі.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 181 ЦК України режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Крім ЦК України, поняття «нерухоме майно» використовують також інші нормативно - правові акти. Так, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. під нерухомим майном розуміє земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення (ст. 2).

Це визначення є ідентичним тому, що зазначено у ст. 181 ЦК України, за тим винятком, що у ЦК України воно стосується не лише нерухомого майна, а й нерухомих речей та нерухомості.

Представник позивача в судовому засіданні зазначала, що отримання у власність частки спірної квартири відбулося в порядку договору про поділ спільного майна.

Але, з урахуванням зазначених вище правових норм діючого законодавства України, правочин що відчуження нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню, так само як і договір між подружжям про поділ спільного майна.

Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений (ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України).

Предметом договору про поділ спільного майна подружжя (колишнього подружжя) є майно, яке вже належить подружжю на праві спільної власності, - це може бути як все майно (майнові права), що були набуті подружжям за час шлюбу, так і його частина. При цьому майно (майнові права), які не увійшли до предмету договору, залишаються у спільній сумісній власності подружжя (колишнього подружжя).

Після укладання договору про поділ майна подружжя (колишнього подружжя), відповідні відомості повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В договорі про поділ майна подружжя зазначається перелік майна, яке переходить в особисту приватну власність до кожного з подружжя. Також те, яким чином буде здійснюватися і як оформлятися (за необхідності) передача майна, строки його передачі та інше.

Зазначені вимоги Закону сторонами виконані не були.

Копія розписки, надана суду в якості доказу отримання у власність позивачкою частини нерухомого майна не може бути підставою для визнання права власності на це майно.

Оригіналу розписки в судовому засіданні суду не надано.

Покази свідка ОСОБА_3 , яка підтвердила отримання позивачем грошових коштів у розмірі 10000 Дол.США в рахунок вартості 1/2 частини спірної квартири, не може бути прийняті судом до уваги, оскільки не мають правового значення.

Інші доводи представника позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують висновку суду про відсутність правових підстав для визнання права власності на спірну квартиру в цілому.

Суд, оцінюючи допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_2 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено 19.03. 2026 року.

Суддя: Г.С.Костюченко