Рішення від 18 березня 2026 р. у справі №489/6674/25 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

справа № 489/6674/25 провадження №2/489/176/26

РІШЕННЯ

Іменем України

19 березня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лупової Є.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

встановив:

У серпні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом, після уточнення якого остаточно просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на гараж в Автогаражному кооперативі «Мотор» вартістю 100000,00 грн., а за відповідачем право власності на автомобіль державний номер НОМЕР_1 , вартістю 200000,00 грн.; стягнути з відповідача на її користь 50000,00 грн., що складає різницю між зазначеним майном; стягнути з відповідача на її користь 24646,62 грн. понесених витрат на утримання та обслуговування спільної квартири та судові витрати.

У позові вказала, що з 19.10.2019 перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 15.07.2025 у справі № 489/4502/25. Від шлюбу сторони мають двох дітей – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають разом з нею та на яких з відповідача стягуються аліменти на підставі судового наказу від 11.06.2025 по справі № 489/4557/25.

В період шлюбу до фактичного припинення ведення спільного господарства (квітень 2022 року) на підставі договору купівлі-продажу від 06.04.2017 вона з відповідачем в рівних частинах придбали квартиру, що розташована в АДРЕСА_1 , в якій разом з дітьми проживає вона.

Зі слів рідних відповідача, з 2022 року відповідач проживає за кордоном та всі витрати на утримання квартири несе вона. Через це, за період з січня 2022 року по липень 2025 року нею сплачено за опалення квартири 32334,35 грн. та 16958,98 грн. ОСББ «Електронна 68» на утримання будинку та прибудинкової території. Отже за відповідача вона сплатила 24646,62 грн. комунальних послуг.

Крім того, в період шлюбу було придбано автомобіль, державний номер НОМЕР_1 , який зареєстрований на відповідача та використовується ним у власних потребах. Документи про реєстрацію автомобіля в неї відсутні, а в наданні відповіді щодо реєстрації та вартості автомобіля РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях їй відмовлено.

На її думку, вартість автомобіля складає 200000,00 грн., а його частини 100000,00 грн.

Крім того, на відповідача в Автогаражному кооперативі «Мотор», що розташований в м.Миколаєві по вул.Східна,20-А, зареєстровано гараж № НОМЕР_2 , доступу до якого вона не має та вартість якого визначає в 100000,00 грн. В державних реєстрах гараж не зареєстрований.

Таким чином, ціна позову визначається в розмірі 174464,62 грн. (вартість спільного майна - автомашини та гаража 300000,00 грн., із яких вартість її частки складає 150000,00 грн. та витрати на утримання спільної квартири із відповідача на її користь 24646,62 грн.).

Посилаючись на неможливість поділу спільного майна в досудовому порядку, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

У відзиві на позов від 31.10.2025 відповідач позовні вимоги в частині стягнення з нього на користь позивача грошової компенсації вартості частини автомобіля марки Рено-СЦН, 2014 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який було придбано сторонами у 2019 році, не визнав. У визначенні часток майна подружжя у спірному автомобілі по за кожним не заперечує.

Також вказав, що автомобіль був придбаний у 2019 році за 2,5 долара США в незадовільному стані. Автомобіль він відремонтував, що б можна було користуватися. Проти стягнення з нього будь-якої грошової компенсації заперечує, оскільки в нього немає такої суми. Він щомісячно сплачує позивачу на утримання дітей аліменти, які стягнуті рішенням суду від 05.07.2025. Коли позивач на протязі року знаходилася в Польщі то надсилав їй грошову допомогу. Також кожне літо відпочивав з дітьми на морі, а коли знаходився за межами України то діти приїжджали до нього та він купував їм необхідні речі, або надавав кошти на їх купівлю.

У той час, коли ж позивач поїхала за кордон, у Польщу, надав їй три тисячі доларів США. Крім того вона взяла з собою всі гроші, що були в сімейному бюджеті. За ці гроші вона придбала собі автомобіль, який потім продала, а грошовими коштами розпорядилася на власний розсуд, не витративши нічого на сім`ю.

На теперішній час він не має постійного місця роботи, однак аліменти дітям, яких позивач настроїла проти нього, сплачує своєчасно.

Весь час проживання в квартирі послуги постійно оплачував сам, позивач участі в цьому не приймала. Після того, як виїхав за кордон, позивач прийняла до себе свою родину, брата, який проживає в квартирі по теперішній час та користується квартирними послугами. Квартира була придбана за його гроші, які заробив виходячи в рейс, в море. За свої кошти придбав дорогі меблі, якими користується позивач та про поділ якої не заявила.

У відповіді на відзив від 17.11.2025 позивач вказала на безпідставність доводів відповідача.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 21.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

Ухвалою суду від 03.11.2025 уточнену позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду.

У судове засідання, призначене на 17.03.2026, сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Позивач та її представник надали до суду письмову заяву від17.03.2026, в якій просили справу розглянути за їх відсутності та позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач у заві від 06.03.2026 просив розгляд справи здійснити за його відсутності з урахуванням наданих ним письмових пояснень.

Враховуючи заяви сторін, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності сторін та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 19.10.2009 між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 15.07.2025 у справі № 489/4502/25.

Від спільного шлюбу сторони мають двох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Аліменти на дітей з відповідача стягнуто судовим наказом Інгульського районного суду міста Миколаєва від 11.06.2025 у справі № 489/4557/25.

За час перебування у шлюбі сторонами на підставі нотаріального договору-купівлі від 04.04.2017 була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить сторонам на праві спільної часткової власності, по частки кожному.

У вказаній квартирі проживає позивач разом з дітьми.

Крім того, 27.02.2019 сторони придбали автомобіль Renault Scenic, vin: НОМЕР_3 , вартістю 83000,00 грн., який зареєстрований на ім`я відповідача ОСОБА_5 , що підтверджується відповіддю РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 29.01.2026 № 31/30/11-1185-2026, наданої на виконання ухвали суду про витребування доказів.

Із позову вбачається, що після розірвання шлюбу автомобіль знаходиться у відповідача та позивач ним не користується.

Наведені обставини сторонами не оспорюються, а відтак не потребують додаткового доказування.

Із підстав та предмету позову вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача половину витрат понесених за період з січня 2022 року по липень 2025 року на утримання квартири, зокрема на оплату витрат на опалення квартири – 16167,17 грн. (32334,35 / 2) та на утримання будинку і прибудинкової території - 8479,49 грн. (16958,98 / 2), що складає 24646,62 грн.

На стягненні інших комунальних витрат позивач не наполягає та таких вимог не заявляла.

Несення витрат на утримання квартири позивач підтвердила довідкою ОСББ «Електронна 68» від 19.08.2025, згідно якої по квартирі АДРЕСА_2 , заборгованість відсутня та за період з 01.01.2022 по липень 2025 року сплачено послуги з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 16958,98 грн.

Відсутність заборгованості за опалення квартири позивач підтвердила Детальною інформацією по особовому рахунку за період з 01.01.2022 по 01.07.2025, згідно якої послуги з опалення квартири оплачені в сумі 32334,35 грн.

Особові рахунки на квартиру відкритті на ім`я позивача.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При вирішенні позову в частині стягнення з відповідача половини втрат понесених позивачем на оплату комунальних послуг суд виходить з наступного правого регулювання.

Згідно статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує, а відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до вимог частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із статтею 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Участь кожного співвласника у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна означає необхідність несення витрат, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Кожен співвласник зобов`язаний брати участь в у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто із співвласників укладає правочин або здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Таким чином, сторони в силу вимог статей 322, 360 ЦК України зобов`язані утримувати майно, що їм належить, та брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

Правовідносини з приводу користування та утримання будинком (квартирою), у тому числі тих, що належать громадянам на праві власності, регулюються, зокрема, Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина перша статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Отже, витрати на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, постачання теплової енергії, централізованого водопостачання та водовідведення, з постачання та розподілу електричної енергії є об`єктивно необхідними для належного функціонування спільного майна та збереження його експлуатаційних якостей, які відповідно до статті 360 ЦК України визначаються як витрати на управління, утримання і збереження спільного майна та покладаються на співвласника відповідно до його частки у праві спільної часткової власності.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 у справі №521/3743/17-ц та від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц.

Таким чином, враховуючи наведене вище правове регулювання, суд приходить до висновку про правомірність вимоги позивача про стягнення з відповідача, який є співвласником квартири з часткою , та відповідно зобов`язаний примати участь в утриманні своєї частки у нерухомому майні, незалежно від проживання в ньому, половини витрат понесених позивачем на утримання квартири, що становить 24646,62 грн.

Щодо стягнення з відповідача вартості частки спірного автомобіля.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що автомобіль ними був придбаний в період шлюбу та він знаходиться в користуванні відповідача.

Вартість частки автомобіля позивач на власний розсуд визначила в розмірі 100000,00 грн. При цьому, жодних доказів такої вартості суду не надала.

Відповідач із стягненням з нього грошової компенсації не погоджується та вважає, що поділ цього майна має бути здійснений шляхом визнання за сторонами права власності на автомобіль по частки.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Аналогічно згідно із частинами другою, третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

У постанові Верховного Суду від 03.10.2018 по справі № 127/7029/15-ц зазначено, що поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, яка у постанові від 08.02.2022 по справі № 209/3085/20 відзначила, що якщо позивач просить припинити не право власності відповідача на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації, а своє право на частку у цьому майні та стягнути компенсацію з відповідача, то на ці правовідносини поширюються, зокрема, положення частини другої статті 364 ЦК України. Відповідний припис передбачає, що співвласник, частку якого у майні не можна виділити в натурі, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Як встановлено судом, спірний автомобіль придбаний сторонами у період шлюбу, а тому вважається їх спільною власністю, незалежно від того на кого з подружжя він був зареєстрований, та частки яких в ньому є рівними, оскільки іншого судом не встановлено.

Відтак, так як автомобіль є неподільним майном і перебуває в користуванні відповідача та позивач позбавлена права користуватися ним, відповідно вона має право на грошову компенсацію частки цього рухомого майна.

Разом з тим, суд не погоджується із розміром грошової компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача та визначена позивачем на власний розсуд.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а сторони не надали висновку експерта та з клопотанням про призначення експертизи до суду не зверталися, тому єдиним доказом підтвердження вартості автомобіля є довідка РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях від 29.01.2026 № 31/30/11-1185-2026, згідно якої вартість автомобіля Renault Scenic, vin: НОМЕР_3 , становить вартістю 83000,00 грн., а тому суд виходить із вартості автомобіля на момент його придбання.

За такого, з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація в розмірі 41500,00 грн. (83000,00 \ 2).

Щодо визнання за позивачем права власності на гараж.

Довідкою Автогаражного кооперативу «Мотор» від 29.08.2025 № 1/078 підтверджується та цього не спростовує позивач, що ОСОБА_2 є членом Автогаражного кооперативу «Мотор» та дійсно має гараж № НОМЕР_2 у ряду № б/н у зазначеному кооперативі.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 26.09.2025 реєстрація права власності на спірний гараж в державному реєстрі відсутня.

Відповідно до абзацу третього статті 2 Закону України «Про кооперацію» від 10.07.2003 року № 1087-IV, кооператив юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За положеннями статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Починаючи з 2013 року в Україні функціонує Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, а реєстрація права власності здійснюється відповідно до наданих правовстановлюючих документів в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV)

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV).

Отже документом, який посвідчує реєстрацію права власності з 2013 року, є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Із довідки Автогаражного кооперативу «Мотор» вбачається, що відповідач є лише членом кооперативу та має право користування гаражем. Докази набуття ним права власності відсутні.

Отже, так як відповідач в установленому законом порядку не набув права власності на гараж, позовна вимога про визнання за позивачем права власності на спірний гараж задоволенню не підлягає.

Враховуючи встановлені обставини та оцінивши наявні справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на оплату опалення квартири та утримання будинку і прибудинкової території в загальному розмірі 24646,62 грн., а також грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля, що становить 41500,00 грн., всього 66146,62 грн. У іншій частині позовних вимог відмовити через недоведеність.

Доводи сторін щодо утримання дітей, участі в їх вихованні та спілкуванні, суд до уваги не приймає, оскільки вони не стосуються предмету позову.

Так як позов задоволено частково на підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 661,66 грн. (1747,20х 37,87%)

Керуючись статями 12, 13, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя грошову компенсацію вартості 1/2 частки в спільній частковій власності на транспортний засіб марки Renault Scenic, vin: НОМЕР_3 , державний номер НОМЕР_1 , що складає 41500,00 грн (сорок одну тисячу п`ятсот гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 половину витрат, понесених на утримання квартири АДРЕСА_2 , що складає 24646,62 грн. (двадцять чотири тисячі шістсот сорок шість гривень 62 коп.).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 661,66 грн. (шістсот шістдесят одна гривні 66 коп.).

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

відповідач – ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Повний текст судового рішення складено 19.03.2026.

Суддя І.В.Коваленко