Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №127/3304/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/3304/26

Провадження № 2/127/908/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

16.03.2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючого судді Антонюка В. В.,

за участі: секретаря судового засідання Карпенка А. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Вінниця, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) про захист честі, гідності та ділової репутації,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) про захист честі, гідності та ділової репутації, який мотивував тим, що УДМС у Вінницькій області, як уповноваженим державним органом 11.07.2024 року прийнято рішення про заборону в`їзду в Україну терміном на 3 (три) роки громадянину Латвії ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі подання головного державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Наталії Березової та обґрунтованого звернення заступника начальника управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Василя Самарухи, відповідно до вимог абзаців другого, третього та сьомого частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року.

Позивач зазначає, що рішення УДМС у Вінницькій області як уповноваженого державного органу від 11.07.2024 року про заборону в`їзду в Україну терміном на 3 (три) роки громадянином Латвії ОСОБА_6 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оскаржено у судовому порядку та на теперішній час воно є чинним.

В Україні у громадянина Латвії ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , власного житла не виявлено. Квартира, в якій він тимчасово проживає на теперішній час, належить на правах приватної власності його колишньому тестеві.

Шлюб з громадянкою України ОСОБА_8 , матір`ю його доньки ОСОБА_9 , розірваний заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.12.2019 року.

Громадянин ОСОБА_10 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є батьком громадянки України ОСОБА_9 . Належність до громадянства України дитини підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України №615/2018, виданою 08.08.2018 року УДМС у Вінницькій області. Громадянин ОСОБА_10 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 26.12.2019 року отримав дозвіл на імміграцію в Україну згідно з пунктом першим частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію», а саме як батько громадянки України. Однак у визначений термін він не скористався своїм правом на постійне проживання в Україні та не був документований посвідкою на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію в Україну від 26.12.2019 року втратив свою чинність.

Під час наступного перебування в Україні на законних підставах громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.09.2022 року вдруге подав до УДМС у Вінницькій області заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну, як батько громадянки України, згідно з пунктом першим частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію».

Строк перебування в Україні громадянину Латвії ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , був продовжений на час передбачених перевірок за його заявою.

За результатами здійснених перевірок 31.08.2023 року УДМС у Вінницькій області було прийнято рішення про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Латвії ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту четвертого частини першої статті 10 Закону України «Про імміграцію», пункту шістнадцятого Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983, – у зв`язку з поданням свідомо неправдивих відомостей.

В свою чергу, громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , не погодився з рішенням УДМС у Вінницькій області від 31.08.2023 року про відмову в наданні дозволу на імміграцію в Україну та скористався правом на його оскарження.

До Вінницького окружного адміністративного суду через свого адвоката він звернувся з адміністративним позовом до УДМС у Вінницькій області, в якому просив суд визнати протиправним і скасувати рішення УДМС у Вінницькій області №05034300020042 від 31.08.2023 року про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну та зобов`язати УДМС у Вінницькій області надати дозвіл на імміграцію в Україну.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 24.05.2024 року в справі №120/19630/23, відмовлено у задоволенні адміністративного позову громадянина Латвії ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , до УДМС у Вінницькій області про визнання протиправним, скасування рішення № 05034300020042 від 31.08.2023 року та зобов`язання вчинити дії. Рішення набрало законної сили 25.06.2024 року.

Згідно з даними інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан”, громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнього разу перетнув державний кордон України у напрямку «в`їзд» 23.06.2025 року у пункті пропуску «Рава-Руська».

В`їзд в Україну громадянину Латвії ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , був дозволений головою Державної прикордонної служби України з метою здійснення волонтерської діяльності, а саме для передачі гуманітарної допомоги у вигді транспортного засобу для потреб Збройних Сил України.

Після закінчення строку перебування в Україні, визначеного пунктом 2 Порядку, тобто не більш як 90 днів протягом 180 днів, як для громадян, яким Головою Держприкордонслужби або особою, яка виконує його обов`язки, надано дозвіл на перетинання державного кордону, громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно не покинув територію України та всіляко ухилявся з виїздом мотивуючи, що в нього є сім`я на території України та він є волонтером.

Відомостей про звернення громадянина Латвії ОСОБА_7 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ДМС, територіальних органів чи підрозділів ДМС стосовно продовження строку перебування, оформлення документів на право проживання в Україні не отримано.

Крім того, громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) не звертався до УДМС у Вінницькій області для отримання посвідки на тимчасове проживання, як волонтер згідно пункту 10 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Крім того, позивач зазначає, що станом на 25.11.2025 року, на дату прийняття рішення про примусове видворення з території України, громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевищив встановлений підпунктом другим пункту другого Порядку продовження строку перебування та тимчасового проживання, продовження та скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року №150, строк перебування в Україні з дня в`їзду становить 156 днів, замість дозволених 90 днів протягом 180 днів, тобто перевищення перебування 66 днів .

Для продовження строку перебування на території України громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), до територіальних підрозділів ДМС України, не звертався, також відповідач не звертався до підрозділу згідно вимог частини 2 статті 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме як той іноземець, який не має законних підстав для перебування в Україні або який не може виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа, відповідні особи можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Враховуючи, що громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ), не виконав рішення про заборону в`їзду на територію України від 11.07.2024 року, а також враховуючи, що іноземець з часу перетину кордону від 23.06.2025 року в сторону «В`їзд» не виїхав з території України, грубо порушив законодавство України, своїми діями дискредитував державу Україна, в УДМС у Вінницькій області були обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, а тому до даного іноземця застосовано примусове видворення з території України.

З метою забезпечення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідно до ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», головним спеціалістом відділу організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС у Вінницькій області Чернюком М. В., 25.11.2025 року прийнято рішення про примусове видворення з території України громадянина Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ).

Так, 10.12.2025 року іноземця було видворено з території України через пункт пропуску «Шегені», що підтверджується відомостями з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан”, про перетин кордону у напрямку «Виїзд».

Не погоджуючись із прийнятим рішенням про примусове видворення до країни громадянської належності, відповідач оскаржив його до Вінницького міського суду Вінницької області.

Рішенням Вінницького міського суду у Вінницької області від 20.01.2026 року у справі №127/434/26 громадянину ОСОБА_10 , відмовлено у задоволені позову.

На переконання позивача, з наведеного вбачається, що очолюване позивачем управління діяло відповідно до законів та наданих повноважень, натомість громадянин Латвії ОСОБА_2 , перед розглядом судової справи №127/434/26 у Вінницькому міському судді Вінницької області, розмістив про позивача, як начальника УДМС у Вінницькій області, відео в Інтернет, а саме у соціальній мережі Тік Ток, що позивач вимагав у відповідача кошти у розмірі п`яти – шести тисяч доларів США, за вирішення питання про отримання посвідки на проживання в Україні.

Позивач зазначає, що він, як начальник УДМС у Вінницькій області, зустрічався з відповідачем двічі, а саме перший раз коли відповідач був на прийомі у позивача в кабінеті, де були присутні начальник відділу юридичного забезпечення та заступник начальника УДМС у Вінницькій області, а також була присутня колишня дружина відповідача ОСОБА_8 .

За результатами зустрічі відповідачу було роз`яснено, що для знаття заборони в`їзду йому потрібно сплатити наявні адміністративні штрафи та щоб про це було повідомлено УДМС у Вінницькій області ініціатором прийняття рішення про заборону в`їзду, а саме -територіальним підрозділом Державної виконавчої служби.

Друга зустріч відбулась в кабінеті позивача, після того як відповідач увірвався до кабінету у неприйомний день та в грубій формі вимагав надати йому документи на проживання, про що є також відеоролик викладений відповідачем у мережі Тік Ток, де також були присутні начальник відділу юридичного забезпечення та заступник начальника УДМС у Вінницькій області.

Інших розмов у позивача з відповідачем не відбувалось, а відтак висловлювання відповідача у відео про вимагання коштів за отримання посвідки на проживання на території України, при наявності рішення про заборону в`їзду до України та наявності адміністративних штрафів є неправдиве та ніщо інше як наклеп.

Як зазначив позивач, доказом поширення про нього недостовірної інформації слугує відео тривалістю 2 хвилини 52 секунди з мережі Інтернет, а саме соціальної мережі Тік Ток, на своєму аканті (обліковому записі) ОСОБА_2 , де на 1 хвилині 05 секунді відео відповідач озвучує, що « ОСОБА_11 , його структура, просила гроші на дозвіл на імміграцію», на 1 хвилині 54 секунді відео відповідач озвучує, що «ДМС просили за ПМЖ (постійне місце проживання) п`ять - шість тисяч доларів», на самому відео наявна емблема мережі Тік Ток, що підтверджує його поширення мережею та доведення її до відома великій кількості особі.

Зважаючи на вищезазначене, інформація, поширювана щодо позивача відповідачем, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про вчинення позивачем корупційного діяння, що порушує його немайнові права в тому числі ділову репутацію, не є оціночним судженням, а доказ відповідного факту у відео відсутній.

Поширення неправдивої інформації особливо у вимаганні коштів, перш за все впливає на зниження цінності позивача, як особи.

Також поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих, колег та вищого керівництва, а відтак порушує його честь, оскільки державний службовець є особа, яка має дотримання у службовій діяльності вимог Закону та інших нормативно-правових актів у сфері державної служби при цьому мати високий рівень культури, професіоналізму, витримку і тактовність, повагу до громадян, керівництва та інших державних службовців.

У звязку із викладеним, позивач був вимушений звернутися до суду з даним позовом, у якому просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та ділової репутації інформацію, викладену у відео у мережі Інтернет, а саме у соціальній мережі Тік Ток на своєму аканті (обліковому записі) Роледерс Александрс, щодо вимагання позивачем з громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) коштів за дозвіл на іміграцію та п`яти – шести тисяч доларів США за посвідку на проживання на території України. Зобов`язати громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) спростувати поширену відносно позивача недостовірну інформацію, шляхом викладення відео у мережі Інтернет, а саме у соціальній мережі Тік Ток; на своєму аканті (обліковому записі) ОСОБА_2 , відео на спростування вимагання коштів позивачем у громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) за дозвіл на іміграцію та п`яти – шести тисяч доларів США за посвідку на проживання на території України. Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації у розмірі 1 (одна) грн. та стягнути понесені судові витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою суду від 03.02.2026 року позовну заяву залишено без руху та позивачу визначено строк для усунення виявлених недоліків.

06.02.2026 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 09.02.2026 року справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) осіб та призначено до судового засідання.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з”явився, надав до суду письмову заяву, в якій просив справу розглядати за його відсутності. Зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити. Не заперечив проти ухвалення судом заочного рішення.

Відповідач громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) у судове засідання повторно не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи завчасно повідомлявся шляхом направлення судових повісток за останньою відомою адресою місця реєстрації та через оголошення на офіційному сайті Судової влади. Відзиву на позов, заяви про відкладення розгляду справи, або про розгляд справи у його відсутності, не надав. Про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З урахуванням вимог статей 223, 280 ЦПК України суд провів заочний розгляд справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, у ч. 1ст. 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм ст. ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 2 ст.5 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 3 Конституції України, ст. 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 року роз`яснено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.

Під гідністю розуміється визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно п. 18 зазначеної вище Постанови Пленуму ВСУ, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 лютого 2019 року у справі № 725/5585/16-ц, положення статті 30 Закону України «Про інформацію» визначають, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи, що сам по собі факт є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Таким чином, відповідно до положень ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

У рішенні ЄСПЛ від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

В ході розгляду даної справи судом становлено, що ОСОБА_1 працює на посаді начальника Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області.

10.12.2025 року громадянина Латвії ОСОБА_7 ( ОСОБА_3 ) було видворено з території України через пункт пропуску «Шегені», що підтверджується відомостями з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “Аркан”, про перетин кордону у напрямку «Виїзд».

Не погоджуючись із прийнятим рішенняМ про примусове видворення до країни громадянської належності, відповідач оскаржив його до Вінницького міського суду Вінницької області.

Рішенням Вінницького міського суду у Вінницької області від 20.01.2026 року у справі №127/434/26 громадянину ОСОБА_10 , відмовлено у задоволені позову.

Як зазначив позивач у позовній заяві, у нього з відповідачем було дві зустрічі, а саме: перший раз, коли відповідач був на прийомі у позивача в кабінеті, де були присутні начальник відділу юридичного забезпечення та заступник начальника УДМС у Вінницькій області, а також була присутня колишня дружина відповідача ОСОБА_8 . За результатами даної зустрічі, відповідачу було роз`яснено, що для знаття заборони в`їзду йому потрібно сплатити наявні адміністративні штрафи та щоб про це було повідомлено УДМС у Вінницькій області ініціатором прийняття рішення про заборону в`їзду, а саме територіальним підрозділом Державної виконавчою служби.

Друга зустріч відбулась також в кабінеті позивача, після того як відповідач увірвався до кабінету у неприйомний день та в грубій формі вимагав надати йому документи на проживання, про що є також відеоролик викладений відповідачем у мережі Тік Ток, де також були присутні начальник відділу юридичного забезпечення та заступник начальника УДМС у Вінницькій області.

Інших розмов у позивача з відповідачем не відбувалось, а відтак висловлювання відповідача у відео про вимагання коштів за отримання посвідки на проживання на території України, при наявності рішення про заборону в`їзду до України та наявності адміністративних штрафів є неправдиве та ніщо інше як наклеп.

Судом досліджено надане позивачем на DVD –диску відео, тривалістю 2 хвилини 52 секунди з мережі Інтернет, а саме соціальної мережі Тік Ток, де на своєму аканті (обліковому записі) ОСОБА_2 на 1 хвилині 05 секунді відео відповідач озвучує, що « ОСОБА_11 його структура просила гроші на дозвіл на імміграцію», на 1 хвилині 54 секунді відео відповідач озвучує, що «ДМС просили за ПМЖ (постійне місце проживання) п`ять - шість тисяч доларів», на самому відео наявна емблема мережі Тік Ток, що підтверджує його поширення мережею та доведення її до відома великій кількості осіб.

З аналізу вищезазначеного, суд приходить висновку про доведеність факту поширення відповідачем інформації щодо позивача. При цьому громадянин Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) поширив власне факти, а не оціночні судження, оскільки поширена інформація містить безспірні твердження про достовірні факти, а саме вимагання посадовою особою хабаря. Доказів, які б спростували факт поширення оспорюваної позивачем інформації, суду не надано. Інформація, розміщена громадянином Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) на сторінці в інтернет-мережі «Тік Ток», подана у формі фактичних та критичних, образливих для позивача тверджень (даних) і, відповідно, не може кваліфікуватись та визначатись як оціночні судження, оскільки не має під собою достатнього фактичного підґрунтя та є надмірною. Врахувавши зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи та встановивши, що позивач довів факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка не є оціночним судженням, суд вважає, що опублікована відповідачем інформація є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 .

За змістом ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відтак, суд вважає такою, що є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, поширену відповідачем інформацію про ОСОБА_1 , оскільки вона містить образливі вирази щодо позивача, тобто суб`єктивну думку про особу, висловлену у принизливій формі поза межами допустимої критики щодо публічної особи, що порушує його особисті немайнові права, та свідчить про наявність підстав для захисту порушених прав позивача у судовому порядку у спосіб зобов`язання громадянина Латвії ОСОБА_2 ( ОСОБА_5 ) спростувати оспорюваний допис.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення положень ст.11та ст. 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Відповідно до ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як вбачається з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у п.3, 9 Постанови №4 від 31 березня 1995 року N4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Зважаючи на вказане, а саме те, що внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, останньому було спричинено моральну шкоди, яка полягає у сильних душевних хвилюваннях, стресі, тривозі, зумовленої тим, що внаслідок поширення дискредитуючої інформації ОСОБА_1 змушений був виправдовуватися перед колегами, керівництвом, членами родини та знайомими про таку інформацію, що не могло не позначитися на його професійній репутації керівника, кількість переглядів свідчить про значне поширення такої інформації, що обґрунтовано доводить факт спричинення моральної шкоди, приниження честі та гідності особи безпідставними звинуваченнями у вчиненні корупційного порушення. З урахуванням обставин справи та зібраних у справі доказів, характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань, суд вважає, що позов є обґрунтованим та з відповідача на користь позивача з урахуванням принципів розумності, співмірності та достатності слід стягнути одну гривню у відшкодування моральної шкоди.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі ст. ст. 11, 22-23, 1167-1168 ЦК України, керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 82, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та ділової репутації, інформацію викладену у відео у мережі Інтернет, а саме у соціальній мережі Тік Ток на своєму акаунті (обліковому записі) ОСОБА_2 , щодо вимагання ОСОБА_1 з громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) коштів за дозвіл на імміграцію та п`яти шести тисяч доларів США за посвідку на проживання на території України.

Зобов`язати громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) протягом 10 днів з дня набрання чинності рішенням суду, спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом викладення відео у мережі Інтернет, а саме у соціальній мережі Тік Ток, на своєму акаунті (обліковому записі) ОСОБА_2 , відео на спростування вимагання коштів ОСОБА_1 у громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) за дозвіл на імміграцію та п`яти – шести тисяч доларів США за посвідку на проживання на території України.

Стягнути з громадянина Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 1 (одна) гривня, та витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 331,00 грн.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його складення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення складений 19.03.2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: громадянин Латвійської Республіки ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя: