Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №161/22997/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 рокуЛьвівСправа № 161/22997/25 пров. № А/857/6513/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Мандзія О.П.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Березюка Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2026 року у справі №161/22997/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

суддя в 1-й інстанції Гринь О.М.,

дата ухвалення рішення 08.01.2026,

місце ухвалення рішення м. Луцьк,

дата складання повного тексту судового рішення 08.01.2026,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі – апелянт, відповідач) про скасування постанови серії ЕНА №604-288 від 29.07.2025, винесену інспектором Кременецького районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Трачуком Олексієм Андрійовичем про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн, а провадження у справі – закрити.

В обґрунтування позову, що оскарженою постановою його визнано винним у тому, що 29.10.2025 о 11 год. 46 хв. в м. Кременець по вул. С. Петлюри, керуючи транспортним засобом марки «Renault Master» д.н.з. НОМЕР_1 наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим порушив вимоги п.18.1 Правил дорожнього руху України (далі також ПДР), а саме не пропустив пішоходів, які наближалися до нерегульованого пішохідного переходу.

Зазначив, що вказане не відповідає дійсним обставинам, оскільки, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, він зменшив швидкість, переконався у відсутності пішоходів та продовжив рух. Після чого, його зупинили працівники поліції та повідомили про порушення п. 18.1 ПДР України. У відповідь на його заперечення, поліцейські показали відеозапис на якому видно одного пішохода, який знаходиться на тротуарі та на значній відстані від пішохідного переходу. Вважає, що з відеозапису неможливо зрозуміти чи збирається пішохід йти далі в напрямку пішохідного переходу та здійснювати перехід дороги чи він мав намір зупинитися.

Позивач також вказав, що в постанові про адміністративне правопорушення не зазначено, що працівниками поліції здійснювалася відеофіксація та на який технічний пристрій, не долучено письмових пояснень свідків, в тому числі пішоходів.

Посилаючись на викладене, просив суд скасувати постанову серія ЕНА №№6040288 від 29.10.2025 винесену інспектором Кременецького РВП ГУНП у Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Ткачуком О.А. про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП та закрити провадження у справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.01.2026 у справі №161/22997/25 позов задоволено; постанову серія ЕНА №6040288 від 29.10.2025, винесену інспектором Кременецького РВП ГУНП у Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Ткачуком Олексієм Андрійовичем про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КУпАП – скасовано; провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, відносно ОСОБА_1 – закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що вина позивача доведена відеоматеріалами фіксації порушення та які були пред`явлені позивачу при розгляді оскаржуваної постанови. Такими відеодоказами зафіксовано, що після проїзду автомобіля позивача наступний автомобіль здійснив зупинку та проглядається рух пішохода по нерегульованому переході, а тому на пішохідному переході перебували пішоходи.

Наголошено, що вказаними відеодоказами зафіксовано, що позивач не вчиняв жодних дій для зупинки транспортним засобом, яким він керував, а тому пішохід був змушений зупинитися перед самим пішохідним переходом для забезпечення безпеки власного життя і здоров`я. Перебування пішохода перед пішохідним переходом, а не безпосередньо на його ділянці обґрунтовано сукупністю деяких фізичних аспектів: масою транспортного засобу, швидкістю його руху, які з урахуванням принципу раціонального сумніву, позбавляли водія ОСОБА_1 змоги вчасно зупинити автомобіль у потрібному місці та надати пішоходу можливість здійснити перехід проїжджої частини дороги у безпечний спосіб.

Підтвердженням того що пішохід все ж мав на меті перейти дорогу відображено на автомобільному відеореєстраторі є сам факт переходу пішоходом через проїжджу частину дороги вже після проїзду транспортного засобу Renault Master, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Апелянт звернув увагу і на те, що позивача ознайомлено з причиною зупинки транспортного засобу, а при розгляді справи про адміністративне правопорушення – з його правами відповідно до ст. 268 КУпАП. Працівниками поліції не вчинено жодних дій, які б були спрямовані на створення перешкод для позивача реалізувати його права, зокрема, право на правничу допомогу.

Вважає, що оскаржена постанова є правомірною, прийнятою у порядку і спосіб, що визначені чинним законодавством.

Апелянт просив скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.01.2026 по справі №161/22997/25 та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Також апелянт просив здійснювати розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача.

Позивач в судове засідання не з`явився, явки уповноваженого представника не забезпечив, клопотань про відкладення апеляційного розгляду чи іншого змісту не подавав.

За статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на вебпорталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

За приписами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що ОСОБА_1 29.10.2025 о 11 год. 46 хв. в м. Кременець по вул. С. Петлюри, керуючи транспортним засобом марки «Renault Master» д.н.з. НОМЕР_1 наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу не зменшив швидкість та не зупинився, чим порушив вимоги п.18.1 ПДР України, а саме не пропустив пішоходів, які наближалися до нерегульованого пішохідного переходу.

29.10.2025 інспектором Кременецького РВП ГУНП у Тернопільській області старшим лейтенантом поліції Ткачуком О.А. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕНА №6040288 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Не погоджуючись із притягненням його до адміністративної відповідальності на підставі вказаної постанови та застосуванням до нього адміністративного стягнення у виді штрафу, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що належні, допустимі, достовірні та достатні докази, які б підтверджували вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, стороною відповідача суду не надані, суд вважає за необхідне оскаржувану постанову скасувати, справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (ч. 1 ст. 5 КАС України,).

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

В силу положень пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

На виконання приписів частини п`ятої статті 14 Закону 3353-XII учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 18.1 ПДР України передбачено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Відповідно до частини 1 статті 122 КУпАП проїзд пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.

Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Пунктом 5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХІV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності, у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.

Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до практики Верховного Суду приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення (постанова від 13 лютого 2020 року у справі №524/9716/16-а, від 05 березня 2020 року у справі №607/7987/17).

Так, у п. 7 постанови від 29.10.2025 вказано про те, що до постанови додаються відео з нагрудної камери 856777 та відео реєстратора службового автомобіля 0954.

До матеріалів справи долучено оптичний диск із відеозаписами події 29.10.2025, на які покликається апелянт обґрунтування вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом досліджено відповідні відеодокази та з`ясовано, що такими дійсно не підтверджується факт того, що в при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу на ньому перебували пішоходи чи позивач не пропустив пішохода. Так, обабіч дороги знаходилася людина, однак за змістом відео не можливо ствердити, що вона до моменту руху автомобіля позивача намагалася перейти дорогу.

Факт того, що автомобіль який їхав після транспортного засобу позивача зупинився перед нерегульованим пішохідним переходом і пропустив пішохода, не є безумовним свідченням порушення позивачем ч. 1 ст. 122 КУпАП.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу і на те, що відповідач ніякими доказами не підтверджує розташування транспортного засобу позивача відносно пішохідного переходу, пішоходів та транспортного засобу, який їхав після нього.

Відповідно до підпункту «а» пункту 4.16 ПДР пішохід має право на перевагу під час переходу проїзної частини позначеними нерегульованими пішохідними переходами, а також регульованими переходами за наявності на те відповідного сигналу регулювальника чи світлофора.

Пішохідний перехід - ділянка проїзної частини, острівця безпеки чи розділювальної смуги або інженерна споруда, призначена для руху пішоходів через дорогу. Пішохідні переходи позначаються дорожніми знаками 5.38.1-5.41.2, дорожньою розміткою 1.14.1-1.14.3, пішохідними світлофорами. За відсутності дорожньої розмітки межі пішохідного переходу визначаються відстанню між дорожніми знаками або пішохідними світлофорами, а на перехресті за відсутності пішохідних світлофорів, дорожніх знаків та розмітки - шириною тротуарів чи узбіч. Регульованим вважається пішохідний перехід, рух по якому регулюється світлофором чи регулювальником, нерегульованим - пішохідний перехід, на якому немає регулювальника, світлофори відсутні або вимкнені чи працюють у режимі миготіння жовтого сигналу; перевага - право на першочерговий рух стосовно інших учасників дорожнього руху; дати дорогу - вимога до учасника дорожнього руху не продовжувати або не відновлювати рух, не здійснювати будь-яких маневрів (за винятком вимоги звільнити займану смугу руху), якщо це може примусити інших учасників дорожнього руху, які мають перевагу, змінити напрямок руху або швидкість (пункт 1.10 ПДР).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти висновку, що вимога пункту 18.1 ПДР передбачає, що на нерегульованих пішохідних переходах пішоходи мають перевагу в русі перед транспортними засобами саме під час руху по проїзній частині дороги, тобто з моменту, коли вони ступили на пішохідний перехід. Для виконання вимоги цього пункту водій транспортного засобу обов`язково повинен своїм маневром показати пішоходам, що він дає дорогу, тобто знизити швидкість, якщо цього достатньо для того, щоб дати дорогу, або зупинитися.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №751/4821/17.

У справі, що розглядається встановлено, що під час проїзду позивачем пішохідного переходу, пішохід знаходився на тротуарі та не здійснював руху проїзною частиною дороги, у тому числі і пішохідним переходом.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що норми ПДР не наділяють пішохода перевагою в русі та не зобов`язують водіїв транспортних засобів виконати вимогу дати йому дорогу у разі, якщо пішохід знаходиться на тротуарі. Намір такого пішохода здійснити рух проїзною частиною по пішохідному переходу, а так само і саме лише наближення пішохода до такого переходу, не наділяє його перевагою в русі.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач здійснив рух нерегульованим пішохідним переходом, на якому не перебували пішоходи, а тому він не мав вживати дій, визначених пунктом 18.1 ПДР.

Таким чином безпідставним є притягнення позивача до відповідальності за порушення ним вказаного пункту 18.1 ПДР.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення).

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст. 90 КАС України, визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

За правилами ст. 139 КАС України перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 268, 286, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 січня 2026 року у справі №161/22997/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Повне судове рішення складено 19.03.26