Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №320/61216/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/61216/24 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Черпака Ю.К.,

Штульман І.В.,

При секретарі: Долинській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду адміністративним позовом до Міністерства закордонних справ України, в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог:

- визнати незаконним з моменту прийняття та скасувати наказ МЗС №83 від 16.02.2018 в частині внесення до Переліку відомостей, які містять службову інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування», Плану ротації працівників дипломатичної служби України на відповідний рік;

- визнати незаконною відмову Міністерства закордонних справ України надати позивачу публічну інформацію на запит від 10.11.2024;

- зобов`язати Міністерство закордонних справ України надіслати на електронну адресу позивача публічну інформацію згідно із запитом від 10.11.2024.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року клопотання Міністерства закордонних справ України про залишення позову без розгляду задоволено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправним та скасування наказу - залишено без розгляду.

Позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.

Крім того, апелянт просить вирішити питання про повернення судового збору сплаченого за розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 21.11.2025 про залишення позовної заяви без розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наказ МЗС №83 від 16.02.2018 має всі ознаки нормативно-правового акту, оскільки є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке встановлює обмеження доступу до публічної інформації (однотипні відносини) та розраховане на довгострокове і неодноразове застосування (наприклад, в кожному випадку відмови в наданні доступу до публічної інформації чи кожного разу при затвердженні Плану ротації працівників дипломатичної служби України на поточний рік).

Враховуючи, що згідно з частинами другою та третьою статті 264 КАС України, нормативно-правовий акт може бути оскаржено до адміністративного суду протягом всього строку його чинності особами, щодо яких його застосовано, тому строк звернення до суду для оскарження нормативно-правового акт, який був застосований щодо позивача не обмежений 6 місяцями, як у випадку з індивідуальними актами.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачем вказано, що спірний Наказ № 83 не є нормативно-правовим актом міністерства, що потребує державної реєстрації, а відтак не містить норми права, що має неперсоніфікований характер і розрахована на неодноразове застосування.

Спірний Наказ № 83 є управлінським документом МЗС, який прийнятий на основі нормативно-правового акта (Указ Президента України від 05.05.2011 № 547/2011), використання якого передбачено іншим управлінським документом МЗС (Інструкцією), та такий документ за своєю суттю не встановлює, не змінює та не припиняє (скасовує) жодних загальних правил регулювання однотипних відносин і розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

При цьому, відповідач зауважує, що предметом розгляду справи за № 320/21303/25, є відмова у наданні публічної інформації за запитом апелянта від 10.11.2024, окрім того апелянтом у даній справі заявлені ті самі позовні вимоги, що і в позовній заяві в новій редакції від 18.01.2025 у справі № 320/61216/24.

У додаткових поясненнях позивачем відзначено, що подача до суду позову про визнання незаконною відмови у наданні публічної інформації на запит від 10.11.2024 відбулося з дотриманням шестимісячного строку звернення до суду, втім зазначене судом першої інстанції враховано не було.

До того позивач вказує, що відсутність оспорюваного наказу №83 в реєстрі Мінюсту, просто вказує на невиконання відповідачем вимог закону у зв`язку із неподанням цього наказу на реєстрацію, як нормативно-правового акту.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 в адміністративній справі відкрито спрощене провадження без проведення судового засідання.

Надалі, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано час для усунення недоліків шляхом подання: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням вагомих і переконливих аргументів, які б свідчили про наявність обставин об`єктивного і непереборного, характеру, що створили суттєві перешкоди у реалізації позивачем належного йому права на звернення до адміністративного суду упродовж строку, встановленого для цього законодавством, або ж взагалі унеможливили своєчасну реалізацію позивачем такого права; оригіналу платіжного документу про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн.

На виконання вимог вказаної ухвали від позивача на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви у якій позивач зазначає, про дотримання строку звернення до суду.

Як наслідок, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2025, клопотання Міністерства закордонних справ України про залишення позову без розгляду задоволено, позов залишено без розгляду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду та не наведено підстав такого пропуску, які могли бути визнані судом поважними, та будь-яких доказів поважності пропуску строку позивач суду не надав.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

При цьому, згідно частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Частиною третьої цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

У відповідності до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Частиною четвертою статті 123 КАС України визначено, що якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином, до відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху з пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення строку.

Подібним чином законодавець урегулював і механізм залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, факт якого встановлено після відкриття провадження у справі, закріпивши у частині третій статті 123 КАС України, що позов залишається без розгляду, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.

Верховний Суд у справі № 640/5645/19 (постанова від 23.09.2020) щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 123 КАС України дійшов висновку, що правила процесуального закону щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, слід застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.

У свою чергу, колегія судів звертає увагу на те, що дотримання строків на подання позовної заяви є однією з умов дисциплінування учасників судового процесу. У випадку ж пропуску строку, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно правової позиції Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №473/653/17, від 18.01.2019 року в справі № 576/1434/17, при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд повинен звертати увагу на усі доводи позивача; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Визначені процесуальним законом строки, про які зазначено вище, це той орієнтовний період часу, протягом якого позивач мав би проявити інтерес стосовно свого позову, якщо він дійсно зацікавлений у тому, щоб провадження у справі було відкрито, а його спір вирішено. Строк звернення до суду для такої категорії спорів доволі стислий - десять днів, і якщо зважити на характер спірних правовідносин, встановлений строк з одного боку має на меті дисциплінувати позивача, який, якщо він справді зацікавлений у відновленні своїх порушених прав, повинен якомога швидше реалізувати своє право на захист, з іншого боку - є своєрідним бар`єром, який повинен запобігати зловживанню правами і сприяти правовій визначеності правовідносин, які виникають у зв`язку з проходженням публічної служби.

Підсумовуючи зазначене, реалізувати своє право на захист в порядку адміністративного судочинства, потрібно вчасно, а поновити пропущений строк суд може, якщо для цього є поважні і об`єктивні причини.

Відтак, на думку суду, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Як свідчать матеріали справи, предметом даного позову є визнання незаконним з моменту прийняття та скасування наказу МЗС №83 від 16.02.2018 в частині внесення до Переліку відомостей, які містять службову інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування», Плану ротації працівників дипломатичної служби України на відповідний рік.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що 18.01.2025 від позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позивних вимог, у який заявник просив:

- визнати незаконним з моменту прийняття та скасувати Наказ МЗС №83 від 16.02.2018 в частині внесення до Переліку відомостей, які містять службову інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування», Плану ротації працівників дипломатичної служби України на відповідний рік;

- визнати незаконною відмову відповідача надати позивачу публічну інфомацію на запит від 10.11.2024;

- зобов`язати Міністерство закордонних справ України надіслати на електронну адресу позивача публічну інформацію згідно із запитом від 10.11.2024.

Проте, під час прийняття ухвали від 21.11.2025 судом першої інстанції не було надано жодної оцінки вказаній заяві про збільшення позовних вимог з урахуванням заявлених вимог про визнання незаконною відмову відповідача надати позивачу публічну інфомацію на запит від 10.11.2024 та зобов`язання Міністерство закордонних справ України надіслати на електронну адресу позивача публічну інформацію згідно із запитом від 10.11.2024 з огляду на дату звернення позивачем до суду з даним позовом 11.12.2024 через підсистему «Електронний Суд».

Щодо залишення без розгляду позовних вимог про визнання незаконним з моменту прийняття та скасувати Наказ МЗС №83 від 16.02.2018 в частині внесення до Переліку відомостей, які містять службову інформацію і яким надається гриф обмеження доступу «Для службового користування», Плану ротації працівників дипломатичної служби України на відповідний рік, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Позиція ОСОБА_1 грунтується на тому, що спірний наказ №83 від 16.02.2018 має всі ознаки нормативно-правового акту, оскільки є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке встановлює обмеження доступу до публічної інформації (однотипні відносини) та розраховане на довгострокове і неодноразове застосування (наприклад, в кожному випадку відмови в наданні доступу до публічної інформації чи кожного разу при затвердженні Плану ротації працівників дипломатичної служби України на поточний рік).

На думку відповідача, у Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів відсутні відомості про Наказ № 83, а тому з огляду на вищезазначене, Наказ № 83 не є нормативно-правовим актом міністерства, що потребує державної реєстрації, а відтак не містить норми права, що має неперсоніфікований характер і розрахована на неодноразове застосування.

Відповідно, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно частини третьої статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації», Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Разом з тим, підпунктом 9 пункту 2 Указу Президента України «Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації» від 05.05.2011 № 547/2011 визначено, що на центральні органи виконавчої влади покладено обов`язок затвердити переліки відомостей, що становлять службову інформацію та оприлюднити їх в установленому порядку.

На виконання вимог вище вказаних норм, МЗС було затверджено наказом МЗС від 16.02.2018 № 83 Перелік відомостей, які містять службову інформацію в системі органів дипломатичної служби України (далі - Перелік).

Вказаний Перелік було опубліковано на офіційному сайті МЗС 12.01.2022 о 12:45 (https://mfa.gov.ua/pro-ministerstvo/gromadskosti/publichna-informaciya/perelik_vidomostej-yaki-mistyat-sluzhbovu-informaciyu-i-yakim-nadayetsya-grif-obmezhennya_dostupu-dlya-sluzhbovogo-koristuvannya-v-sistemi-organiv-diplomatichnoyi-sluzhbi_ukrayini).

У той же час, для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 264 КАС України.

Відповідно до змісту частини першої статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини другої статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому, перевірка законності цих актів полягає у з`ясуванні їх відповідності законам України.

Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.

У свою чергу, частиною третьою статті 264 КАС України закріплено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Відтак, перевіряючи наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід враховувати сутність і ознаки нормативно-правового акту.

Так, нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 9901/520/19.

Тобто, до нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Отже, обчислюючи строк звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, необхідно враховувати наступне:

- багаторазове застосування та триваюча дія (тривала чинність) нормативно-правового акту;

- дійсність факту перебування суб`єкта у відносинах, які регулюються нормативно-правовим актом;

- дата факту порушення прав, свобод, інтересів, тобто - коли саме особа (позивач) дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;

- чи є чинним нормативно-правовий акт, яким порушено права, свободи, інтереси особи (позивача);

- чи перебуває особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і який оскаржується до адміністративного суду;

- коли вступила особа (позивач) у правовідносинах, які регулюються нормативно-правовим актом і, коли з них вибула.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові у постанові від 13.03.2019 у справі № 712/8985/17 Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Слід зазначити, що у разі, коли суб`єкт правовідносин оскаржує нормативно-правовий акт по спливу певного проміжку часу від дати набрання ним чинності, але який є чинним, діючим і обов`язковий до застосування на час звернення суб`єкта правовідносин до адміністративного суду із позовною заявою, то звернення до суду такого суб`єкта не повинно розцінюватися як здійснене з порушенням порядку та строків, передбачених статтею 122 КАС України, оскільки вимога про порушення права триваючою дією чинного нормативно-правового акту, яка для суб`єкта правовідносин є реальною, актуальною, об`єктивно обґрунтованою хоча б на етапі звернення до суду про його оскарження, не може визнаватись такою, що подана з пропуском строків звернення за захистом порушеного права.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №826/16725/17, від 02.10.2019 у справі № 160/7524/18 та від 15.04.2020 у справі № 1440/2398/18.

Згідно з Рекомендацією № R(87)16 Комітету міністрів Ради Європи щодо адміністративних процедур, які зачіпають велику кількість осіб (прийнято Комітетом міністрів 17 вересня 1987 року) адміністративний акт, що має вплив на велику кількість осіб, повинен обов`язково підлягати судовому контролю, який здійснюється з належним урахуванням прав та інтересів зацікавлених осіб, зокрема, шляхом забезпечення участі представників таких осіб у судовому розгляді справи, її апеляційному перегляді, та повідомленням про розгляд справи шляхом публічного оголошення.

У свою чергу, ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 522/22780/16-а.

Колегія суддів враховує, що предметом даного спору є Наказ №83, яким затверджено Перелік відомостей, які містять службову інформацію в системі органів дипломатичної служби України, а службова інформація, яка міститься у Переліку - це відомості тактичного та оперативного характеру, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні установ і організацій, що входять до системи органів дипломатичної служби України, і поширюються відповідно до визначених ними умов.

Втім, питання чи є зазначений Наказ №83 ненормативним (індивідуальним) правовим актом чи нормативно-правовим актом у розумінні вимог статті 264 КАС України, та чи мав такий акт вплив на права та обов`язки позивача судом першої інстанції при прийнятті спірної ухвали від 21.11.2025 не вирішувалось.

До того ж, слід відзначити, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.01.2025 (суддя Терлецька О.О.) було відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Тобто, вказане свідчить про введеення позивача в стан правової невизначеності з підстав відсутності будь-яких невідповідностей позовної заяви вимогам статті 160 та 161 КАС України.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції передчасно постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

У той же час, слід звернути увагу, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.

Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Клопотання позивача про необхідність вирішення питання про повернення судового збору сплаченого за розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 21.11.2025 колегія суддів вважає передчасним, так як у даному випадку судом апеляційної інстанції не переглядається справа по суті та не виноситься остаточне рішення, у той час як положення статті 139 КАС України передбачають можливість розподілу судових витрат за наслідками вирішення позовних вимог по суті спору.

Відтак, питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем у справі, повинен розглядати суд під час нового розгляду справи та з урахуванням результатів її вирішення.

За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду є помилковим, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувати ухвалу суду першої інстанції про залишення позову без розгляду з направленням справи до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 229, 242, 250, 308, 310, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2025 року - скасувати, а справу № 320/61216/24 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді Ю.К. Черпак

І.В. Штульман