Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №420/26710/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/26710/25

Перша інстанція: суддя Хурса О. О.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, ГУ ПФУ в Миколаївській області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від №155750006379 від 9.05.2025р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області та ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу, відповідно до ч.1 ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи в колгоспі «імені Т. Г. Шевченко» Роздільнянського району Одеської області з 4.03.1977р. по 12.05.1990р., та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі ч.1 ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 2.05.2025р..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 2.05.2025р. він звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.

9.05.2025р. ГУ ПФУ в Миколаївській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за №155750006379, у зв`язку із відсутністю у позивача необхідного страхового стажу - 22 роки.

Позивач вважає вказану відмову протиправною та незаконною, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від №155750006379 від 9.05.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 2.05.2025р. про призначення пенсії за віком врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 4.03.1977р. по 12.05.1990р..

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211,2грн..

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ в Одеській області, посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду, з наступних підстав.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Задовольняючи адміністративний позов ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірні періоди роботи мають бути зараховані до страхового стажу позивача, оскільки такі підтверджуються записами у трудовій книжці

При цьому, суд вважав, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути по суті заяву позивача від 2.05.2025р. про призначення пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 4.03.1977р. по 12.05.1990р..

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, однак помилково зобов`язав ГУ ПФУ в Одеській області розглянути повторно заяву позивача, оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії приймало саме ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 2.05.2025р. ОСОБА_1 звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.11).

Вищевказану заяву за принципом екстериторіальності розглядало ГУ ПФУ в Миколаївській області.

9.05.2025р. рішенням ГУ ПФУ в Миколаївській області за №155750006379 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до вказаного рішення до страхового стажу не зараховано період роботи з 4.03.1977р. по 12.05.1990р., згідно з трудовою книжкою колгоспника НОМЕР_1 від 15.03.1978р., оскільки записи щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) не засвідчені печатками за кожен рік роботи. За вищезазначений період роботи наявна інформація про періоди: навчання з 1.09.1977р. по 20.07.1979р. (довідка від 29.12.2022р. №57/15); роботи в колгоспі, зокрема, в 1979р. (довідка від 9.01.2023р. №3/01-27); проходження строкової військової служби з 17.10.1980р. по 15.02.1983р. (військовий квиток НОМЕР_2 від 17.10.1980р.), які зараховані до страхового стажу.

Не погодившись з даним рішенням, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі – Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а.

Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).

Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.4 Постанови КМУ від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Як вбачається із матеріалів справи, у період з 4.03.1977р. по 12.05.1990р. позивач працював у колгоспі ім.Т.Г. Шевченка, що підтверджується записами №1-2 трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 15.03.1978р. (а.с.5).

Згідно із архівною довідкою Комунальної установи «Трудовий архів» Роздільнянської міської ради Одеської області від 9.01.2023р. №3/01-27, в архіві є інформація про облік трудового стажу і заробітку позивача за період з 1978 по 1979. За період з 1980 по 1990 книги на літеру «К-П» на зберігання не передавались (а.с.13).

Підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду стало те, що записи у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_1 від 15.03.1978р. щодо встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих вихододнів) не засвідчені печатками за кожен рік роботи.

Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає наступне.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975р. №310 (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно з пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).

Із записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 15.03.1978р. вбачається, що в п. 1-13 зазначено всю інформацію про трудову участь позивача в колгоспі імені Т.Г. Шевченка (а.с.7).

При цьому, вказані записи засвідчені уповноваженою особою та печаткою колгоспу імені Т.Г. Шевченка.

Судова колегія зауважує, що відповідно до п.13 Основних положень відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідно до статуту та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках – іншу відповідальність.

Отже, з наведеного слідує, що обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Також апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а, відповідно до яких працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Враховуючи наведені вище норми та висновки Верховного Суду у справах з подібних відносин, апеляційний суд зауважує, що неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Крім того, судова колегія зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

При цьому, пенсійним органом не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірний запис у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області №155750006379 від 9.05.2025р. про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував факт первинного звернення позивача саме за пенсією на загальних підставах, в той час як в позовній заяві містилась вимога про зобов`язання відповідача (Головне управління) призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах на підставі підпункту 5 пункту 2 статті 114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», судова колегія зазначає, що вказане не зовсім відповідає дійсності, оскільки у прохальній частині позовної заяви містилась вимога щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області та ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу, відповідно до ч.1 ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», період роботи в колгоспі «імені Т. Г. Шевченко» Роздільнянського району Одеської області з 4.03.1977р. по 12.05.1990р., та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на підставі ч.1 ст.26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 2.05.2025р..

Апеляційний суд враховує, що позивач у позовній заяві вживає терміни «пенсія за віком» та «пенсія за віком на пільгових умовах».

Колегія суддів звертає увагу, що технічні описки у позові не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечить принципам верховенства права, зокрема правової визначеності та доступу до правосуддя, гарантованим статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 55 Конституції України.

Окрім того, судова колегія враховує, що суд першої інстанції при винесенні рішення виходив із вимог позовної заяви, у зв`язку із чим визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від №155750006379 від 9.05.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Разом з тим, під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття ГУ ПФУ в Миколаївській області рішення за №155750006379 від 9.05.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком, а не за віком на пільгових умовах.

Відтак, судова колегія вважає за необхідне змінити другий абзац резолютивної частини рішення суду.

Щодо зобов`язання судом першої інстанції ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 2.05.2025р. про призначення пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 4.03.1977р. по 12.05.1990р., то колегія суддів зауважує, що спірне рішення по суті питання за принципом екстериторіальності розгляду заяв приймалось саме ГУ ПФУ в Миколаївській області, як органом, до виключних повноважень якого належить призначення пенсії заявнику, а тому повторний розгляд заяви позивача має здійснювати саме ГУ ПФУ в Миколаївській області.

Відтак, судова колегія зазначає, шо суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком ГУ ПФУ в Одеській області, у зв`язку із чим резолютивна частина рішення суду підлягає зміні з урахуванням вказаних висновків.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, 2 та 3 пункти резолютивної частини рішення суду першої інстанції підлягають зміні, з вищенаведених підстав, в іншій частині судове рішення - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025р. змінити, виклавши другий та третій пункти резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від №155750006379 від 9.05.2025р. про відмову у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 2.05.2025р. про призначення пенсії за віком, врахувавши до страхового стажу періоди роботи з 4.03.1977р. по 12.05.1990р.».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук