Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №541/1536/23 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1536/23

Номер провадження 2/541/18/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 березня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Вірченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання Олешко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, мотивуючи наступним. 10 березня 2004 року ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 житловий будинок житловою площею 94,3 кв.м, загальною площею 160,2 кв.м, який розташований за адресою АДРЕСА_1 та належав йому на підставі договору купівлі-продажу серії ВАР № 807139 від 15 листопада 2003 року. Договір дарування житлового будинку серії ВВВ № 716838 від 10 березня 2004 року посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Явтухом Г.І. Подарований будинок розташований на земельній ділянці площею 0,948 га з кадастровим номером 5310900000:50:004:0338, яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки серії ВАР № 807138 від 15 листопада 2003 року. Проте, дарувальник ОСОБА_2 відмовився вчиняти будь-які дії для переоформлення та передачі у власність ОСОБА_1 вказаної земельної ділянки, на якій розташований подарований ним житловий будинок. У зв`язку з викладеними обставинами ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про визнання за нею права власності на земельну ділянку в зв`язку з набуттям права власності на житловий будинк.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому визнав позовні вимоги частково, просив визнати право власності за ОСОБА_1 не на всю земельну ділянку площею 0,948 га, на якій розташований подарований ним будинок, а на земельну ділянку під житловим будинком А-1 в розмірі 1,602 кв.м та по 1,81 кв.м навколо будинку (для обслуговування будинку), загальний розмір земельної ділянки становить 3,412 кв.м (1,602+1,81). Зазначив, що його орієнтовні витрати на правничу допомогу становлять 8 000,00 грн (а.с. 69-72).

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, представник надав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив провести судове засідання у їх відсутність (а.с. 233).

Відповідач в судове засідання не з`явився, направив заяву про розгляд справи у його відсутність, проти задоволення позову не заперечував (а.с. 231).

Дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд приходить до наступного висновку.

Положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України передбачено, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до договору дарування житлового будинку серії ВВВ № 716838 від 10 березня 2004 року, який посвідчений приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Явтухом Г.І., ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 житловий будинок житловою площею 94, 3 кв.м, загальною площею 160,2 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).

У відповідності до технічного паспорта на житловий будинок приватного житлового фонду, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11 березня 2004 року № 3043255 право власності на будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 , форма власності – приватна, частка 1/1 (а.с. 13, 16-19).

Відповідно до витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13 травня 2020 року № 208801303, договору купівлі-продажу земельної ділянки серії ВАР №807138 від 15 листопада 2003 року, укладеного між продавцем ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_2 , державного акту про право приватної власності на землю серії РЗ № 649223, виданого на ім`я ОСОБА_3 , технічної документації про складання державного акту на право приватної власності на землю, акту встановлення та погодження в натурі меж земельної ділянки, земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд площею 0,948 га з кадастровим номером 5310900000:50:004:0338, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_2 (а.с. 13, 21-24).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення.

Аналогічна норма Закону щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна закріплена у ст. 377 ЦК України, згідно якої, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувана, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

При застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто, за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Зазначене узгоджується з правовими висновками ВП ВС, викладеними у постанові від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8Л7), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2000 року у справі 689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства.

Враховуючи, вищевикладене, а також беручи до уваги, що відповідач визнав позов позивача і визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд дійшов висновку, що позивач, набувши право власності на житловий будинок, набула також і право власності на земельну ділянку, яка призначена для обслуговування житлового будинку.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Підстав для неприйняття визнання позову не встановлено.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду позивачем був сплачений судовий збір в розмірі 1 073 грн 60 коп. (а.с. 1), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати за сплату судового збору у вказаному розмірі.

Згідно з положенням п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі недотримання, на її думку, вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Правнича допомога позивачу надавалася адвокатом Жагою Е.Г. на підставі договору про надання юридичних послуг від 26 квітня 2023 року, відповідно до якого гонорар адвоката складає 20 000 грн 00 коп. (а.с. 29-32), з клопотанням про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу відповідач не звертався, тому суд дійшов висновку про стягнення витрат позивача на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн 00 коп.

Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку задовольнити.

Взнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,948 га з кадастровим номером 5310900000:50:004:0338, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 судові витрати в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок судового збору, 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок правничої допомоги.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення складено 16 березня 2026 року.

Суддя: О. М. Вірченко