Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №340/3094/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2026 року м. Дніпросправа № 340/3094/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року (суддя Брегей Р.І.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 28.01.2023 по 09.02.2023, з урахуванням фактично виплачених сум;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 28.01.2023 по 09.02.2023, з урахуванням фактично виплачених сум.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2025 року касаційну скаргу адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року скасовано, а справу №340/3094/24 направлено на новий судовий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

В подальшому, ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 .

Не погодившись з таким судовим рішенням, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції дійшов висновку про пропущення строку звернення до адміністративного суду з позовною заявою та відсутність обґрунтованих підстав для поновлення цього строку.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті.

При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватися з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Положення статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

За правилами частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) працівник міг звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду, зокрема, в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення частини другої статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Закон № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 233 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 6 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

З метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 (постанова від 21.03.2025).

У зазначеній постанові судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ).

Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) необхідно обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Отже, для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум, за період з 28 січня 2023 року по 09 лютого 2023 року.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач вимагає здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення позивача з військової служби.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні».

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

На переконання колегії суддів, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), належить пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період з 28 січня 2023 року по 09 лютого 2023 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, а також підтриманий Верховним Судом у постановах від 30 травня 2025 року у справі №380/19729/24, від 24 червня 2025 року у справі № 480/10675/24, від 30 вересня 2025 року у справі справа № 440/15457/24, від 01 жовтня 2025 року у справі № 580/11545/24 та інших.

Водночас, як підтверджено матеріалами справи, ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та відкрито провадження в адміністративній справі №340/3094/24.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року, у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27 березня 2025 року касаційну скаргу адвоката Мандрика Владислава Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року скасовано, а справу №340/3094/24 направлено на новий судовий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Принцип обов`язковості судових рішень закріплений і в ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 статті 353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною 5 статті 353 КАС України передбачено, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Колегія суддів наголошує, що характерна особливість обмеженого нового розгляду, спричиненого процесуальними порушеннями, – те, що він здійснюється з тієї стадії, на якій мало місце порушення. При цьому він обмежується одержанням та дослідженням доказів, які помилково були відкинуті судом. Під час такого перегляду сторони, як правило, не можуть змінювати обсяг та підстави своїх вимог і заперечень, якщо обставини справи не змінилися.

Під час розгляду касаційної скарги позивача, Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не відповіли на ключове питання, яке стало основою спору та спонукало позивача звернутися до суду з цим позовом. Йдеться про те, які саме завдання, за якою посадою і де виконував військовослужбовець ОСОБА_1 , якого було направлено у службове відрядження до військової частини НОМЕР_3 з 28 січня 2023 року по 09 лютого 2023 року та чим це підтверджується. Тобто, якщо позивач протягом періоду, щодо якого виник спір, проходив військову службу, перебуваючи у відрядженні у військовій частині НОМЕР_3 , але не виконував бойових завдань чи інших завдань, які в розумінні пункту 1 Постанови №168 дають підстави для виплати додаткової винагороди у (збільшеному) розмірі до 100 000,00 грн, то які завдання він у такому разі виконував протягом цього часу та/або де проходив службу у цей час. Суди першої та апеляційної інстанції не звернулися до дослідження документів (наказів / розпоряджень), які стали передумовою для відрядження військовослужбовця ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 з 28 січня 2023 року по 09 лютого 2023 року. Суди попередніх інстанцій також не дослідили записи журналу бойових дій, книги оперативно-службової діяльності та журналу надходження розпоряджень по підрозділу, не перевірили чи містять вони згадки про військовослужбовця ОСОБА_1 та його безпосередню участь бойових діях та заходах за окреслений цим позовом період. Не з`ясували суди у справі також обставини складання (нескладання) подібних рапортів стосовно позивача про участь його у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань за час його перебування у відрядженні у військовій частині НОМЕР_3 у заявлений період. Оцінюючи критично інформацію, викладену у довідці військової частини НОМЕР_3 від 08 серпня 2023 року № 2938, про виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань на території міста Херсон з 28 січня 2023 року по 09 лютого 2023 року, суди у справі виходили виключно з того, що вона не належить до первинних документів, які підтверджують безпосередню участь у бойових діях або заходах, які складаються з метою визначення права військовослужбовця на отримання додаткової винагороди, встановленої Постановою №168. Водночас суди попередніх інстанцій не встановили правових підстав для видачі цієї довідки, зокрема мети її складання, а також не дослідили документів, на підставі яких вона була видана. Суди не з`ясували, чи підтверджують зазначені у ній документи факт безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах у періоди, вказані у цьому позові. А відтак висновок суду апеляційної інстанції про те, що згадані у цій довідці бойові розпорядження не доводять безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у спірний період, є необґрунтованим.

Верховним Судом наголошено, що під час нового розгляду справи судам першої та апеляційної інстанцій необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Отже, Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції визначив межі перегляду даної справи, а тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для залишення без розгляду позову ні підставі ч. 4 ст. 123 КАС України.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року скасувати.

Справу направити до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя А.В. Суховаров

суддя О.В. Головко