Постанова від 18 березня 2026 р. у справі №160/821/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/821/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року (суддя Царікова О.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не виключенні гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок військову службу»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

23.01.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки та їх посадовим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з заходами призову позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі.

Заява обґрунтована тим, що позивач постановою лікарсько-експертної комісії про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю та ін., на підставі статей 406, 396, 54в, 646, гр. II Розкладу хвороб та Таблиці додаткових вимог (додаток №1 до положення, введеного в дію наказом Міністра оборони України № 402-2008) визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Даний факт підтверджується свідоцтвом про хворобу № 2547 від 27.10.2010, яке було затверджене Центральною лікарсько-експертною комісією, а також відміткою військового квитка: розділ VIII - виключений з військового обліку, однак 13 грудня 2025 року при авторизації в застосунку «Резерв+» позивачем було встановлено, що інформація, яка наявна в даному застосунку є неповною та неточною, оскільки у реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів («Оберіг») містяться відомості про позивача як про військовозобов`язаного та те, що він з 10 грудня 2024 року перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто, як зазначає позивач, відомості в реєстрі «Оберіг» щодо його статусу є недостовірними. На лист позивача до відповідача, останній надав відповідь про те, що надана позивачем копія свідоцтва про хворобу від 27.10.2010 не затверджена постановою 20 регіональної ВЛК, а тому відсутні правові підстави для виключення позивача з військового обліку та внесення відповідних відомостей до Реєстру. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, що порушує його права. У зв`язку із цим, позивач звернувся до суду із позовом та заявою про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відсутність даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення позивача з військового обліку на підставі пункту 3 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відповідач має право призвати позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період, після чого він набуде вже нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на виключення з військового обліку, а також унеможливить виконання рішення суду за результатами розгляду поданої позивачем позовної заяви, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки виключення з військового обліку особу, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, бо не передбачено законодавством України цього. Також існує очевидна небезпека заподіяння позивачу відповідачем такої шкоди як протиправне позбавлення його можливості реалізації його права на виключення з військового обліку на підставі затвердженого свідоцтва про хворобу за обставини призову його на військову службу з врученням мобілізаційних розпоряджень із вказуванням визнання придатності до несення військової служби та наказу відповідача про відправку до військової частини, оскільки такий наказ про призов видається в день відправки військової команди до військових частин. Навіть за умови наявності у позивача при собі відповідних документів, після їх перевірки, за відсутності відомостей в них про своєчасну реалізацію права на внесення даних про його виключення з військового обліку чи ухвали суду про забезпечення позову, на будь-якому блок-посту України, можливо буде здійснити призов його на військову службу не за місцем його перебування на військовому обліку, що є очевидною перешкодою у реалізації права позивача. Такий висновок, зокрема, сформульовано Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 р. у справі № 160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Існує об`єктивна перешкода в судовому порядку захистити право позивача на відстрочку та оскаржити такий наказ, оскільки подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень (можливого наказу відповідача, що може бути виданий у день відправки), якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову. Враховуючи вищенаведене, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно ч. 1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частиною 1 ст.151 КАС України визначено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 4) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частиною 2 ст.151 КАС України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Виходячи з аналізу наведених норм, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду без вжиття заходів забезпечення позову; 2) можливість істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень; 4) очевидність ознак порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, оспорюваним рішенням, дією або бездіяльністю.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).

Колегія суддів звертає увагу, що питання застосування статей 150 - 154 КАС України було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 09 квітня 2025 року у справі № 160/26885/24, від 02 квітня 2025 року у справі № 160/28383/24, від 20 березня 2025 року у справі № 460/179/24, від 21 травня 2025 року у справі № 160/12100/24).

Верховний Суд зазначав, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Суд також повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, заявник просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки та їх посадовим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з заходами призову позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі.

Колегія суддів зазначає, що забезпечуючи позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки та їх посадовим особам вчиняти будь-які дії, пов`язані з заходами призову позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на військову службу під час мобілізації, на особливий період до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі, суд фактично нівелює прийняття відповідачем рішень та вчинення дій, які належать до його виключних (дискреційних) повноважень, а також невиправдано перешкоджатиме діям відповідачів для здійснення відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Також колегія суддів наголошує, що покликання заявника на те, що його може бути призвано на військову службу, базуються виключно на припущеннях, які наразі не підтверджено жодними доказами.

Колегія суддів звертає увагу, що можливе настання негативних наслідків не є беззаперечною обставиною для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Сама можливість настання негативних наслідків чи порушення прав позивача в майбутньому не може визнаватись достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Колегія суддів зауважує, що доводи заявника про можливе вчинення дій щодо його призову на військову службу, не свідчать про наявність конкретних негативних наслідків невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав позивача в такій мірі, що можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі № 300/3663/25 зробив висновок, згідно якого можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявними матеріалами не підтверджено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких заявник звернувся до суду з позовом, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73,76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.

Також колегія суддів звертає увагу, що ті заходи забезпечення позову, які просить вжити заявник, не співмірні з предметом спору, оскільки позивач не оскаржує відмову у наданні йому відстрочки від призову, бронюванні від мобілізації чи дії відповідача щодо його призову на військову службу.

Посилання позивача на висновки Верховного Суду у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 не є релевантним відносно справи, що розглядається.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 150, 151, 311, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя А.В. Суховаров

суддя О.В. Головко